Карма Паладина ч.1(Хто я?)

паладин

Всім доброго дня. Хочу представити вашій увазі свій роман. Це є незалежний уривок головної ідеї. окрема історія. Цікавить думка критиків. В чому головні помилки? Як ідея взагалі, манера написання, і подача подій? Всім велике спасибі.

паладинВідчувати енергію вітру, який обтікає тіло, і всією своєю силою проривається крізь тисячі, мільйони, навіть мільярди частинок, прокладаючи собі шлях свободи і вільного руху.  Його сила в швидкості, напорі, невидимості.  Він може вдарити стрілою а може навалити важкою стіною. Він знайде найменше слабке місце і його не можливо спинити чи зловити. Вітер може ніжно лестити а може грубо тріпати. Його сила безмежна, а енергія яку він  дає цілісна і натхненна. Вітер в чомусь схожий з водою, але він швидший і хитріший.

Земля, вона інша, вона міцна, вона цілісна, важка, неймовірно величезна. Її енергія дає витримку, силу, віру, дарує впевненість і стійкість. Земля може постати міцним каменем, а може бути сипким пронизливим піском, здійнятися горою і розбігтися проваллям. Вона як мати дарує життя, кормить тебе весь твій вік, а потім забирає тебе до себе. Вона для всіх одна, і для кожного різна. Вона дарує міць духу, мудрість, безмежність дій.

Легкий вітерець, тепла прогріта сонцем земля  і неймовірна тиша і спокій, дають мені можливість відчувати і накопичувати  енергію. Сьогодні вона мені потрібна буде як ніколи. Ах. Так. Ще сонце. Воно для мене сьогодні головне. Його сила і енергія  для мене є основною. Воно непереможне і могутнє, воно віками дарує життя і за мить може знищити все. Навіть я, не можу подивитись йому в вічі.

Хто я? Я Паладин, і сьогодні можливо, моя остання битва….

Я ніколи не забуду того дня коли це розпочалось. Прохолодний дощ ранньої весни змочив мене вщент, і стрімким потоком змивав сльози з мого обличчя, тіло тремтіло від холоду і виснаження. Ноги погрузли в багно від свіжовикопаної землі і були затоплені водою. Навкруги стояла повна тиша, тільки дощ  вихлистував по мармурних надгробках. Я стояв  і не міг відірвати погляду від фотографії матері заставленої вінками, тут вона ще посміхалась. Вона так рідко це робила що я хтів на віки закарбувати цю посмішку в своїй пам’яті. Мене окутував тільки жаль і смуток, а ще розуміння того що це кінець. Я зайшов в тупик. Батько мій п’є, пив і напевне що ще більше зайде в запій. Спустить все що залишилось, і буде розповідати про те, як він горенно сумує за коханою дружиною. Хоча все це повна маячня. Коли матір попала в лікарню він тільки раз її провідав, і то щоб взяти в неї гроші на випивку.  Університет  я покинув ще на третьому курсі щоб влаштуватись на роботу. Так що про повернення на навчання можна забути. З рідних в мене залишився тільки батько, і той без надії. Ще приїхав багатенький брат мами з Америки, похлопав мене по плечі співчуваючи, втік тільки почав накрапати дощ, не дочекавшись закінчення похорон. Батько в нього ще виклянчив грошенят, мовляв «на поминки»,  той витяг з гаманця стодоларову купюру і тикнув її батькові і з саркастичною посмішкою пішов геть. Старий аж розцвів від радощів і теж сплигнув ще до закінчення похорон. Йти мені не було куди, все що я маю це фотографію і посмішку яку стараюсь запам’ятати на завжди.

Я просто стояв і розумів що це кінець. Поки мої думки не порушив спокійний голос.

– Там де закінчується одна дорога, розпочинається інша.

Я повернув голову біля мене стояв чоловік в білому плащі з накинутим капюшоном, звідки  він тут взявся я не зрозумів, і не намагався зрозуміти. Моє пригнічене положення полишало всякої зацікавленості і уваги до того що відбувалось навкруги. Але  його слова почали випереджати мої думки, і це не могло не привернути увагу, і викликати зацікавленість.

– Не намагайся зрозуміти хто я, все одно не здогадаєшся. Важніше ким можеш стати ти.  – Я навіть не дивувався таким словам, не той настрій, тай говорив він простотою яка ніби співчувала і була байдужа одночасно. – Я не один з твоїх родичів, – продовжив він випереджати відповідями мої думки, які переповнювались запитаннями, – і не п’яний бомж.  Ні в тебе немає переохолодження і в тебе не галюцинації, твій стан цілком задовільний, трішки змок, але нічого страшного.

Я почав думками йти в крайнощі і схилятись до неможливих варіантів.

– Ні я не привид  хоча ти цілком близько підійшов до теми. Недивно що він має над вами перевагу, коли ви частіше згадуєте Його чим Нас, візьми протилежне цьому значення…

Дивно але відчуття здивування в мене так і не з’явилось, єдине що мені тоді набридло, так це те що він читав мої думки.

– Досить, – перебив я незнайомця, – з чого мені в це вірити?.

– Пробач, читати думки нам заборонено, на справді я хтів тебе відволікти. Якщо тебе це заспокоїть, то вона в кращому зараз місці, і більше переживає за тебе чим ти можеш уявити.

– Я навіть і приблизно  уявити не можу. – Тодішній відчай заставляв мене вірити у все, тим паче була цікавість у  продовженні  розмови. – Ти той про кого я думаю?.

– Так, і в мене є пропозиція розпочати нове життя. Інше Життя.

Я не здогадувався тоді що саме значили ці слова, але того дня я не повернувся додому. Як обіцяв мені Ангел про мене всі забули. Батько зрозуміло зайшов в запої а в друзів ніби мене й не існувало, більше ніхто мною не цікавився. Їм як виявилось потрібні були такі забуті і відчуженні душі. На запитання «чому я?», отримав відповідь, що ніби підходжу душею, мені аж смішно стало «якою душею», вона опустіла і не мала ніякої ціни, хоча схоже що їм це підходило.

Я переїхав за місто, в стареньку хатинку. Чия вона була навіть уявлення не маю, та мене це і не цікавило, сусіди на мене увагу не звертали, як виявилось це карма Паладина. Ангел став моїм наставником, він розповідав мені про характер паладина, про його якості, тактику. Як виявилось я повинен був рятувати занепалі душі людей б’ючись з так званими «Догами», вони як і ми були наймані, тільки на стороні Диявола. Вони повинні були вбити а ми захистить. Навіщо це? Мене не цікавило. Нам стала доступна так звана «сила», яка була обмежена тільки нашою фантазією і масштабністю. Черпали ми її з своїх же емоцій і поведінки, чим більше ти використовував  «силу» тим більше ти її розтрачував, тому правильна тактика і раціональне використання  сили а також контроль  почуттів і емоцій грали основну роль в битві. Тренування були довгі і виснажливі,  часами мені доводилось сидіти на гладі води, палити власну «силу» контролювати емоції, страх, перебираючи негативні спогади свого життя і виганяти їх із себе, і одночасно черпати силу з навколишнього середовища і позитивних емоцій. Спокій, стабільність і впевненість –  критерії  моєї «сили». Після контролю була тактика. Недостатньо було просто влетіти і жбурнути щось важке в Демона чи Дога. Якби ми брали тільки натиском сили, то за раз могли б знищити пів міста.  Потрібна тактика. В кожної зі сторін є свої плюси і мінуси. Перемагає не той хто сильніший, а хто раціональніший. Вони вели цю війну віками, і мати сумніви що до Їх бойових навичок, міг тільки повний дурень. Я ніколи не забуту свій тест на бій.

Першою фазою була вивчити супротивника. На це не потрібно тратити години на розмови за чашечкою чаю. На це в тебе є перші хвилини бою. Я атакував першим, вирвавши з два клапті землі розміром з футбольний м’яч і вклавши в них «силу», я запустив їх в Ангела, на що він просто закрився крилами, перший удар лиш трохи прим’яв крило, а от інший йшов закрученим і був потужнішим, що заставило його відкритись і зробити крок назад. Тепер я знав яку силу удару він може витримати, а це стояло не мало «сили». Мені потрібно було б скористатись моментом і продовжити свою атаку, але відстань була занадто великою для маневру, і це несло ризик, а Паладини ніколи не йдуть на ризик. Ангел з відкриттям моментально наніс контрудар, своїм мечем він завдав по землі аперкот, створивши пряму хвилю, яка попрямувала на мене, при цьому залишивши частину землі на мечеві. Пряма лінія, спушуючи землю ніби підземний кріт, рухалась прямо на мене, а за нею в повітрі вже летіли земляні гострі залишки, які з розмаху меча, запустив Ангел вслід за хвилею. В останню мить я відскочив в сторону  і піднявши стіну із землі закрився від скалок. На тому місці де я за мить до цього стояв з землі вирвалась гостра пікова брила. Якби я там знаходився, то однозначно був би пронизаний нею.  Вести дальній бій далі, не мало суті. Потрібно йти в притул. Опустивши брилу і використавши «силу» я скочив  до Вчителя. За мить я був біля нього. За мить по мені, наносився розмашистий удар мечем.  В ближньому бою, набагато менше витрачається «сили», але й менше часу на роздуми, тут потрібно діяти. Від удару я увернувся, нирнувши вниз, і в притик наблизився до супротивника. Після чого наніс комбінацію ударів руками, з них тільки один повний пройшов в груди, інші були заблоковані. Важко битися з супротивником, в якого є перевага в конструкції. Крила у Ангелів  відіграють  основну роль у битві, вони слугують як додатковим захистом , так і можливістю, нанести нищівний удар. Наша дуель в ближньому бою продовжувалась доволі довго. То я натискав, пробуючи провести комбінацію ударів з кінцевим прийомом, то відступав, ухиляючись від смертельних ударів мечем, і блокуючи удари крилами. Свист меча, який в малих сантиметрах проходив біля мене, натиск великого, майже трьох метрового тіла, розмах  двохметрових крил, все це, змушує тебе бути в цілковитій напрузі, і повністю тримати весь процес під контролем. Найменша помилка, коштує життя.  За мить, на мене йшов прямий удар мечем, я змістився в сторону, щоб запобігти смертельному пораненню, і опинився по праву сторону  Ангела. Ще мить, і потужним ударом крила мене відкинуло назад. Сила удару крила просто неймовірна. Я пролетів метрів з сто, в польоті я зніс декілька дерев і приземлився на гладь озера, що знаходилось неподалік. Щоб бути менш вразливим до фізичних пошкоджень, потрібно постійно бути під дією «сили», при цьому спалюючи її, потрібно постійно ще й поповнювати. Ангел за мить перемістився до мене. Тепер ми обидва стояли на воді посеред озера. Навколо стояла повна тиша, десь вдалині розносився гавкіт собак, гомін птахів. Тихий вітер ганяв по воді брижі, в яких переливом відбивалось сонце. Від атмосфери яка мене оточувала, і припливу позитивних відчуттів,  за мить поповнив «силу», навіть з надлишком. Я вирішив що потрібно закінчувати наш поєдинок,і сумнівів в перемозі не мав.  Ангел розпочав атаку першим. Потужним ударом він встромив меч в воду, на мене знову пішла хвиля як у випадку з землею. Я відскочив в сторону на велику відстань. Ангел не виймав меч, він вів хвилю за моїм польотом, чекаючи на моє приземлення. Це було враховано, і тому тільки приземлившись, я захватив миттю  воду, сформувавши її в кулі, як землю. І знову підскочив, так щоб не потрапити під спрямований удар. В повітрі я жбурнув одну, а за нею іншу кулю, зарання їх закрутивши.  Вчитель моментально прикрився крилами, вода менш небезпечна, ніж земля. Але вода буває різною, і в цьому найбільша її небезпека. Тільки наставник закрився, за допомогою зарання закладеної в воду «сили», я перетворив її на кригу.  Тепер це були крижані брили, з двократною силою чим земляні. Від першого удару Ангел розкрився, похилившись назад і ледь втримався на ногах, але наступна влучила прямо в груди і відкинула його назад. Проїхавши декілька метрів він спробував піднятись, але я вже був поруч.  Схопивши його за руку, в якій знаходився меч заломив її назад. Не даючись піднятись на ноги я вибив коліном зброю. Ангел намагаючись перервати мою комбінацію, піднявся з крил, і перескочив мене, тепер він був позаду. Спроба нанести потужний удар крилом, не вийшла, я змістився в сторону, і удар пішов воду.  Тільки-но крило опинилось в воді, я накинув на нього хвилю і приморозив. За короткий час, мені вдалось нанести декілька ударів, поки Ангел зумів звільнити крило. Від сили, яку він приклав щоб звільнитись, його покосило назад, він знову відкрився, це дало мені змогу нанести комбінацію ударів. Покосившись ще більше назад, крило знову торкнулось води, я накинув хвилю і заморозив ще раз. Потім обидві ноги, аналогічно. Спроба нанести удар з правої, провалилась. Ухилившись від удару і схвативши за інше крило, притиснув його до води, і теж  заморозив.  Перемістившись за спиною на іншу сторону, накинув водяну петлю на ліву, а потім на праву руку,заморозив обидві, не даючи часу на дії.  Допустившись найменшої помилки, можна програти, навіть маючи перевагу в силі. Вчитель втратив контроль, і я не міг цим не скористатись. Далі все просто, набравши на руку води, зжав кулак, а воду перетворив на лід, і наніс удар в повністю знерухомлене тіло. Від удару Ангела вирвало з льодяних оков і відкинуло на беріг озера. Це була здача заліку. Після цього тесту я був готовий до самостійної роботи. Я став Паладином. Вчитель залишив мене, більш ми не зустрічались.

Після цього розпочались реальні завдання. Кожен день я виїздив в місто, чекаючи на черговий напад  Дога. І з підкріпленням зараджував зробити задумане. Не можу сказати, що я відчував якийсь захват від того, що  рятував цих людей, вони дійсно заслуговували на Пекло. Але одна така врятована душа, в майбутньому рятувала декілька, або мінялась і приносила більше добра чим причинила лиха. Тому це було виправдано. Доги теж мають підкріплення. Що робить справу більш складнішою. На першому завданні, мені довелось врятувати путану. Дог виявився занадто емоційним, і кинувся з натиском, прорахувався, і програв. Важче було битись з Демонами, вони теж не промах, знають своє діло, і в ближньому бою набагато сильніші за Ангелів. Але з часом перестали складати велику проблему. Як виявилось вони більш передбачені. Буденність не мала для мене сенсу, я жив тільки життям паладина, від завдання, до завдання, з надією, що там на небі, мною пишається мама.  Проходили місяці і я чудово виконував свою роботу.  Але одного разу все змінилось.

Не знаю як, але ми завжди знали про жертв. Різниця була в декілька секунд. Інколи це була гонка на випередження, інколи спланована атака, чи засада. Головне не створити великого шуму і масштабних погромів, хоча в деяких випадках без цього не обходилось. Цього разу ми прибули раніше. Піднялися на потрібний нам поверх. Ми не встигли ще навіть постукати в двері, як дізнались що на поверсі вище зав’язалась бійка. Довго не роздумуючи я виніс двері. Дог вже був в середині в великій залі, жертва в сусідній кімнаті. Він спробував мене випередити, ринув в двері, я не втрачаючи час здвинув стіну, щоб він не потрапив в створ дверей. Він пішов на пролом, не зволікаючи я  зламав стіну, і зломом, вклавши «силу», виштовхнув його в вікно. Роздався крик, я різко повернув голову,  і мене охопив ступор. Ліза. Це Була Ліза. Та сама Ліза з якою я планував одружитись, з якою хтів прожити все своє життя, і яка на третьому курсі, коли мені було найтяжче, сказала мені «Пробач, але в нас нічого не вийде ». Яка хтіла перспективи і красивого життя. Яку я намагався, виштовхнути з свого життя, але не зумів, і тепер вона знову з’явилася в ньому, і знову все нахлинуло. Хоча, що нахлинуло?  Колишня кохана дівчина, в ліжку з якимось хлопцем, якого мені потрібно захищати, за яким певно, не простий гріх. Мені не завадило б декількох хвилин, щоб все це переварити, але я не мав и секунди. На ту мить поки я завагався,  Дог, вже майже завершив свою справу. Якби не один з Ангелів, я програв би. Порив нових емоцій дав мені швидкість дії. Але це були не моєї «сили» емоції. Ангел з догом вилетіли в вікно. В цей момент, на мене через стіни насувався Демон, берсерк. За дві стіни до нас, він кинув одну зі своїх сокир. Маючи лезо з обох сторін, і коротку рукоять, вона з легкістю пробивала стіни. Сфокусувавши силу, я підняв вертикально, бетонну плиту полу, сусідньої кімнати, в яку і зловив сокиру. Але це не могло зупинити Демона. Він з легкістю пробив її, і летів прямо на мене, я теж не зволікав і кинувся йому на зустріч. Зчепившись, ми обидва впали на поверх нижче. Шум і гам, який стояв під час наших битв, а також жертви невинних, які попадали під битви, були виправданні, так вважали обидві сторони, і все це можна було з легкістю потім скрити, враховуючи хто воював.  Падаючи я перевернув Демона під себе. Після приземлення схвативши  сокиру яку він випустив, не даючи піднятись зніс Демону голову. На горі знову роздався крик, і ринув потік світла. Один з Ангелів створив захисний купол над жертвою. Виплигнувши наверх, я в цьому переконався, один з наших  розкривши крила, накрив ними і собою, жертву з ліжком, утворивши купол яскравого  світла. Десь поруч був суммонер.  Я визирнув у вікно. Внизу ще досі бились дог з Ангелом. Значить дог не актив якщо ще досі не переміг Ангела першого рангу. Озирнувшись навкруги, я поглядом прошив всі споруди поруч, в трьох режимах. В режимі тіней, два суммона піднімались по сходах  до мене. Змінивши ще раз погляд і відстеживши рух суммонів, вирахував місце знаходження хазяїна. Він навіть місце не змінив, звідки випустив своїх песиків, а спостерігав за жертвою з сусіднього дому, очима прив’язаної до нього людини. Перемістившись хутко на поверх нижче, де від попереднього демона залишився тільки прах я взяв два уламка  вікна.  Один жбурнув в сторону прив’язаної жертви, інший в суммонера.  Пси були майже біля мене, вони відчули мене, і тепер я був їхньою ціллю, так як на світло купола вони не полізли б. Перший уламок розрізав зв’язок, суммон запідозрив що його вирахували, і хтів переміститись, але було пізно. Спланувавши траєкторію іншого я поцілив прямо в голову. Вкладеної «сили» було достатньо щоб його спепелити, за мить до того як мені на спину вже кидались його звірі. Мене осипало пилом від їхнього розпаду. Визирнувши у вікно я побачив як розпадається тіло Ангела, а дог добирався вже до вікна жертви. Я миттю перемістився звичним уже для мене шляхом  назад у кімнату. Дога зустрів у вікні, він, помітивши мене зразу кинувся бажаючи нанести першим удар. Я змістився в сторону, і скориставшись його промахом кинув його в стіну.  Він вилетів на коридор, я ринув за ним. Перевага дога атака, але не цього. Цей бив в розсипну, шукаючи слабке місце, або чекаючи що я зроблю якусь помилку. В результаті не довгої сутички його шия з легкістю опинилась в моїй руці, після чого тихий хрускіт, і все, Дога нема.  Я повернувся до кімнати. Ангел уже зняв купол, і хтів привітати мене, але я його перебив.

– В чому його гріх? – мене переповнювала лють.

– Заспокойся. Ти допускаєш невладні емоції. – пробував заспокоїти мене Ангел.

– В чому, його, гріх?!!! Не змушуй мене це робити!!!. – я починав зриватись.

–  Ти можеш подивитись. – спокійно відповів Ангел.

Він виявився хворим на СНіД, і як не дивно заразив її.

– В жопу його, я зможу врятувати її,  «сили» для цього вистачить цілком. – я мав надію врятувати Лізу від цієї зарази.

– Це не можливо. – заперечив Ангел.

– І чому ж? – мене переповнювала цікавість. Таке я чув в перше.

– Якщо ти її вилікуєш, ти засвітиш і себе і її, тоді Демони зможуть мати на неї права, і зможуть маніпулювати тобою, використавши її як приманку, або вбити щоб викликати твою лють і ослабити тебе. Цього не можна допускати це твоє випробування. – спокійним тоном продовжив Ангел.

– Випробування!!! А з мамою теж було випробування?!!! – мене охопила лють я відчував що мене водять за ніс. На все що я роблю мені відплачують тільки стражданнями і біллю, змушуючи це побороти в собі і переварити. – І я його ще врятував.

– Така була її доля. – спокійно відповідав Ангел. – А це твоє  випро……

Моя рука міцно схопила горло Ангела не давши йому закінчити. – З мене, досить, ваших, випробувань. – Тихим хрускотом погасло світло в його очах, і важке тіло рухнуло на пол.

Я підвів в повітря уламок  шибки  і звів його перед жертвою, – Будеш знати як заражати дівчат СНіДом, вона не перша, чи не так?. – Що – промовила  Ліза і подивилась на нього, а він мочки на неї, і в цей момент його горло пронизав гострий уламок.

– Врятуй! Ти можеш! Ти, говорив, що можеш!!! – заплаканими очима благала вона. Моє серце знову стискалось від болі, яку я давно забув, воно обливалось кров’ю від думок про неї.

Я так і не врятував її тоді. Я переніс себе подалі від того місця, так я туди по мене вже йшли. Не було часу їй розповідати куди вона вплуталась, і якщо я їй допоможу, то вона попаде ще в більшу халепу чим до цього. Так в неї більше шансів прожити хоча  і не яскраве, як вона мріяла,  життя але життя. Така її доля.

А я порушив кодекс паладина, і тепер на мене чекає суд. Хоча скоріше це буде не суд, а розправа. Тепер на мене будуть полювати Демони, так як я більше не знаходжусь під захистом Рая, і Ангели. Силу забрати в мене не можуть, так як це карма. Мене повинні просто знищити. Вони будуть надіятись що це буде легко, так як я вже зломився в емоціях, і не зможу сконцентруватись на потрібних мені діях, для поповнення «сили». Але вони помиляються. Цієї Битви вони не забудуть ніколи. В мене є козир – посмішка, яка навіки закарбована в моїй пам’яті.

(In Centro)

  • йож

    і важке тіло рухнуло на пол.
    КГ

    • Rwer

      Ні, я не перечитував цей Креатіфчег, на ходу вихопив із тесту цього…роману