Думки про телебачення

телебачення

телебаченняЩо собою являє телебачення? Звісно, це загальний термін, що охоплює різні аспекти технології та практичну діяльність, пов’язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Крім того, це потужний засіб комунікації. Разом з радіомовленням телебачення є одним з найбільш масових засобів інформації, освіти, політичного і культурного виховання людства; також одним з основних засобів зв’язку, широко використовуваним у наукових дослідженнях при обсервації об’єктів з віддалі, в техніці, промисловості, транспорті, будівництві, сільському господарстві, метеорології, космічних і нуклеарних дослідженнях, у військовій справі тощо. Телебачення буває монохроматичним (чорно-білим) і кольоровим. Водночас, у вужчому сенсі під телебаченням розуміють галузь техніки і відповідної технічної науки.

Телебачення було винайдене в 20-их роках 20 століття і відтоді поступово стало звичним в оселях людей та в різних областях діяльності, служачи для передачі інформації, розваг, реклами, моніторингу. З винадохом лезерних дисків та інших компактних засобів запису й відтворення зображень, телевізори використовуються не тільки для прийому телепередач, а й для перегляду записаної інформації. З винаходом Інтернету з’явилося й розвивається Інтернет-телебаченння.

У технічному плані сучасний телевізор удосконалений настільки, що в ньому важко впізнати його старовинного “попередника”. Але яскраво-рожеве і розпливчасте зображення було успадковане сучасним апаратом. Звісно, що вислів “яскраво-рожеве і розпливчасте зображення” я вживаю в переносному значенні. Зображення сучасним телевізором передається зі збереженням найменших кольорових нюансів. Проте інформація, що ллється безперервним водоспадом з екранів та аудіо приладів сучасного телевізора, подається саме як “яскраво-рожеве і розпливчасте зображення”.

Телевізор став надбанням майже кожної сучасної родини. Це своєрідне “домашнє вогнище”, коло якого збираються, найчастіше ввечері, всі представники сім’ї. Навіть якщо ти самотній, можеш звернутися до “відданого друга”, який ніколи тебе не зрадить, хіба що тільки потребуватиме ремонту. Поступово телевізор стає ще одним членом родини.

Власне телебачення із самого початку мало тільки позитивні функції. За допомогою телебачення ви можете мандрувати по всій земній кулі, зазирнути у найглибші западини, піднятися на найвищі у світі гори. Ви можете ознайомитися із традиціями і культурою далеких народів. Ви можете дізнатися про останні новини з усього світу, послухати найкращу у світі музику, подивитись новий шедевр кіномистецтва.

Отже, телеефір переривають “мертві” рекламні паузи і блоки. З одного боку, реклама так уже набридла, що виникає непереборне бажання просто вимкнути телевізор. Іноді ти навіть забуваєш, що дивився до рекламної “хвилинки”. Нав’язлива реклама не тільки змушує купувати зайві непотрібні товари, які найчастіше за все мають доволі низьку якість. Вона також формує новий тип людини — людини-споживача. Так, якщо, наприклад, ти будеш пити пиво, то навколо тебе будуть розумні й веселі друзі. У твоєму сімейному житті запанує тиша, лад і спокій, якщо ти будеш купувати … майонез. Удача ніколи не залишить тебе, якщо ти запалиш дуже “корисну” сигарку: ти побачиш інший світ, світ нескінченних пригод. Хоча всі чітко усвідомлюють, до яких наслідків призводить паління: інший світ побачити, дійсно, можна, причому дуже швидко.

Під впливом телебачення формується мовленнєва культура людей. Не варто говорити (бо про це вже багато разів було сказано) про відповідність мовлення телеведучих нормам сучасної української літературної мови. Процеси демократизації суспільства лібералізували наше мовлення. У публіцистиці почали активно використовувати елементи розмовного мовлення, стилістично знижену, вульгарну, жаргонну лексику, просторіччя. Прагнення відійти від канонів радянської доби в бік невимушеності, неофіційності, прагнення вирватися з полону українського провінціалізму виявилися у таких формах: усе найчастіше ми чуємо, як людей, у тому числі офіційних осіб, іменують без компонента по батькові. У студії доволі часто звучать звертання просто на ім’я й часто на “ти”, запозичені з розмовної мови формули прощання: “Хай щастить! Будьмо! Бувайте! Шануймося, бо ми того варті!” У мові газет і журналів, у телевізійних студіях уже не рідкістю стало використання непристойних слів.

Якщо говорити про цензуру, то, на мою думку, прийшов уже час певною мірою обмежити діяльність “діячів” телебачення, які намагаються заробити якомога більше грошей. Подивитися на телеекрані високохудожню кінострічку не завжди щастить. Натомість — ріки крові, жорстокість, насильство. Дитина, система моральних цінностей якої формується під впливом такого телебачення, ставши дорослою, буде вважати, що за гроші купується все на світі. Вбити людину можна — нехай вона тільки спробує образити тебе. Лайка, нецензурні вислови — це своєрідна норма мовлення майже кожної сучасної людини. Як бачимо, у кожній сфері суспільної діяльності тим чи іншим чином відображається подвійна сутність людського єства: одвічна боротьба добра і зла. Це твердження цілком справедливе і стосовно телебачення. Проте телебачення значно впливовіше, ніж інші види масової інформації: воно впливає не тільки на окрему особистість, а й на суспільство і людство в цілому. Здається, тільки Інтернет не поступається телебаченню у своїй функції глобального впливу на людину.

Останнім часом мовну проблему на телебаченні досліджують і обговорюють на різних рівнях. Журналісти, письменники, громадські діячі у своїх виступах, статтях закликають ужити конкретних заходів для виправлення ситуації з українською мовою в телепросторі. Час від часу лунають заяви політиків, урядовців з висловами занепокоєності ситуацією. Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова у своїй доповіді “Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” повідомила, що аналіз стану преси, радіомовлення і телебачення свідчить про те, що негативні тенденції в інформаційній сфері України не лише не подолані, а й набули загрозливого характеру для майбутнього нашої країни.
У широкому комплексі проблем, пов’язаних із сучасним телебаченням, слово набуває особливого значення. Мовлення телебачення розглядають як важливий фактор емоційної взаємодії трьох основних елементів – зображення, звуку і власне слова. Слово – головний “інструмент” у майстерності будь-якого журналіста.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості – один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: “Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись” .

Телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. Адже телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети.

Сьогодні у телебачення є всього дві функції: розважальна та інформаційна, причому перша – домінуюча.

На мою думку, якість та зміст сьогоднішнього розважального контенту залежить не від влади чи від якихось конкретних державних установ, а від запиту глядачів. Як то кажуть, те що ми дивимось сьогодні вирішує те, що нам покажуть завтра. Дійсно, телеканали аналізують дані вимірювань рейтинги тих чи інших шоу, і виходячи з цих даних формують зміст наступних телепрограм, адже зацікавлені в рейтингу, від якого залежить вартість та кількість розміщеної реклами, а від реклами -прибуток телевізійного бізнесу. Запровадження принципово нових та якісних шоу, по-перше, пов’язане з ризиками , по-друге, коштує дорого і немає сенсу бо, по-третє, бажаний прибуток приносять сьогоднішні низькопробні, але перевірені та дешеві телевізійні продукти. Тому, справді ми бачимо те, що хочемо бачити на телебачені.

Якщо для визначення контенту “суспільного телебачення” використовувати дослыдження глядацьких вподобань, думаю, в результаті ми отримаємо телевізійний канал, який буде відрізнятися від інших виключно відсутністю реклами.

Втім, я не виключаю гіпотетичної можливості створення такого телевізійного каналу, який би був з одного боку цікавий та рейтинговий, а з іншого – наповнений “суспільно важливим” контентом, який би формував і смаки, і світосприйняття і багато інших корисних речей. Але можливість ця саме гіпотетична, реалізувати її може в наших умовах хіба що дуже багатий олігарх за свої власні кошти, за умови залучення правильних людей, формування правильної концепції. Яка вірогідність такого розвитку подій – самі розумієте.

Стосовно інформаційної функції телебачення. По-перше, як зазначалось вище, вона перебуває в залежності від розважальної, тому при виборі подій та тем, вартих висвітлення в новинах, ті хто їх створює мають зважати не тільки на їхню (новин) важливість та актуальність, але й на “цікавість” для глядача. Тобто, важлива новина не завжди є цікавою, а цікава – важливою, але в ефір йде саме “цікава”, бо від цього залежить рейтинг.

По-друге, люди, які роблять новини, також є представниками суспільства, носіями усіх його властивостей, вихованцями нашої освітньої системи. У них також є спокуса писати про те, що їм здається цікавим, не зважаючи на важливість та “суспільну користь” даної події, тенденції, тощо.

Загалом, то телебачення відображає стан нашого суспільства, суспільство формує телебачення, а не навпаки, телебачення зміниться тільки тоді, коли зміниться суспільство.

Погано це чи добре? Думаю, швидше добре. Хвала Богу, є Інтернет, позбавлений обмежень, характерних для телебачення. Телебачення вже не є єдиним та безальтернативним джерелом інформації.

Мовознавча наука як і будь-яка інша, існує не лише в собі і для себе: її результати через різні канали повинні поширюватись назовні – в середовище неспеціалістів. Одним з таких популяризаторів, а одночасно й кодифікаторів мовознавчих знань мало б бути телебачення.

Особливу увагу привертає мовлення телеведучих. Адже з допомогою засобів мови вони не лише інформують, а й впливають на мову, мовні норми (вимову, мелодику), словниковий запас глядачів. Така наука телеефіру часто результативніша, ніж мова школи, підручників і т.д.

Саме тому проблема функціонування українського телемовлення сьогодні особливо актуальна. На ній неодноразово наголошено у працях А.Погрібного, С .Караванського, В.Лизанчука, О.Пономарева, В.Радчука та інших. Зокрема у праці С.Караванського “Пошук українського слова, або боротьба за національне “я”, поруч з аналізом подано шляхи запобігання поширенню мовних ненормативностей, створено словнички-рятівнички від заїкання, від моди, від мавпування. Те, що демократизація ефірного мовлення дає не завжди позитивні результати і спричиняє не лише прогрес, показано також у газетному матеріалі М.Лесюка “Ан. ніт. як кажуть у нас .”: автор подає безліч неточностей і порушень норм вимови, які допускають українські телемовці. Одним з висновків є: ” Треба, щоб в Україні функціонував орган, який кодифікував би мову”.

Яку мову хоче чути зі своїх телеекранів глядацька аудиторія? Адже багато хто пояснює панування російської мови на телебаченні тим, що нині в Україні є певна частина населення, яка не сприймає і не приймає української мови, і тому, щоб не втратити популярності, треба підлаштовуватися під неї. Мовні уподобання глядачів з’ясовували, провівши соціологічне опитування, НРТР та НТГ “Віталіс”. Вони дістали результати, яких, власне, і треба було сподіватися. Переважна більшість (55,7%) хоче дивитися телепередачі як українською, так і російською мовами. Помітні і позитивні тенденції: глядачів, які воліють чути виключно українську мову з телеприймача, більше, ніж тих, хто хоче чути лише російську (12,7% і 8,9% відповідно).

Мимоволі виникає думка про потребу створення на телебаченні мовних служб, які б відповідали за якість мови, що виходить в ефір. До цих служб слід залучити фонетистів, фахівців з культури мови, мовознавців, які б працювали з дикторами, ведучими. Тобто телеканали мають дбати не лише про те, що давати в ефір, а й про те, як це буде звучати.

На підставі здобутих даних можна припустити, що телебачення працює на аудиторію в прямому розумінні цього слова. Воно ніби “догоджає” всім: і російськомовним, і україномовним глядачам. Тож постає логічне запитання: чому частка російськомовної продукції на телебаченні більша, якщо кількість глядачів, які воліють дивитися тільки україномовну продукцію, переважає кількість охочих дивитися лише російськомовні телепередачі? Працівники телебачення не переймаються проблемами української мови, що постали внаслідок численних заборон і утисків у попередні періоди, не пропагують її, не хочуть змінювати поширений у масі стереотип про нібито вищість російської мови. Наше телебачення не спроможне довести, що українська мова повноправна, цілком самодостатня; навпаки, воно утверджує погляд на українську мову як меншовартісну. Чому український канал не може вести трансляцію виключно українського мовою? Невже існує щось, що можна висловити російською мовою, а українською – ні?

Посередньо проти української мови діє і те, що російськомовні програми майже завжди цікавіші, різноманітніші за україномовні. Тому у свідомості багатьох глядачів російськомовні програми привабливіші, захопливіші. Природно, що глядачі віддають їм перевагу. Українським телеканалам треба створити свої передачі – видовищні, сучасні, а не просто ретранслювати російські або продукувати – знову ж таки – російськомовні копії їх. Тоді телеаудиторія, навіть російськомовна її частина, буде охоче дивитися такі конкурентоспроможні програми. Глядача передусім цікавить якість телепродукції. У такий спосіб українська мова має можливість утвердитися на телебаченні, не повторюючи історії телеканалу УТ-1, де функціонує українська мова (хай і не надто досконала й розмаїта), але сам канал має порівняно невелику аудиторію, переважно з людей похилого віку. Проте, очевидно, найбільша проблема полягає якраз у тому, що наші телеканали не готові до цього. Вони свідомо не беруть на себе такої повинності, чи властиво обов’язку, дарма що мають для цього всі засоби. Що ж до глядачів, то їм слід активніше захищати свої мовні права, рішуче заявляти, що вони хочуть дивитися україномовне (а не російськомовне чи зросійщене) телебачення.

Телебачення стало однією з форм повсякденного життя. А тому і мовлення, яке звучить з екрана, можна вивчати як одну з форм повсякденного мовленнєвого спілкування. Телебачення покликано нести в широкі маси не лише передові ідеї, але й високу культуру мови. Серйозні вимоги ставлять до літературності мовлення, яке звучить, і до правильності вимови. Не треба забувати, щодо мовлення телебачення глядачі ставляться як до взірця, еталона, саме тут деякі з них вчаться справжньої літературної вимови.

В Україні за роки незалежності обсяг телемовлення зріс, а саме воно якісно змінилося, передусім, завдяки змінам, що відбулися в нашому суспільстві, його духовному відродженню. Поряд із державним телебаченням функціонує багато комерційних телестудій, та їхній рівень, на жаль, часто не відповідає запитам і потребам аудиторії.

Для розв’язання проблем подальшого поліпшення діяльності телебачення в Україні потрібні зусилля не лише журналістів-практиків, а й теоретиків – учених-лінгвістів, соціологів, психологів, філософів, культурологів та ін. Від їхніх поглиблених наукових досліджень та висновків, на які могла б спиратися практика, залежить також і рівень телевізійної критики у пресі, її можливості кваліфіковано аналізувати творчі здобутки й прорахунки на телеекрані.

Нинішня ситуація в електронних засобах масової інформації України відома безпрецедентним зростанням кількості суб’єктів діяльності, а отже, щораз відчутнішим дефіцитом кадрів. За цих умов об’єктивно зростає роль і значення вищих навчальних закладів, де є відповідна спеціалізація з тележурналістики.