Від життя до проекту, від проекту до життя

Студентське братство

Студентське братствоМарта Калиняк – громадський активіст, учасник ГО «Студентське братство». Також це людина, яка вважає, що життя існує для розвитку, тому не можна ніколи зупинятись перед завданнями, які створюєш для себе. Сьогодні вона розповість про себе, свої життєві кроки і поділиться інформацією про написання проектів та їх реалізацію. А також дізнаємось, чи життя – це проект.

– Розкажи будь ласка про свої перші роки після того, як тебе лелека підкинув батькам, якщо це був лелека.

– Сама тих часів не пам’ятаю, знаю лише зі слів батьків. Мама розповідала мені, що я з’явилася на світ на два тижні раніше, ніж планувалося, тендітним крихітним створінням (важила всього два вісімсот). А коли мені ще не було й року, умудрилась випасти з візочка. Мабуть, це був перший прояв моєї жаги пізнання нового і прагнення вийти з зони комфорту. Часто я відмовляюсь від стабільності (певно, боюся застою) і йду на ризик у пошуках чогось нового.

Твоя любов до ризику покращує тобі життя чи ні?

– Вона дає мені натхнення і наснагу. Також вона є способом долання страху, постійного навчання і самовдосконалення, просування до мети.

Яке твоє перше враження про школу?

– Спочатку я ходила в дитячий садок, потім у підготовчу групу. Тому до навчання в школі вже була готова психологічно і сприймала його як закономірний процес, як один з етапів життя у суспільстві.

– В якому внз ти навчалась і чи почувалася «на своєму місці»? Чи знайшла однодумців серед одногрупників (однокурсників)?

Навчалась я у Львівському національному університеті імені Івана Франка на філологічному факультеті. Це був мій власний вибір (хоча спершу я хотіла йти на журналістику), і я про нього не жалкую. Середовище, зокрема упродовж перших трьох курсів, надихало і спонукало до праці. Викладачі, звичайно, траплялись різні, проте серед студентів виявилось чимало розумних і активних людей. Ми читали й обговорювали твори сучасної літератури, обмінювались книгами, відвідували різні мистецькі заходи, дискутували… Приємно, що з багатьма однокурсниками досі підтримую контакти, а з деким навіть співпрацюю.

Коли ти познайомилася зі Студентським братством (молодіжна громадська організація – прим. авт.)?

– Улітку після четвертого курсу, а саме 2007-го року, я «витягувала» друзів і знайомих у похід в Карпати. Тоді ж одна моя подруга запропонувала поїхати з її компанією до Зашкова на святкування Купала. Там і познайомилася з людьми зі Студентського братства. І відтоді я в організації.

Щодо проектів. Чи важко їх писати і в чому суть написання?

– Коли пишеш проект, варто пам’ятати, що його потрібно не лише написати, а й реалізувати. Писати важко перший раз, коли не знаєш, як усе виглядає на практиці, що потрібно врахувати, який буде результат (і чи буде взагалі), як абстрактним теоретичним ідеям надати конкретних форм. Багато хто починає з практики, а потім вчиться на власних помилках. Я теж так робила: подала ідею, розписала основні моменти і зайнялась її реалізацією, а вже згодом дійшла до теорії написання проектів (зокрема під час навчання в Інституті Громадського Лідерства). Для проекту важливо, аби була команда. Щоб було з ким порадитися, обговорити різні можливості, у кого чогось навчитися і знайти підтримку. Щоб члени команди були зацікавлені в реалізації твого проекту, як і ти сам. Щоб у вас були спільні цілі та цінності.

– Чи може людина без якихось особливих знань написати проект?

– Написати може, але чи зможе реалізувати його? Чи зможе знайти відповідні ресурси, партнерів та спонсорів? Проекти ж пишуть не просто так, а переважно для конкурсів чи грантів. Кожен фонд і грантодавець має свої вимоги до проектів, задекларовані в заявках та аплікаційних формах. Деякі з них можуть виявитися дивними або незрозумілими людині, котра ніколи не писала проекту.

–  Як часто реалізовуються проекти ?

– Значно рідше, ніж пишуться чи обговорюються на рівні ідей. Написання проекту і його реалізація бувають дуже віддаленими в часі. За цей час можуть змінитися зовнішні (напр., хтось інший вирішить проблему, над якою ви хотіли працювати) або внутрішні (напр., розпадеться команда) обставини, пріоритети учасників команди, ситуація в місті чи країні, кількість необхідних ресурсів. Проте якщо автор проекту і вся команда налаштовані на втілення ідеї, то їх не зупинять жодні труднощі чи перепони.

Чи можна сказати, що життя – це також проект? І хто його автор?

– Часто життя порівнюють із чистим аркушем паперу, на якому ми щось пишемо / малюємо самі, у чомусь нам допомагають батьки або родичі, хтось коригує наш малюнок, вносить свої правки, інший витирає одну лінію і домальовує свою. Кожна риска в цьому малюнку для нас важлива, бо неповторна і засвідчує нашу індивідуальність. У той же час існує якийсь типовий варіант проекту людського життя, який склався у суспільстві історично і тепер нав’язується окремим індивідам у формі стереотипів, звичаїв тощо. Багато людей приймають його, не задумуючись над власними потребами і бажаннями. Хоча завжди були і є ті, хто змінює послідовність ліній або правила їх поєднання. Життя – це індивідуальний проект кожної людини. Вона сама обирає, яка частина малюнку займатиме центр аркуша, а яка – його краї. Для одного важлива карєра, для іншого – сім’я. На мою думку, життя, як і будь-який проект, потребує збалансованості всіх його етапів, гармонійного поєднання різних сфер. Але простір для творчості (непередбачуваних змін, виклику) є завжди.

Авторська примітка* Громадська організація «Студентське братство»