Кадри вирішують все

Саме так,кадри вирішують все. Якшо купити супер наворочений апарат і посадити за нього мавпу то яким би не був наворочений апрат нічого не буде.Бо мавпа не вміє цим апаратом користуватись.

Так сталось, що освіта в Україні існує окремо від ринку праці. Надання освіти стало прибутковим бізнесом, обрання майбутньої професії проходить не від вибору “моє/не моє” а “престижно/не престижно” і от маємо надлишок юристів,юристів-міжнародників,менеджерів,економістів тощо і недостачу фахівців.

Хотів би акцентувати увагу на своїх колегах по цеху.На юристах.

Щороку нашого брата зібльшується на 70 тисяч дипломів. Множимо на 4 і отримуємо 280 тисяч дипломів. А ще є друга вища, спеціалісти, тощо. Сумарно набігає понад 300 тисяч дипломів.

Уявімо на секундочку.Кожні 6 років Україна отримує 300 000 нових юристів. При грубих підрахунках можна припустити що за 19 років незалежності ми маємо приблизно мільйон юристів. А яка їхня якість?

Проблема освіти в державі стоїть дуже гостро.Як держзамовлення,як профілювання і взагалі самого процесу навчання.

У цій статті хочу зупинитись на якості та процесі підготовки юристів.

Спілкуючись із своїми колегами, проводячи співбесіди відмітив низьку здатність до оперативного мислення. Нажаль дуже часто зустрічаються шаблонні думки без спроб синтезування чогось нового. Крок в право,крок в ліво=розстріл на місці. Окрім цього по програмі та методиках викладання того чи іншого матеріалу у 90% випадках відсутні приклади з реальної практики юристів.Лише теорія.

Загалом освіта правника дуже відірвана він практики. Якщо викладач практикуючий юрист це велике свято для студентів. Особливо якщо цей викладач ділиться своїм досвідом.

У програмі навчання правників часто відсутні елементи тренування написання процесуальних документів, договорів, тощо.

Цікавий такий факт.Міністр освіти Дмитро Табачник збільшив в 4 рази години кількість занятть з ділової української мови однак правників ділової української мови продожують вчити не правники а філологи. Так, нас вчать писати заяви, справки тощо але ж ще є позови,договори,пояснення тощо!Хто нас буде цьому вчити? На спецкурсах?На тренінгах?На факультативах?Навіщо вони,якщо у нас є окремий предмет-ділова українська мова?

А по процесу?В Україні є багато громадських організацій, які проводять для своїх юридичних клінік тренінги та лекції по веденню процесу у судах (цивільні,кримінальні,господарські, адміністративні) позаяк у всіх ВУЗах України є відповідні дисципліни.Працюємо по принципу “повторение мать учения”?Якби на цих заняттях повторювали теж саме, що і в ВУЗах питань не було б. Так на цих лекціях розкриваються деталі та нюанси ведення процесу які не висвічуються під час вивення у виші. То сенс такого навчання якщо людина самостійно може отримати базові знання з книжок,відвідати такі заняття, отримати досвід роботи у судах і все-готовий юрист! В мене є знайомі,я кі так зробили і пішли вчитись лише заради корочки правника, щоб після отримати корочку адвоката.

Людина знає абсолютно все по своєму профілю і на рівних (а часто і вище за кваліфікацією) сперечається із викладачами але не має завітної корочки.

Але повернемося до наших баранів. Відсутність прив’язки теоретичної освіти до практики не тільки понижує кваліфікацію майбутнього робітника але й руйнує систему працевлаштування. Всі ми знаємо, що зараз без досвіду роботи отримати робоче місце дуже важко.А під час кризи подавна. Чому фірми не бажають брати новоспеченного фахівця?Бо він не знає елементращини.Не вміє працювати із документами.Не зна. як підійти до судді, не знає де взагалі суд є.

Так, є вищеназвані юридичні клініки.Але вони частково виконують роботу ВУЗів де навчають майбутніх юристів як собі на життя заробляти.А це повинні робти ВУЗи.Бо платять не тільки за знання (їх можна і самостійно освоїти) а за НАВИЧКИ які без практики,максимально наближену до бойових умов, отримати неможливо.

Окремо стоїть питання про набір студентів на спеціальність “правознавство” та взагалі. На мою думку, необхідно щоб держава регулювала кількість студентів (і потенційних випускників) шляхом гнучких ліцензій, центрального державного замовлення (коли не ректори формують державне замовлення а міністерства економіки, праці і соц.політики а навіть краще регіональні управління) з поправкою на прогнози та потреби економіки в тих чи інших галузях економіки.Без орієнтування ВУЗів на ринок праці неможливо буде ліквідувати та у майбутньому не допускати дисбалансу у продукуванні кваліфікованої робочої сили. Окрім цього необхідно проводити масові проф.орієнтаційні заходи з 5-7 класу, коли дитина починає кристалізуватись за вродженими навичками, формується спосіб мислення тощо, щоб дитина з малку знала на кого йти вчитись і чого чекати у майбутньому.

З повагою,Олескандр Верголяс

Директор Департаменту нормативно-правового забезпечення та юридичного супроводу/
Інституту суспільно-політичних досліджень

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.