Про сльози щастя і сльози звичайні або “ЄВРО” жіночими очима

Про сльози щастя і сльози звичайні  або  “ЄВРО” жіночими очимаКубок переможця “Євро 2012” в гарячих руках беззаперечних (й незмінних) фаворитів футбольних побігеньок — іспанців. 2008-ий, 2010-ий, 2012-ий… Здається, ці дворічки стали не просто футбольною грою, а більше способом самоутвердитись, шляхом до того, щоб вкотре довести розпаленим стадіонам життєву істину: “Ми не просто перші. Ми — єдині”. Про першість, незмінність і незамінність судитиме хтось інший — той, хто більше обізнаний у футбольних термінах. Так, і той, хто сьогодні пив шампанське (чи пиво), святкуючи перемогу іспанців. Я не судитиму, бо плакала разом із Пірло, Балотеллі і Буффоном…

Кубок переможця “Євро 2012” в руках іспанців і, здається, треба насолодитись миттю, адже то та мить, заради якої ступали розритими дорогами, годинами чекали транспорт, розбирали незрозумілі (англомовні?) позначки у всіх закутках міста. Та що там міста — країни. Треба насолодитись миттю, адже заради неї вчили історію поспіхом, коротили навчальний семестр і намагалися вмістити в навчальний план якомога більше. І все заради того, щоб встигнути… Треба насолодитись миттю, бо власне заради неї підвищували ціни в готелях, ресторанах, у касах. Треба насолодитись миттю, бо, здається, це та історична подія, яка, обіцяючи Україні великі перспективи, створила чергову фінансову яму. Кубок переможця в руках іспанців. Насолоджуймося миттю.

Про сльози щастя і сльози звичайні  або  “ЄВРО” жіночими очимаЗавтра популярні видання впиватимуться у горлянки тих, які “мали чудовий шанс”, але не забили. Хтось кричатиме, що той не вартий вкладених у нього мільйонів, у того ноги криві, а того взагалі не було видно на полі. Когось назвуть бездарним, когось просто лузером. Інших вивищуватимуть. І, може, навіть не тому, що вони кращі за інших, а швидше тому, що останні опинились у команді переможців. Роналду виявиться найбільшим невдахою чемпіонату, адже у чвертьфіналі як з чехами, так з іспанцями не міг контролювати власні ноги: не зміг правильно реалізувати ані свої удари, ані паси товаришів по команді. Те, що забив, звісно, зарахують, бо не кожному вдалося б повторити його дублі. Зрештою, не кожен намагався… Але, певно, ніхто вже не згадає виразу обличчя Кріштіану, коли він, капітан, беззаперечний лідер португальців, не діждався свого удару у матчі проти збірної Іспанії. І байдуже, хто переміг, адже більше болить не тоді, коли ти мав шанс і не реалізував, а тоді, коли в тебе навіть не було шансу.

Країни-організатори залишилися ні з чим. Так часто буває в житті. Коли святкують день народження, то в кого зазвичай найсумніший настрій? Звісно, в іменинника. Отак і з нами, і з поляками. Свічки запалювали, торти пекли, а їсти не захотілося. Чи не змоглося. Чи просто шлунок був не готовим до такої кількості наїдків… І хай яким виявився наш особистий результат, раділи, чомусь не з того, що українська футбольна еліта поповнилась молодими зірками (Коноплянка, Ярмоленко, П’ятов), а з того, що росіяни не вийшли з групи. Ось він — менталітет українців, наше істинне обличчя і бажання поскубати курку сусіда, бо твоя не несеться. Футбол футболом, а вічне залишається незмінним. І біда наша, якщо не змогли розгледіти відчайдушні спроби гравців рідної збірної: часом у боротьбі за перемогу, частіше — просто за час. Останній завжди вирішує. І, кажуть, лікує. Дай Бог, щоб і нас вилікував.

Про сльози щастя і сльози звичайні  або  “ЄВРО” жіночими очимаСправжній патріотизм показали ірландці. Вони, мабуть, не з тих, хто опускає руки, пропускаючи черговий м’яч. Співали до останнього. Невиправні мрійники, творці легенд про лепреконів і зачароване золото, однаково щиро розливалися в акордах державного гімну перед матчем з хорватами і за рахунку 4:0 у грі з майбутніми чемпіонами “Євро”. Любов до своєї збірної доводили не засвистуванням команди суперника, а сміхом крізь сльози в підтримку своїх. І, здається, їм заздрити можна, адже по-справжньому любить не той, хто любить у миті тріумфу, а той, хто любить завжди і за будь-яких обставин.

Про сльози щастя і сльози звичайні  або  “ЄВРО” жіночими очимаКубок переможця “Євро 2012” в руках іспанців і шкода тих, хто ставив на німців, голландців, португальців. Команди чесно відіграли свої матчі і, здається, кожен отримав те, на що заслужив. Питання в іншому: наскільки чесно зіграла доля і чому зіграла саме так? Чому одних зупиняла природними стихіями, а інших виносила травмованими з поля? Чому свистками арбітрів вона одних нагороджувала жовтими картками, а іншим пробачала розбиті коліна? Чому дарувала віру тим, у кого й без того з самооцінкою все гаразд, і домальовувала лінію воріт для тих, кому тієї віри так не вистачає?

То все дурниці, напевно. Жінки не вміють писати про футбол. Жінки й дивитись його не вміють. Жінки просто повинні розуміти, що кубок переможця “Євро 2012” в руках іспанців. І не треба моралізувати. Треба насолоджуватися миттю. Адже після цієї миті повернемось до звичного ритму життя і вже довго не вдаватимемо європейськість…

Юлька Гриценко

для molodi.in.ua

Фото УНІАН, Еurosport.ru, Світ24,

Народилась неважливо коли, але жаль, що не восени. Люблю жовте листя, мокрі лавки, львівську бруківку і червоні доріжки на сходах. Люблю життя, і чекаю на взаємність. Не вірю в гороскопи, не вірю в долю, вірю в себе.