Не забудьте вимкнути телевізор або він вимкне вас

З  нагоди маминого дня народження, а також користуючись подовженою кількістю вихідних на честь загальнонаціонального святкування здобутої колись нашими дідусями-бабусями перемоги, мені випала нагода кілька днів погостювати у батьків, а разом з тим довелося пережити чималий культурний шок. Причиною цього всього стала вже цілком банальна і знайома кожній українській родині  річ – телевізор.

Відразу важливий факт – у моїй молодій сім’ї телевізійного ящика якось від самого початку нашого спільного з чоловіком життя зовсім не чекали – рішення про те, що його в нашій оселі не буде, було прийнято на сімейній раді свідомо і одноголосно. І як би батьки чи друзі не намагалися поповнити ним нашу сім’ю, все ж наше бажання вберегти власний час, нерви, здоровий глузд і енергію, які за зовсім короткий відрізок часу вимотує блакитний екран, дякувати Богові, перемогло.

Отож, ближче до теми: не зовсім травнева погода сприяла тому, що ми провели ці кілька днів не виходячи  на вулицю і відповідно сидячи перед увімкненим телеком. Ось тут  все й почалося.

Не забудьте вимкнути телевізор або він вимкне васКлацаючи пультом і стрибаючи з каналу на канал, я потроху – спочатку неусвідомлено, а потім  вже з широко розплющеними очима, а далі й відкритим від подиву ротом, почала розуміти, що з того часу, коли я востаннє дивилася телевізор, я пропустила щось дуже важливе. Крім того, що ефір було захаращено низькопробними російськими чи якщо й виробництва України, але такими ж російськомовними серіалами, одноманітними реаліті- чи просто шоу, на які вже нарікають навіть ті, хто від телебачення залежний, крім усього цього, усі передачі носили виключно проросійський підтекст. І якщо ще зовсім недавно, за часів попередньої влади подібні проекти мали в паритеті одного україномовного, іншого українського, але, щоб же ніяким чином не ущемити в мовних правах одну з національних меншин, російськомовного ведучого, то зараз уже ніхто не  соромиться мати в своєму ефірі виключно російськомовні передачі (які, в кращому разі,  для чогось – тільки от не зрозуміло, для кого цей цирк – протитровують напівміліметровими українськими літерами назви рубрик чи підзаголовки, які ведучі озвучують російською). Більш того, майже всі розважальні програми вже просто без зайвої скромності ведуть, чи ще краще, судять учасників цих програм російські шоумени!

У мене виникло питання: яка мета грандіозного танцювального проекту, що транслюється на одному з найрейтинговіших каналів у прайм-тайм, де основна суть полягає в тому, щоб створити суперництво між, і без того останнім часом не зовсім згуртованими, містами України. Ведучі цього проекту: російський співак і українська, але знову ж  таки російськомовна співачка,  а половина з журі – російські співаки, журналісти чи ще хтозна, хто вони у них там.

Далі – гірше. Перемикаю на новини. Про події в Україні нам розказує симпатичний молодий  ведучий бездоганною мовою… Пушкіна, Лєрмонтова, Цвєтаєвої. Моє волосся вже починало ворушитися на голові, але здивування і обурення доходить до свого «апофігею» тоді, коли  високопоставлений державний діяч під час вручення нагород талановитому  молодому поколінню за успіхи в науці у мікрофони всіх каналів українського ТБ (коли я друкувала саме це речення, клавіатура автоматично виправила слово ТБ на ТЮ – символічно, думаєте?) виголошує промову про вже й не згадаю які цінності, користуючись тим таки вєлікім і, вже починаю в це вірити,  магучім!

Паралельно на іншому каналі московський патріарх всія Русі, який вже вкотре за цей рік  тішить нас своїм візитом, приймає від харків’ян welcome-презент у вигляді герба Росії(!!!), дбайливо виготовленого  з квітів на українській клумбі. Для зовсім маленьких також є свій репертуар – російський мультфільм про російську дівчинку Машу і про її таких же російських друзів – мєдвєдєй.

Виявляється, без телевізора я просто відстала від життя моєї країни. Чи це вже й не зовсім моя країна? Де ж ми живемо? Чи не є це той самий вже заялоджений термін «геноцид», але поки тільки на інформаційному рівні?

Після такого відкриття для мене, мабуть, вже й не буде здивуванням, якщо скоро в наших паспортах слово Україна буде змінено на Малоросія з уточненням в дужках «область чи колонія Росії». Бо як інакше можна називати країну, де національна (чи точніше буде сказати антинаціональна?) інформаційна політика спрямована виключно на популяризацію конкретного братнього народу, країну,  якій не потрібна ні розумна, ані здорова нація, бо ж ні вчитель ні лікар вже давно не мають гідної оплати праці, а професія як така вже давно втратила свій престиж в принципі; країну, де переписується національна історія в угоду тим, кому ми так хочемо вгодити. Звісно, сірою, бездумною масою керувати завжди легше.

Як можна назвати ту країну, де в день 9-го травня, який поки ще досить багато людей називає для себе святим, поряд (дякуємо хоч на цьому) з національними ( і на цьому поки теж дякуємо) прапорами українські міста майорять червоними стягами із серпом і молотом, що належать до неіснуючої  держави; країну, яка годує свій народ дорогими заморськими крупами сумнівної якості, маючи в той час найліпші чорноземи і усі можливості для вирощення власної  здорової їжі.

Нас годують з екранів телевізорів саме тим, що зробить нас покірними, що поступово змінить наші смаки і потреби. Однак,  не хвилюйтеся ті, кому набридло мерехтіння облич  пугачових, баскових та ще бознакого, не  переймайтеся, ті, хто ще хоче бачити дійсно свій український продукт, нас з вами теж не обділили: натискаємо на пульті одиничку і насолоджуємося розвиваючими передачами на зразок «Кобза моя, кобза», або іншими шароварщенськими речами, бо ж із сучасного українського репертуару і життя взагалі у нас є тільки… російське, або ще можна подивитися пізнавальну програму про винищення нашої нації  фашистською чи радянською владою (чи знову не символічно?).

З Днем Великої Перемоги усіх нас. Колись нашим дідам та прадідам вистачило мужності перемогти фашистське загарбництво, сподіваюся, тепер у нас вистачить мудрості перемогти намагання загарбати нашу національну  самоідентифікацію.

Мені чомусь захотілося вимкнути телевізор і просто в тиші почитати книжку. Першим до рук чомусь потрапив томик Стуса.

  • Дуже, дуже правильно.

  • Теж не можу дивитись телевізор. У батьків(до яких заїжджаю в гості) він працює майже цілодобово, ще й стоїть у вітальні де обідаємо. Тому просто вимикаю, щоб не псувати собі апетиту.
    Наші телеканали — настільки огидні, що компрометують в очах українців, телебачення взагалі. Приміром, на BBC перед створенням нової програми розглядається її користь для глядачів.

  • Я не зрозумів одного, автору не подобається телевізор, чи українські канали? Щодо телевізору, то особисто в мене немає жодних проблем із нми. А щодо українських каналів, то проблема нажаль має місце. І проблема не в мові, а в низькопробності самих передач що транслюються по наших каналах. Мало того що вони є копіями російських (а ті в свою чергу є копіями американських та британських) так вони ще й завалені дешевою, тупою рекламою. Вихід тут є лише один – не підримувати українські канали. Я говорю впершу чергу про 1+1, СТБ, Інтер, ТРК Україна. Бойкотувати їх! Натомість підключити собі кабельне, де ви матимете змогу дивитися українські (в тому числі українськомовні) канали. Їх хоч і небагато, але вони є.

  • Igor

    Я ніколи не замічав подібних програм. Завжди дивлюся тільки комедійні фільми і серіали або фільми жахів. А про новини і політику краще читати в інтернеті, так не сильно нервує бо є із чого вибрати.

  • Natalya Kulchytska

     to Iam Hater   
    справа не в мові(хоча і в ній також), а в тому, яке проторосійське ефірне наповнення мають зараз телеканали.

  • Yanina

    Молодчинка!!! Стаття дійсно варта уваги!
    Правду говорять – не телевізор винен в тому, що по ньому показують.
    Коли у мене є можливість дивитися телебачення, перш за все вмикаю або музичний канал Еnter Music або Travel. На жодному з них не нагадують про наші перепетії тупуваті, є лише хороша підбірка найкращого.

    • Так і треба! Добре, що є вибір телеканалів