Моя “аtma” у їхній “sfera”

"Вечірній простір", Львів ТБ

“Nama om”, – шепоче мені внутрішній голос тепер, коли переглядаю фото з концерту. “Nama om”, – лунає із плеєра, коли піднімаюсь високими сходами. “Nama om” – одна з пісень гурту “AtmAsfera”.

“Про що композиція?”, – запитала в однієї із солісток гурту Анастасії Яремчук під час прес-конференції. -Це – пошук. Ми хотіли й кліп зняти на цю композицію. Зрештою зняли, але не такий, який ми хотіли. Є те, що є. Ідея була така, що кожен з нас, до того, як ми зібралися, знаходився в якійсь своїй життєвій ситуації. Ігор працював у банку, ми з Юлею навчались у консерваторії, Андрій грав у рок-групі. Але в якийсь момент ми всі відчули, що повинні щось змінити, що наше життя не дає нам якогось щастя. Ми починаємо просто йти, приходимо в одне місце і починаємо грати. Для мене, власне, ця композиція — пошук, імпульс до того, щоб йти і щось шукати. Зазвичай, це якась особа, яка дасть тобі якусь інформацію, якесь правдиве рішення, навіть своїм існуванням!

Моя “аtma” у їхній “sfera”
"Вечірній простір", Львів ТБ

І справді, їм вдалось змінити не лише своє життя, а й життя мільйонів шанувальників у всьому світі. Дуже рідко трапляється таке, що музика захоплює тебе один раз і вже назавжди. Найприємніше у світі відчуття — коли вмикаєш і вже з перших нот розумієш, що це твоє, що це про тебе. Хоча не розумієш, про що співають. “AtmAsfera” співає мовою санскриту, тому перекласти, якщо й реально, то вкрай важко. Може, саме ця мова стала таким собі склеювальним елементом і запорукою успіху в європейських країнах? Погоджуюсь, що українцям важко слухати німецьку, німцям — анлійську, англійцям — болгарську. А якщо всі вони слухають щось зовсім інше? Виходить, те, чого не розуміє ніхто, насправді розуміють всі.

Що таке “AtmAsfera” ?

Моя “аtma” у їхній “sfera” Багато хто, коли вперше чує про цей гурт, відразу ж вважає, що він російський. Такі здогадки цілком вмотивовані, оскільки “атмасфера” звучить як російська калька українського “атмосфера”. Але мушу вас запевнити, що гурт таки український, більше того – львівський, бо ж переважна більшість його учасників — львів’яни. Чому ж вони назвались саме “AtmAsfera”? Назва складається з двох слів: “atma” – у перекладі означає особистість, і “sfera” – оболонка, що її оточує. В цілому, ця назва розповідає про те, що оточує особу – її внутрішній світ, почуття, переживання, миті щастя, разом з тим і проблеми. Концерти гурту лише підтверджують те, що під час виступів публіка повністю зливається з ними в одне ціле, тим самим створюючи чудодійну атмосферу. Проте, якими б простими вони не виглядали на сцені, але до своїх пісень, а саме до обробки та аранжування, ставляться вкрай вимогливо. Дивно, але колектив зібрався не у Львові, звідки походить більша частина гурту, а у південному місті Сімеїзі 2003-го року. 2005-го року “AtmAsfera” переїхала до Києва, де до них приєднались Олександр Гончарук та Андрій Черкасов, останні два роки з ними грає новий перкуссіоніст Тимур Гогітідзе, а нещодавно з’явився й новий гітарист — Михайло Пузюрін.

Щодо остаточного складу гурту, то сьогодні він такий: Моя “аtma” у їхній “sfera”

Анастасія Яремчук – флейта, вокал.
Юлія Яремчук – клавішні, вокал.
Андрій Шадій – мандоліна, флейти, вокал.
Андрій Черкасов – бас-гітара.
Тимур Гогітідзе – ударні, дарабука.
Михайло Пузюрін – гітара.

До Європи — один крок

Доволі звичне явище, коли гурт розриває вся Європа, а Україна каже: “Ну, то й що?”. Так, у Польщі від слова “AtmAsfera” люди озираються, шукаючи поглядом улюблений гурт, так вже їм сподобалось. Нічого дивного, адже атмасферівці об’їздили ту Європу вздовж і впоперек. 2005-го року “Червона Рута – 2005” – один із найперших і визначних концертів. Тоді грали у стилі арт-рок і зайняли призове місце. 2006-го року взяли участь у відбірковому турі “Євробачення — 2006” і стали єдиним із рок-колективів, що пройшов до наступного туру. Іще однією подією 2006-го стали виступи на міжнародних фестивалях “Przystanek Woodstock 2006” (Польща), і “The Global Battle of the Bands”. Щодо останнього, то зайняли перше місце у київському відборі і четверте у всеукраїнському. У серпні 2007-го виступили на міжнародному фестивалі “CrossDrumming” у Варшаві. 2008-ий рік став плодовитим. Розпочався із виступу у Львівській філармонії. У квітні був тур східною Україною, який почали сольним концертом у Києві. У серпні – фестиваль “Przystanek Woodstock 2008” (Польща) та виступ на фестивалі “Країна Мрій” красивим завершенням року стала участь у фестивалі “Ураїна у центрі Любліна” (Польща). 2009-го року “AtmAsfera” отримує приз глядацьких симпатій “Zloty Baczek” (“Золота Дзига”), як краща група фолькової сцени, яка виступала на фестивалі “Przystanek Woodstock 2008”, і це дає право виступити на великій сцені фестивалю у серпні перед аудиторією понад 400 тис. слухачів. Серпень 2009-го запам’ятався виступом на головній сцені фестивалю “Przystanek Woodstock 2009”. У квітні 2010-го “AtmAsfera”, разом із гуртами Скай, Недiля, та ін. виступила на благодійній вечірці, у рамках проекту “Подаруй дитині радість”. Але найбільше запам’ятався слухачам липень 2010-го, коли липень гурт виступив на „Трипільському колі”, в якості хедлайнера другого дня фестивалю. Окрім того, взяли участь у ювілейному 50-ому джазовому фестивалі “MoldeJazz-2010”.

Назад до Львова

Куди б не заводили дороги, але “AtmAsfera” належала, належить і належатиме до тих колективів, які не забувають, де виросли і з чого починали. Саме тому у перервах між записами альбому та особистими справами завітали до культурної столиці України з концертом. Планувалось велике дійство, але остаточним місцем виступу обрали Центр культури і дозвілля Львівського національного університету імені Івана Франка, загальна місткість якого налічує близько 200 людей. Більше того, організовували не просто концерт, а благодійну акцію з нагоди дня святого Миколая, метою якої був збір іграшок для важкохворих дітей, що перебувають у стаціонарах міста Львова. Таку ініціативу висловив благодійний фонд “Доктор Клоун”, що вже давно співпрацює з гуртом.

Напередодні акції відбулось кілька прес-конференцій. Перша пройшла у Малій Залі Львівської міської ради, 10 грудня. Учасники конференції розповіли присутнім про заплановану благодійну акцію й ознайомили журналістів із умовами її проведення. Усі охочі поставили свої запитання. Саме там ми вперше познайомились із учасниками гурту “AtmAsfera”, і їхнім лідером Андрієм Шадієм. Друга конференція пройшла у приміщенні Музею Львівського університету, де члени Студентської інформаційної мережі ближче познайомились із атмасферівцями і поставили їм свої запитання.

Як ви всі зібралися? Розкажіть про ідею створення гурту.
Анастасія Яремчук:
-Почалося все з того, що ми зустріли Андрія в Криму, де він грав свої панківські пісні. Нас вразили його глибокі тексти. До цього ми з Юлею навчалися в консерваторії, виконували класичну музику, грали в оркестрі. Проте нам завжди хотілось щось сказати людям. Бо коли ти граєш чужу музику, то там теж дуже багато інформації і ти можеш її по-різному інтерпретувати. Коли ми почули тексти Андрія, вони нам стали дуже близькими. Ми підійшли до нього, познайомились. Виявилось, що він, як і ми, зі Львова. Випала нагода пограти разом у Львові. Потім долучились інші музиканти, що були нашими друзями і так воно все створилося.

Моя “аtma” у їхній “sfera”

Ваша основна мета, за вашими ж словами, не заробити гроші, а донести якийсь своєрідний месседж, свою думку. Окресліть, будь ласка, свою основну думку.
Анастасія Яремчук:
-Мені би дуже хотілося нашою музикою достукатися до серця наших слухачів. Щоб ця музика допомогла зупинитися, подивитися на світ зі сторони, відмежуватися від всієї суєти і спробувати знайти себе. Наша музика — це “особа” і “сфера”, тобто, особа, яка шукає і може підняти в собі якісь глибокі питання.
Андрій Шадій:
-До нас на сайт часом приходять листи і деякі з них надто щирі. Найбільше вражає, коли люди пишуть, що до концерту відчували себе дуже погано. Ні, не саме в цей день, а взагалі відчували якусь безвихідність, безсенсовність свого існування з тих чи інших причин. А коли пишуть, що після концерту у них з’явилось натхнення щось робити, творити, іти далі, це нас дуже надихає! Як бачимо з відгуків слухачів, наша музика таки виношує оте найглибше прагнення чи бажання кожної людини — бажання любити. Проте, дуже часто воно натикається на мури сірої буденності і вся надія розбивається. Ми намагаємось з цим боротись.

На концерті присутній рівень імпровізації чи все йде так, як на репетиціях?
Анастасія Яремчук:
-Спочатку у нас все було побудовано на імпровізаціях. З часом, коли було багато концертів, воно все увійшло в якусь точну колію і ми стали грати так, як на репетиціях. Але зараз, як бачимо, знову вертаємось до імпровізації.

Чи бачите конкурентів серед українських гуртів?
Андрій Шадій:
-Музика — не спорт (хто швидше добіжить до фінішу). Хоча дійсно є цей фініш і у всіх він однаковий і ми намагаємось добігти першими.
Анастасія Яремчук:
-Особисто я, ніякої конкуренції не відчувала. Часом ми робимо якісь композиції і хтось каже: “Ой, ці барабани мені щось нагадують”. Але ми пишемо те, що ми відчуваємо. Вже стільки всього написано і переписано… Якщо ти свідомо у когось щось “здираєш”, то це одна річ. А якщо ти від серця щось пишеш і воно подібне на інше, то це все одно вже не те, що в них!

Крізь темряву до … зірок

Саме під таким гаслом пройшла у нас перша половина грудня – період організації концерту. Вибір приміщення, обговорення сценарію, проведення прес-конференцій — все це давно позаду. Із настанням 16 грудня забулись усі попередні хвилювання і з’явилась тонна нових. В голові у кожного лунали питання на зразок: “А що, якщо?”. Готувались до всякого, але передбачити майбутнє так і не вдалось. Найпершим випробуванням стало перенесення звукової апаратури до Студентського клубу. Охорона, звісно ж, не дозволила, щоб авто заїхало на територію університету (про це нас і раніше попереджали), оскільки це суперечить правилам. Двоє наших студентів та й самі музиканти займались “вантажництвом”. Мені ж перепала найважча роль — сторожа: поки одну частину приладів несли у клуб, я чатувала над іншою.

Моя “аtma” у їхній “sfera”

Година репетиції минула і в залі почали з’являтись перші шанувальники. Згодом прибули наші друзі із благодійного фонду “Доктор Клоун” і розпочали збір іграшок на вході. Ніщо не віщувало біди. Але як тільки зал заповнили люди і концерт от-от мав розпочатись… вимкнули світло. Одні перелякались, інших охопила паніка, треті бігали по залу з ліхтариками. Здавалось, що приказка “сміється той, хто сміється останнім” якраз має місце у нашій ситуації. Світло не з’являлось. Аж раптом хтось із учасників гурту “AtmAsfera” промовив на весь зал: “Якщо через десять хвилин світло не з’явиться, то й не треба. Зіграємо акустично!”. Зал здійнявся оплесками і криками. Зворотній відлік. І ось вони, перші ноти, вже завченої напам’ять пісні “Nama om”. Під звуки флейти у кожного вималювався свій образ в голові, своя картинка ідеального світу, навіть свій маленький ідеальний світ. Можна не заплющувати очі. Не видно нічого, окрім поодиноких спалахів від чийогось “Кенона” чи “Нікона”. Солодкі голоси сестер-близнючок, сьогодні як ніколи звучать солодко. Саме солодко.

Одна композиція змінює іншу і, здавалось, усі вже забули про прикрий інцидент зі світлом, як раптом воно з’явилось. Кілька хвилин на підключення апаратури — і продовження свята. Спостерігаю за публікою. Одні намертво прикипіли до крісел, інші не зважають ні на кого і рухаються у такт музиці. Глядач (чи то слухач), задоволений! А це головне!
Дві години пролетіли і на сцені з’явився вже знайомий нам ведучий (по голосу впізнали, бо розпочинав він у темряві), подякував усім за присутність, ще раз представив гурт. Проте люди і не збирались їх відпускати, просили ще щось зіграти. “Оскільки ми починали без світла, і може не всі почули, то тепер можете ще й побачити”, – такими були слова когось із “AtmAsfera”. Зал закричав, бо ж наперед знав, що йдеться про “Nama om”. І знову солодкі звуки флейти…
Концерт закінчився. Бачу щасливі обличчя організаторів. Бачу як хтось біжить за автографом. Інший просить сфотографуватись напам’ять. Треті пробираються до виходу. Артисти втомлено усміхаються. Вони закохані у свою роботу. І попри втомлений вигляд, знаю, що зараз їм так легко, бо ж віддали частину себе людям…

Результат – 228 новеньких іграшок, які 18 грудня помандрували до дітей відразу двох лікарень: КЗ ЛОР Західно-український спеціалізований дитячий медичний центр та КЗ ЛОР Обласну дитячу клінічну лікарню “Охматдит”. Сподіваємось, малюки відчули тепло і любов, що намагались до них донести. Впевнена, що кожен із них знайшов свою іграшку, бо ж “AtmAsfera” – це пошук. Часом пошук когось у цьому світі, а інколи пошук себе у комусь.

Юлька ГРИЦЕНКО
Фото Романа ПАЦА

Народилась неважливо коли, але жаль, що не восени. Люблю жовте листя, мокрі лавки, львівську бруківку і червоні доріжки на сходах. Люблю життя, і чекаю на взаємність. Не вірю в гороскопи, не вірю в долю, вірю в себе.
  • Bronevik-1983

    Супер фантастична група!Люблю їх!)