Енергетичний оазис, як крок до впевненості.

…запаси нафти швидко зменшуються… газ знову подорожчає… очікується значне подорожчання електроенергії…тарифи на комунальні послуги вкотре збільшено…

Ці та інші новини можна цитувати безкінечно. Правда це, чи спекуляція, правильно це, чи ні – вирішувати тим, хто робить таку правду. Людям же залишається лише обурюватись і… платити більше, так як іншого не дано.

А може дано?

Може є ще варіант, який можна назвати виходом із цієї ситуації?

Проте, виявляється – є вихід, що правда до нього потрібно пройти доволі тернистий і непростий шлях, до того ж цей шлях не кожен захоче пройти в міру нерозуміння складності.

Прогрес – це монета що має дві сторони:

Позитивна сторона в тому, що ви, наприклад, маєте змогу читати цю статтю, сидячи в себе в дома, де є холодильник, телевізор і купа інших благ цивілізації.

Негативна сторона в тому, що прогрес рівнозначний наркотикам – ми до нього звикли, чи не так? А чи зможемо покинути свою оселю і своє місто чи село, щоб піти жити в ліс? Навряд. Авжеж є одиниці, що зробили вибір на користь другого, але це лише одиниці і масовий варіант призведе до деградації країни.

Вихід в тому, щоб відійти від благ, що дає держава шляхом використання цих же благ власного виробництва.

Не поспішаємо падати під стіл – мова не про тотальне самозабезпечення (це практично неможливо) мова про самозабезпечення енергоресурсами.

Чому?

Що робить наше житло комфортним, а нашу працю продуктивнішою?

Тепло та електроенергія в більшості випадків. Саме тепло (холод – це поняття відносне, так як холодильник відводить тепло, а не створює холод) та електроенергія є рушієм економіки, як держави в цілому так і кожного окремо.

Скільки ви сплатили гривень за газ та електроенергію? А куди б ви могли їх витрати?

Прогрес пам’ятаєте? Так от, якщо з ним потоваришувати, то він може позбавити вас необхідності сплачувати за газ, електроенергію, теплу воду і навіть стічні води. І це тільки в індивідуальному плані. Якщо ж підійти до проблеми гуртом, то можна організувати виробництва, яким не потрібно витрачатись на ті ж таки тепло, газ та електроенергію і також не мати проблем з екологами стосовно викидів.

На перший погляд це схоже на утопію, але якщо всерйоз поцікавитись зеленими технологіями –вітер, сонце, вода, біогаз, низько потенціальне тепло та інші види добування дешевої енергії, то скептицизм зникне, коли ж влізти в це з головою і розібратись що до чого, то стає не зрозумілим чому це не впроваджується в маси.

Не впроваджується тому, що це шкідливо для монополії на енергоресурси (електрика, газ, тепло і т.д.). Наслідками такої шкідливості є відсутність популяризації зелених технологій та наявність палок в колесах розвитку даної галузі.

Саме тому така річ, як біогазовий реактор здається чимось на зразок атомного реактора, проте в реальності це бродильна камера для органічних відходів (це вже грубо кажучи), тому мало хто думає про те, наскільки рентабельним є сортування та переробка сміття( механізованим шляхом), тому цікавість до вітроенергії зникає після перегляду цін на вітроустановки, з яких випливає що вкладені гроші «відіб’ються» вітряком перед самим виходом з ладу.

Але якщо підійти до проблеми гуртом і з бажанням отримати позитивний результат, то виявиться наприклад, що той же біогазовий реактор простіше простого (дещо складнішою є газо-запірна арматура та обладнання), виявиться досяжним та рентабельним створення власного вітрогенератора. Багато що стане доступним, якщо його виготовляти спільними зусиллями. Саме спільними зусиллями можна досягти більших результатів затративши менше сил та ресурсів.

Тому вихід з скрутного положення є і в даному випадку він полягає у об’єднанні людей в колектив задля створення умов енергетичної незалежності від держави, тобто забезпеченні власних потреб в електроенергії та теплі власними силами. Першим ривком в цьому напрямі може бути спільне спорудження підсобних тепличних господарств з метою підвищення ефективності використання сонячної енергії (саме вона дає тепло, яке так необхідне для рослин світла потрібно набагато менше). Це дасть змогу учасникам забезпечити себе харчуванням, нехай не повністю але значно, при витраті мінімуму робочої сили. Затрати останньої завжди залежать від організації процесу виробництва, як і його результати. Далі можливе використання біогазового реактора для утилізації органічних відходів та стічних вод. Сонячну енергію не обов’язково трансформувати за допомогою кремнієвих пластин в електроенергію, можна використовувати її для нагріву води, що набагато простіше і дешевше. Низькопотенціальне тепло також можна використовувати за допомогою власноруч зроблених «холодильників навиворіт». В загалом можливостей багато, головне мати бажання.

Авжеж все це можливо зробити і самотужки, якщо ви майстер на всі руки і у вас є все для цього необхідне, але часто буває навпаки, тому краще діяти спільними зусиллями – це дасть змогу оптимізувати роботу і відповідно зменшити витрати.

Де таким займатись – на власній присадибній ділянці, якщо нема можна гуртом її придбати.

Таким чином, об’єднавши колектив однією ціллю і забезпечивши йому незалежність від енергоресурсів, що пропонує держава – отримуємо той самий «енергетичний оазис», який покладається на свої сили. Організовувати його потрібно попередньо обговоривши та узгодивши організаційні, конструкційні, економічні, юридичні та інші важливі питання. Також потрібно врахувати досвід минулої епохи та нинішніх часів, задля недопущення зрівнялівки і афер – потрібно все чітко організувати з точки зору законодавства, переглянувши всі можливі тріщини стосовно даного питання, узгодивши права та обов’язки учасників.

Будувати таку річ потрібно на засадах раціонального мислення, рівності (бажано юридично завіреної) та прозорості розподілу отриманих результатів спільної праці. Це можливо за умов добровільного набору учасників, гнучкого підходу організаторів до проблем учасників та колективу в цілому.

Тож вихід є – об’єднання зусиль і спрямування їх в потрібному для учасників напрямі.

Було б бажання!