Ковток європейського повітря або легка реанімація українського мозку

Ковток європейського повітря

Ковток європейського повітря«Чому, коли пересікаєш кордон України, життя там виглядає зовсім інакше: без пафосу і бидла?!», – цю фразу я написала на своїй сторінці у соцмережі, коли повернулась додому з польської подорожі, куди ми їздили студентською групою знайомитись із місцевими ВНЗ. Це були три осінні дні чи не найяскравіших вражень за останні кілька років мого життя, які розбавили прісне напівсонне перебування у рідній столиці.

Уперше я перетнула кордон України суходолом. Вночі. Але навіть тієї доступної порції світла фар автомобіля, вуличних ліхтарів і Місяця вистачило, щоб помітити відчутну різницю між «ними» і «нами». Гарне асфальтове покриття, чисті узбіччя, маса дорожніх знаків та рекламних бордів польською мовою одразу ріжуть зір.

Дорогою з Києва до польської митниці в мікроавтобусі спали всі, крім мене та водія. Коли зупинились, в салон заглянула якась жіночка і активно пропонувала здійснити обмін доларів та євро на польські злоті. Але мало хто довірливо пішов їй назустріч. Це було останнє нагадування про Україну. Згодом зайшов чоловік у формі прикордонника, польською запитав про мету нашого візиту, зібрав усі необхідні документи і за 20 хвилин дав дозвіл на просування просторами Європейського Союзу.

– Технічна зупинка, треба заплатити за проїзд автобаном, – сказав водій. – Інакше доведеться платити штраф. А він тут суттєво відрізняється він українського.

Люблін – Варшава – Краків. Таким був основний маршрут на три дні. А це, відповідно, різні готелі, заклади харчування, пам’ятки архітектури й історії і маса іншого. Найбільше вражень залишилось від корчми з незвичною назвою «Біда». Заклад чи не весь із масивного дерева, тут багато опудал тварин і антикварних речей. Сніданок вийшов традиційним: омлет із ковбасками, кілька видів булочок і ароматний чай. За чеком це 24 злотих (близько 60 грн). Але однієї порції цілком вистачило б на двох, поляки – щедрий народ.

До готелю діставались «таксувками». У машині нас четверо плюс водій. Привітний чоловічок одразу здогадався, що ми нетутешні, тому почав розпитувати хто ми, звідки і що робимо в польському краї. Мовний бар’єр виявився не таким уже й бар’єром: що не вдавалось перекласти одному, виходило в іншого. Здається, у Польщі мені не довелось побачити дуже старого чи надто дешевого автомобіля, особливо серед таксі. Кожен з останніх обладнаний лічильником, рацією і, зрозуміло, «шашкою».

Яскрава ілюстрація налагодженої діяльності Міністерства транспорту Польщі – пересування громадським транспортом. На кожній зупинці є таблиця з графіками руху різних маршрутів, і усе відбувається чітко за ним. Поруч – термінал для купівлі квитка. Одноразовий (він же найдорожчий) обійшовся мені у 3,6 злотих (9 грн), це означає, що на одному виді транспорту я можу рухатись необмежену кількість хвилин протягом дня. Інший вид квитка – на 20, 40, 60 хв – діє на усіх видах транспорту (у Варшаві, наприклад, автобуси, тролейбуси, трамваї, метро). Щоб не загубити потрібну зупинку, кожен салон має табло із фіксацією руху. Ні тобі затримок, ні «передайте, будь ласка, за мене», ні «не поїдемо, поки усі не сплатять за проїзд». Одне задоволення!

Ейфорія тривала недовго. Найбільше не сподіваєшся побачити, і все ж перше, що бачиш, виходячи із столичного вокзалу, – подарунок Сталіна Варшаві – Палац культури та науки. На загальному фоні міської архітектури ця будівля помітно виділяється. 1955 року варшав’янам було передано 234 метровий Палац, всього на два метри він уступає у висоті своєму прототипу, Московському державному університету ім. М. Ломоносова. Відтоді комуністи назвали його вічним символом польсько-радянської дружби. Мешканці Варшави не розділили поглядів офіційних осіб на «подарунок». Монументальний об’єкт в центрі столиці символізував чужоземне іго, тому в неофіційних колах отримав зневажливу назву

Моя подорож завершилась оглядом Кракова. Гармонійно поєдналось тут минуле із сучасністю, історичні райони Старе місто і Нове, а також найяскравіші місця для туриста: замок Вавель і площа Ринок.

Від польських днів у мене лишилось кілька сотень фотографій, чеки, магнітики і решта традиційних елементів, які нагадують про виїзд за кордон. А ще уявлення того, який може мати вигляд правильне життя суспільства правильної країни. «Jeszcze Polska nie zgin??a» – так звучить перша стрічка польського гімну, і вона абсолютно ідентична з українською. От тільки решта всього у нас різне…

м. Люблін
м. Люблін
Палац культури та науки у Варшаві
Палац культури та науки у Варшаві
м. Краків
м. Краків

 

Фото5