Лібералія

Пітьма. Суцільна пітьма. Дивно? Ні, просто очі ще не відкрив. Ще не прокинувся. Щось метушиться, бурчить, стогне, возиться. «А що б то з’їсти?» – чую чиєсь запитання. І відразу десь поруч мене: «Там, на кухні, є пляшка м’яса…». Ха. Така людина, думаю, і ліфт з потягом сплутає. Ну, після такого я вже просто мушу побачити власника цієї цитати.

Краще б я цього не робив. Власник (точніше власниця) слів (як і, певно, квартири) повністю цим словам відповідала. У неї були маленькі оченята, кривенький ніс, величенький рот. Її можна було б назвати некрасивою, якби не її посмішка: вона робила її просто огидною. Добре, що предметом її зацікавленості був не я.

Оглянувся. Картина нагадувала якесь поле битви: численні поранені, котрісь крики, безглузді тіла, тривалі стогони. Потрібно будь-що вибратися з цього пекла. Ось і світло (точніше вікно). Йдемо. Яка ж все таки січ! Аж бридко. А винні хто? Винне вино? Який тоді сенс? Мета і так ніколи не виправдає до кінця засоби, проте засіб без мети є чистим божевіллям. А у даному випадку ще й добровільним.

Погляд випадково перечепився через сторінку газети, котра зухвало висіла на стіні (цікаво, як?): «…зареєстровано 20 …випадків (смертельних, певно) у …, 3 з яких … алкоголь…» – переконувала вона мене. Нда, невеселий вийшов некролог. Проте далі дочитати я не зміг – певний суб’єкт в паніці зірвав його та зник за якимсь дверима. Хтось десь над цим папірцем сльози проливає, проте йому на це, очевидно, начхати. Можна зрозуміти: в житті кожної людини може наступити момент, коли будь-який папір стає цінністю.

«А що я тут роблю?» – раптом пронеслося в голові. Чому я тут? Знаю. Можливо, я хотів вбити свою нерішучість, сум, слабкодухість. Або мені просто так хочеться бути кращим, не просто кращим, а кращим в очах усіх, усіх і кожного, кожного зайвого і, незважаючи на розбіжності у поглядах, погоджуватися з ним. І таке трапляється постійно. Або це вона. Ах. Ну звісно ж. Йдемо.

Раптом пролунав відчайдушний, несамовитий, тривалий, розпачливий, трішки хрипуватий крик: «Брааааат, піво кончілась! Ти прєдставляєш?!». У такі моменти людина, певно, відчуває себе найнещасливішим та найнікчемнішим створінням у цілому всесвіті. Ні круглі вдови, ні збанкрутілі мільярдери, напевно, не відчували у своєму житті такий розпач, як цей сердешний. Серце крається. У такі критичні моменти йому могли б допомогти лише двоє людей: це або психотерапевт, або продавець спиртних напоїв (обидва, либонь, лікують алкогольну залежність. Точніше від.). Шкода, що других у нас більше (і набагато!), ніж перших.

А ось і вікно. Світ все таки ще існує. Навіть якийсь збитковий написав на стіні сусіднього дому «Terrori’st WIN :)». Але це неважливо. Важливо інше.
– Де я? – крикнув я котромусь незнайомцю.
– На вулиці Єлисейській, – відповів той.
– До біса деталі! В якому я місті?

Воробйов Роман

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • “Оглянувся” – “озирнувся” укр. – це єдине, що мені не сподобалось.

    А сама робота мегакрута!!!!! Мої аплодисменти авторові! Роман молодець!

  • Це вже краще.
    Але, панове, знаєте в чому проблема таких творів? Вони одноманітні. Коли тобі від 14 до 18, такі штуки народжуються в моменти суму, одинацтва, депресій. Треба злитися, а нема кому, і з*являється папір та олівець (ок, клава та комп). Кліше таких витворів:

    1) Всюди дупа.
    2) Багато однослівних речень (Пітьма. Йдемо. Знаю. Ах. Йдемо)
    3) Написано досить непогано, інколи можна отримати насолоду від процесу читання, але “послевкусіє” завжди таке: “Ну і шо”.
    4) Особлива ознака українських текстів – те що в творі завжди присутній хтось руськогаварящій. Нашо? Мало наших чи шо?

    Sautumn, мені чомусь здається, що якщо не зараз, то колись ти зі мною таки погодишся.
    Якщо вже поперла проза, то всі хто збирається подати свою роботу: схаменіться і напишіть будь ласка хоч хто-небудь таке, щоб викликало посмішку, щоб ти задоволено хитав головою і захотів нарешті це ретвітнути!! Оце реально складно, оце реально виклик.

    P.S.: зміню свою думку на протилежну якщо з*явиться автор і детально пояснить, нашо він це написав і що він хотів сказати читачеві. Як хріново буває після ночі вживання алкоголю? Америку відкрив. Які всі тупі, що так роблять? Як ти можеш настільки сп*яніти, що на наступний ранок не розуміти, в якому місті?
    Також цікаво, ачи перечитував автор свій твір на предмет оптимальності? Наприклад, після перших двух абзаців складається враження, що мова піде про власницю цитати. Ні, вона зникла. Тоді нашо її так описувати? Фізичною негарною вона буде незалежно від алкоголю (огидна посмішка, маленькі оченята). Це абсолютно зайвий елемент.
    Одним словом, текст дуже незбалансований на мою думку.

  • Максиме, я вже з тобою згідна і не заперечувала цього раніше. Чи тобі не сподобалось те, що я похвалила автора? Так, текст недосконалий, але усе пізнається у порівнянні. Згадай роботу “Майбутнє”…. порівняти ці два тексти – небо і земля.

    Ти усе правильно говориш – у таких текстах всюди дупа, і замість того, щоб народ піднімати “своїм могутнім словом”, автор ще більше зариває той народ у землю! Ну і що? Я особисто для себе виокремила ще один жанр із-поміж інших – КРИК ДУШІ. Якщо віднести цю роботу до мого жанру, то роблю висновок, що такі тексти мають право на існування. Гарні слова завжди народжують у миті болю, суму, зради і т.д.

    Хоча я звісно чекаю на того щасливчика, який таки надішле на конкур СТАТТЮ.
    Макс, може ти спробуєш?

  • Діанка

    Що тут скажеш…. Погоджуюсь з Максом. Хочеться чогось оригінального, позитиву, усмішки… Та й по суті історія, як на мене, ні про що. Таке трапляється всюди. Ну напились, буває. Але я не бачу сенсу історії, моралі чи чогось такого.

    Але великий плюс за грамотність і “чисту” мову. :-)

  • Інколи кайф отримуєш від самого процесу читання. Тут я отримала.

  • Тарас

    Та позитив є. Читайте між рядків. Капля стьобу тут є.

  • Воробйов Роман

    Головними орієнтирами при написанні даної статі для мене слугували вже попередньо задані теми: «Бажана тематика для статей – стьоб, розваги, подорожі, відносини, але якщо у вас є велике бажання прийняти участь із іншою тематикою, то пишіть нам і ми все узгодимо.» Тому, власне, я і намагався ввійти у рамки цих тем та певним чином їх розкрити.

    «…такі штуки народжуються в моменти суму, одинацтва, депресій…» Мабуть так і є, хоча тоді я не керувався цими почуттями у момент написання. Намагався просто влити у текст побільше стьобу, проте, очевидно, це вийшло не надто вдало. Це однозначно не автобіографічний нарис чи щось у цьому дусі

    «2) Багато однослівних речень (Пітьма. Йдемо. Знаю. Ах. Йдемо)…» Абсолютно згідний. Писати таке було дурницею.

    «…соблива ознака українських текстів – те що в творі завжди присутній хтось руськогаварящій. Нашо? Мало наших чи шо?…» Це просто алюзія (якщо можна так сказати) до однойменної пісні гурту Мертвий Півень.

    «…якщо з*явиться автор і детально пояснить, нашо він це написав і що він хотів сказати читачеві….» Я не ставив собі за мету вкласти котрись аж занадто глибокий підтекст. Знову ж таки (повторюсь) хотів, щоб текст відповідав вищесказаній тематиці. Основою ж оповіді я зробив алкоголь (що, певно, було помилкою – бо банально).Не можу ж я повчати народ. Не той рівень.

    «…після перших двух абзаців складається враження, що мова піде про власницю цитати. Ні, вона зникла. Тоді нашо її так описувати?…» Сюжет як такий втиснути у задані обмеження (по розміру) практично нереально (по крайній мірі для мене). Тому текст прийшлося якось концентрувати. Ліричний герой (знову ж , якщо можна так сказати) описує лише те, що бачить (ну і думки на рахунок цього).

    «Одним словом, текст дуже незбалансований на мою думку» Прикро це чути (читати), але підстави казати таке є. Я, в принципі, ні на що і не розраховував.

    «…ще один жанр із-поміж інших – КРИК ДУШІ…» Ну, на таке я також не розраховував.

  • Amigo

    Цікаво дізнатись продовження історії

  • Рома, чомусь завтикав і прочитав твій коммент тільки зараз. Ти крутий.
    Беру свій скепсис назад, продовжуй писати, але пиши багато, щоб знайти свою власну середину і баланс.

  • Воробйов Роман

    Макс, щиро вдячний. Буду якось копирсатися й надалі.

    Мені теж цікаво дізнатися продовження.