Гнів…

Гнів

ГнівГнів – сліпий порадник, бурхливий вияв злості, спрямований на ближнього. Він може палати в душі, він може виявлятися у словах та вчинках, у грубій, неввічливій поведінці. Якщо гнів оселяється у серці людини надовго, він переростає у злопам’ятність. Яким би не був гнів і як би він не виявлявся, я засуджую його і вважаю, що це дуже небезпечне почуття, спалахи якого можуть призвести до жахливих наслідків.

Як гнів, так і злоба народжуються від безмірного самолюбства. Самолюбець у всьому шукає своєї користі, слави й честі. І якщо він бачить перешкоди своїм намірам і бажанням, його охоплює гнів на того, хто перешкоджає йому. Хто у гніві зробив щось добре? Хто, не маючи лагідності й довготерпіння, виявив доброчинство, здобув перемогу над собою? Ніхто!

Пожежа, якщо її вчасно не загасити, знищує багато будинків; так і гнів, якщо швидко не стримати його, може накоїти багато лиха. Тому слід якомога швидше викидати гнів із свого серця, щоб він, набравшись сили, не зробив більшої шкоди й не занапастив і тих, на кого ми гніваємося, і на нас самих.

Подивімося на гнів збоку: які ознаки він має? Що робить людина в гніві? Вона обурюється і галасує, іноді кляне і лає саму себе, шматує все, що трапляється під руки, б’є не лише інших, а й себе, труситься, як у лихоманці. Якщо зовнішній вигляд розгніваної людини такий неприємний, то що ж відбувається в її бідній душі?

Тому слід контролювати свої емоції для того, щоб не образити і не зробити боляче. Людина яка вміє стриматися і поставитися до проблеми розумно, зуміє її вирішити, не заподіяти шкоди ні собі, ні комусь іншому.