Легалізація проституції знизить рівень злочинності, не знижуючи рівня моралі

Наталя Ісаєва
Наталя Ісаєва
Наталя Ісаєва, Голова Правління Кіровоградського Обласного відділення та виконуюча обов’язки Голови Правління Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф».

Права людини в нашій країні – словосполучення, яке ще нестійко балансує на осі суспільних та правових відносин. А що вже говорити про маргіналізовані групи населення, які потребують більшого захисту? Одними із таких є представники секс-індустрії.

Про проблеми, із якими стикаються робітники комерційного сексу, про досвід інших країн та про легалізацію надання послуг сексуального характеру Асоціації УМДПЛ розповіла Наталія Ісаєва – Голова Правління Кіровоградського Обласного відділення та виконуюча обов’язки Голови Правління Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф».

Доброго дня, пані Наталіє! Розкажіть, будь ласка, як давно Ви працюєте в організації і чому обрали саме такий напрям роботи?

В “Легалайф” працюю з 2009 року, фактично із дня офіційної реєстрації Ліги.

У минулому я була секс-працівницею і на власній шкірі відчула багаточисленні порушення моїх прав. От із цього і почалася активна життєва позиція в боротьбі за їх відновлення та допомозі іншим.

Із якими проблемами та ризиками найчастіше зустрічаються робітники комерційного сексу?

Перш за все – це ризик втрати життя і власної безпеки в цілому. Також важливою проблемою залишається безкарність злочинців, коли міліція ігнорує звернення секс-працівників стосовно зґвалтування і крадіжки особистих речей. Часто правоохоронці перекладають всю відповідальність на саму  жертву злочину – мовляв, нема чого займатися такою діяльністю.

Чи має місце шантаж та жорстоке поводження?

Ох, постійно. І в основному – зі сторони працівників міліції, хоча і від клієнтів також.

Щоб не складати протоколи про порушення, у секс-працівниць вимагають гроші. Або, все ж-таки, жінки погоджуються на складання протоколів, щоб їм не підкинули наркотики. Також міліціонери шантажують, що розголосять родичам та дітям в школі про статус цих осіб.

Якщо порівнювати ситуацію із дотриманням прав секс-працівниць в Україні та інших країнах, чи суттєві відмінності?

Говорячи про країни пострадянського простору, наприклад, Киргизстран, то там спочатку була кримінальна відповідальність за секс-роботу, згодом – адміністративна, а зараз така діяльність не карається. Але міліція все одно вимагає гроші, знаходячи дріб’язкові причини – не там стоїш, не так усміхаєшся, палиш в недозволеному місці, бо існує стереотип, що у секс-працівників дуже великий заробіток і він легкий.

В інших країнах, де секс-індустрія регульована державою, наприклад, в Угорщині, інтимні послуги за гроші дозволені, але індивідуально, в своєму приміщенні, не ближче 25 метрів до школи. Бо там вже є діалог влади із працівниками сфери сексуальних послуг. І я вважаю нормальним явищем, коли секс-індустрія визнана роботою, за яку платяться податки та проходиться медкомісія. Найвільнішою ж в такому розумінні є Нова Зеландія, де секс-послуги повністю легалізовані, не регулюються державою і жодними нормами.

Чи правда те, що міліція є одним із найбільших порушників прав Ваших підопічних? Якщо так, то які були випадки і яким чином захиститися від цього?

Нажаль, правда. Наше Кіровоградське відділення Ліги “Легалайф” проводило дослідження за підтримки Фундації Інституту відкритого суспільства (FOSI), згідно з яким основними порушниками є працівники правоохоронних органів, на другому місці клієнти (теж можуть бути правоохоронними органами, які користуються послугами секс-працівників), а на третьому – інші органи влади.

Були факти зґвалтування та доведення до самогубства зі сторони міліції. Як із цим боротися – я не знаю, бо все залежить від доступу до правосуддя. Розумієте, особі, яка надає послуги сексуального характеру в такому разі потрібно відкрити свою конфіденційність, зізнатися у діяльності і разом з тим – визнати, що вона є порушником адміністративного кодексу. Тому доводиться писати заяву у міліцію не як робітник комерційного сексу, а як проста людина.

Таким чином, на наш офіційний запит в МВС надійшла відповідь, що порушень прав секс-працівників та заяв з їхньої сторони не було.

Був навіть такий випадок, коли наша підопічна перебувала в пологовому будинку, народжувала дитину, а на неї в цей день склали протокол, що вона “надавала сексуальні послуги за винагороду невідомій особі”. Це якийсь нонсенс.

Все-таки, чи є ефективні шляхи зупинити міліцейське свавілля по відношенню до секс-працівниць?

У нас діє проект по фіксації порушень прав робітників комерційного сексу зі сторони міліції. Ми збираємо дані, анонімно анкетуємо на предмет виявлення випадків вимагання грошей працівниками правоохоронних органів. Нажаль, доказова база – аудіо та відео, що зафіксували діалог між правоохоронцем і секс-працівником, не приймається до уваги при повідомленні про порушення. В результаті чого у справі записують, що офіційно документального підтвердження порушення з боку правоохоронців не було.

Але після наших звернень до прокуратури, кількість таких випадків зменшується, або, принаймні, вони перестають бути надто явними. Проте погони не летять, з посад нікого не звільняють.

Все ж-таки, коли правоохоронці знають, що за ними іде так зване громадське спостереження, вони більше намагаються дотримуватися меж законів.

Чи доводилося вам особисто стикатися із нерозумінням, осудом у суспільстві?

Нажаль, так. В основному починаються розмови з того, що це аморально і не так, як повинно бути. В той же час це сама давня професія. У багатьох стереотипи, що всі секс-працівниці – наркозалежні, відсталі люди і таке інше. Показуючи на власному прикладі, що це не так, що я маю роботу, сім’ю, то суспільна думка починає потроху змінюватися.

Як Ви вважаєте – можливо змінити ставлення у суспільстві до такого роду діяльності?

Знаєте, можливо – якщо, скажімо, врахувати, що різниця між ВІЛ-позитивними людьми та секс-працівниками у тому, що інфекція залишається назавжди, а послуги сексуального характеру можна перестати надавати зі зміною життєвих обставин та пріоритетів: з’явилася сім’я, діти, змінилася сфера діяльності.

В соціальних мережах ведуться обговорення з приводу легалізації та декриміналізації такої роботи. Є багато прихильників узаконення секс-роботи, бо це б знизило рівень злочинності, пов’язаний зі зґвалтуваннями й інфекціями.

Що вже зроблено і куди рухатися далі?

Наша Ліга проводить просвітницьку роботу, в ході реалізації якої розповідаємо, що секс-працівники – це ті ж люди, які нічим іншим, окрім роду діяльності, не відрізняються.

Щоб секс-індустрія була визнаною як професія, потрібний діалог із владою для зміни законодавства. Але, наприклад, на конференцію, яку ми робили в минулому році, не прийшов жодний представник влади, окрім охорони здоров’я. МВС взагалі не йде на жодні переговори. Можливо, тому, що це їхня “годівниця”. Проституція, зброя і наркотики – це все під дахом міліції.

Як скоро, на Вашу думку, секс-робота в Україні буде визнаною як професія?

Правду кажучи, не знаю (сміється, – прим.авт.). Близько 10 років ми рухалися до того, щоб зняти кримінальну відповідальність за надання комерційних секс-послуг, приблизно стільки ж часу потрібно іти до відміни адміністративної відповідальності, а вже потім говорити і про легалізацію.

Багато хто висловлює побоювання, що це може спричинити появу великої кількості секс-робітників. Але ж якщо для людини це з самого початку було аморальним, то хіба після легалізації в неї зміниться мораль і вона подасться у секс-бізнес?

Я переконана, що ні.

Якби Ви мали можливість щось змінити для досягнення цілей «Всеукраїнської Ліги «Легалайф», що б це було?

Думаю, що для досягнення цілей нам знадобиться хоча б декілька депутатів, які напишуть законопроект і пролобіююють його для легалізації комерційного сексу, чи хоча б відміни адміністративної статті за таку дільність. Зрозуміло, що все потрібно робити послідовно та логічно. Діалог із владою теж має бути зручним і владі і секс-працівникам, щоб це не обмежувало прав обох сторін і було взаємовигідно для суспільства в плані податків.

 

Асоціація УМДПЛ

http://umdpl.info/