Євромайдан: що далі? Погляд зі сторони

Євро

Бліц-інтерв’ю про події на Євромайдані та позицію людей різних професій щодо ситуації в державі

Євро Вперше за 9 років люди вийшли і об’єдналися за для однієї мети. У ніч на 22 листопада в Києві на Майдані Незалежності зібралося близько 2000 людей, для висловлення невдоволення рішенням Уряду про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. За лічені години людей збиралося все більше та більш  – повідомляється на офіційній сторінці «Євромайдан Київ» у Facebook. Варто врахувати, що ніхто з політиків не організовував протести. Небайдужі Українці знайшлись в кожному місті, селищі та районі. Власне, от як бачать ситуацію в країні політичні експерти, студенти, громадські активісти і просто люди, які відстоюють майбутнє для своєї країні.

Юрій Танасійчук ( політичний аналітик, юрист, громадський діяч)

–         Яке ваше ставлення до ситуації в країні?

–         Позитивне. Дуже позитивне з одного боку… Бо радію, що не дивлячись на певні вчинки влади, її закиди, що викликають   вибухи серед населення, ми чогось прагнемо. Молодь має певні переконання і виходять висловити свою позицію.

Але з іншого боку мені не подобається бездіяльність політиків. Вони нічого не роблять, а лише хвалять студентів, як і, зрештою, чимало старших людей, тим самим ховаються за спинами молодих, віддаючи їм право «керувати».

–         Як ви підтримуєте Євромайдан? Чи висвітлюєте його події у на сторінках у соцмережах…?

–         Я підтримую Київ особистою присутністю. Кілька днів я вже там був і от сьогодні знову вирушаю підтримувати столицю. Щодо фото, відео, то мушу визнати, що не завантажую на сторінки, але тільки через те, що не хочу ніяких орденів, слави…Я виходжу страйкувати, бо це моє громадянське право, а не тому, щоб всі знали, що я там був.

–         Ваш варіант плану майбутніх дій для Майдану

–         По-перше :  менше звертати увагу на 3-ох політичних опозиційних лідерів, адже вони досі не запропонували що громадянин має робити. З цього випливає друге: йти на Майдан і шукати можливості їхати до Києва. Там вже брати на себе певні обов’язки, чи то на кухні, чи в охороні. І третє – усвідомити свою місію, не перебільшувати її, а спокійно виконати свою роботу – свій громадянський обов’язок.

–          Якою є для вас місія. Чому ви особисто приходите на Майдан?

–         Знаю, що багато громадян сприймає Майдан як підтримку вступу в ЄвроСоюз, і щоб Україна як найшвидше набула членства в ЄС. Я особисто прихильник Євроінтеграції України, але не можу сказати, що є прихильником самого вступу. Адже розумію, що окремі зміни можуть обернутися крахом для нашої країни, зокрема з питань релігії, соцменшин ( не поділяю надання окремих прав таким людям) та економіки (нерівномірне розподілення бюджетних коштів).

Я виходжу, щоб Україна не була розмінною монетою між ЄС та Митним Союзом (вступ в який я взагалі не розглядаю). Щоб Україна була Україною. Щоб ми як і Швейцарія, Норвегія мали високі стандарти якості життя, не маючи членства в ЄС.

–         Люди досі вимагають відставки Уряду, вона може бути реалізована?

–         Відставка Уряду вже давно на часі, я її підтримую. Інша справа – наразі вона є неможливою. Причини дві : надто мало людей на Майдані, і абсолютна бездіяльність трьох політичних лідерів: Кличка, Тягнибока та Яценюка. Їх поведінка безглузда. Відставка уряду необхідна, але в теперішній ситуації вона неможлива і це питання до опозиції.

 

 

Дмитро Антонюк ( дослідник пам’яток давнини, активіст)

–         Як особисто оцінюєте події в Україні?

–         Маємо історичний шанс кардинально змінити країну, який, здавалось, випадає раз на життя, а то й рідше. Але я був і на Помаранчевій революції і на Євромайдані. Не знаю, – якщо він провалиться, чи буде третя така нагода. Бог – нє фраєр:)

–         Який ваш внесок у підтримку народного протесту?

–        Стою, скільки можу, бо наявність на майдані якомога більшої кількості людей є запорукою того, що все може вдатися. Якщо ми дамо слабину, якщо почнемо знесилені розходитись, «ригі» одразу виграють і тоді майбутнє ніколи не настане.

–         Яка ціль, мета приходу на Євро майдан?

–        Я не можу стояти осторонь. Це моя країна, життя моє, моєї родини, моїх близьких і взагалі – всіх адекватних людей тут. Ще не був цілу ніч, але як киянин не почуваюсь морально в праві спокійно спати вдома, коли не місцеві хлопці та дівчата там мерзнуть. Тому йду в нічну варту, зголошуюсь волонтером будь-куди, несу теплі речі, їжу. І головне. Схоже, ми дозріли до європейського рівня, бо маємо власну гідність. Якщо її зараз дати змішати з гівном – залишимось на завжди рабами. І якщо нам таки вдасться повалити бандитів Януковича з ним на чолі, не менш важливим є провести всеохопну люстрацію, тотальне перезавантаження системи влади. Інакше ті, хто прийдуть на місце завгара нічим особливо від нього не відрізнятимуться. Виходьте на Майдан! Тримаймося!

 

 

Юрій Журавель ( активний учасник Євромайдану в Києві, музикант (група «ОтVinta», художник) (фото сидячи + варіант логотипу)

–        Який ваш внесок у підтримку народного протесту?

–        На Євромандані ми з 23 листопада. Саме там відзняли своє відео-звернення до Президента. Також з групою активно виступаємо на Майданах Києва, Тернополя, Луцька та Львова. Вже 5 разів за цей час повертались до столиці: три рази для виступу, а також допомагали медикаментами, спальниками, продуктами, теплим одягом.

–        Як висвітлюєте Майдан у своїй творчості? Чи відтворюєте події у піснях?

–        Я малюю. З початку зривів виконав більше десяти тематичних шаржів. Також розробляв логотип Євромайдану.

Щодо пісень, мушу визнати, що не вмію писати гімни «на замовлення», спеціально, але в моєму доробку вже є композиції, яким по 2 роки і які добре вливаються з настроєм сучасних українців. Зокрема «Потом і кров’ю», «Гей! Скобе!», «Попереду!»…

–       Який план майбутніх дій, на вашу думку, повинен сповідувати люд у Києві?

–       І влада і опозиція мусять зрозуміти, що народ вже дістала брехня, зухвалість і розкрадання. Якщо вони будуть чухати потилиці знесуть і тих і тих. А головне я бачив очі і руки молодих студентів. Вони побудують нову супердержаву. І це точно!!!

 

 

Віталій та Дмитро Капранови (українські письменники, видавці, публіцисти та громадські діячі)

–         Як безпосередньо Ви берете участь у революції?

–         Ми беремо участь у революції фізично, тобто беремо участь у мітингах та інших акціях. Вся наша родина з першого дня на Майдані – діти вночі, дорослі вдень. Крім того дуже важливою є наша інформаційна робота – на ефірах у ЗМІ, у статтях та дописах.

–         Зовсім недавно Ви презентували “Мальовану історію незалежності України”. Чи можна очікувати на продовження, у якому буде висвітлено події Євромайдану?

–        Щодо історії – то це сучасність, а сучасність вимагає зовсім інших книжок, таких, як наш “Щоденник моєї секретарки”. Саме над романом про сучасність ми зараз і працюємо. Процеси націєтворення в Україні зараз в черговому розпалі і підбивати підсумки рано.

 

Святослав Драбчук (студент – активіст ЛНУ ім. Івана Франка, радіоведучий)

–         Що спонукало тебе прийти на Євромайдан?

–         На Майдан я прийшов сам, мене туди ніхто не кликав. Я відчув потребу в цьому. Вперше я вийшов на Євромайдан у Львові, а далі поїхав у Київ. Я не хочу, щоб мені колись було соромно дивитись в очі своїм дітям і казати, що коли країна мала хоча б якийсь маленький шанс  щось змінити, то я сидів вдома.

–         Як ти вважаєш, якими повинні бути подальші дії Євромайдану?

–         Я в Києві вже втретє, відколи триває революція і відколи триває Євромайдан. Коли я приїхав вперше, коли було понад сто тисяч людей на Європейській площі, то я думав : «Оце справжня революція». Я вважав, що розпочнуться якісь конкретні дії, в результаті, пробувши там ще два дні, я не побачив ніякої конкретики. Цього не помітив не лише я, але й інші. Тому кількість мітингувальників поступово зменшувалась. Коли я приїхав вдруге, це було якраз напередодні побиття студентів на Майдані, то почув розмови людей, які грілись біля вогнища. Вони говорили про те, що їм набридли танці і потрібно перейти до якихось дій. Люди, які організували цей Євромайдан , на жаль, нікуди нас не скеровували. Після тієї жахливої ночі , коли бійці «Беркуту» проводили зачистку Майдану, люди знову піднялися. За неофіційною статистикою нас було більше, ніж сімсот тисяч, тоді я зрозумів, що справжня революція почалась тільки тепер. Влада не побоялась показати своє обличчя…Та , на превеликий жаль, стоячи тут уже втретє, я розумію, що нічого не змінюється. Президенту байдуже де ми і що робимо. Можу з впевненістю сказати, що ми самі в цьому винні, адже ніяк не діяли. Простим стоянням і блокуванням поодиноких установ ми не доб’ємось результатів. Ми дали втекти з країни Гаранту, ми не підготувались до відставки уряду, ми винні , що у місті є стільки силових структур. Я за мирні акції, але радикальніші методи.

–         Що ти відчуваєш, коли перебуваєш на Майдані?

–         На Майдані емоції щоразу інші. Мені дуже імпонує те, що люди тут – єдині. Майдан – це маленька країна в країні. Тут є свої кордони , ти виходиш з України і входиш у суспільство європейців. Емоції дуже позитивні. Людям тут подобається , бо тут якесь інше і зовсім нове життя. Єдине, що мене розчаровує – це те, що  немає ніяких закликів до дій.  Якщо через день –два не буде чіткого плану, то люди розійдуться. Постійне очікування – втомлює.

 

Розмовляли: Христина Дмитрик, Роксолана Мудрак та Анна Дубина