Фантастика по-буковинському

Юрій Муляр

Як колись сказав відомий американський фантаст Рей Бредбері: «Фантастика – це архітектура наших мрій, і наші книги будуть надихати майбутні покоління». Чи дійсно це так? Чи і сьогодні фантастика наближає всесвіт до людства? Чи можливо цей жанр літератури вже віджив своє і більш ніколи не сколихне уяву читачів? Про це нам розповість єдиний буковинський фантаст Юрій Муляр.

–         Пане Юрію, яке було ваше перше знайомство з світом фантастики?

–         Чесно в дитинстві фантастику я не сприймав на нюх. Але одного разу в тітки, мені до рук попала книга без початку і кінця. Це був Роберт Шеклі. Книгу почав читати, аж з третього разу. І знаєте, вона мене зачепила, я буквально проковтнув її за одну ніч. Після цього до 1995 року збирав книжки Роберта Шеклі. Він став для мене Богом. Пізніше до нього приєдналися Гарі Гаррісон, Артур Кларк, Роберт Сілверберг.

–          Як відомо, кожний письменник творить себе сам? Як ви виховали себе?

–          Я не збирався писати, не хотів писати. Просто розумів, що не можу створити нічого схожого. Але одного разу в мою голову прийшли два сюжети. Я не знав, що з ними робити. Викладач, порадив думки просто записати. І це дійсно допомогло. Все як рукою зняло, і я забув ці листки, десь загубив. Через півтора місяці, випадково на парі на них натрапив. Коли прочитав, то мені сподобалося. І я вирішив надрукувати ці розповіді на старій німецькій друкарській машинці друга у кількох екземплярах. Потім їх роздав у групі, але ніхто не знав, що це написав я.

–         За яким принципом ви пишете твори?

–         Спочатку читаю твір, щоб зрозуміти, як його сприйме військовий колектив, як буде читати дитина в шостому класі, як буде читати жінка. Тобто я сам вирішую, для кого він має бути цікавим. Ніколи не випущу незавершений твір. Пишу тільки коротенькі речі.

–         «Адреналінові сутінки» – це ваша перша збірка. За яких умов вона побачила світ?

–         Я не збирався друкуватися, до одного моменту. Був такий літфорум Net.ua. У нього входив дуже сильний склад авторів, літераторів. І я виставив на ньому свої твори. Я зіткнувся з різними думками, дехто критикував. Там у мене з`явився друг, який надсилав свої твори. Згодом він загинув, і після цього я почав задумуватися про долю своїх творів. Першу книжечку присвятив мамі. Без її підтримки я б не написав її. Звичайно, було важко, особливо з коштами. Але я випустив книгу і в мене як камінь впав з душі.

–         Відомо, що ви не співпрацюєте з видавництвами, чому?

–         Наші видавництва живуть за рахунок випуску бланків, реклами. Вони не хочуть мати справу з ризикованими речами. Там не погані люди, в мене хороші стосунки з певними видавництвами. Але все заключається в грошах, які потрібні не тільки на випуск книги, а й на її піар. Часто я розсилав твори по різних видавництвах в Україні, але в них інша політика, всі хочуть великих творів. Маленькі твори, навіть у збірці не дуже ходячі.

–         На вашу думку, яке майбутнє чекає українську фантастику?

–         Сумне, та жартую. В нас є єдиний журнал «УФО», він видається накладом десь 1 000 екземплярів, двічі на рік. Чесно, дуже сірий, його потрібно змінити. Ми робили на підтримку «УФО» захід, та прийшло десь до 30 людей. Його головний редактор каже, що змушений бути гарним для всіх. І через це виходить великий віник фантастики, замість гарного букету. Я не поважаю графоманські болота, в яких працює принцип павуків. Якби було більше цікавих речей, то і фантастика в Україні, стала б сильнішою. Поки що ми дуже розпорошені, не видаємося. Друкувати фантастику в Україні вкрай ризиковано.

  • Що за Юрій “Анонімус” ?
    Як же звати письменника?

  • Каite

    під час публікації, після  “єдиний буковинський фантаст” мали бути слова Юрій Муляр, напевно випадково удалилося ((((

  • Radiy

    УФО виходить чотири рази на рік.
    Купити його справді важкувато, але можна передплатити – 99716.