Мій космос

кохання

коханняКоли ти сказав « я тебе кохаю» – повір, цілий всесвіт моєї душі став замалим. Перший раз у житті я відчула що мене для мене замало. Це було в моїх очах, це було на моїх устах, в поцілунку.. Ти влетів в мій космос перший, та загубився там. Я відкрила тобі сонце, але побачивши його, ти злякався. Я дозволила ввійти у невагомість аби літати, ти ж помітив тільки нестачу кисню.

Я кохала, кохаю і буду кохати, та ти не хотів це відчути. Ти хотів слів, а я поруч з тобою забувала слова. Я дивилась на тебе і бачила щастя. Ти давав мені свободу, а вона кайданами сковувала мене. Я хотіла бути у рабстві, у твоєму рабстві. Ти не тримав мене, твої очі кричали: « Йди, таких як ти – тисячі,- а твої уста повторювали,- люблю…». А я мовчала, тихо сходячи з розуму. Я знала тебе, я дивилася крізь тебе як рентген і розуміла, що ти не хочеш мою душу, мріяла аби ти відпустив мене, аби ти сказав: « Прощай» . Та ти дивився, і твоя посмішка, поцілунки, затьмарювали мій мозок. Я ніколи не була такою нещасною як з тобою, я ніколи не була такою щасливою поруч з іншим. Ти став усім: і болем, і радістю. Я кричала кожен день, поки ти спалював мій космос. Я мовчала кожну ніч, а ти знову хотів осягнути неосяжне. Ти знищував мене, мені боліло, і знову забракло слів. Втікши на свою планету , ти залишив лише темряву в мені. Тепер розвідуєш нові космічні простори….

А я? А що я? А мені потрібні мільярди років…