Все, що я думаю про дружбу (суб’єктивна думка про парадокс відносин)

Завжди приємно усвідомлювати, що знайдеться людина, яка буде тебе підтримувати у важкі часи, поділяти твої захоплення, підніматись з тобою до небес і опускатись у прірву. Звичайно, зараз усі подумали про кохання але, я думаю, є дещо важливіше – дружба. Задумайтесь, кохання ж ґрунтується на дружбі.

З дитинства ми завжди знали, що друзі це ті з ким можна розважитись, той хто з тобою на одній хвилі. Але з часом вона вимагає більшого, ти хочеш відкрити душу, розказати про біль і поділитись досягненнями. Ну і звичайно, взамін получити теж. Все, як в дитинстві тільки тепер набагато глибше. Ти розумієш хто ця людина, складається враження, що в неї частинка твоєї душі і навпаки. Ти завжди можеш бути собою з цією людиною – навіщо приховувати СВОЄ обличчя перед СВОЄЮ людиною. Дійсно, втішно усвідомлювати , що серед 7 мільярдів людей знайдеться така , що тебе знає і якій ти можеш довіритись. Ідеальна модель ідеальної дружби. У світі , де кожен сам за себе , таке трапляється рідко. Люди з кожним роком змінюються, та що там роком – днем. І тоді той кого ми, здається, добре знали, стає зовсім чужим. Інші захоплення,інший погляд, світосприйняття, думки і в кінці кінців інші друзі. Це сумно але це реальність. Немає нічого постійного і ми не повинні нічого іншого вимагати. Залишаються лише спогади і ностальгія по днях, які більше не повторяться – що ж і це непогано.

Напевно, я занадто скептична але я вважаю, що ніхто мене не зрозуміє краще ніж я сама, можливо, з часом я зміню свою думку, але зараз я все більше впевнююсь у її вірності. В кожного своя правда і свій погляд на речі – в кожного свої таракани. І тому здебільш ми один на один із своєю самотністю.

З кожним роком фальшивих людей стає все більше, від дитячої безпосередності і щирості не залишається і сліду. Все більше починає працювати система – сьогодні друг, а завтра ворог. Я не вірю в дружбу , в те, що хтось безкорисно буде проводити з тобою час. Так, звичайно, будь-які відносини опираються на взаємодопомогу і співпрацю. Ми ж не егоїсти, принаймні деякі з нас. До чого я веду – хочеш отримувати, то навчись віддавати. Очевидна річ. Нас оточує маса фальші. Щоб здобути певний статус люди приховують своє справжнє обличчя за дружелюбністю і вихованістю. За цими приємними і красивими масками часом ховається зіпсована, а подекуди і гнила душа. Скажу по-правді, мене тошнить від таких людей. Невже важко сказати правду про те, що ти дійсно відчуваєш і що ти думаєш? Звичайно, в правдолюбів не буває багато друзів. Як би не голосно всі кричали про те, як вони хочуть знати правду, почувши її ображаються. Тому легше кидати до тошноти солодкі слова.

Який це має стосунок до дружби? Самий прямий, ми її творимо, ми фальшиві підлабузники. Порівняйте, те що ви говорите і те що хочете сказати. Пропускаєте через внутрішній фільтр і потім ваш голос відтворює підсолоджену правду. Виправдання – ми ж не можемо образити друга, але варто зрозуміти різницю між коректністю і брехнею.

Дружба…На власному досвіді переконалась – не давайте знати про себе місяць і про вас забудуть. У всьому людина шукає свою вигоду і дружба не виняток. Перестаньте хвалити своїх друзів, перестаньте підсолоджувати слова звернені до них, говоріть правду і ви будете їм не цікаві. Спілкування не припиниться але ставлення зміниться. Ось така наша безкорисна дружба.