Не той щасливий… (черпак післядощевих сентиментів)

Ямочка

Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим, чим володіє.
(Г.Сковорода)

ЯмочкаВсі ми – ловці щастя – прикрашені унікальними недоліками, що їх нам дарувала природа. Кожен і всякий привабливий своєю особливістю: багряною вишнею на торті, родимкою, що наче крихта шоколаду надає обличчю смачної грайливості.

Часто трапляється, що люди живуть примруживши очі від сонця так буцімто воно сліпить та б’є. Але хіба ж воно б’є? Хіба не заграє лукавими промінчиками, перебираючи волосся та шкіру? Розмальовує лик гусячими лапками та підбурює до посмішки, як сьогодні. Примружуємо очі, коли знову бачимо цей зубик, що стирчить наввиперед, наче дике дерево з гірської скелі; коли міркуємо: «мені б таку фігуру…і бажано в комплекті з донжуаном». А згодом вкотре накладаємо на себе обмеження та викарбовуємо тавра недосконалості. А треба ж бо, як у Винниченка – «Краса і сила»… сила із краси. Тільки-но полюбиш світ, як в мить полюбиш і себе в нім. Зненацька з-за спини впаде тягар незадоволеності, камінь, що тягнув до днища. Філософ наш мандрівний з цього приводу висловився так: «Життя зробило все потрібне легким, а непотрібне – важким». Легко глянути на молодечі вуста, а дуже – на ямочки оті, котрі роблять юнок вже такими барвистими.

Пискнути ніби тварина-яка, від задоволення бути живим та й зануритися в експансивну веремію почуттів. Далебі, лементувати мов нескінченна дитина Всесвіту, унікальна і самобутня.