Іноваційний розвиток як складова економічного розвитку

Мабуть на першому курсі вищої школи, на парах з економіки нас навчали, що досягнути максимальних прибутків, при цьому зменшити затрати сировини та робочої сили, можна тільки шляхом іновацій у виробництво, переоснащення обладнання та модернізації.

Дивно, але науково-технічний прогрес в Україні не досягає того результату, якого потрібно. Хоча і є лідером серед новаторів у країнах СНД. Незнаю, чи це вина чиновників, які зменшили фінансування наукових установ майже на 60 %, чи самих науковців, які тікають за кордон (та і я б утік, якщо мені пропонували ЗП на 200 % вищу). Великою втратою є також те, що патентують українці свої винаходи за кордоном, при цьому держава втрачає кошти, які могли б потрапити до бюджету. Самих науковців закордонна перспектива приваблює і тим, що в країнах ЄС йде більша підтримка новаторів, тому для них діють пільги, скориставшись якими, молодий науковець може заповільнити процес оподаткування патентного виробу.

Ще одним цікавим фактором є те, що департаменту статистики Держкомстату України проводять перевірку рівня інноваційної діяльності тільки малі та середні підприємства. Також, важливим, і в тому числі прикрим фактом є те, що аналогічні перевірки не проводяться ними у сфері науки, освіти та охорони здоров’я. Та і перевіряють вони саме оснащення, а не новаторство у виробництві ( я маю на увазі власні наукові винаходи). А найбільша частка витрат припадає на купівлю машинного обладнання.

За даними департаменту статистики Держкомстату України в 2006 році збільшився попит державою на замовлення наукових розробок, а 2008 році він досягнув близько 50 % від загальних замовлень. Та Україна відстає по багатьох показника. Виникає питання, чому? Наприклад: в країнах ЄС значна частка таких замовлень припадає не на державу, а саме на бізнес. Зокрема в Чехії більше 50 %, в Угорщині майже 50 %, Франції – майже 50 %, а в Німеччині – майже 70 %.

Інноваційний потенціал як сукупність можливостей забезпечення інноваційного розвитку економіки стоїть на жалюгідно низькому рівні. Він почав набирати вже біш хаотичного порядку : коли винаходи є, а методів застосування їх не знаходять.

Як на мене, то потрібно більше уваги (з боку держави) приділити розвитку науки, та інвестувати в найактуальніші проекти співвічизників. І звісно звернути увагу на рівень педагогіки у ВНЗ, встановити жорстку антикорупційну систему ( бо виходить так, що ледарі з грошима отримують симпатичні дипломи, а здібні люди залишаються осторонь…). Бо зараз прийшов час, коли рівень педагогіки впав на досить низький рівень. Вчителі володіють предметом, та не володіють методологією. Вони не можуть в повній мірі розкрити глибину предмету та сутності наукової діяльності. Сьогоденний педагог (не говорю за всіх) втомився з часом, і потребує заміни або зміни в законодавстві. Бо людині з сміхотворним окладом не те що наукою діяльністю займатися не хочеться, а й взагалі викладати.

І головна деталь: 95 державних замовлення на наукові послуги припадає на установи, які пропонують такі, і лише 4-5 % припадає на ВНЗ. Про що і свідчить дуже низький рівень освіти у ВНЗ.

Враховуючи всі вищезазначені фактори можна зробити висновок, що держава нераціонально використовує інноваційний потенціал країни. І не робить конкретних кроків для пом’якшення законодавства у сфері новацій.

Використовуючи статистичні данні, можна сказати не тільки про те, як ми гарно працюємо у даній сфері, а й визначити проблематичні питання, які потребують нагального вирішення.

Тому, прошу звернути увагу громадськості на дане питання. Бо інноваційний потенціал країни може і повинен сприяти виході України з економічної кризи. А вдосконалення системи освіти буде впливати на майбутній розвиток держави. Освіта – частина культури, тому нам потрібно спільними зусиллями стежити за якістб надання освітніх послуг.

Директор департаменту молодіжної політики – А. Глінський

Інституту суспільно-політичних досліджень

Засновник інтернет-журналу MOLODI. Життя ламає нас по дорозі кудись та все буде файно і зашибісь. Намагаюсь уникати сірості і стандартності, створюючи щось своє. Ще з дитинства люблю наше – українське.