Капля любові в океані егоїзму

Капля любові в океані егоїзмуЗ кожним роком, навіть ні, з кожним днем, я переконуюся в тому, що світ стає все більш жорстоким, люди черствими, холодними, байдужими. Люди байдужі до чужого горя, до чужих проблем, заздрісні – до чужих перемог і радостей. Наші серця в полоні – в полоні байдужості та егоїзму. Ми не вміємо радіти, просто радіти життю: радіти кожній хвилині, радіти сонечку, яке щоранку грається  своїми променями через вікно на нашому обличчі, радіти теплому літньому дощу, чи лапатому снігу із темно-синіх снігових хмар в зимову пору. Це все стало буденним, це стало звичним. Ми, сучасники, шукаємо радість в іншому, в інших речах. Подекуди, чужі невдачі приносять  більше радості ніж дзвінкий щирий дитячий сміх.

Дивно…живеш в світі, серед людей, а іноді здається, що серед вовчої зграї. Ми егоїсти! Так, ми дійсно егоїсти, більшість з нас. Ми ставимо свої власні бажання на перше місце. Ми не керуємося спільною метою, загальними цінностями. Ми керуємося власними бажаннями, ми керуємося примхами, особистим «Я».

Байдужість, злість, закам’янілі серця і черстві душі…ми не вміємо любити…не вміємо радіти, розівчилися вірити, забули як це – відчувати себе щасливими. Щастя дійсно серед нас, в кожному з нас, в кожній маленькій дрібничці, яка нас оточує. І зовсім не потрібно щось отримати, десь побувати чи щось почути, щоб відчувати в своїй душі радість і щастя.

Все частіше добре слово чи безкорисний вчинок стає наче оазис в пустелі жорстокості, наче капля любові в океані нашого егоїзму.

Чому світ жорстокий?! Тому що люди так, наші вчинки такі.

А все починається змалку: ми ображаємо рідних батьків, найрідніших людей. Ми виростаємо, а все стає лише гірше: ми розбиваємо серця коханим, ми вбиваємо словами і вчинками тих, хто нас любить, для кого ми частиночка життя!

Ми люди… Ми усі рівні один перед одним. Чому ж так? Ким дається право одних людей управляти  іншими, керувати їхнім життям, вимагати та навіть чекати чогось від них.

Світ потрібно змінювати. Та розпочинати слід із себе самого. Міняти ставлення до життя, ставлення до оточуючих, змінювати цінності, змінювати звички, змінювати власне життя. Вважаю, що дійсно щасливою може бути людина, серце якої відкрите, щире, людина, яка чинить добрі вчинки, яка допомагає ділом, словом або просто посмішкою, показуючи свою підтримку та щирість.

Кожного дня можна почути фрази: світ потребує змін, потрібно міняти владу, змінювати щось в країні. Все буде…Та нехай ці зміни розпочнуться вже зараз: у Ваших думках і у Ваших серцях.

  • Magenta

    Якби світ ставав злішим, холоднішим та жорстокішим, то він би помер за якийсь десяток (чи сотню, в кращому випадку) років після його появи. А такий стан „в середньому по лікарні“ сталий, плаваючи вверх-вниз. Явні „хвилі“ можна бачити хіба що в період соціальних змін, які бувають нечасто. Та і то, через деякий час знову все приходить у врівноважений стан.

    І світ і є вовчою зграєю. В даний момент зручніше та ефективніше жити групами — ось ми так і робимо. А егоїзм є добре. Хто ж про людину ще попіклується окрім неї самої? Цілком природно ставити свої потреби вище чужих. І це не виключає допомогу комусь, але означає, що ніхто не буде допомагати комусь у збиток собі. І це адекватна поведінка.

    Про батьків починати не треба. Дитину виховують вони, і як виховали такий головний біль і будуть мати. І от через їхнє виховання як один з найбільш вагомих факторів свідомість до людини може і не прийти.

    Я не проти того, що можна щось змінювати. Зрештою, це знову ж таки адекватна реакція на речі, які не задовольняють людину: змінювати їх. Проте мене бентежить те, з якими інтонаціями це говориться.

    До речі, ще одне. Говориться лише про якісь абстрактні „зміни“. Якісь „зміни“ кожного дня відбуваються. Якщо хочеться конкретних змін, треба ставити конкретну мету, цілі, задачі.

    Ось.

  • Olegpavliv91

       Стаття мене буквально вразила,адже чутливих ( і це стосується не тільки дівчат,але й хлопців) людей,які здатні усвідомити пиитання альтруїзму,а також щороку відчувати прихід пухнастого снігу зимою та пожовтілих листків восени так,щоб ці враження залишалися тобі неповторними назавжди таки правда.
        У мене на кафедрі,студенти нашого університету Драгоманова в Чехії щодня обговорють питання у випадку хлопців–дорогі автомобілі та смарт-телефони,а дівчата–шикарні зачіски та макіяж.Буквально ні з ким поговорити про буття,або як його ще І.Франко називав “Таїна буття”. Та й дівчини у нас,з якою хотілося б піти в кіно–не має.Їм залежить на твоїх грошах.А в коханні–гроші ніщо,скільки б їх у тебе небуло.
        Якщо б люди були такими егоцентричними–ми б не подолали нацистів у Великій Вітчизняній,а якщо вони такі егоцентричні як зараз (а вони такі),або як кажуть соціологи (оскільки я сам соціолог)–“Человек человеку волк”,то не залишається нічого іншого,ніж приєднатися до зграї вовків і вважати себе звіриною…

  • Olegpavliv91

       Стаття мене буквально вразила,адже чутливих ( і це стосується не тільки дівчат,але й хлопців) людей,які здатні усвідомити пиитання альтруїзму,а також щороку відчувати прихід пухнастого снігу зимою та пожовтілих листків восени так,щоб ці враження залишалися тобі неповторними назавжди таки правда.
        У мене на кафедрі,студенти нашого університету Драгоманова в Чехії щодня обговорють питання у випадку хлопців–дорогі автомобілі та смарт-телефони,а дівчата–шикарні зачіски та макіяж.Буквально ні з ким поговорити про буття,або як його ще І.Франко називав “Таїна буття”. Та й дівчини у нас,з якою хотілося б піти в кіно–не має.Їм залежить на твоїх грошах.А в коханні–гроші ніщо,скільки б їх у тебе небуло.
        Якщо б люди були такими егоцентричними–ми б не подолали нацистів у Великій Вітчизняній,а якщо вони такі егоцентричні як зараз (а вони такі),або як кажуть соціологи (оскільки я сам соціолог)–“Человек человеку волк”,то не залишається нічого іншого,ніж приєднатися до зграї вовків і вважати себе звіриною…

  • Анна Біловод

    Прям затронуло! Леся, я понимаю тебя. Толкьо не отчаивайся, ты не одна так думаешь! Я тебя поддерживаю! Мне правда понравилось, Лично меня такие статьи наполнают радостью и надеждой, что я не одна так думаю, спасибо за это :)