Мелетій Смотрицький: Хто? Що? Яким чином?

Smotrytsky_meletijЩе зі шкільної лави ми знаємо про внесок української інтелігенції в розвиток освіти й наукових знань, діяльність К. Острозького, П. Могили, та П. Беринди. Та історія зберегла ше одне прізвище людини, яка була вченим, публіцистом і патріотом. Це Мелетій Смотрицький.

Народився в 1575 році на Поділлі в православній та шляхетній сім’ї. Батько був ректором відомої Острозької академії. Саме він з Іваном Федоровим видрукував Острозьку Біблію. Мелетій теж навчався в Острозькій академії, а потім – у єзуїтській Віленській академії. До цього списку можна додати відвідини лекцій в польських та німецьких університетах. Наприклад, у Віттенберзькому навчальному закладі на Мелетія вплинули ідеї Реформації. Саме у західних університетах познайомився з античною культурою, з філософами та письменника Відродження та став свідомим раціоналістом і прихильником свободи переконань. Це дало йому право називатись одним із найосвіченіших людей того часу.

У 1604 році повертається у рідний край. Активно включається в суспільну полеміку. Яскравим прикладом є позиція захисту прав українсько – білоруської православної церкви. Невдовзі переїжджає до Вільна і живе як світська людина у Святодухівській обителі. Там він мав звичку відвідувати Троїцький монастир – заради дискусій із ченцями Кунцевичем та Руцьким. Не можна не згадати і про той факт, що М. Смотрицький працював ректором Києво – Братської школи і викладав латину.

1620 року сталася значна подія – він став «катакомбним» православним єпископом. На той час, після Унії 1596 року, православної ієрархії в Україні не було, що викликало постійне обурення мирян і козаків, і коли патріарх Феофан, повертаючись із Москви на Схід, проїжджав через Київ, кияни умовили його таємно висвятити сім єпископів. Хіротонія проходила у Києво-Братській церкві, вночі, при затемнених вікнах і без належного великого хору. Митрополитом Київським було тоді висвячено Іова Борецького, а архієпископом Полоцьким – Мелетія Смотрицького. З точки зору польської влади, висвячення були незаконними, бо відбулися без дозволу короля – з порушенням його права “подавання” духовних посад. Захистом ієрархії став Петро Сагайдачний.

Помер Мелетій Смотрицький 1633 року – архімандритом унійного Дерманського монастиря, титулярним ієраполітанським єпископом, наданим йому Римським папою Урбаном VIII.

Не слід забувати, що цю історичну постать можна назвати й успішним публіцистом. Перші твори Смотрицького були написані ще у Віленській академії. Праці Смотрицького користувалися тоді надзвичайною популярністю, володіли умами українського і білоруського православного люду, не тільки передруковувалися, а й переписувалися і завжди викликали високу хвилю запальної полеміки. Як пише Порфирій Яременко у книзі “Мелетій Смотрицькій”: “друге десятиліття XVII ст. принесло йому славу, визначило йому провідне місце в історії культури і письменства України і Білорусії того часу”. Писав майже завжди польською мовою.

Особливий вплив на сучасників виказала полемічно-художня книга письменника “Тренос або плач Східної церкви”, видана 1610 року у Вільно під псевдонімом Теофіл Ортолог. Привід для книги – сутичка між православними і прихильниками Берестейської унії. Назва книги вказує на мету автора – викликати співчуття до гнаної православної церкви, звернути увагу уряду на попрання її прав, довести недоцільність і зловредність Берестейської унії. Смотрицький зобразив церкву у ліричному образі Матері, залишеної своїми дітьми-православними, яка скаржиться на свою долю: “Горе мені, бідній, горе нещасній, ах, з усіх боків пограбованій! Руки мої в оковах, ярмо на шиї, пути на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою обосічний”. Саме церковні православні верхи, які уклали церковну унію, полеміст звинувачує у бідах. Картає представників духовенства за недбальство та неосвіченість. Він наводить довгий-довгий список княжат та родовитої шляхти, які протягом XVI та початку XVII століть перейшли до католицизму чи протестантизму.

Книга Смотрицького “Тренос або плач Східної церкви” (читачі називали її “Лямент”) була сприйнята сучасниками як сенсація. Порфірій Яременко пише: “Православні оцінювали “Тренос” як книгу пророчу, святу, чи не рівну Євангелію. Так, брат Северина Наливайка Дем’ян доводив, що “Лямент” є “рівним писанням Золотовуста; за автора кров свою нам пролити і душі покласти годиться”. Сам Смотрицький згадував пізніше, що він був тоді оточений “славою, ласкою, милістю всенародною”. Книга ходила по руках, її читали і перечитували, вважали неоціненним скарбом; траплялися навіть такі, що заповідали класти її собі в домовину. Книгу було проклято в католицьких церквах, за її продаж чи купівлю призначено штраф у 5000 злотих. Всю цю колотнечу щасливий автор благополучно пересидів під псевдонімом і за стінами Святодухівського монастиря.

Не менш успішною книгою виявилась «Граматика» видана 1618. Праця складається з Орфографії”, “Етимології” (морфологія), “Синтаксису” та “Просодії”( правила віршування). Смотрицький у цій книзі виступає не як палкий полеміст, а скоріше як вчений, якому є що сказати світові. Книга виказала неабиякий вплив як на вітчизняне мовознавство, так і на всю тогочасну славістику, сполучаючи у собі наукову працю і методично блискучий (для тої епохи) шкільний підручник. Ця книга змінила ставлення до церковнослов’янської мови, тому що перебувала тоді у занедбаному стані і в такій ситуації часто чулося глузування з боку католицьких полемістів. Тому “Граматика” Смотрицького є відповіддю на виклик протилежного табору, має публіцистичний надзміст. З часу виходу у світ “Граматика” Смотрицького понад двісті (!) років служила посібником у школах східних і південних слов’ян і стала основою і взірцем для багатьох подальших праць із мовознавства. В Росії “Граматика” була перевидана у 1648 і 1721 роках і обидва рази, як повідомляє історик Сергій Соловйов, без імені автора. Але саме тут постає цікаве питання: чому вчений пише підручник не про народну мову, якою розмовляли більшість, а про церковнослов’янську граматику. Важко не погодитися з Іваном Франком: “Для нашого письменства книга Смотрицького мала скоріше шкідливий, аніж корисний вплив, бо, нехтуючи літературну мову, яка так гарно вироблялася у репрезентантів міщанства в кінці XVI і в початку XVII століття, розпочала реакцію на користь мертвого церковнослов’янського язика”. Зараз ми навряд чи зможемо докопатися до правди, але і впадати у відчай через «недоцільність» праці – неприпустимо, тому що без цього ми б не знали, що собою являє церковнослов’янська.

І декілька слів про заключний етап життя. Останні роки Мелетія Смотрицького були трагічними. Він був втягнений у протиборство православних з унійним віленським єпископом Йосафатом Кунцевичем, а також у протистояння з урядом, який не визнавав Смотрицького правдивим єпископом. Почалися репресії, грізні урядові універсали, арешти серед православних братчиків. Таким чином створюється памфлет “Виправдання невинності”, апелюючи до гуманності і справедливості короля, захищає віру батьків, критикує Унію. Та словесні бої не закінчилися публіцистикою. 1623 року вітебські православні міщани (єпархія Смотрицького) вчинили самосуд над унійним єпископом Йосафатом Кунцевичем – його було вбито. Реакція уряду Речі Посполитої і Ватикану була негайна, жорстока і кривава. Вбивство Кунцевича, звинувачення, погрози, братовбивчі змагання, а також особиста небезпека мали на Мелетія Смотрицького важке враження, і згодом у нього залишається тільки одна ідея – “Русь примирити з Руссю” (православних із прихильниками унії) і досягти національної єдності. Він їде до Києва, аби порадитися з Іовом Борецькими та Петром Могилою, яких він вважав своїми однодумцями,- думки про конфесійне возз’єднання турбували не тільки Смотрицького. Сталося, однак, інакше: православні владики, відчуваючи категоричний спротив мирян і козаків будь-якому союзу з унійною церквою, рішуче відкинули цю ідею і засудили пропозиції Полоцького єпископа. Собор 1628 року, де мали розглядатися шляхи єднання, перетворився на духовний суд над Мелетієм Смотрицьким.

Так, наприкінці життєвого шляху (у 53 роки Смотрицький вважав себе дуже старим і немічним) він опинився в безвихідному становищі. Православна Київська митрополія піддала його остракізму, до своєї єпархії шлях був закритий, і Мелетій Смотрицький, який все життя пристрасно воював з Унією, переходить до унійної церкви. Зробив це він аж занадто послідовно: публічно відмовився від своїх попередніх творів, якими зачитувалася “вся Литва” (Україна і Білорусія). Зрікся також “Треносу”.

Постать Мелетія Смотрицького посіла надзвичайно скромне місце в історії. Це можна пояснити тим, що він був причетний до прийняття унії. Та не слід забувати, що перш за все це був провідний гуманіст. Мелетій Смотрицький – це та особа, з якої треба брати приклад аби стати справжнім патріотом.