Ой, жабо, жабо, у тебе клешні, як у краба

Ой, жабо, жабо, у тебе клешні, як у крабаОдна моя добра подруга, яка зараз якраз здобуває другу вищу освіту в котромусь із найкращих вузів країни сонця, що сходить, частенько пригадує мені історію, як їй перед від’їздом в Японію доводилося чути: Тобі добре – ти ж японську знаєш. Ми й досі мучимо її, але вона так і не зізнається, яким-таким чудом їй вдалося вживити собі в мозок чіп зі спеціальною програмкою такої складної іноземної мови.

Що-що, а заздрити ми, українці, вміємо. З раннього дитинства, перебуваючи у візочку чи пісочниці – не важливо, де саме, головне, щоб відбувся контакт із соціумом, – ми відмічаємо, що хтось володіє кращими предметами, чи перебуває у більш приємній життєвій ситуації, ніж ми самі: от соска в Івасика яскравіша, чи подушка у Катрусі м’якіша. Далі – більше, бо ж дорослі люди і іграшки мають доросліші й дорожчі, ну й рівень заздрості зростає відповідно.

Сусід купив машину, знайомий з’їздив у закордонне відрядження чи на відпочинок, колега придбала собі нові туфлі чи зробила новомодну зачіску – ми щодня отримуємо масу подібної інформації, вітаємо щасливців і все, ніби, добре, але тут, в один прекрасний момент, приходить вона – Жаба. Здається, вже звідане колись в дитинстві відчуття дає про себе знати, а вона тим часом міцно обвиває наші шиї своїми зеленими холодними клешнями, внаслідок чого ми втрачаємо спокій, апетит, сон, а руки опускаються до будь-якої роботи.

Так вже історично повелося, що ця маленька амфібія стала для українців майже домашнім улюбленцем, якого пестять і вигодовують до необ’ємних розмірів. Українська жаба носить вишиванку і віночок на голові, бо хоч ніде в офіційній символіці її досі відображено ще не було, все ж вона вже досягла загальнонаціонального визнання. Вона невидимо присутня в кожній українській родині і завжди має свої щонайменші прояви у лексиці, оспівана у піснях, висміяна в анекдотах. Хто з нас не знає чи не вживає таких словосполучень, як: від заздрощів луснути, аж розпирає від заздрості; або приказок на кшталт: у чужому оці билинку видно, а в своєму і колоди не бачить; важко нести, шкода викинути; добре там, де нас немає; хоч не з’їм, то понадкусюю та багато такого іншого. Про неї ходять легенди, про неї складають притчі. Через неї можуть загинути найтісніші дружні стосунки, і починається ворогування із сусідами; вона може спровокувати війни всередині цілої родини.

Хоча й жаба, погодьтеся, буває різна, як буває різним і ефект від людської заздрості. Так, наприклад, те, що у славнозвісної сусідської корови надої молока тільки збільшилися, може призвести до летального випадку у хаті, що поруч. Або те, що 100-кілограмова Танька з будинку навпроти тепер може влізти у свої студентські джинси і вже планує весілля із заморським принцем, може стати для когось стимулом припинити пхати собі до рота все впідряд як до, так і після 22-ої вечора, а натомість записатися на аеробіку чи плавання. Або ще можна просто сказати – Клас, тепер вони мають те, що так довго хотіли, тепер вони щасливі і я цьому дуже радію.

Піддатися такому згубному відчуттю як заздрість, не сперечатимуся, справа дуже зваблива і іноді в кращому разі ти можеш для себе цей факт відмітити, мовляв, от, жабка на порозі вже…Але у переважній більшості випадків вона захоплює людину просто на фізичному рівні. Позбутися заздрості чи й взагалі не допустити її у свою душу – не так і просто, бо це колосальна робота над собою, але чи не будуть благодатними і солодкими плоди цієї праці? Адже, завівши собі замість жаби папужку, наприклад, ми цим самим полегшимо в першу чергу своє ж власне життя.

  • Жаба – в принципі це погано. Зі своєї сторони треба старатися бути кращим і робити, що вважаєш за потрібне. І чхати, що там думають усілякі жаби :)

  • ТусяКульчицька

    як каже мій чоловік, люди починають заздрити, коли у них мало іншої роботи, і відповідно мізки нічим іншим не завантажені. Думаю, треба мати світлі помисли і тоді все гаразд:)