І вже не вмре! З Днем Незалежності!

Жовто-блакитні прапори майорять чи не з кожного будинку. Вітер зриває те полотно, нагадуючи про важку долю українського народу, яка наче той стяг намагалась втриматись у сійкому положенні — не впасти.

Моя Україна — побита, згвалтована, розкрадена, та все ж із калиною у волоссі.

Моя Україна — знедолена, загарбана, заярмлена, та все ж із піснею на вустах.

Моя Україна вільна нарешті.

День Незалежності. Що для тебе означає цей день? Питаючи у підлітків, чула різне. Для одних то привід випити, для других — змога почути улюблену рок-групу безкоштовно десь на майдані. Соромно стало. Мені. За них. За тих, хто не знає, що таке десять років заслання за дві строфи про пана. За тих, хто не знає, що таке побиття і вічна неволя за вигук на зразок “Я — українець!”. Мені соромно за тих, хто не знає історії.

“Вважати день 24 серпня Днем Незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”, – постановила Верховна Рада України. Відзначати не так тілом, як духом. Відзначати не випивкою, а солодкою українською піснею…

За її незалежність гинули тисячі невинних. Згадаймо обидва голодомори. Від однієї лише думки про те, що людина гинула від голову стає страшно. У селі було пусто. Дитячий плач більше нагадував виття пораненого вовка. Солодкими снами звались сни про пшеницю. А сьогодні, що маємо? Чи замислюєшся ти хоч на хвилинку про те, що хтось помирає від голоду. Бачиш, як жебрак піднімає з землі якийсь окраєць, обтирає і смакує ним так, ніби то найкраща у світі їжа. А ти озирнешся?

За її незалежність сотні письменників терпіли найстрашніші муки, але все ж продовжували писати! Піднімали народ на ноги, скидали кайдани з своєї душі. Потік слів вміщувався на маленьких клаптиках, у захалявних книжечках, а головне у чистому серці справжнього патріота своєї держави. Україна не впала! У нас забрали волю, але не слово! Оксана Забужко, Анатолій Дністровий, Марія Матіос, Люко Дашвар, Любко Дереш, брати Капранови — список можна продовжувати довго. Такі різні, такі специфічні за стилями і напрямами, але їх поєднує те, що то творці сучасної української літератури. А що читаєш ти?

За її незалежність віддано так багато, так багато втрачено…

Україна — не собор, не свята вона, не називай її храмом! У церкву приходять лише раз на тиждень помолитись. Вона — твій дім. І неважливо, скільки золота у тебе в кишені, бо куди важливіше те, скільки золота ти зберіг в душі. Яка різниця, політик ти чи водій трамвая, якщо ти — українець!

Україна — це засяне житом поле.

Україна — це засипаний листям парк.

Україна — це львівська ратуша.

Україна — це донецький оперний театр.

Україна — це київський Майдан Незалежності.

Ми були, є і будемо! Наші дівчата найкрасивіші у світі. Наша пісня наймилозвучніша. Наше слово найбільше ранить. Нас більше не зітруть із політичної карти світу. Україна сьогодні незалежна демократична правова держава і вже ніколи не стане “частиною” чогось!

“Ше не вмерла України ні слава, ні воля”, – долинає з усіх куточків нашої молодої неньки. Пісня летить понад степами, лісами і водами. Пісня вривається у кожне віконце. Пісня крає серце. “Ще не вмерла”, – співають. Не бійся продовжити : “І вже не вмре!”.

Зі святом Тебе, Україно!


Юлька Гриценко

Народилась неважливо коли, але жаль, що не восени. Люблю жовте листя, мокрі лавки, львівську бруківку і червоні доріжки на сходах. Люблю життя, і чекаю на взаємність. Не вірю в гороскопи, не вірю в долю, вірю в себе.