«Інтелігентність» громадян України

Де вона? Де вонааааа? Агов? Де та інтелігентність громадян України, про яку стільки говорили й писали наші предки?

Їхала нещодавно в поїзді, де стався конфлікт між моєю компаніє та провідницею. Не буду переповідати всю історію, хоча погоджусь, в дечому були не праві й ми. Але! Провідниця вирішили не заморочуватись, вирішуючи проблему мирним шляхом. Й не вважала за потрібне вислухати нашу точку зору, нормально поговорити та знайти компроміс. Її поведінку можна характеризувати, як «класичну-радянську». Вона ж «керівництво», навіщо їй щось пояснювати та доводити нам? Всі прохання посилатись на законодавчі норми завершувались виголосами «я вам сейчас покажу закон», а про розпускання рук, образи та погрози, які вона собі дозволяла, я взагалі мовчу! І ми хочемо називати себе цивілізованим сучасним суспільством? Ну-ну.

Поїхали далі. Молоді хлопці пішли на «суботнік», сумлінно прибирали територію, намагались все зробити як найкраще. Жінка, яка керувала всім цим – представник міської влади, дуже здивувалась їхньому ентузіазмові – «Хлопці, ви ж не забувайте, вам за це гроші не заплатять!» Тобто, вона сама й не дуже розуміє навіщо молодь дійсно старається, а не просто імітує діяльність для заспокоєння власної совісті або ще чогось. Насправді все просто – вони прибирають не тому що хтось примусив або за це грошей дадуть, а тому що це наша земля, наше місто, наші галявини та дороги. Ми ж тут живемо та ходимо, а не хтось інший. А для звичайних перехожих їх справа взагалі була чимось незрозуміло-нереальним. «Ви що, дурні?»… Така реакція мабуть дуже мотивує. Що тут скажеш?

Ще один приклад. Вішали ми оголошення в університеті. Звичайну афішу фестивалю, нічого кримінального та аморального. Прибігла прибиральниця, почала кричати, не побачивши жодної реакції на свої слова, почала зривати всі оголошення, в тому числі й ті, що висіли там протягом довгого часу, насмітила й побігла геть. Результат її дій – сміття на підлозі, яке їй й доведеться прибирати, молодь не дізнається про неординарні події та заходи, зіпсований настрій в обох сторін. Цікаво, як це називається та навіщо робиться? Це ж університет. Студенти мають право на інформацію, на повноцінний інформаційний простір, наповнений повідомленнями на різну тематику. А замість цього отримують голі стіни, в яких і знань нормальних не дають, і можливості прочитати про щось корисне та цікаве, що відбувається поза межами вузу.

І таких прикладів сотні. На таких людей постійно наштовхуєшся – в транспорті, в кафе, в магазинах. Їх поведінка просто не зрозуміла для мене. І вони називають себе свідомими інтелектуально-розвинутими громадянами, а нас – розбещеною молоддю. Просто нема слів…

Анастасія Печериця

Журналістка, активістка, громадська діячка і просто мрійниця. Життя з усіх сторін пронизане нитками цинічності, але серед тих ниток, які до речі також мають цілковите право на існування, вплетені сонячні квіти ніжності та добра