Хтивість: перше відкриття Адама і Еви?

хтивість

352276_originalБіблійна розповідь про створення світу говорить про самотність першої людини, Адама, якому Господь захотів дати допомогу. Жодне із творінь не могло бути допомогою для чоловіка, якої він потребував, хоч він і дав назви всім тваринам і птахам, включаючи їх у свій життєвий простір. Отож, з ребра чоловіка Бог створив жінку. Адам відтоді отримав допомогу, якої потребував: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла” (Буття 2.23). 

Складно сказати, як саме виглядало статеве життя в райському саду, однак богослови часто відмічають, що Господь не створив би Адама і Єву різностатевими, якби не мав на них певних планів у цьому сенсі. Безумовно, факт гріхопадіння сутнісно змінив цю сферу людських стосунків і вніс багато як фізичних, так і психологічних коректив.

Те нове, що виникло в структурі людини, – пристрасність – займало найбільше уваги та лякало святих Отців Церкви. Concupicentia carnis (похоть плоті) була найбільш страшною для римського теолога Аврелія Августина (354-430), бо нічого спільного не мала з тілом, а започаткувалась у процесі змін душі. То ж хтивість є проявом темних сил, які прагнуть примусити слугувати своїм цілям добре й благе, створене Богом. Після падіння Адама душа вже не може концентрувати всі свої зусилля на вольовому акті, що відповідає цілям Бога. 

Неконтрольованість сексуального бажання засвідчила наявність у людині постійної тріщини, яка постійно схиляє у бік плоті. Після падіння Адама не шлюб і не статевий потяг були тим новим, що змінило усю ситуацію людини. Новим була занепала воля. 

328244_originalАвгустин не визнавав, що Єва вдавалась до сексуальних чар щоб спокусити Адама з’їсти той фатальний плід. Він розділив плід з нею через почуття “добродушності друга”, що, як роз’яснює Августин, означало його готовність жити з нею за всіх часів і за будь-яких умов. Адам і Єва у їхньому первісному стані знали сексуальне бажання, однак воно співпадало із їхньою свідомою волею і не руйнувало чистоти їхнього шлюбу.

Августин не пов’язував набуття людьми тіла із гріхопадінням: це не могла бути зміна янгольського на фізичний стан, бо люди за своєю суттю не є винятково духовними істотами. Адам і Єва від самого початку були гармонійними в єдності душі та тіла. Однак їхні тіла безумовно і безсумнівно підкорялись наказам їхньої волі й діяли з нею гармонійно. Головні страждання людей “поза раєм” полягали в усвідомленні втрати цієї гармонійності на всіх рівнях.

Так, зазвичай гадають, що людська плоть відіграла вирішальну роль у спокусі Єви. Але це не знаходить підтвердження у Біблії. Єва спокушається не тілесно, а гординею – бажанням знати добро і зло (вирішальні слова змія: І станете ви немов Боги, знаючи добро й зло” Буття, 3.5). Дерево для Єви пожадане” тому, щоб набути знання” (Буття, 3.6). Тобто не тіло спокушає її зірвати плід, не заради тілесної втіхи та насолоди вона це робить, а спокушається вона духовно – в ній діє дух гордині.

Натомість тілесність людей є пер­шою жертвою цього падіння людського духу. Бо першим наслідком його було те, що розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі” (Буття, 3.7). Первісний блаженний стан вільної, нічим нестримної тілесності (“і були вони нагі обоє, Адам та жінка йо­го, і вони не соромились” Буття, 2.25) змінюється ущемленням тіла і його свободи. Отож: в тілесності як такій не було ніякого гріха, тілесне життя було безгрішне, а от першою карою за гріховність стало накладання обмежень на плоть, котра вже не могла постати у своєму неприкритому вигляді.