Лаємось і солимо їжу. Головне не перестаратись

Лаємось і солимо їжу. Головне не перестаратисьЗгідно законодавства, нецензурно висловлюватись прирівнюється до образи навколишніх і карається як дрібне хуліганство. І якщо думати, що в Україні нікого за це не штрафують — то можете втрапити в халепу. Та попри розвинуті закони, мало кого переслідують за це. Тоді довелося б половині жителів виписати штрафи, а декому оформлювати абонплату.

Незалежно від того яким словам віддавати перевагу, лайка — це прямий шлях до спрощення та примітивізації мови і мислення. Зараз мова йде про виключно усне спілкування і не стосується письмових жанрів. Книжку з матюками можна закрити, а вуха — не завжди. Як у деяких примітивних племен обмежений набір слів, так і людина, що повсякчас використовує ненормативну лексику потихеньку звикає до неї, і оформлювати свої думки літературною мовою стає важче і важче. Проведіть невеличкий експеримент — у своїй компанії друзів домовтесь не лаятись взагалі. (Якщо Ви дотримуєтесь чистоти мови, то у цьому не має сенсу. — КО) Результати можуть дуже здивувати, і до того ж, це весело — вигадувати лексичні звороти щоб замінити «погані слова».

Деякі народи взагалі не використовують лайливих слів у повсякденному житті — це японці. У деяких, лайливі слова вже втратили негативну ознаку й доволі непогано себе почувають в мовленні поляків. Що ж у нас з нецензурними висловами і як до них ставитись? Це питання складне, достатньо знайти в будь-якому українському форумі відповідну гілку і осягнути її невичерпність. Але спробуємо прояснити хоча б для себе — варто лаятись чи ні.

Для лайки потрібно знати місце і час, і аудиторію слухачів, яких хочете здивувати власною ґречністю.  У одних випадках можна жартома сказати «Привіт придурки!» без особливих наслідків, то в деяких — наслідки можуть мати цілком фізичний характер. І давайте домовимось — в громадський місцях лайка — все таки дурний тон, і нічого окрім невихованості не показує.

Як говорилось в одній  рекламній кампанії «матюки перетворюють тебе на москаля», але мало кому відомо, що на тому фото зображена людина зовсім іншої національності. Оригінальне фото називається «Вічний оптиміст» а не «Обличчя російського мату» — негарно вийшло.

Суперечки про притаманність матів для певних народів залишимо мовознавцям. Та читаючи українських письменників початку двадцятого століття, дізнаємось що за деякі матюки били в обличчя: «Ти мою матір не чіпай!»(Улас Самчук «Волинь»). Знали ото «собака» і «чорт». Сьогодні ж лайкою нікого не здивуєш — вона у телевізорі, вона у кіно, вона скрізь. Цікаво як перекладачі викручуються, адаптуючи іноземні вислови українською. У фільмі «Прибулець Павло» це можна відчути повною мірою, де лайка межує зі стьобом.

Не закликаю користуватись, але лайливі вирази — частина мови. Українська має достатньо відповідників, щоб передати всю експресію та надмірність почуттів у відповідний момент. Їх можна вживати, але якщо це прийнятно для Вас і, що важливо, вашого оточення. Лаятися і говорити матами — це дві великі різниці, й цієї межі краще не переходити.