Феномен трипільської культури

Трипільська цивілізація

Трипільська цивілізаціяВід Трансильванії до Дніпра, від Волині до узбережжя Чорного моря – таким широким ареалом розкидані суцільні «місця сили». Оповиті неймовірною святістю, вони несуть у собі енергетику і магічну своєрідність племен, які вже давно канули в історію. Кожне покоління додавало у ці місця нових індустріальних пейзажів, та навіть ці сучасні картини, заковані дротами сірості та буденності, не здатні зруйнувати те «ЩОСЬ». Те, що спить у надрах пагорбів та долин і до чого постійно звертаються науковці чи археологи у пошуках коренів українського народу.

Унікальність та значущість Трипільської цивілізації – це вже як аксіома, яка не потребує доведення. З ім’ям  цього племені пов’язаний і перший хліб, і перший метал, і приручення коня, і початок планетарного землеробського світогляду на теренах України. Недарма багато істориків трактують цю добу як золотий вік людства.

Хронологічно – це епоха енеоліту, але чіткого датування все ж немає. Якщо зовсім недавно історична наука відносила трипільців до III- II тис. до н.е., то вже нині нижній дедлайн означив V тис. до н.е. Отже, на території України проживав настільки давній народ, що навіть назву його не зафіксовано у стародавніх написах.

То чому ж саме «трипільці»? Назва є умовною. Її витоки сягають невеликого містечка під Києвом, де 1897 року чеський археолог Вікентій Хвойка знайшов перші сліди цієї культури. Цікавим є факт, що цивілізація майже одночасно була відкрита у двох країнах. Лаври першості має Теодор Бурада, який ще 1884 року виявий її в Румунії, поблизу села Кукутень (звідки й друга назва). Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів.

Спробуємо дослідити цей феномен історії ближче. Жили трипільці сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше – в племена. Будинки зазвичай розташовувалися концентричними колами, розділеними радіальними вулицями. Ранні поселення не відзначаються великими розмірами, чого не скажеш про пізні: в процесі онтогенезу почали будувати гігантські протоміста (до 2 тисяч жителів!) Рейтинг найбільших таких поселень очолюють  Тальянки, Майданецьке та Доброводи, розташовані в межиріччі Дніпра і Південного Бугу.

Трипільську хату inside археологи досліджують не лише опираючись на залишки згорілих будівель, а і «будинки в мініатюрі». Ці унікальні знахідки є глиняними моделями жител тогочасної цивілізації. Там є все домашнє устаткування, а в деяких – навіть господиня, яка працює над зерном. Вчена думка схильна до того, що ці мініатюрні витвори мистецтва висіли у трипільців під стелею і там жили їхні боги.

Однією із найзагадковіших сторінок у книзі наших пращурів-землеробів є традиція спалення дерев’яних будівель. Серед великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, зерно та кістки тварин.
Дослідник В. Хвойка зробив припущення, що це поховальні споруди – «будинки мертвих». Сучасні теоретичні праці заперечують думку дослідника і розглядають їх як звичайні житла людей. Буцімто,жили  трипільці за своєрідним замкненим циклом, який тривав 60-80 років. На початковому етапі споруди були будинками, храмами та громадськими будівлями, а через певну кількість років вони перетворювалися на притулок для душ померлих із розмаїтим поховальним інвентарем.

Неабиякий практичний бік культури виявляється у всесвітньовідомій кераміці. Не виключено, що саме егейсько-трипільська художня кераміка дала поштовх до виникнення античної. Досліджуючи трипільське житло,  археологи у кожному виявляють від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів – мисочок, блюдечок, глечиків. Тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори він досі продовжує вражати своєю бездоганною якістю. Ритміка орнаменту є вдалим синтезом різноманітних символів та знаків. Ймовірно, ці знаки – первісна магія, звернення до вищих сил, прохання про заступництво та захист. У найбільшій пошані трипільців була Богиня-Матір – символ материнства й родючості. На візерунках вона часто постає з піднятими руками, як і слов’янська богиня родючості Мокоша. Серед інших вірувань знаходимо бика – символ обробки землі й багатства, зміїв – символ спритності, голуба – символ неба. Також трипільці глибоко шанували вогонь. Кожна родина молилася до свого Овина – домашнього вогню. Овином могли зватись не тільки піч, а й кухня, стодола для сушіння зерна, саме вогнище.

Перший ткацький верстат також починає свою історію від трипільської цивілізації. Одяг часів трипільської культури був різноманітним і багатодекорованим. Про це яскраво свідчать археологічні знахідки, серед яких, наприклад, виділяються жіночі теракоти трьох видів: оголені з розписом, оголені з елементами одягу і одягнені. Характеризуючи одяг, можна намалювати такий портрет: чоловіки зазвичай носили ткану сорочку, пов’язку на стегнах, багато прикрашений пасок, а жінки – сукні з тканини, оздоблені вишивкою, кістяними і мідними бляшками. Взуття шили з відмінно виготовленої шкіри.

Отож, бачимо, що матеріальний базис, технічні можливості і духовне середовище стали родючою основою для формування концепції первістків “праукраїнської” культури. Про занепад золотої цивілізації сьогодні відомо вкрай мало. За припущеннями вчених постійне збільшення кількості населення штовхало трипільські племена до переходу на нові, негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 рік до н.е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.

Цікаво знати:

ЮНЕСКО оголосила 1993 р. роком трипільської культури. Його святкували не лише українці, а й народи Європи, Осетії, Таджикистану, Індії, Вірменії та Ірану.

Анастасія Савченко