Кармелюк – син українсьго народу

За Сибіром сонце сходить…
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте

З української народної пісні

На Поділлі, і Вінниччині зокрема, постать Устима Кармалюка є найвідомішою і найбільш шанованою в національній пам’яті українців. Останнім гайдамакою називали Кармалюка дослідники його повстанської епопеї, що тривала понад 20 років і охопила Поділля, частину Київщини і Бессарабії.

      Ще з самого дитинства хлопець показував свій розум та кмітливісті, але все це “затьмарювала” непокірність. Саме із-за непокірності 1812 року, ще зовсім  юнаком Устима віддали на службу на 25 років до царської армії. Через рік, разом з товаришем, Кармелюк утік з полку та повернувся до дому. У ті часи за дизертирство жорстоко карали, тому йому присудили 500 ударів батогом та скерували до Криму. На шляху до Криму Кармалюк втік із-під варти. Незабаром очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.

        У 1817 році керівника повстання схопили та присудили до страти, але майже в останню мить замінили на 25 ударів батогом на 10 роками Сибіру. Та невловимий в’язень зміг і втікти з  із В’ятської етапної в’язниці. І як завжди він повернувся туди, де знаходилося його сердце – на Поділля. Невдовзі після того, його закували у Кам’янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в’язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (Папській).

      Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Після етапу, що тривав більше року, Кармалюк потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік і був схоплений. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармелюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв’язав їх у довге полотнище. До кінця прив’язав камінь і закидав за частокіл в’язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в’язні — зранку камера була порожня. З 1830 року, після чергової втечі з в’язниці, Кармелюк очолив селянський рух, який охопив усе Поділля, райони Бессарабії та Київщини та тривав 5 років. У ньому брали участь бл. 20 тис. осіб.

     Ті люди, які бачили Кармелюка казали, що він був надзвичайною людиною. Хоча він не був високим, але був кремезним та сильним. Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота в місцевого здирці і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав:«Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб’ють, споминайте Кармелюка…»

       Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський (за переказом, не кулею, а ґудзиком — тільки так можна убити «характерника»). Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві, де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам’ятник.

         До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі. Окрім портрета існує його воскова фігура, яка закута в кайдани. Вона знаходиться у Кам’янець-Подільській фортеці, в Кармелюковій вежі. Багато відвідувачив приїздить до замку, щоб побачити того славетного українського героя.

Також про його постать писали різні видатні письменники, як Марко Вовчок “Кармелюк”, Василь Кучер “Устим Кармелюк”, Володимир Гжицький “Кармелюк”.

Йому присвячено фільми: «Кармалюк» (1931) Ф.Лопатинського,«Кармелюк» (1938) Г.Тасіна,«Кармелюк» (1986, т/ф, 4 серії) Г.Кохана.

На все життя Устим Кармелюк залишиться народним героєм, який буде жити у седці народу вічно, адже легенди про великого визволителя будуть передаватися із покоління в покоління.

  • Lera

    Хороший історичний портрет)