“Коли більше нічого немає, нещастя перестає бути нещастям. Адже немає нічого, з чим можна його порівняти.”

Тріумфальна арка Еріх Марія Ремарк

Тріумфальна арка Еріх Марія РемаркЧи траплялась з вами така халепа, коли ви не могли відповісти на питання “Про що ця книга?”. І не через те, що ви не зрозуміли змісту чи не уважно читали, а, просто, усвідомивши, що жодні слова не опишуть глибини цих рядків. Зі мною це трапилось після прочитання “Тріумфальної арки” Еріха Марії Ремарка. Наврядчи відповідь “про лікаря-утікача” або “про переддень Другої світової” або “про кохання” передасть хоча б дещицю палітри емоцій, якими переповнений цей роман. Ця книга про життя. Життя, яке вже не вловити, життя яке швидкоплинно стікає на порозі нової катастрофи та про людей, котрі поспішають жити. Поспішають жити цієї миті, томущо наступної може не бути.

Ті речі, про які пише Ремарк піддаються лише осмисленню на самоті із собою. І байдуже чи це тема кохання, чи війни, чи антинацизька тематика. Будь-яку тему Ремаркові вдається перетворити на дещо, що не піддається опису, а спонукає лише на відвертий діалог самим з собою. А це не можливо відтворити на екрані,затиснути у кінографічні рамки. Головна перевага книги над фільмом – це те, що читач може зазирнути у голову героєві, у його думки, що не завжди вдається втілити на екрані.

Екранізацій “Тріумфальної арки” є лише декілька, та це й не дивно – мало хто візьметься за екранізацію такого не простого роману. Мою увагу привернула перша, 1968-го року. Оскільки фільм був знятий лише через 3 роки після першої публікації роману, на мою думку, саме він він у змозі відтворити “настрій” книги. Не посперичаєшся, що Льюїс Майлстоун, режисер фільму – саме той, хто міг відчути цю книгу, адже він не просто пройшов війну, а й жив у ту епоху.
Певна річ, у фільмі не має жодних помпезних сцен та масштабних кадрів. Напевно, якби “Тріумфальну арку” вирішили б екранузувати у 2012 році – це був би, насамперед, трилер з відвертими еротичними сценами та калюжами крові.

Натомість екранізація Майлстоуна знята на чорно-білу плівку, що додає певного шарму кінострічці та дає змогу зрозуміти глядачеві час, в який ровивалися події. Звісно, тяжкість розкриття внутрішнього світу героїв далась у знаки. Не зважаючи на те, що Шарль Буав’є блискуче впорався з роллю Равіка, невистачало того болю та драматизму при зустрічі з Гааге, який чітко прослітковувався у романі. Головний герой був втіленням саме того образу, який складається при читанні та все ж у стрічці зовсім не відчувається того трагізму нав’язливої думки щодо Гааге.

Гра Інгрід Бергман, яка зіграла Джоан, була чудова. Рокова жінка – ось, що про неї можна сказати. Актриса чудово перейнялась характером героїні – мінливої, нестримної, непередбачуваної. Бергман вдало зіграла Джоан “до і після” знайомства з Равіком, яку змінило кохання.

При прочитанні роману, я не змогла збагнути чому “Тріумфальна арка”? І лише при перегляді фільму, я зрозуміла усю глибину цього образу. Колись збудована за наказом Наполеона на честь військових перемог, тепер вона самотньо зливалася з похмурим Парижем. Тріумфальна арка, – як уособлення воріт спасіння до останнього міста, де жевріє надія на мир, до Парижу, або ж до міста, де у людини немає майбутнього, немає надії, а є лише страх. Лише зараз усвідомлюю іронічну дуальність фрази “Побачити Париж та померти!”

Режисер дуже гармонійно передав сюжет книги, який незважаючи на хронологічну тривалість на папері, доволі плавно виглядав на екрані. Однак, переважала фабула, а не атмосфера. Незважаючи, на загалом чудову екранізацію, я все ж притримуюсь думки, що деякі твори не підвладні кінематографії, до їх числа і належить роман “Тріумфальна арка”, глибину якого можна відчути лише прочитавши!

Бухтоярова Юлія