Носитиму на руках ціле життя, або Чи існує кохання?

Прочитавши заголовок, Ви скажете: « Це банально!!!». Знаєте, і Ви будете праві, але кожного дня сотні, тисячі людей задають собі це питання і шукають відповідь: хтось перевіряє на практиці, інший читає хитромудрі книжки. Але найголовніше те, що хтось дійсно знаходить відповідь на своє запитання і приймає її такою якою вона є, а інший розчаровується і починає негативно налаштовувати людей. І тому люди ще досі не можуть відповісти на дане питання. Адже самі заплуталися. Це як папороть у лісі в ніч на Івана Купала, яку всі шукають, але не можуть знайти.

Але виникає наступне питання, чи потрібно поринати з головою у всі ці складності, можливо, всього на всього треба жити не задумуючись про такі речі? Адже виходить, що ми самі ускладнюємо життя, шукаючи інколи неможливі виходи та входи. Проте це речі про які говорять, думають, мріють усі покоління усіх епох. І ми не вправі вказувати, що правда, а, що ні, а тим більше, якщо це стосується сердечних справ. Бо тут найкращий порадник ми і серце.  Адже правду кажуть, що серцю не прикажеш. Якби все чудово не виглядало збоку, але нам це може видатися жахливим, щоб не говорили рідні, друзі…Нас тягне до іншої людини: про яку думаєш, хочеш засинати і просинатися, бачучи її рідні, кохані, близькі очі, без якої кінець кінцем сонце не світить, дощ не йде і відмовляється серце битися…Хтось називає таке явище коханням, хтось закоханістю, хтось дає ще більш мудре пояснення, спираючись на досвід. Але, якби ти не хотів, його відчувають, відчували чи ще будуть відчувати тисячі людей на Землі.  І це чудово.  Адже так прекрасно знати, що на Землі є людина, якій ти потрібен більше повітря, яка марить тобою і зробить усе, щоб твоє життя було прекрасним, чого б це їй не вартувало.

Ми маємо гордитися тим, що крім тварининських інстинктів у нас є душа. І щоб там не говорили, на мій погляд, все таке щось існує, можливо, це і не кохання, але це те, що окриляє людей, робить їх щасливими. І щоб це не було, воно нам потрібне. Бо без цього ми не можемо називати себе людьми, без цього ми станемо роботами, іграшками без батарейок, ангелами без крил, ми просто будемо БЕЗ ЖИТТЯ. Тому бережімо свої почуття, адже саме вони роблять нас такими, якими ми є: без гриму, клоунських масок і егоїстичних посмішок.