Кадри вирішують все

Саме так,кадри вирішують все. Якшо купити супер наворочений апарат і посадити за нього мавпу то яким би не був наворочений апрат нічого не буде.Бо мавпа не вміє цим апаратом користуватись.

Так сталось, що освіта в Україні існує окремо від ринку праці. Надання освіти стало прибутковим бізнесом, обрання майбутньої професії проходить не від вибору “моє/не моє” а “престижно/не престижно” і от маємо надлишок юристів,юристів-міжнародників,менеджерів,економістів тощо і недостачу фахівців.

Хотів би акцентувати увагу на своїх колегах по цеху.На юристах.

Щороку нашого брата зібльшується на 70 тисяч дипломів. Множимо на 4 і отримуємо 280 тисяч дипломів. А ще є друга вища, спеціалісти, тощо. Сумарно набігає понад 300 тисяч дипломів.

Уявімо на секундочку.Кожні 6 років Україна отримує 300 000 нових юристів. При грубих підрахунках можна припустити що за 19 років незалежності ми маємо приблизно мільйон юристів. А яка їхня якість?

Проблема освіти в державі стоїть дуже гостро.Як держзамовлення,як профілювання і взагалі самого процесу навчання.

У цій статті хочу зупинитись на якості та процесі підготовки юристів.

Спілкуючись із своїми колегами, проводячи співбесіди відмітив низьку здатність до оперативного мислення. Нажаль дуже часто зустрічаються шаблонні думки без спроб синтезування чогось нового. Крок в право,крок в ліво=розстріл на місці. Окрім цього по програмі та методиках викладання того чи іншого матеріалу у 90% випадках відсутні приклади з реальної практики юристів.Лише теорія.

Загалом освіта правника дуже відірвана він практики. Якщо викладач практикуючий юрист це велике свято для студентів. Особливо якщо цей викладач ділиться своїм досвідом.

У програмі навчання правників часто відсутні елементи тренування написання процесуальних документів, договорів, тощо.

Цікавий такий факт.Міністр освіти Дмитро Табачник збільшив в 4 рази години кількість занятть з ділової української мови однак правників ділової української мови продожують вчити не правники а філологи. Так, нас вчать писати заяви, справки тощо але ж ще є позови,договори,пояснення тощо!Хто нас буде цьому вчити? На спецкурсах?На тренінгах?На факультативах?Навіщо вони,якщо у нас є окремий предмет-ділова українська мова?

А по процесу?В Україні є багато громадських організацій, які проводять для своїх юридичних клінік тренінги та лекції по веденню процесу у судах (цивільні,кримінальні,господарські, адміністративні) позаяк у всіх ВУЗах України є відповідні дисципліни.Працюємо по принципу “повторение мать учения”?Якби на цих заняттях повторювали теж саме, що і в ВУЗах питань не було б. Так на цих лекціях розкриваються деталі та нюанси ведення процесу які не висвічуються під час вивення у виші. То сенс такого навчання якщо людина самостійно може отримати базові знання з книжок,відвідати такі заняття, отримати досвід роботи у судах і все-готовий юрист! В мене є знайомі,я кі так зробили і пішли вчитись лише заради корочки правника, щоб після отримати корочку адвоката.

Людина знає абсолютно все по своєму профілю і на рівних (а часто і вище за кваліфікацією) сперечається із викладачами але не має завітної корочки.

Але повернемося до наших баранів. Відсутність прив’язки теоретичної освіти до практики не тільки понижує кваліфікацію майбутнього робітника але й руйнує систему працевлаштування. Всі ми знаємо, що зараз без досвіду роботи отримати робоче місце дуже важко.А під час кризи подавна. Чому фірми не бажають брати новоспеченного фахівця?Бо він не знає елементращини.Не вміє працювати із документами.Не зна. як підійти до судді, не знає де взагалі суд є.

Так, є вищеназвані юридичні клініки.Але вони частково виконують роботу ВУЗів де навчають майбутніх юристів як собі на життя заробляти.А це повинні робти ВУЗи.Бо платять не тільки за знання (їх можна і самостійно освоїти) а за НАВИЧКИ які без практики,максимально наближену до бойових умов, отримати неможливо.

Окремо стоїть питання про набір студентів на спеціальність “правознавство” та взагалі. На мою думку, необхідно щоб держава регулювала кількість студентів (і потенційних випускників) шляхом гнучких ліцензій, центрального державного замовлення (коли не ректори формують державне замовлення а міністерства економіки, праці і соц.політики а навіть краще регіональні управління) з поправкою на прогнози та потреби економіки в тих чи інших галузях економіки.Без орієнтування ВУЗів на ринок праці неможливо буде ліквідувати та у майбутньому не допускати дисбалансу у продукуванні кваліфікованої робочої сили. Окрім цього необхідно проводити масові проф.орієнтаційні заходи з 5-7 класу, коли дитина починає кристалізуватись за вродженими навичками, формується спосіб мислення тощо, щоб дитина з малку знала на кого йти вчитись і чого чекати у майбутньому.

З повагою,Олескандр Верголяс

Директор Департаменту нормативно-правового забезпечення та юридичного супроводу/
Інституту суспільно-політичних досліджень

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.
  • Катерина

    дуже крута стаття. Олександре, вам треба було в журналістику йти :) недоліки освіти висвітлені дуже добре, питання розставлені… от тільки методів боротьби з цим усім немає :( що ж нам лишається робити? влада на це особливо не зважає, абітурієнти продовжують робити вибір у бік професії, котра вважається престижнішою, а мамці неправильно виховують своїх дітей і ті, “кристалізуючись за вродженими навичками”, врешті-решт свідомого вибору не роблять. та і про який свідомий вибір фаху може йти мова, коли дитині 11 років? ще раз повторюся, але якихось дій (навіть тих, що перелічені у статті) від влади чекати не варто. поки що. у крайньому разі найближчі 5 років)

  • Роман Дзиговський

    справді, цікава стаття:)
    ми всі звикли вважати американців не дуже розумними, але в той же час їхня система освіти набагато ефективніша аніж українська.
    на сьогодняшній день, в Україні-безліч “експертів з усіх питань”, але жодин з них не є справжнім фахівцем хоча б у одній спеціальності.
    насправді, учень, а у подальшому студент, сам повминен обирати певний список предметів, які будть для нього максимально корисні у професійному плані, а вже крім нього повинен існуватит пакет обов”язкових предметів.

    на сьогодні випускники пту вважаються людьми другого сорту, хоча насправді представники саме технічної спеціалізації набагато більш потрібні Україні, аніж ці “ширпотребні” юристи та економісти.

    треба міняти ставлення до всіх цих процесів.
    треба знову зробити так, щоб подібні професії стали шанованими.

  • Катерина

    А як, Романе?

  • Роман Дзиговський

    загалом, це питання, яким повинна займатись держава.
    десятки тисяч чиновників міністерства освіти та науки, міністерства з питань житлово-комунального господарства, міністерства економіки,мiнiстерства працi та соцiальної полiтики України отримують свою зарплату невідомо за що.

    на мою думку, можуть існувати такі шляхи заохочення:
    1)фінансовий
    2)соціальні пільги
    3)підвищенний трудовий стаж , наприклад рік за півтора
    4)жорстке регулювання державою кількості держзамовлень на випускників з вищою освітою та справді ефективний контроль за якістю послуг, які надаються приватними вузами
    5)допомога у вирішенні квартирного питання, наприклад- надання місця у службових квартирах або гуртожитках
    і так далі і далі…
    цей список я склав подумавши над цим питанням одну хвилину:)

    і невже в нашій 46-мільойнній державі немає жодного фахівця який не зможе вирішити це питання?
    тоді нехай представники всіх цих міністерств об”єднаються у робочу групу для мозкового штурму, запросивши фахівців з інших кріїн світу та нададуть бодай якісь результати.

    але, на жаль, це нікому не потрібно в нашій країні.
    всіх задовольняє подібний стан речей.
    “моя хата з краю-нічого не знаю”.

    і доки нашим національним девізом буде лишатись цей вислів, до тих пір ми зможемо конкурувати у рівні нашого життя лише з найвідсталішими країнами Африки…

  • Катерина

    фахівці, скоріше за все, є, але цим, як ви кажете, дійсно не хочуть займатися – не мають стимулу. або просто змогу. чи, може, комусь це просто невигідно? звісно, на юриста вчитися коштує набагато більше грошей, ніж на слюсора… можливо, це одна з причин?

  • VergoS

    1.2Катерина
    центри зайнятості провожять профорієнтаційні заходи.Проблема у тому що вони не є загальнообовязковими.
    Види ПОЗ є різні-презентації,розяснення,тести.Тестами визначаються сихильність до того чи іншого методу мислення.Гуманітари думають трошки по-іншому а ніж технарі.Доведенно життям =) А якщо вже по таким дотичним моментам відсіювати та направляти на більш вужчі напрями вивчення.Майютунім технарям-в класи з більшим навантаженням математики,гуманітрів-до іншої.Потім вже можна корегувати відповідно до заглиблення в глибу знань
    2.2Роман
    Для початку необхідно привязати теорію до практики.Для початку

  • Діанка

    “Окрім цього по програмі та методиках викладання того чи іншого матеріалу у 90% випадках відсутні приклади з реальної практики юристів.Лише теорія.” – це саме стосується і нших спеціальностей (у мене тільки один викладач реально показує нам “на пальцях” менеджмент).
    “правників ділової української мови продожують вчити не правники а філологи.” – це абсолютно правильно, що цьому навчають філологи. Проблема в тому, що філологи не надто заглиблюються в профіль. Тобто вони навчають нас стандартному, не звертаючи увагу на особливості професій. У мене теж був цей предмет, але нас вчили тільки загальним правилам складання документів, аргументуючи це тим, що є спеціальні факультети документознавства, де все вчать детально (підтекст був такий, що ми самі ці документи складати не будем, за нас це робитимуть секретарки).
    “На мою думку, необхідно щоб держава регулювала кількість студентів (і потенційних випускників) шляхом гнучких ліцензій, центрального державного замовлення (коли не ректори формують державне замовлення а міністерства економіки, праці і соц.політики а навіть краще регіональні управління) з поправкою на прогнози та потреби економіки в тих чи інших галузях економіки.” – і тоді всі ці місця займуть пільговики (діти з гірських районів, з багатодітних сімей, чорнобильці і т.д.). А що ж робити тим, хто дійсно хоче там вчитись, проте не має жодної довідки. Отак от у нас юристами, економістами, політологами, менеджерами, програмістами стають діти з довідками. Якщо ще й зменшити обсяг замовлення, тоді справді розумні люди навчатимуться на зварщика, слюсаря, токаря і т.д. А мінятимуть нашу державу ті, що “башляють” за екзамени і якось там тягнуться від сесії до сесії, щоб диплом в кишені мати, а не в голові.

  • 1. Шановна редакціє! Та будьте хоч трохи серйозними. Після розділового знаку ставиться прогалик (пропуск). Ну невже в вас немає жодного філолога, чи журналіста, який міг би працювати редактором? “Змалку” пишеться разом, а в мене з української мови 7 балів, і я її терпіти не можу. Але ж такий текст… Як мені до нього ставитись серйозно?

    2. По темі. На жаль, я не зовсім розумію для чого взагалі потрібні юристи. Щоб правильно оформляти документи? Так можна написати гарну веб-форму, яка буде все форматування ставити автоматично. Взагалі, правознавство як наука мало б займатись створенням в Україні відкритого уряду, і всіх гілок влади, впровадженням електнонних систем документації, та обміну інформацією, та зменшенням числа цих же юристів, і необхідної кількості законів і загалом спрощенням та вдосконаленням системи управління суспільством.

    Натомість вчаться заповнювати сотні різних документів необхідних для функціонування цієї неоковирної системи.

    Раджу до речі заради інтересу глянути на модель суспільства, та конкретний приклад законотворчого процесу в ньому: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%97:%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F#.D0.94.D0.BE.D0.BF.D0.BE.D0.B2.D0.BD.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D0.B4.D0.BE_.D0.BF.D1.80.D0.B0.D0.B2.D0.B8.D0.BB

    Був би студентом-юристом, я б на цю тему написав курсову на зразок: “Розвиток системи правосуддя в онлайн-спільнотах”.

    Але я на жаль не юрист. Тому мені важко вести тут компетентну дискусію.

  • P.S. Я в своєму коментарі пропустив деякі коми і можливо інші помилки, але все одно залишаюсь при думці що статті мають оформлятись грамотніше.

  • Діанка

    БунТар, цілком згідна, що має бути людина через яку ці статті проходитимуть. Тобто вона має їх уважно прочитати і виправити граматичні помилки. В жодному разі ця людина не має змінювати текст (хіба що зі згоди автора). Я б теж радила редакції замислитись над цим.

  • Катерина

    Да да да. Згодна щодо помилок, їх безліч!! і не тільки у цій статті. Я також далеко не журналіст та не філолог, але всі ці недоліки видно неозброєним оком. Навіть сумно якось((

  • Юрій

    Мені теж сумно… і з дядьком Бунтарем я згоден… і з дідиком Табачником я теж, хоч сам дивуюсь, згоден. Треба ще нашим юристам 5 років вчити правопис з української мови, бо автор статті показав власним прикладом (помилками) недолугість освітньої системи. Його, автора, не розстрілюйте, бо ми ж теж такі, тільки кожен має власні хиби. Але, якщо ти, Тарасе, будеш ледачіти та не виправишся, то я перший кричатиму: “Автора, на мило!!!”

    Щодо підготовки кадрів у наших ВНЗ – запийте холодною водою. Кричите зараз, що хтось башляє, дивіться, життя може вас так приперти, що самі будете те ж саме робити.