О, Капітане! Мій Капітане!

Спільнота мертвих поетів

Спільнота мертвих поетівПісля перегляду таких фільмів, як “Спільнота мертвих поетів”, виникає неподільне бажання творити. Цей фільм надихає на крок, який би ви ніколи не здійснили без допомоги. Виривається думка задертись високо-високо і закричати у весь голос: “О, Капітане! Мій Капітане!” і стрімко ринути у путь за своїм серцем. Особливість цієї стрічки у її романтичності та разом з цим реалістичного зображення світу, напевно, усіх часів та кожного покоління. Ви скажете, що ось так взяти і закричати неможливо? Неможливо піти проти системи, яка створювалась протягом століть? Неможливо піти проти упереджено поставлених викладачів та батьків? Ви справді вважаєте це неможливим?! Тоді, мені вас шкода.

Лише подумайте: усе, що нас оточує – це життя. Навколо нас безліч кольорів, звуків, форм, які чекають зустрічі з вашими розумними очима. Невже ви не хочете досліджувати, відкривати нові кордони цього прекрасного світу? Чи є навчанням сидіння над підручником, читанням заумних статтей про будову листочка, коли ви самі можете придивитись до цього витвору та відчути його життя, побачити його душу, розкрити її. Невже так захопливо вкотре читати історію про печерних людей, коли ви можете взяти намет, друзів та піти досліджувати життя без цивілізації? Чи можливо проміняти емоції на сухі букви? Якщо ви вважаєте це справедливим, мені вас шкода.

Цю статтю не приймуть мої вчителі, батьки, можливо, навіть друзі не повірять у ці слова та чи важливо це? Головне, що я вірю у свою свободу, у своє бачення світу, у своє майбутнє. Чи хочу я заробляти багато папірців? Чи хочу я відпочивати на дорогих курортах? Чи хочу я розповідати про своє безпечне, безтурботне “життя”? Хіба це можна взагалі назвати життям?

Зараз світить сонце. Хіба не чудово це? До цього йшов дощ. Хіба це не чудово? Дощ надав мені можливість подивитись фільм, який в свою чергу надихнув мене написати цю статтю. Хоча, в моїй душі коється певний хаос та панує біль через сварку з єдиною рідною мені людиною, я вважаю це чудовим. Ми ніколи не знаємо, коли настане кінець дня, коли світитиме сонце, або йтиме дощ; ми не знаємо, коли розійдемось або зустрінемо рідну людину; ми не знаємо коли почнеться, а коли закінчиться життя, та єдине, що ми можемо зробити – це відчувати кожну його секунду, кожну емоцію перебування на нашій чудовій землі, ковтати усі почуття, які переслідують нас, і, незважаючи ні на що, бути щасливими.

О, Капітане! Мій Капітане! Я йду за тобою в путь