Маленький крок на шляху до омріяної держави

Ця стаття не буде казати що все погано. Про це вже сказав кожен, кому не лінь. Це вже відбулось сотні разів. Ця стаття не буде виясняти хто винен, ми, чи влада, чи москалі. Ця стаття скаже що варто робити, і що не варто робити. Спочатку вона трохи загальна, та приклади обов’язково будуть.

Чому в українців не виходить жити так, як вони хочуть? Можливо тому що вони зовсім не мають єдності, і то люблять Європу, то Росію. Замість того щоб робити щось корисне для створення омріяної держави вони сперечаються про те якою ця омріяна держава має бути.

А сперечатись не варто. Придумати якою має бути ідеальна держава так само нереально як і її збудувати. Ще не знайшовся такий системний архітектор, щоб зміг таку велику систему правильно сконструювати. Але є інший метод. Його придумали математики, для розв’язування задач, в яких неможливо знайти правильний оптимальний розв’язок.

Називається він симплекс методом. Суть проста. Беремо перший розв’язок який прийшов нам в голову. (Поточну ситуацію в державі). Виконуємо над ним перетворення що перетворює його в трошки оптимальніший. Отримаємо щось краще. Знову виконуємо перетворення. І так аж поки не надоїсть, або якщо розв’язок вже не буде ставати кращим. В задачах лінійного програмування це означає отримання оптимального розв’язку. А в політиці, економіці, науці, і інших складових держави ідеал недосяжний, тому прямувати до нього можна вічно.

З цього ми робимо висновок, що треба прийняти те що маємо за належне, почати виконувати перетворення. Як гарантувати що наші перетворення будуть наближати нас до ідеалу, а не віддаляти?

Ну, для початку домовляємось що зміною є будь-яка наша дія. Кожен крок тротуаром. Кожен клік мишкою. Звичайно до такого рівня я в своєму поясненні способів розвитку суспільства опускатись не буду, інакше це пояснення буде нереально довге, просто потрібно щоб ви розуміли, що все відбувається капля за каплею.

На кожен крок, ми витрачаємо якісь ресурси. Час, енергію, гроші… Кожен крок дає нам якусь цінність. Можливо він економить нам час та можливість здійснення інших кроків (навчання кажучи загалом). Можливо він дає нам енергію (ми добре відпочили, подивившись якийсь надихаючий фільм, чи стали сильнішими і здоровішими займаючись на стадіоні). Можливо він приносить нам гроші.

Можливо він приносить ці цінності не вам а комусь іншому, що ще краще, і свідчить про вас як про чудову людину. Бо наприклад викидаючи сміття просто на вулиці ви економите свій час та сили. Але ви портите настрій, і навіть здоров’я тисячам інших людей. А потім і собі (як – я розкажу трохи нижче). Про це варто задуматись.

Крок можна вважати кроком вперед (таким що наближає до ідеалу), коли отримані цінності більші за витрачені ресурси. Коли цінність отримує багато людей (наприклад аудиторія вашої статті) – сумуємо їх.

Крім того, ресурси бувають різної цінності. Найцінніші – ті, які ми зможемо використовувати довго, і які принесуть нам багато-багато користі. Наприклад вивчення сліпого десятипальцевого методу набору зекономить багато часу при роботі з комп’ютером. Це кажучи в економічних термінах актив. А покупка нових модних бутсів, які розлітаються вже після п’ятого сильного удару по воротах – це покупка пасиву. Хоча футбол це така штука що дасть вам енергію, здоров’я, кращий сон, і взагалі, але це не актив. Ним треба займатись регулярно, тому він пасив.

Вважайте що на цьому абстрактні речі закінчені. Тепер тільки практична і життєва інформація.

Якось я їхав в поїзді з львівськими студентами. Вони вважали себе великими націоналістами, і добряче критикували владу. Ну, що Янукович зрадник, роздав флот, труби, уран, культуру, і взагалі. Що люди які голосували проти всіх тупі, і що треба голосувати за менше зло. Політичні дискусії – моє улюблене хоббі, після професійного звісно. Тому встряв, і спробував пояснити їм їх проколи. Знаєте що мене найбільше збісило? Те що на столі стояла художня книжка про “Русский спецназ в чечні”. Довелось їм досить довго тонко натякати, що по перше такі книжки не виховають з людини українця, по друге вони приносять прибуток не україні, а якомусь російському письменнику, і по третє час витрачений на читання таких книжок можна було б витратити на читання класних, і українських.

Подібне стосується і фільмів, і музики. Звісно качати фільми з інтернету зручніше. Але не можна давати комусь привід сказати, що при введенні українського дубляжу прибутки кінотеатрів впали. Попит породжує пропозицію, хоча в нашій літературі та музиці здається відбувається якраз навпаки.

Тепер трохи про поведінку в інтернеті. Той факт, що ви не в контакті, і читаєте мою писанину вже надзвичайно тішить. Але потрібно більше. Від вас потрібно активності. Для початку коментарі. По перше, автору цікаво спілкуватись з читачами, і це ніби винагорода за працю. По друге, критика допомагає писати краще. Та коментарі повинні бути конструктивними. Якщо вважаєте що автор помилився – поясніть йому чому. (Власне це ще й як стосується цієї статті. Написав її кібернетик трійочник, тому ставтесь критично. І якщо ви юрист, економіст, чи інший спеціаліст – дайте свої поради про те, як звичайні люди можуть змінити країну в якій живуть.)

Ще краще, коли ви можете наповнити інтернет якісною, україномовною інформацією. Як це зробити? Написавши статтю в свій блог, вікіпедію, цей журнал. Способів багато. Сьогодні вже не треба шукати хостинг, достатньо просто сісти і щось написати. Будьте творчими. Нема таланту – попрацюйте і він з’явиться. Основне не соромитись, і знати що це потрібно.

Чому так важливо активно поводитись в інтернеті? Бо тут працює системний ефект. Про це я трохи писав в своїй статті “Мова як телефон“. Стаття про есперанто, та це ж стосується української блогосфери, вікіпедії, мови, і взагалі всіх систем схожих на мережу. Чим більше наприклад користувачів вікіпедії – тим якісніша і тим більше в ній інформації. Російська вікіпедія більша за українську, бо росіян більше за українців (та й немало українців редагують саме російську). Але поляків ще менше, а їх вікіпедія краща за обидві згадані раніше.

Системний ефект полягає в тому, що користь йде від зв’язку. Тобто користь від вчителя вимірюється в тому, скількох дітей він навчив, тобто від кількості зв’язків (комунікацій). А в вікіпедії потенційно всі зв’язані з усіма, тому кількість зв’язків зростає в чотири рази, коли кількість учасників зростає вдвічі. Тому користь від вашої роботи в вікіпедії – не тільки для тисяч людей що цікавляться цією темою в даний момент, а і для їх дітей, і можливо навіть внуків.

Вікіпедія – це давня українська традиція. Тільки колись вона називалась толокою. Коли в селі з’являлась нова сім’я, і їй треба було збудувати хату, то все село збиралось, і за кілька днів (чи навіть за день) хата вже стояла накрита. Тільки з одної хати користь одній сім’ї. А з одного якісного джерела знань користь геть усім.

Ще трохи про правильне використання інтернету. Забийте на контакт. Це важко, та можливо. В мене вийшло. Чим контакт поганий? Та тим, що не призначений для якого-небудь конструктиву. Колись я багато часу витрачав “воюючи” проти “антибендерівських” груп. Це навіть дещо весело – просто наводячи історичні факти, даючи посилання, чи використовуючи доведення від супротивного викликати в опонентів зливу мату. Та користь з цього – нульова. Ви не створюєте цінності. Ви не відпочиваєте повноцінно, бо сидите за комп’ютером, і псуєте собі нерви. Тому забийте. Пошта та сервіси миттєвих повідомлень чудово його замінюють. А якісних хостингів для фотографій – море.

Також при роботі в інтернеті важливо уявляти собі ваших співрозмовників/читачів/клієнтів і думати що ви їм даєте. Якщо даєте знання – чудово. Якщо ділитесь досвідом – подумайте чи ділитесь правильно. Якщо ваш досвід полягає в тому, що ви втрапили в якусь неприємність в громадському транспорті – тримайте цей негатив при собі. Якщо ж досвід полягає в тому, що ви вирішили змінити громадський транспорт на велосипед, і це однозначно покращило вам життя – обов’язково розказуйте, як ви це зробили, давайте поради, і подібні речі.

Бо виділення негативу несе за собою негативні наслідки. Теорія розбитих вікон стверджує, що одне розбите вікно може перетворити елітний чистий район міста, в кримінальний і завалений сміттям. Просто через те, що щоденне спостереження свинарника створює бажання насвинити. Так от. Тому, коли ви викинете папірець під чиїмось порогом, скоро папірець з’явиться під вашим, потім два, потім чотири… ну думаю суть ви вловили.

Тому всі статті з проблемами мають містити шляхи їх вирішення. Інакше – вони створять нові проблеми.

Що ще можна побажати молодим інтернет-бійцям? Пишіть про себе. Будьте гордими з досягнень. Розкажіть іншим як ви це здійснили, і як вас можна перевершити. Я знаю неймовірну кількість розумних, цікавих людей, які можуть багато розповісти, та спілкуються лише з обмеженим колом людей, бо вважають що такий їх досвід нікого не цікавить. Але це неправда! Тому не скромничайте, і будьте сміливішими.

Що ще можна зробити для України? Деякі гарячі голови вважають що для цього треба когось винищити. Прихильники “сильної, чистої нації”. Що дивно, ці ксенофоби насправді слабкі люди. Вони бояться, що іммігранти освітченіші за них, і зможуть отримати кращі посади. Бояться глобальної конкуренції на ринку праці. Так чому тоді взагалі не знищити всіх крім себе? Подібні прихильники теорії єврейської змови. Їх проблема в тому, що вони “знають” причину своїх проблем, але не знають вирішення. А я як добрий єврей теж їм нічим не зможу допомогти, бо ж не дадуть. Не будьте такими. Шукайте не причини, а способи.

Чи допоможуть ці всі мої поради? Буду чесним. Ні! За поточних тенденцій Україна скоро стане сировинним придатком розвиненіших країн. Такі малі кроки просто сповільнять сповзання в прірву. Чи не суперечить це моїм тезам про те, що не варто розповідати негатив? Ні! Треба радіти, що ви маєте таку велику і глобальну проблему, і все життя на її вирішення. Наше життя не буде марним! Сенс життя у розв’язуванні проблем.

Щоб справді щось змінити потрібна синергія. Потрібно щоб нас ставало більше, і ми ефективно взаємодіяли. Щоб ми вірили в себе, і знали що робимо. І тоді, через років тридцять-сорок наше покоління змінить країну і планету.

За роботу, друзі! І бажаю вам в цьому щастя і успіхів!

Тарас Буник

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.