Моя експериментальна самотність

Привіт друзі!

Для початку, як годиться представлюсь, звати мене Володимир можна проста Вова в тенетах я dovan. Це буде моя перша стаття у Інтернет-журналі «Молоді». Довго думав про що написати та тут трапилась мені стаття у якій британські вчені довели, що самотність для підлітків це теж саме, що капля нікотину для коня (ну звісно ж не так категорично J ) .. Але це довели британські вчені і у них свої реалії. Ви запитаєте чому я почав цю тему, все не так просто як би того хотілось. Про мене звісно ніхто із Вас нічого не знає тому з одного боку це добре. Справа в тому, що пособі я самітник і десь із класу 10 я вирішив зробити із собою маленький експеримент. Експеримент цей тривав близько двох років, років які просто відкинули мене у соціальному розвитку на 5, ну близько 5 років.

Експеримент мій полягав у тому що, я практично закрився від оточення: слабо ішов на контакт, школа-дома, ніяких дискотек, розваг, самотність обмежив спілкування із друзями, залишивши тільки віртуальних. Перший рік все було більш менш нормально. Другий рік для мене виявився нестерпний, почались депресії, конкретно почав замикатись у собі. В голові вирували просто скажені думки. Були навіть про самогубство (хоча я знав, що на це не наважусь). За ці два роки я встиг пізнати себе. Коли ти на одинці із собою ти можеш перебрати себе по кісточці. Я практично знайшов усі свої недоліки (може видатись егоїстичним, але більшість із них потім підтвердились зі сторони) які тепер є можливість виправити. По психічній будові я сильна особистість на мене важко вплинути, але ці два роки мого життя просто вибили мене із себе.

Уже пройшло із того часу більше двох років, але я і досі розумію, що ті два роки експерименту ще досі літають біля мене у повітрі. Мені і зараз важко іти на контакт із людьми. Дійшло до того, що я банально не знав/знаю про що говорити із людьми, відчуваю себе як ніби я на іншій планеті. Не можу із себе витиснути жодного слова. Я вже мовчу про стосунки із протилежною статтю це просто #$@$#@#. Хоча ця самотність, особисто мені пішла на користь, як уже вище зазначав про дипресії, так тепер вони у мене бувають набагато рідше. Це мабуть став для мене спосіб як закріпити свою особистість, стати сильнішим до навколишнього соціуму. Життя річ нестримна і зупинятись навіть на маленьку паузу просто не має коли, бо можна упустити, щось важливе. Для себе я упустив першу любов, перші почуття. Хоч це і справді із часом ще буде, але це буде не те, як мало бути у 16 років. Перші поцілунки і т.д.

p.s. Для себе із цього висновок я зробив, що самотність це теж саме, що нікотин для коня. Не зловживаєте, зачиняйтесь у собі тільки під час сну. І не тратьте своє життя на те, що не варто.

p.p.s. і на останок про британських вчених: «Нагадаємо, що наприкінці минулого року вчені встановили, що самотність може викликати більш інтенсивне розповсюдження ракових пухлин по організму і призводити до утворення більш небезпечних форм пухлин.» Чао!