Хороший – поганий… Який?

Хороший – поганий

Настя + Андрій

Хороший – поганийІдеальні стосунки – злагодженість у діях, думках, почуттях. Одне кохання на двох, одна дорога на двох. Усе життя вони були поряд: жили в одному дворі, навчались в одній школі,  вступили до одного університету, але найголовніше, що поєднувало їх – справжнє, нічим незаплямоване кохання, таке, про яке пишуть у книжках, знімають кіно, переспівують у піснях. Настя та Андрій – приклад справжнього…

Вона була найсвітліша людина яку ви можете уявити. Коли Настя посміхалась – неначе сонечко виходило з-під хмар, в її обличчі було стільки тепла, що не закохатись було неможливо. Уявіть лишень: лише своїм виглядом вона лікувала поганий настрій та депресію. Сусіди називали її янголом, вона була прикладом доброти та милосердя. Єдина дитина у родині. Гордість батьків, кохана Андрія. Після закінчення школи, з золотою медаллю, вона вступила до медичного університету, це був поклик її душі (вона ж завжди мріяла допомагати людям)

Андрій, доки не посміхається, нічим не помітний хлопець: середнього зросту, міцної конституції, гарними блакитними очима, але в момент коли посмішка сходить на його обличчя, у нього виступають прекрасні ямочки, тоді очі стають такими добрими, щирими, і ця щирість передається оточуючим. З ним не хочеться брехати, говорити про проблеми, лише радіти життю, посміхатись.

Їхня пара – свято  сердець, коли вони  йдуть по відділенню лікарні, хворі розквітають, дивлячись на цих чудових новоспечених лікарів…

Вони мріяли побратись після закінчення університету. І ніщо, здається, не могло стати їм на заваді.

Того фатального вечора  Настя як завжди виходила з лікарні після зміни,  на вулиці її чекав Андрій, вона посміхалась дивлячись на його ямочки, він же млів від її тепла. Їх розділяв світлофор, горів червоний. Машини шугали туди – сюди, а вони дивились одне на одного неначе вперше побачились, не могли відірвати погляду,  такі закохані, такі красиві, такі молоді. Загорівся зелений. Настя бігла назустріч йому, він сяяв, і здійняв руки аби пригорнути її зараз до себе і нікуди більше не відпускати, такі щасливі секунди полонили ці серця, така дика радуга емоцій…

З повороту раптом виїхала автівка, новенький лексус мчав на червоне по шосе з неймовірною швидкістю. Водієм був відомий мільйонер Олександр Б. Секунда, удар, жертва…

Водій, як писали пізніше у ЗМІ не звернув уваги на закривавлене тіло дівчини, неначе не помітив, що збив людину, поїхав далі у невідомому напрямку.

Це була трагедія. Разом з Настею загинув і Андрій. Він, побачивши цю картинку, кричав як навіжений, плакав, стонав. Він ліг поруч з нею,завмерши…

Позбігались люди, викликали швидку, її життя неможна було вже врятувати, його ж госпіталізували. Ще довго після цього випадку він не міг прийти у себе. Роки терапії, психологів. Його ямочки більше не світили. Без неї вони і не могли світити…

Б. посадили у в’язницю, але через декілька днів випустили. Він виїхав з міста і більше ніколи не повертався. Місцева газета писала, що він живе у Швейцарії зі своїм сином та дружиною, переніс туди бізнес. Місцева громада була обурена цією новиною, але нічого не могла зробити, прокурор був кращим другом Олександра.  Через деякий час люди вгамувались, життя продовжувалось. Після 5 років страждань Андрій все ж таки отямився; став хорошим лікарем;  одружився, у нього народилося двійко дітей, старшу дівчинку назвали Настею.  Він кохав свою дружину, але ніколи не відчував того,  що відчував поруч зі своїм янголом. До останніх днів свого життя він проклинав того звіра, того нелюда -олігарха, того проклятого вбивцю, але життя продовжувалось…

Олександр Б.

Він походив з бідної родини, любив навчатись, пробився у вищий світ сам, без будь-якої допомоги. В майбутньому успішний у всьому: бізнес, друзі, дружина. Він був законодавцем чоловічого стилю у своїх колах, у рейтингу «Forbse» займав 4 місце, мільйонер, громадський діяч, найуспішніша людина протягом 3 років. Єдине чого не вистачало цьому чоловікові задля повної ідилії – родини, а саме: дитини.  Декілька років назад йому поставили страшний діагноз – безпліддя. Ніхто, окрім найближчих не здогадувався про його хворобу, а він страждав думкою про те, що не може дати своїй жінці  щастя бути матір’ю,  і сам не може бути батьком. Він довго лікувався, лікарі опускали руки, але він вірив. І ось сталося чудо, дружина завагітніла. У них народився чудовий син – Денис. Він був неймовірно схожий на батька, розумний не по роках. Уже в 5 років пішов до школи, мав хист до науки.  У родині Б. було ідеальне життя.   Уявіть: чоловік який кохає свою дружину, дружина яка кохає свого чоловіка, маленький син, благополуччя у бізнесі, світські раунди, поїздки за кордон…

Однак один медогляд перевернув їхня життя з ніг на голову. Денис захворів. Діагноз – лейкемія, остання  стадія, невиліковна. Їх маленький 12-річний син був приречений. Вони об’їздили   увесь світ у пошуках ліків, цілителів, але все було марно. Дружина не могла дивитися на чоловіка, він – не міг дивитися на неї. Вона переїхала в інший будинок, Олександр залишився сам. Малий Денис лежав у лікарні. Кожен день Б.  проводив з ним, він боявся втратити хвилини, в такий непередбачено-короткий час, єдина людина заради якої він жив, часточка його самого, згасала на його очах.  Денис неймовірно любив батька, він просив не залишати його, бути поруч завжди, він боявся, усі боялись…Бізнес валився, впливові друзі  не давали розвідати репортерам про хворобу Сашкового сина, тому кормили тих різними « жовтими» історіями.

В той фатальний день, Олександр поїхав у офіс, аби залагодити деякі проблеми, у лікарні залишилась дружина. Різкий телефонний дзвінок неначе нашіптував щось страшне. Піднявши слухавку, він почув те, чого боявся найбільше…

– Денис…Приїжджай як можна швидше, немає часу. Він хоче щось сказати, швидко, Саш, благаю….

Усі папери здійнялись угору, він вихром вилетів з офісу, сів у своє авто, біль який пройняв його зсередини затьмарив мозок, він не бачив куди їде, не чув нічого, в його вухах як дзвін дзвеніли слова дружини. Він отямився лише в лікарні, коли йому сказали, що він не встиг. Він змовк і більше не міг сказати ні слова. Він став неначе божевільним. Не розумів того, що відбувалось. Пізніше приїхала міліція, забрали його, висунули обвинувачення. Тільки там, він зрозумів, що збив людину. Після поховання сина його життя втратило сенс. У нього не було нічого. Він хотів залізти в петлю, заподіяти собі шкоди, але його зупинили. Прокурор який був його другом вирішив зам’яти  цю справу, думав так буде краще.

Він вийшов з в’язниці, прийшов в пустий дім, де не так давно панувала ідилія, і замертво сидів дивлячись на фото його родини – такої далекої, такої фантастичної. Він страждав від заподіяного іншій родині, страждав від своєї історії, його життя було одним стражданням. Продавши бізнес, усю суму він віддав батькам Насті, анонімно, аби вони не знали що то гроші вбивці. Віддав нерухомість дружині.  Пішов до чоловічого монастирю, там у стражданні він і жив,  не змігши пробачити собі, мучився до останніх хвилин свого життя.

А ЗМІ так і не дізнавшись справжню історію, писавши про його щасливе життя у Швейцарії.

P.S. Чи був Олександр винний у трагедії – без сумнівів. Та чи можемо ми сказати, що він  погана людина? Ви скажете, що він хороша людина  з якою трапилась біда. Але ж він вбив ні в чому не винну дівчину! Ви скажете, він погана людина, яка після важких випробувань долі, стала хорошою, але ж до трагедії, він нічого поганого не робив. Де сенс? Не можна судити людей. Різні ситуації ставлять різні умови. Кожна доля – індивідуальна. Покажіть мені людину яка може об’єктивно оцінити життя. Такі є? А чи є хороші , погані люди? Чи може є хороші та погані вчинки? Питання важке. І проста людина навряд чи може дати на нього відповідь. Хоча відповідь на нього, як мені здається, вже давно є « Не суди, та не судимим будеш…» – написано у «Біблії». Прислухатись до святого письма, чи шукати відповідь самотужки – рішення ваше. І можливо саме ви, кажете справжню істину. Цього ж, на жаль, ніхто не знає…

  • sherbakova2992

    Мені подобвються проблеми, які Ви висвітлюєте
    бачите хиби суспільства