– Кохаю!…. :-)
Саме із цієї єдиної фрази все й розпочалося.
Вона, доросла дівчина, ніколи б не могла подумати, що колись зможе закохатися,по-справжньому. “Кохання – це чудове почуття, від якого просто хочеться літати!- думала Вона.- Але ж я від нього старша…!Люди нас не сприймуть серйозно!”
Вони могли говорити до ранку. Гуляючи по місту , Він і Вона трималися міцно за руки. Як же це чудово, коли йдеш за руку з коханою людиною, з тією, з якою хочеш прожити все життя….Але….!
Одного дня щось сталося з Нею…
“Я не можу бути з тобою!”- сказала Вона. Говорячи ці слова, тихесенько плакала. Вона ж хотіла зовсім іншого – бути з ним завжди. Але цього хотіло лише її серце, а не розум, який говорив зовсім інше: що скажуть люди?!. “Він – молодий, привабливий юнак,в якого ще все попереду… – розмірковувала Вона, плачучи в своїй кімнаті. – Я не маю права віднімати в нього молодість.”
Минув рік. Тяжкий рік для Неї. Гуляючи парком, Вони знову зустрілися….Посмішки на обличчях…Він міцно взяв Її за руку :” Тепер ти нікуди від мене не втечеш, бо я сильно тебе кохаю, чуєш, кохаю!” Саме ці слова вона хотіла почути.
– Мамо, а ти татка любиш? – спитав син.
– Сильно-сильно!- відповіла Вона.
…Чому ми завжди думаємо про те, що скажуть інші, а не про свої почуття. Можливо, треба жити один для одного, а не для когось.
Живіть, кохайте!
