Діяльність гетьманату Скоропадського

skorНімці-окупанти прийшли до висновку, що Центральна Рада не здатна налагодити в Україні ефективне державне управління і виконати зобов’язання перед Центральними державами у постачанні продовольчих та сировинних ресурсів. Вони почали шукати іншу силу в українському суспільстві, на яку можна було б спертися. Їхній вибір упав на лідера Української демократично-хліборобської партії Павла Скоропадського. Німці обіцяли йому підтримку за певних умов: визнання Брестського миру, Розпуск Центральної Ради, відмова від скликання Установчих зборів, недопущення виборів у будь-які законодавчі інститути до «повного замирення» краю, ліквідація земельних комітетів і поновлення приватної власності на землю.  19 квітня 1918 року Центральна Рада провела засідання, яке виявилося останнім.

В найбільшому приміщенні цирку й навколо нього зібралося майже 8 тисяч делегатів Всеукраїнського хліборобського конгресу. Коли в ложі з’явився П.Скоропадський, в залі залунали вигуки «Хай живе гетьман!». Головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура виборів закінчилася.

П.Скоропадський був учасником російсько-японської війни, флігель-ад’ютантом царя Миколи ІІ, а з початком Першої світової війни обіймав високі посади в армії.

За декілька місяців свого існування (з кінця квітня до середини грудня 1918 року) уряд П.Скоропадського встановив нову назву країни – Українська Держава, сформував уряд – Кабінет Міністрів – з великих землевласників, відновив поміщицьке землеволодіння, сформував дієздатний адміністративний апарат. Діячі Центральної Ради – М.Грушевський, С.Петлюра та інші відмовилися увійти в новий уряд. Як зазначала відомий історик Н.Полонська-Василенко, «цей момент – відмова соціалістичних партій узяти участь у розбудові гетьманської держави – глибоко трагічний: представники українського народу не знайшли в собі… патріотизму, національної свідомості й розуміння, щоб стати вище за партійні інтереси й об’єднатися в ім’я Української Держави».

Гетьман П.Скоропадський, як військова людина, багато зусиль віддавав створенню української армії. Проте австро-німецька влада постійно чинила перешкоди формуванню українського війська, і тому плани гетьмана не були втілені у життя.

Деяка стабілізація Української Держави дозволила уряду П. Скоропадського здійснити значні перетворення у галузі культури. Було відкрито біля 50 українськомовних гімназій, 2 українські університети (у Києві та Кам’янці-Подільському), Українська академія наук, Національний архів тощо.

У зовнішній політиці П.Скоропадський спирався на Німеччину, поряд із тим було встановлено дипломатичні відносини з 12 країнами та підписано мирний договір з більшовицькою Росією. (У березні 1918р. Радянська Росія уклала з Німеччиною мирний договір, за яким виходила з війни та визнавала УНР).

Трагедія гетьмана полягала в тому, що його програма виявилася несумісною з інтересами Німеччини та Австро-Угорщини як окупаційних держав. Переорієнтацією з Німеччини на Росію і наголосом на спільній, разом з Добровольчою армією генерала Денікіна, боротьбі проти більшовизму гетьман сподівався здобути прихильність Антанти.

В діяльності гетьманату П.Скоропадського були і досягнення і прорахунки. Своїм «Актом про федерацію з Росією» гетьман перекреслив головні здобутки на шляху державотворення, оскільки цей «акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України.