Карма паладина ч. 2 Бій

Карма паладина

Продовження Роману “Карма Паладина”. Першу частину “Хто я?” можете знайти тут Цікавить думка критиків. В чому головні помилки? Як ідея взагалі, манера написання, і подача подій? Всім велике спасибі.

Карма паладинаПершими прибули Демони. Коли паладин стає зрадником  на нього полюють обидві сторони. Не можна просто взяти і забрати «силу» зробивши його смертним. Якщо Паладин помре від Ангелів він просто перестане існувати духовно, а його душа розвіється. Це повне знищення, після якого існування ніби й не було. Якщо ж його вб’ють Демони, то душа попаде в Пекло, а душа колишнього паладина неймовірна втіха в Пеклі. Якщо паладин переможе, матиме шанс сховатись, весь час закриваючись «силою». Бути вигнанцем і ніколи не світитись. Для цього потрібно витримати незліченну кількість супротивників з обох сторін. При цьому їх сила ростиме з кожною хвилею.  Це, не зміг зробити ще ні один. У Догів трохи інша схема. Їм просто дають нездійснене завдання, Якщо вони його не виконають, то порушують договір, якщо виконають – вільні, але цього теж, ще ніхто не здійснив.

Земля судорожно затремтіла. Вона чудово передає вагу, швидкість руху і положення супротивника, в той час, як вітер передає об’єм, і рухи в повітрі.  Демони завжди атакують відразу. Посилають завжди самі прості бойові одиниці. Берсерки, суммоннери, привиди, архдемони. Командною кастою в них ідуть Веліали і Олівії.  Вони рухаються в тіні, тому для простого зору їх не видно. Це були три берсерка, і неподалік два суммоннера. Як для початку так за мало, хоча на відкритій місцевості чим менше тим краще. Під землею на мене рухались два пса випущені суммоннерами.  Використавши силу я від двинув тінь викинувши з неї берсерків.  Озброєні двома одноручними сокирами, берсерки мають надзвичайну маневреність і швидкість, при цьому не втрачаючи потужності ударів.  Для битви з ними потрібна зброя, а найкраща зараз в їх руках.  На доволі не малій глибині, в землі, є камінь. Витягнувши на поверхню, я збив камінь навколо своїх рук, створивши з нього захисну броню. Перших два удари я відбив. Неймовірним відлунням рознеслись гучні удари металу об камінь, розкидаючи в сторони іскри.  Від іншої партії відступив назад ухиляючись. Битись з одним берсерком не складно, інша справа з трьома. Їх задача відволікати, в той час як інші воїни, будуть приймати більш радикальніші міри. Відбивши ще один удар, я сходу наніс контрудар, від якого супротивника відкинуло назад. На його місце зразу заступили два інших. Під шквалом ударів від обох, мені довелось відступати, блокуючись і ухиляючись.  Я й не замітив як з під землі на мене вискочили суммонни,  спочатку один, а за ним і інший. В останню секунду я встиг відбитись від удару берсерка, і відразу заблокуватись від пазурів пса, підставивши руку.  Під вагою суммонна я рухнув на землю. Миттєво, розприділивши мою захисну броню по тілу, так  щоб виділити пальці,мені вдалося провернути руку в пащі і схопити пса за нижню щелепу. Відвівши його голову в сторону я відкрив собі огляд, де із-за спини одного суммонна, наближався інший.  За мить я випростав руку, і на її кінці створив круглий камінь розміром з кулак, вклавши в нього «силу», він вистрілив з моєї руки як ядро, поціливши пса, який вже був в повітрі  наді мною. Від сили пострілу його відкинуло на декілька метрів. Ще два постріли прийшлись на берсерків, вони виявились більш стійкіші. Але їхньої дезорієнтації на декілька секунд було достатньо,  щоб вибратись  з під пса, ухватити його  іншою рукою за верхню щелепу, і роздерти йому пащеку. Тонкий писк і сумонн розноситься  вітром розсипаючись на прах. Не втрачаючи ні секунди, я виконав скачок переплигнувши двох берсерків, і зібравши «силу» в правий кулак наніс  удар в землю при приземленні, за декілька метрів від берсерка, якого перед цим відкинув ударом.  Від запущеної сили, під ногами у Демона вирвалась земля, яка підкинувши його в гору збила з ніг, а після огорнув повністю знерухомивши.  Мені цього було достатньо, з залишку броні на правій руці сформувавши гострий штир, і одним ударом прикінчив Демона.  Його тіло швидко стало розвіватись вітром. Не втрачаючи часу я відразу підібрав зброю берсерка . Взагалі-то  вона легше підкорюється Догам, мені ж потрібно палити набагато більше «сили» щоб нею користуватись, але це краще ніж постійно тратити її на землю і можливості свого тіла.  Вклавши в сокирі «силу» я змінив їх на два дворучні молота. Це більше нагадувало зброю Паладинів. Два інших Демона уже розпочинали нову атаку.  В просторі рознісся гомін від шквалу ударів, від яких, з як найшвидшою, реакцією мені доводилось відбиватись  і весь час зміщуватись. До того ж, додаткові проблеми додавали суммонни, які постійно з’являлись несподівано, і хоча вони не несли великої загрози їх миттєві атаки заставляли швидко діяти, що збивало від головної цілі. Ще пару контрударів які знищили надокучливих псів, і пора переходити до дієвих дій.  Піднявши молот в гору  я використав силу сонця, зарядивши сонячний промінь в молот і розсіявши його навколо себе, цим самим засліпивши на деякий час суммоннерів, і поразивши «силою» берсерків.  Тепер потрібно було атакувати. Удар за ударом, я почергово наносив берсеркам постійно на них тиснучи і заставляючи весь час відступати. Всі їх спроби відповісти, я блокував і знову атакував. З кожним ударом вони все більше слабшали. Удар, іще удар, одному, тепер іншому, знову комбінація ударів.  Коли достатньо урону було нанесено, я замахнувся і з обох рук   нищівним  ударом  знищив одного Демона, від якого той розсипався немов піщана статуя, а потім з розвороту іншого.  Не зволікаючи я відразу атакував суммоннерів, доки вони не отямились після засліплення. Наблизившись до одного, атакував його, використавши силу світла, з зарядженого молота, від чого той з криком розлетівся на прах. Після чого кинув молот  в  сторону  іншого Демона, і перенісся  в його сторону. З’явившись біля нього, піймав молот в польоті і знищив суммоннера як і попереднього.

Поповнення «сили»  в бою відбувається миттєво. Виставляти проти мене по декілька Демонів не має смислу. Паладини мають «благословення» на знищення Демонів, яке дає їм надлишкове поповнення «сили». Єдиний спосіб це масова атака, в надії на кількісну перевагу і мою тактичну слабкість. Наступні події розвиватимуться швидко і хаотично. Тепер все залежатиме від мого контролю ситуації, і реакції, на зміни тактики противника на полі бою. Демони з’являлися все частіше і в великій кількості. Все поле, яке я вибрав як найвіддаленіше від людей, було забите Демонами які набігали з усіх сторін. Воїни ближнього бою пробували взяти в кільце і затиснути кількістю. Дальні ж пробували знищити на відстані, використовуючи все можливі атаки. Мені постійно потрібно використовувати «силу», щоб якомога більше знищити ворогів за один раз навколо мене, і миттєво зміститись до магів, які поливали мене метеоритним дощем, і пробували влучити темними стрілами. Використовуючи землю, і силу вітру, я спокійно ухилявся від дальніх атак, і захищався від дощу щитом із світла, який за одне і сліпив ворогів поблизу, що давало можливість наносити їм нищівні удари. Один удар – одна смерть, іншого разу могло і не виявитись.  Одного за іншим я знищував  Демонів. То вириваючи з землі шипи, то створюючи повітряні маси які жбурляли їх навкруги, і постійно спускав потік світла заряджаючись від сонця. Сонце було моєю основною зброєю. Чим більше я перемагаю тим сильніший заряд можу відтворити. Відчуття, що бій тягнеться вічно. Я не знаю скільки точно пройшло часу, але судячи з того як сонце змінило положення на небі, то пролетіли години. Натиск Демонів відбувається в послідовному темпі, на зміну знищеним приходять все нові. Все що змінюється це тактика і типи воїнів. Економія «сили», і знищення противників поодинокими атаками не приносить результату, як і розбивання груп дальніх бійців. Маги стали тиснути все сильніше. Час не на мою користь ще трохи і потрібний тип тактики який дозволить пробити мою оборону і знищити мене буде підібраний. В мене достатньо «сили» для радикальних змін. Не втрачаючи ні секунди я вклав один молот в інший, так, що другий, поглинув першого. Новий дворучний молот давав додаткову можливість на більшу масу поглинення світла. Тепер він змінив вигляд, і став більшим масивнішим, тримати доводилось в двох руках.  Взявши новий молот обома руками я закрутився у вихру, всі хто намагались наблизитись відразу попадали під нищівну атаку. В такому стані я можу крутитись знищуючи всіх ближніх Демонів, від дальніх атак мене рятував потік повітря утворений від швидкості оберту. Я також можу рухатись в потрібному напрямну не припиняючи свою дію. А дістатись мені потрібно центру супротивника. Земля передає мені точні дані про те де знаходжусь я, і крайні Демони на полі бою, а повітряні маси, щільність супротивника, із цього можна визначити їх кількість, а також,  де, який тип військ знаходиться. Діставшись центру , потужним розмахом  розкинув Демонів навколо себе, щоб виграти час для останнього удару. Піднявши молот різко в гору, я зарядив його на максимум енергією сонця, перетворивши її в «силу». В павши на одне коліно, я опустив молот, так, що він рукояткою торкнувся землі, по якій запустив промінь, перерізавши доступ Демонам сховатись під землею, а потім розрядив накопичену силу, заливши смертоносним світлом для темних воїнів все навкруги. Декількох секунд було достатньо, щоб перетворити всіх на пил. Після того як світло згасло, знову наступила тиша, а навкруги в повітрі розвівались залишки Демонів. Будувати далі з самого початку не було смислу. Цілісна атака Демонів була знищена. Їм потрібен час щоб розпочати нову.

Чисте небо поступово почало затягуватись  пишними білими, і темно-синіми похмурими хмарами , закриваючи собою сонце і наганяючи тінь. Це готуються до сходу ангели. Вони завжди сходять з небес.  Із-за хмар вдарили прямі промені, а за декілька секунд в їх сяйві промайнули тіла, які на великій швидкості влетіли в землю, піднявши куряву в місті приземлення і порушивши тишу грохотом. Після того як курява вляглася, а відлуння погнало гул далеко за горизонт,  на місці приземлення піднялися Ангели. З розпущеними крилами і в металевих обладунках які виблискували на сонці вони випрямились на повний ріст. Їх статури були кремезні і непорушні. Ближче до мене стояли пікінери тримаючи в руках довгі глефи. За ними був старший. Архнгел зі щитом і великим дворучним мечем якого він з легкість тримав в одній руці. Ще дальше Сили, Ангел жрець або маг. Він був дальнього  бою і складав основну проблему.  Сили за звичай одягнені в білу мантію а їх обличчя закривають капюшони. В руках вони тримали посохи або «книги віків», в залежності від їх бойового типу. Їх крила за звичай були не такими суцільними як у воїнів, а мали більш схожу структуру на розірвані стрічки які розвивались на кінцях і збивались до кучі при самій спині. Мій же був жрецем,  з посохом в правій руці а це значило, що він був більше воїном і мав більшу силу в наступі. Отже мене будуть намагатись як найшвидше знищити. Тактика як з Демонами тут не пройде. Ангели мають більший супротив до моїх здібностей, тому тут мають місце тільки прямі атаки.  Пікінери випрямили глефи в  мою сторону,  і зробили ногою крок назад укріпившись на місці. Архангел приклав щита до грудей, а меч на четверть загнав в землю не відпускаючи рукоятки, розпустив крила, кінці яких захищені металевими наконечниками, і також завмер на місці.  Сили  злетів в вись, і приземлився перед воїнами зависши в декількох долях над землею. Його посох засвітився випромінюючи енергію.

– Віктор Рахів, Ви, порушили клятву паладина вбивши свою жертву і знищивши Ангела, який допомагав Вам у завданні. – слова париста звучали як вирок. Власне це і був вирок. – У вас  виникли прояви емоцій не власні паладину, і ви провалили покладене на вас завдання. Єдиним спасінням для вас буде розкаяння, і смерть від Руки Божої в моєму лиці, після чого ваша душа матиме шанс на спасіння. В протилежному випадку, якщо Ви окажете опір, нам прийдеться Вас знищити, а Вашу душу розпилити, що приведе до повного краху Вашого існування і погрузить Вас в повний морок. Вас поглине темрява і повне забуття. Якщо, Ви, загинете від руки….

– Демона то моя душа попаде в пекло. – слухати нісенітницю яка мені була відома, в мене не вистачало терміття. Я відчував себе хлопчаком, якого використовували постійно говорячи про одне, а на справді підсовували зовсім протилежне. – Не потрібно мене кормити цими казками, як і іншим. Ви обіцяли мені примирення. Нове життя. А натомість ви підсовуєте мені минуле, від якого я відрікся, яке я намагався забути, зітерти  зі своєї пам’яті, щоб присвятити себе чомусь вагомому. Обіцяли все з нуля. Нічого зі старого. А натомість?

– Це було випробування.

– Випробування?!!!.  Я пройшов не одне Ваше випробування!! І готовий був пройти ще сотню. Ладен був віддати життя щоб змінити світ на краще. Але ви залазите в саму душу і шукаєте в ній саме болюче, а потім виймаєте це, і заставляєте пережити, терпіти. Ви отримуєте від цього задоволення?

– Не можливо найти примирення маючи всередині себе докори і сумління. Твоє минуле таїло в тобі емоції не сумісні з долею паладина. Їх потрібно було побороти. Інакше, вони стали б твоїм вразливим місцем, для  Демонів.

– Якби це скоїли б демони, я зміг би це побороти, але ніколи не чекав цього від Вас. Ви нічим не кращі за них. – мене переповнювала лють, яка давала мені відчуття нової «сили». Яка могла бути моєю слабістю. Вона мені була чужа. Але відчуття того що мене обманули і використали будили в мені впевненість. – Я не маю більше минулих слабостей. Вони всі знищені і канули в минуле. Ваші випробування обійдуться Вам дорогою ціною. А моя душа не дістанеться легко ні одній із стороні.

Моя злість в перемішку з впевненістю відновили мою  «силу». Щоб перемогти Ангелів, мені потрібно поглинати їх енергію і спрямовувати її проти них самих.  Сили буде прикривати бійців прямим атаками, не даючи змоги атакувати мені. Зазвичай жреці слугують як захисна опора для бійців. Але цей буде давити. Інакше навіщо йому посох на повну заряджений «енергією знищення». Й знищити його відразу, мені теж не вдасться. Цього вони й чекають. Я спрямував «силу» на землю, взявши її під свій контроль. Мені потрібен захист, а земля прекрасно поглинає будь яку «силу».

Контролюючи  землю, я вирвав з неї дві глиби розмірами з автомобіль, і одночасно запустив їх в Ангелів. При цьому сам, відразу зробив затяжний стрибок назад, намагаючись зміститись чим подалі, щоб взяти більший огляд. Жрець перемістився позад своїх воїнів, телепортувавшись в останню мить. Глиби з неймовірною потужністю влучили в стоячих в захисній стійці Пікінерів. Знесли їх з місця і привалили,пролетівши чималу відстань. Частини брил розлітаючись в різні боки, кришились на малі камінці, відлітаючи від щита  архангела. Той  непорушно стояв на своєму місці. Тільки я приземлився, як він відразу вирвав свого меча з землі, зробивши порив вперед. Від якого прямим розколом, репаючи і вивертаючись на зовні, земля почала рухатись в мою сторону. За декілька метрів від мене, вона вирвалась, піднявшись в гору до неба щільним, прямим стовпом. Загнувшись в дугу деформувалась  в свердло з гострим  конусним кінцем і ударила в мене. За мить до фатального удару я створив над собою захисний бар’єр з землі, який взяв на себе весь удар. Створений земний бур з напором пробував прорватись крізь мій захист. Не дивлячись на те що «сила»  Архангела мала більшу перевагу, його напір почав слабшати. Засипаний з усіх сторін землею я знаходився в своєрідному повітряному вакуумі, з якого я повністю знав що відбувається ззовні. Старший майже відразу підняв меч в гору з якого вирвався потік світла, і пронісся ледь чутний свист. За мить на землю спустилось ще з десяток світлових променів принісши з собою нових Ангелів – пікінерів. Архангел був командир. Тепер це моя головна ціль. Жрець зарядившись силою з посоху  жбурнув в мене потік енергії, який досягнувши мого  насипу вибухнув. Таку атаку я стримав, затративши на захист чималу кількість «сили». І не дивно, адже мене потрібно було послабити перед атакою пікінерів. Ті ж, в свою чергу відразу зірвались і ринули в бій. Зволікати нема коли. Я відразу розкрився, створивши хвилю з землі, яку кинув перед собою на наступаючих. Ангели переплигнули мою атаку і кинулись на мене. В бої який зав’язався, я відразу взяв перевагу, пікінери були занадто слабкі для мене. Швидко ухилившись від удару глефи, я з легкістю заволодів нею. Не зволікаючи  кинувся пробиратись  до командира, який в свою чергу продовжував визивати підкріплення. Відбиваючись від атак і наносячи удари які були фатальними для моїх супротивників  я все більше проривався до своєї цілі. Але постійні несамовиті атаки Сили не давали мені змоги досягнути мети. Мені постійно доводилось перехоплювати його шари зарядженні енергією і приглушувати її. На це йшло дуже багато «сили». Це послаблювало мене.  Знову потрібно було її поповнювати, та ще й захищатись від постійних нападів Ангелів які не припиняли прибувати на позив Архангела. Спрямовуючи «силу» в глефу я намагався як найбільше здолати ворогів, щоб виграти часу в досягненні своєї цілі. Пробуючи постійно змішувати гнів з концентрацією, і спогадами що для мене були так дорогі, я відкривав в  собі все нові і нові можливості, які відновлювали «силу». Мені вдавалося не тільки, постійно поповнювати її, не зважаючи на надмірні зусилля послабити мене, так ще й збільшувати в обсязі, що давало все більшу перевагу і шанси на перемогу. Провівши ще декілька атак, я ввігнав глефу в землю. Спрямувавши потік «сили» в знайоме мені русло вирвав два валуни поряд з Силами. Намагаючись зажати ними його, ніби в лещатах. Він відразу захистився «щитом» з енергії. Створивши навколо себе бартер. Стримуючи натиск землі втратив мить, дав мені можливість знести його, накривши ще однією хвилею землі. Цього разу прямо перед ним. Жреця накрило хвилею,притиснувши до землі. Визначивши місце командира, я став прораховувати всі можливі ходи. За мить ти перебираєш тисячі комбінацій, враховуючі можливі поразки, зміни положень супротивника, його атаку. Для нормальної людини це не можливо. Але «сила» дає нам не тільки надприродні здібності нашого тіла. Вона відкриває  й інші грані, беручи  за це плату у виді затрати. Для мене все здавалось ніби час зупинився. Я спостерігав свої ходи з боку, і кожен раз коли хід був не вірний, я обирав інший. Це ніби погляд в майбутнє з боку, де перебираються комбінації можливих подій. І кожен раз коли ти змінюєш хід, міняється кінцевий результат.  Така дія проходить тільки з Ангелами і Демонами. Але не з нами і Догами. Неможливо прорахувати дії того, хто мислить незалежно. Прорахувавши найбільш приємний для себе варіант я почав діяти. Кожен крок був зарання прорахований, тому  я з легкістю  наносив смертельні удари, просуваючись до цілі. То блокуючи, то ухиляючись від атак, кожен рух був цілком зваженим і довершеним. Піхотинці падали один за одним. Всі їхні дії щось змінити  були марні, а спроби мене зупинитись сипались в прах ще до задумки. Підібравшись до командира, я відразу розпочав атакувати. Колосальність атак не давала змоги призивати підкріплення, а сили пікінерів падали з кожним наблизившимся до мене Ангелом. Рухи були прораховані чітко і без промаху. І коли моя глефа проколола останнього пікінера, я залишився один на один з командиром. Можливість зав’язати бій один на один з Архангелом  мені давав контроль над Силами, який на деякий час був знешкоджений.  Архангел сильний супротивник, він весь час парирував і блокував мої атаки. Не маючи можливості виконати призив, йому нічого не залишалось як вести бій самому. Час від часу він атакував, створював натиск і намагався відкинути мене, розраховуючи на момент для призиву підкріплення. Якби я мав менше «сили» або допустив хоча б  одну помилку він би це виконав. Але я все прорахував. Прорахував до однієї дії яку я від нього чекав. І дочекався. Я наніс удар зверху на який як і очікував прийшов блок щитом, що відкинуло глефу по ліву сторону. Але замість удару командир спробував створити бажану дію намагаючись утримати глефу біля землі блокуючи щитом. Та не встиг. Я випередив його прослизнувши під щитом зброєю, наніс удар з середини, і відсік руку з мечем яка підіймалась в вись. Сильним розмахом, я зразу наніс  удар назад намагаючись поцілити в голову Архангела. Але той в останню мить відхилився назад намагаючись закритись щитом. Випередивши його на мить, глефа опинившись  між тілом і щитом,  вмить відрубала і іншу руку. Змістившись позад нього,  я одним ударом поміж крил наскрізь пробив тіло і обладунки командира. Він вигнувся в дугу розправивши крила і видав хриплий стон. Зробивши сальто через нього, в повітрі витягнув зброю і приземлившись перед ним наніс ще один удар прямо в груди. Тримаючи глефу тільки правою рукою. Я опустив рукоять встромивши її в землю. Арзангел впав на коліна повиснувши проткнутим, його крила опали і він видав останній видох.

Мене сповнювали дві хвилі. Одна з них була паладинова, інша невідома, але вона відкривала нову «силу». Дістаючи з самих закритих куточків моєї душі ті відчуття, які я довгий час знищував. В битві з Ангелами це давало перевагу. Незрозуміло як, але їхні дії були передбачені. «Я все ще паладин». Думки в моїй голові вирували. Я зрозумів що в мене проявляються риси Дога. В мені зараз відбувалась битва. І інший я старався вирватись з новою  силою. В думки ввірвалось минуле.

Мій сон перервав  тихий ніжній поцілунок – Вставай соня. – ніжно промовила мама. Шкільні дні в підлітковому віці ніколи не були приємними. Тяжко піднімати тіло, тяжко крокувати і приводити себе до ладу, а саме головне, все це повторювалось з року в рік. Душу гріло те що, ще рік і все це скінчиться. Я не любив навчання, але робив це ради мами. Ради її  слів, в яких вона бачила моє майбутнє. Кожен ранок сидячи на кухні я жалівся її на свої будні, і на те як мене дістало наше життя. Те як п’є батько, і те що мить ледь зводимо кінці з кінцями. Я обіцяв їй що зміню своє, і її життя, що досягну успіху і заберу її від усіх проблем. Того ранку я виражав злість. Злість до світу, до батька, до самого себе. І тоді  вона повернулась до мене, і промовила – Віра в краще, робить нас кращими, але не потрібно її псувати злість і ненавистю, інакше це породжує інші бажання. – вона посміхнулась з такою любов’ю і ніжністю, що в мені враз вщухнули всі негативні помисли. Тим паче що посміхалась мама рідко. Я тоді її не зрозумів. Як  після такої кількості горя і проблем вона могла так сильно триматись. Але я запам’ятав її посмішку. Ту саму посмішку яка тепер скрашувала надгробний камінь, і навіки посилилась в моєму серці. Сповнює мене силою і стійкістю. Заставляє триматись і йти до останнього.

Мої думки перервав гучний гомін. Сили вирвався з заточення. Я опанував контроль над своїми почуттями і був готовий постати перед своїм суддею. Вирвавшись з заточення він  виражав не суцільну для нього злість. Відчуття моєї сили вводили його в ступор. Загалом всі бойові одиниці були підконтрольні своїм хазяям. Незалежність мали одиниці, для здійснення  малих, менш впливових дій. Їхню приналежність не можливо було встановити. Вони мали вигляд людей і впливали на рух подій в малих масштабах. Всі інші, які мали впливову силу, були підконтрольні, і при будь якій своїй дії залишали за собою слід на який тут же реагувала інша сторона.

В його руках ярів заражений посох.

–          Вважаєш що зможеш протестувати нам!!! – його слова рознеслись по галявині гучним гомоном. За час поєдинку від пустинного поля, мені довелось зміститись до пагорба  де в низовинні протікала річка. Я знав до чого крокую, тому вибрав місце як найвіддаленіше  від людей. Річка втікала в ліс який закривав всі шуми і події. – Твоя незалежність не несе тобі перемоги!! Ти слабкий а твоя сила обмежена мірою твого пізнання! Ти не отримаєш перемоги! Загинеш! Або від нас, або від них!

Спрямувавши свою «силу», він накрив мене хвилею чистої енергії.  Його «сила» була більшою за мою. Я був обмежений в діях, все що я міг зробити це оборонятись, використовуючи свою міць. Він давив.

–          Твоя «сила» це твої почуття. Твої чисті емоції обмежені в битві проти нас. Правда за нами. Твої інші емоції – наша перевага. Ти зробив помилку і повинен за неї відповідати. Супротив несе лише ускладнення. – Він перевершував мене. Я відчував як втрачаю «сили» а головне віру. Його правота заводила мене в глухий кут. Я дійсно був не правий, я допустив помилку і тепер пливу проти течії. Єдине що мене кидало в бій, це моє бачення моєї правоти, і мої цілі за які я боровся. Але чим далі я заходив, тим більше відступав від своїх  переконань. Мене кормила моя злість і те що мною скористались. Але проти кого я боровся? Проти Творця. Хто я? Я розумів свій програш, свою слабість. Чому тоді досі живий? Втрачаючи «сили» я впав на коліна ледь тримаючи опір. Я втратив контроль над повітрям. Вітер став мені недосяжним. Його перекривав купол Жреця. Земля з кожною хвилиною холодала, я витягував з неї все що міг, щоб утримати «силу» противника. Я не пробував відшукати «сили» в емоціях, чи в спогадах. Я просто тримався. Шукаючи відповіді на запитання. Шукаючи вихід.  Розуміючи, що його нема.

Через енергію створену куполом, я не чув слів які летіли з вуст Сил . Щоб зекономити свої «сили», я зменшував купол. Намагаючись знайти відповіді в собі, я відшукував можливість  боротись. Але компромісів не було.

Мою проблему вирішив Демон. Широке лезо дворучного меча проткнуло тіло Ангела. Той вигнувся і видавши останній видох, повис на зброї. Купол враз зник. Знесилення давалось взнаки. Упавши на коліна я відразу  почав відновлювати «силу». Я розумів, що це ще не кінець. Тепер до мене послали вищого демона. Я був вражений  зацікавленістю,  іншої сторони мною. Чому вони заходять так далеко, щоб забрати мене собі? В чому була суть? Соннелон, відносився до першого ряду в ієрархії Демонів. Під своїм контролем він мав теракортів. Подібних до перевертней істот. Єдине що відрізняло їх від собачих копій це відсутність шерсті, і морди їх були не видовжені а розтягнуті. Розірвані пащі мали два ряди гострих кликів. Їх тіло було покрите тераковим каменем. За легендою прокляті душі опускали в розплавлений камінь, де тримали  тридцять три дні. Там вони терпіли ненависну біль і муки.  Від криків їх лице розривалось, і здичавівши в них прорізались гострі клики. Коли їх діставали то камінь застигав на тілі. Але це тільки легенда. Ні одна душа не є породженням Демонів чи Ангелів. Всі вони бездушні. Соннелон був типом берсеркових  Демонів. Людська статура кремезного зросту в три метри, вкрита обладунками з каменя, що і його призовники. Однак мав не дві а чотири руки і неймовірну рухливість при його величині. Озброєний дворучним мечем «провокатором», який ніс неймовірну руйнівну силу. В бою його комбінації дій передбачити не можливо. Підступити до нього в відкриту небезпечно, а на відстані вести бій нема смислу так, як це не принесе ніякої користі. Він зможе спокійно тримати всі можливі дальні атаки чи дії. Навколо не було нічого що можна було використати навіть для захисту, що вже говорити про атаку.

Соннелон скинув з меча тіло Ангела, яке почало розпадатись і розлітатись в вітрові. Що характерно після всіх боїв, всі палі Ангели і Демони, не залишали ніякого сліду. Лише наслідки руйнувань. Демон струсив залишки білої пилі зі свого меча і закинув його за плече тримаючи однією з чотирьох рук.

– Занадто  багато поставлено на тебе, щоб так просто їм віддати. – з своєрідною лукавістю в голосі проговорив він ці слова. – Я, заберу твою душу. Витягнувши з тебе все що можливо, перед тим як вбити. Вибач що завадив розмові. Та мені здається ви не дуже ладили. – він продовжував напирати. – Думаєш що здолаєш мене? Тоді покажи свою злість. Яку ти так ховаєш. Давай, викинь в мене всю біль що в тобі. Нехай вирветься, ця несамовита «сила» яка розриває тебе з середини. Ти  не можеш її стримати, тоді використай її. Знищ мене! Оооо. Думаєш про неї? Хочеш я тобі розкажу її плани на майбутнє. Вона попаде в лікарню певного  режиму. Де її всіляко будуть лічити від кошмарів, і маразматичних розповідей про нас. Де її буде ґвалтувати «добрий» доктор, якому буде нас рать на її історію хвороби, тому що він сам ще той СПіДозник, так ще й в придачу одного поля ягода, зі своїми пацієнтами. А рівно через рік коли в ній погаснуть всі надії вона покінчить з собою. І потрапить до нас. – на його лиці проявилась лукава посмішка. Якщо будеш себе вести гарно то матимеш згоду з нею зустрітись. – його гримаса змінилась ще більшою радістю і з роздертої пащі, проявились декілька рядів кликів. Переповнена лють рвала мене з середини наповнюючи новою «силою». Чужою «силою». Я спрямував її в праву руку. Мої емоції вирвались на зовні, я закричав збираючи всю злість в кулак. Земля піді мною прогнулась від натиску «сили». Зібравши все я жбурнув потік в Демона. Відстань була не велика, тому хвиля вмить досягнула цілі. Але в останню мить він викинув перед собою меч, і весь удар прийшов на нього. Від удару мене в раз відкинуло ударною хвилею, яка розлетілась кільцем навколо Демона. Я пролетів з кілометр приземлившись в ручку яка була не далеко від лісу. Впавши на гладь води я використав силу щоб не потонути. Я проїхав декілька метрів по поверхні, розкидаючи бризки в різні сторони.  Мою злість змінила – жалість. Чи то за скоєне в чому частинна була моя провина, чи то за те що дізнався. Що я міг вдіяти? Як би я тоді все зробив правильно то її життя було б іншим. Вона залишилась з тим хлопцем і вони разом допомагали б людям. Мене стерли б з її пам’яті навіки. Але вона була б щаслива. Неймовірно щасливо. Цього не трапиться, тому що я змінив хід подій. В міру своїх амбіцій і ревнощів. Так це були саме ревнощі, які породили в мені злість. Я понесу відповідь за скоєне. Але не перед цим демоном! І не перед яким іншим! Це ще не кінець.

Вода. Вода не така прозора як вітер. Не така легка як він, і швидка. Вона не така як і земля: груба, важка, мертва. Але вона має якості обох. Вона може бути простою, покриваючи собою все. Затікаючи в кожну щілину, змінюватись приймаючи любу форму і в мить розтікатись. Може стати паром і розвіятись по вітрові, підійнявшись ввись. Стати твердою як камінь, витримуючи неймовірні натиски. Гострою як стекло, ріжучи все на своєму шляху. Може зігріти, а може окутати холодом не полишаючи надії на тепло. Вона як пісня – тече без зупинку змінюючись і зачаровуючи, лунаючи тонкою мелодією, або б’ючи гучним басом. Вона – як жінка, буває спокійна, ніжна, тепла, така приємна і лагідна, прозора, а буває  бурхлива, небезпечна, холодна, неприступна. Вона підтримує життя, і дарує задоволення тим хто гідно з нею поводиться, і губить тих хто її недооцінює.  Для кожного різна, і така проста насправді – вода.  Вона мане неймовірну кількість сили, яку можна тягнути знаючи її. І відкривала велику кількість можливостей використати на свою користь. Я був в своїй стихії. Породжена в мені злість давала неймовірну силу яку я готовий використати сповна. Соннелон сильний супротивник, але він всього на всього Демон.

Велика,  надмірно тяжка, на свій зріст, постать, ступила на воду. Його прибічники як щурі ринули по верх води і під нею. Вода найкращий провідник. Вона передає рух цілі, її швидкість, вагу, відстань. І всі дані чіткі.  Їх призив в день коштував багато «сили». Але все це скоро зміниться. Сонце на заході. Після його втечі, Демон стане сильнішим а я не матиму з чого черпати надмірну «силу». На це й був розрахунок. Хоча я й так, втратив з ним зв’язок, після того як піддався гнівові.  Соннелон тяжко триматись на воді. Він занадто важкий, тому палить багато «сили», до того ж вода не стійка, що дає мені перевагу в русі, в ближньому бою.

Першу сотню я зупинив ще на підході. Скерувавши «силу» під водою я заморозив навколо мене площу, а з нею і теракортів. Хоча броня в них і міцна, але в середині вразливий скелет. При достатньому натиску, їх броня  була їх же слабким місцем. Вони легко ламались розплющуючись у власних обладунках. Верхніх я зустрів в ближньому бою. Розрахувавши рух кожного, я з легкістю ухилявся від атак, і знищував застосовуючи одну дві комбінації. Скручуючи їм шиї, вбиваючи їх в лід з такою силою, що вони трощилися в середині каменю. Лють, яка в мені панувала вела в перед, не даючи часу на роздуми чи прийняття рішень. Це просто був потік який наростав в середині. Він давав неймовірну «силу». Саме так діють Доги. Вони підвладні стихійним емоціям, які кидають їх в порив. Отримуючи неймовірну «силу», втрачають  час на роздуми. Але в кожного з нас своя стратегія. Я був підвладний емоціям, при цьому старався керувати подіями на полі бою. Змішуючи два типи це відкривало нові можливості, і робило водночас слабким. Демону теж довелось створити тверду поверхню під собою. Він наблизився саме в той момент коли я покінчив з останнім з його наволочі.  Коли лід зійшовся, він наповнився ярко-вогненним сяйвом, яке відкидало сонце, в останні свої хвилини. Скориставшись миттю я відбив проблиски прямо в очі Демону. Засліпивши, ринув до нього з кипівшою в мені «силою». Зібравши всю злість, ненависть які не покидали мене. Які весь час вривались в мою свідомість бурхливим потоком: перебираючи спогади, задаючи питання, шукаючи відповіді, яких не існувало. Все це вело до відчаю. Але я не хтів здаватись. Тому емоції виливались в потік,  потік  «сили» якою я вже не керував. Вирвавши з криги, на праву руку глибу, створив з неї гостро небезпечний шип, я наніс удар. Від сили удару ехо пролетіло далеко за горизонт. Замерзлі в льоду, комиші і осоку зірвало потоком. Однак не зважаючи на нанесений удар, це тільки заставило Демона зробити крок назад, а на його обладунках залишилась тріщина з вм’ятиною.

– Це все на що ти спроможний. – з при сущим йому сарказмом проговорив Соннелон. – Тепер мій хід. Його дії прослідували блискавично. Пів кроку в перед і замах меча, який з легкістю тримався в одній руці. Я ринув на зустріч промайнувши під правими руками, в одній з яких був меч. Ледь не потрапивши під іншу руку я опинився з заді. Знову вирвавши глибу, створив з неї кіл і спрямував удар за шию, де броня має слабке місце. Але виконати комбінацію не вдалося. В останню мить я отримав удар в груди, від якого мене відкинуло на декілька метрів. Тією ж правою. На мій подив надзвичайно швидко. Швидкість не поступалася моїй, зважаючи  на кремезність істоти. Концентрація дала змогу приземлитись на ноги. Але вслід пішов ще один удар. На цей раз його меч увігнався в лід. На мене рухалась глиба з льоду, яку, сконцентрувавши  «силу» я розбив. Демон змістився до мене і від його комбінації ударів мені довилось тільки ухилятись. Ні одної можливості. Ні однієї допущеної помилки, щоб я міг нанести контр удар він не допускав. Перериваючи і прораховуючи всі мої ходи, Демон випереджав мене в майстерності. Від нового його удару все що я зміг зробити, це захиститись льодом. Який з легкістю був розбитий, а хвилею мене відкинуло назад. Не давши змоги піднятись, демон налетів на мене зверху, насівши важким тілом, і наніс удар мечем. За декілька сантиметрів від ока я зупинив меч «силою». Виплескуючи всю злість , утримував  удар.

– Ооооо, неймовірна витримка, – з лукавістю говорив він розтягуючи посмішку на всю пащу, – тобі йде такий стан, продовжуй, – відчуваючи як він почав давити, я посилював силу, – я думаю тобі потрібно допомогти. Знаєш, коли твоя дівка попаде до нас. Їй влаштують незабутній відпочинок. Таких в нас полюбляють. ЇЇ буде мати пів Ада. Кожен день….

– Не потрібно робити з мене дурня, я чудово знаю що відбувається з душами, хріна лисого вона вам дістанеться. – виходу в мене не було, а втримувати далі натиск коштувало забагато «сили». Я перекинув «силу», і лід, знову став водою, в яку ми заринулись. Втікши від удару я не давав Демону її заморозити. Мене оточила повна темрява, сонце сховалось за горизонтом і темна вода стала ще темнішою. За мить вона передала мені що до мене вже наближаються. Сам Соннелон не полізе. А от його хлопці без питань. Вони чудово бачать в темряві, а от мені тут,  зір не потрібен.  Мені все розповість вода. Їхні рухи тут повільні а мої ні.  З легкістю я зустрічав одного за іншим теракортів. Продовжуючи їх ламати. До цього ж мені довелось ухилятись від ударів з поверхні. Які наносив Демон, намагаючись зачепити мене льодяними глибами, створюючи їх  мечем пронизуючи воду. За декілька годин  напади припинились, я відчув як вода розступилась. Утворивши круг Демон спустився на низ. Неймовірно але на цю втіху він палив колосальну кількість енергії. Це було видно по його мечеві. Який втрачав «силу» змінюючи колір і чтруктуру. Ми опинились на дні річки, стоячи по коліна в мулові.

– Думаєш ти все знаєш? Насправді ти пустий у знаннях про нас. – його звичний сарказм перетворився на злість. Швидка атака тепер була значно повільнішою що давало мені можливість легко ухилятись від ударів, обмежуючись простором в крузі. Коло зміщувалося відповідно  до центру, яким був Демон. З часом з’явились знову його прибічники. Які теж не склали проблеми. Ухиляючись, бігаючи по колу, жбурляючи їх в Демона, який рубав все що потравлялось під руку аби зловити мене. Він втрачав «сили». Я ж економив. Лють в мені гасала, і така забава здавалась неймовірно веселою. Соннелон було важко тримати під контролем і круг і мул, який робив його повільнішим. Втратить «сили» – я буду в перевазі. Звузить коло я прорвусь в воду, а так він тримав себе в центрі, а спроба вирватись давала йому час на прийняття нового рішення. Тому я й не ризикував.

– Вирішив пограти зі мною в котика і мишки? Тягнеш час? Навіщо? Скоро зійде повна луна, і я, матиму перевагу.  Ти насправді боягуз і нездара. Нагадати чому? – в ньому знову проснувся звичний сарказм. – Тому що все твоє життя було безглузде. За що ти борешся? За кохання? Ти його втратив. І не просто втратив, а знищив перетворивши її життя на жах. – Демон залився щасливим реготом, який гучним басом рознісся по колу. – Чи можливо за мамулю? – по моєму тілі пробігли дрібні мурахи. В голову вдарив ступор і я занімів на місці. Він знає на що давить. Я ледь стримував потік люті який знову вирував в мені. – Я зачепив за живе. Дозволь нагадати як все було. – за мить я не чув його слів. В мене знову наринули спогади. Спогади про той ранок якого втішливі слова мами з ранку, заспокоїли мою душу. Але до обіду нова звістка зруйнувала їх на завжди. Вона поспішала на роботу, затримавшись через мене. Прямо на переході її збив якийсь п’яний підліток. Мажор який, як виявилось, в цю ніч, під наркотою вбив свого друга і свою ж дівчину, прямо в туалеті нічного клубу. А приїхавши додому в сварці застрелив батька. Відповісти за скоєне він не встиг, так як згорів в автомобілі після аварії. За декілька метрів від збитої жінки . Навіть рештків не знайшли. Нам дісталось чотири неділі коми, дві операції за рахунок родичів і позичок. Мама залишилась прикута до ліжка. В батька розпочався затяжний запій, який тягнув за собою останнє що було. Через місяць як виявилось незакінчене лікування дало наслідки…. Ще через рік її не стало. Не дивлячись на всі ті страждання і біль яку вона пережила. Вона постійно трималась і розмовляла зі мною як з маленьким, сповнена добротою і Любов’ю. Весь час вела себе, ніби мені сім років. Ніби я той маленький хлопчик який вперше іде до школи. Вперше стає самостійним. Тепер я розумію, що вона хтіла захистити мене, не дати мені стати поганою людиною. Мої амбіції. Моє дурне поводження в той ранок. Дитяче поводження, затримали її на мить, і ця мить щоб зробити мене кращим і настроїти на краще життя, коштувала їй дорогої ціни.

– Тепер ти все зрозумів. – в мою свідомість знову ввірвались слова Демона, який з легкістю прочитав мої думки. – Ти сам її погубив, і пробуєш віднайти «сили» в її доброті. З тебе був би чудовий Дог.

– Я зітру твоє лукавство навіки! – в мені прокинулась нова лють. Лють що була до цього – була нічим. Мене засліпило. Я нічого не прораховував. Я діяв, знаючи як. В мене була мета, ціль, і я йшов до кінцевого результату, який я теж вже знав.

Соннелон кинувся назустріч коли я ринув на нього. Його спроба нанести удар зверху, виявилась марною. Я проскочив раніше, і він загнав свій меч в багнюку по саму рукоять. Спроба вирвати меча була марною. Перетворивши мул на засохлу землю, зміцнивши її щільність, я не дав можливості для ривка Демону. Все що він встиг це повернути голову, в яку уже проводився удар, такою  брилою землі. Від удару його повалило на землю. За мить я здійнявся в повітря і накрив водою зруйнувавши кільце, перебивши його силу своєю. Після чого  вмить заморозив воду. Збільшуючи щільність і давлячи Демона в пастці. Порятунком для нього виявився різкий ривок. Вибравшись на поверхню, переповнений злістю, він виражав слабість і розгубленість.  Нова спроба, і нова помилка. Знову з легкістю уклонившись від удару я заблокував меч в кризі, зміцнивши в двічі щільність води. Схвативши за рукоять меча, я відбив від нього власника, після чого з легкістю його переломив. Від удару Соннелон пробував втриматись на ногах, махаючи в повітрі чотирма руками. Але я змінив лід на воду, і коли він занурився по пояс, я знову її заморозив  Ще мить і в один стрибок  я кинувся в груди Демона, його спроба зупинити мене, провалилась. Я проткнув його зламаною частиною меча. Він розвів чотири руки в сторони і видав хриплий стогін, заповнивши повітря навколо смородом.

– Я обіцяв що зітру твою посмішку? Я дотримав слово. –  подивившись в його очі які на мить наповнились радістю, я вирвав клинка і ввігнав його в пащу Демону. Лють продовжувала наростати. Я піднявся в вись на декілька метрів, і підняв з собою все що мене оточувало. Зруйнувавши річку, землю вириваючи дерева. Перемішавши все це і крутячи в повітрі. Я розширював границі і продовжував руйнувати все більше і більше. Все ширше  розростався мій круг. Сповнений «силою» яка поповнювалась з моєї  люті, він руйнував все не залишаючи нічого цілого.  Доки мене не збив потужний удар «сили». Пролетівши пару кілометрів, я влетів в ліс що знаходився неподалік. Продовжуючи летіти руйнував собою дерева, удар був настільки потужним що не зважаючи на мою «силу» я не міг зупинитись. Моє приземлення відбулось лиш тоді коли потік «сили» спав. Рухнувши в землю, я прорив собою немалу траншею.  Мій порив емоцій перервали слова.

– Досить  юначе! – цей голос ніби кинув мене в холодну воду. На декілька метрів навкруги все засяяло світлом як в день. Переді мною стояв мій вчитель позаду нього, ще один Ангел. Неймовірного зросту, відкидаючи яскраве світло, яке засліплювало погляд на нього. Позаду він мав декілька рядів крил різного типу. Це був Серафим. Верховний Ангел. З найвищої  ланки Ангельської ієрархії. Він освічував площу навколо. Враз, на десяток метрів навкруги, все стало видно як в день. Я чітко бачив свого учителя, зелену траву, дерева, і наслідки руйнування від мого приземлення.

– Ти поводиш себе як дурень. Не розуміючи суті. В усьому бачиш провокацію і підступність. – слова вчителя відірвали мій погляд від Ангела який визвав в мене захоплення. Він говорив як завжди помірно і спокійно. Але помірність тону не приховувала невдоволеність в погляді. Він був не задоволений, як мати незадоволена проступком малої дитини, як хазяїн своїм вихованцем. Просто незадоволений, але не злий. – Хочеш дізнатись суть?

– Не потрібно тиснути на хлопця. – помірно лукавий і хитрий голос пронісся з темряви яку не освічував Серафим. Це однозначно був Демон, але хто? Верховний Ангел враз засяяв ще яскравіше і спробував освітити більшу площу. Але йому пішов опір. – Не потрібно цього робити я не втручаюсь, тим паче зараз не ваш час, тай я тут не один. І команди нам сходитись не було отже і вам вона також не поступила. Він проявив свій характер. Віддайте його. – здогадатись було не складно в темряві стояв Вельзевул – Верховний Демон.

– Зараз наша черга на нього. – спокійно відповів учитель.

– Тут немає черги, ми не в магазині, і не в церкві за свічами. – з сарказмом продовжував демон.

– Я не товар щоб за мене вирішувати, нехай він договорить. – з стійкістю і витримкою відповів я. Врівноваженість в собі єдине, що мусив зараз тримати. Хоча б якісь емоції зараз могли зашкодити.

– Ти, навіть, не товар. Мій друже. – пролунала відповідь з темряви. – Але закінчуйте. Цікаво що з цього вийде.

– Ти хочеш правду? – знову розпочав учитель. – Ось тобі правда. Ти дурень. Не тому що наломив стільки дров, а тому що не бачив суті. Ти не хтів її бачити. Хоча це моя провина. Я гадав що виховав в тобі Паладина, який помірковано віднесеться до будь якої ситуації. А виявилось що ти просто вдало замаскував свої емоції, а не підкорив їх собі.

– Маскував?  Я вірив вам! Вірив що моє життя зминеться і ніякого минулого не буде!

– Минуле буде завжди з тобою! Воно переслідуватиме тебе. Буде тобі снитись. Зустрічатись в предметах, фразах. Але суть в тім, як ти його будеш приймати, як реагуватимеш на нього, як боротимешся з ним. Це була твоя слабкість. Вони завжди давитимуть на твою слабкість, щоб перемогти. Ти вважаєш, що ми влаштували випробування? Ми  приймаємо виклик, а заказ зробили вони. Вони зробили напад підставивши тебе і її. Як би заказ був на неї ми б дізнались, а так вона не була засвічена нами, доки ти її не визначив сам.

В моїй голові почало прояснятись. Я не зважив на підступність Демонів і прорахувався.

– Ти караєш себе за випадок з мамою. Але якби не той момент, твоя лінія була б іншою. Ти не був би Паладином. Не мав би таких рис. Не мав би такої віри в добрі справи. Твоя мама хтіла для тебе кращого. А краще не можливе без жертв. Щоб змінити тебе, вона пішла на ці жертви. Ось в чому суть її посмішки. В тому що вона бачила в тобі дорогу хорошої людини. А ти, піддався амбіціям.

Тепер я все зрозумів. Я зрозумів весь ланцюг взаємозв’язків. Мене просто зламали і здолали. Мене охопив відчай, жаль, я відчував нестерпну біль за все що я скоїв і ця біль розривала мене з середини. В мене покотились сльози. Мета була втрачена, а розуміння правди виявилось тяжчим за всі біди на світі. Я заплакав. Заплакав як мала дитина.

– Ви щось бажаєте додати. – промовив учитель в темряву.

– Ні він нам більше не потрібен ви його зіпсували

– Я розповів правду

– Ви не так її подали. Правдою можна маніпулювати. По різному виражаючи. І ви це знаєте. Ви виграли розмову, і виграли бій.

– Вас засмучує те що він вам не дістався?

– Це всього на всього, ще один хід як для вас так і для нас. Насправді нас нічого не засмучує. Ми не знаємо що таке смуток. Як і ви.

Зрозумівши все, і все осмисливши, я заспокоївся. Вчитель стояв переді мною тримаючи в руках клинок. Мій час стікав. Я навіть не помру і не залишусь в Раю чи Аду, де проводив би своє  існування. Мене просто зітруть. Я лину в повну темряву, яка не залишить ні хороших, ні поганих спогадів. Ангел нагнувся наді мною. Приклавши вістря мені до грудей він зазирнув мені в вічі і прочитавши мої думки. Я намагався втримати посмішку мами, забрати її з собою. Але, легкий натиск його руки все зруйнував. Запекло в грудях, потім різко обійняв холод і …. Все… .

(In Centro)