Рецензія на книжку “Хочу жити” Данила Чайковського

Рецензія на книжку "Хочу жити" Данила Чайковського  Коли я читав цю книжку, мені було дедалі важче повірити в правдивість подій минулого століття – настільки правдиво, жорстоко і відверто показані долі простих людей, які потрапили під ніж Фашизму.Є в цій розповіді щось таке, що змушує цінувати людське життя і розуміти, що дорожче за нього немає нічого на світі.

Книга розповідає про перебування автора у концтаборах і правдиво змальовує страшні події, від прочитання яких стає просто моторошно. Звичайно, кожному з нас неодноразово доводилося чути про жахіття тюремного життя у німецьких катівнях. Але по-справжньому сильне враження залишають описи автора, навіюючи всеохоплюючий страх: «Пропливала смугаста безконечна ріка людських тіл. А над ними, на носилках і просто на раменах товаришів, наче на древніх щитах, гойдалися трупи. Кров запеклася на худих тілах, або рубінами скапувала в дорожний пил».

Без зайвих слів зрозуміло, що табір Аушвіц – це пекло на Землі, це мільйони безневинно втрачених життів, це нескінченні муки і сльози, це зникла віра в Бога. Але не зважаючи на страхіття в неволі, люди не стали бездушними істотами, в них присутнє почуття власної гідності, людяності, братерства. Не покидає віра в’язнів у найскрутніші моменти: «Навіть серед таких обставин, як у таборі, ми зуміємо жити по-людському, думати, творити… Ні, ще далекий той час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді й незломні».

В героях твору можна розгледіти незламних ОУНівців, які в свою чергу і стали уособленням всього українського народу. В таборах вони були готовими до нереальних умов праці, катувань, голоду, але при цьому в них не полишались надії, віра в те, що скоро все закінчиться, що переживуть й цей табір і вийдуть на волю. Попри зґвалтування, численні смерті навколо, вони демонстрували колосальну силу волі, незламність духу, любов до ближнього, вірність народові. До кінця цього пекельного шляху дійшли лічені особи, але навіть ті, хто загинув, наче воскресають у нашій пам’яті..

Унікальність твору Чайковського полягає в тому, що тут ми не можемо використати вислів ” неначе автор справді бачив все своїми очима “, ба більше – автор своїм духом і тілом відчув жахи концтабору.  Кожен, хто жаліється на свою долю, повинен звернути свою уваги на твір Чайковському, і я впевнений, що йому буде соромно. Читаючи рядки в’язничних переживань, мене не полишало відчуття фатальності й смутку, адже стільки людей гинули нізащо, просто так, бо хтось так вирішив. Без сліз читати подібне нереально, така книга як «Хочу жити!» не може бути одноразовою, вона не читається за годину й забувається, вона залишається в пам’яті на все подальше життя. Ця книга є не лише гіркою сторінкою історії, а й тим, що може проникнути глибоко в душу. І я впевнена, що мої майбутні діти будуть читати саме такі речі, бо ніщо так не відкриє їм очі, як подібна література

На мою думку, Данило Чайковський створив пам’ятник життів і доль українського народу, який вічно буде майоріти у кривавому серці України. Цим самим він завоював і моє серце.

  • Eliss

    Цікава рецензія, достатня, щоб зрозуміти про що книга. Єдине зауваження, зверніть увагу на використання займенників, рецензія це не той жанр, де їх потрібно так багато. Успіху у творчості