Досвід ціною в життя

Источник здоровья в вашем доме. Живая вода: структуризаторы для дома и квартиры, портативные структуризаторы. 

Досвід ціною в життяДекілька років тому мені пощастило познайомитися з однією дівчиною. Ні, між нами не було любові, а якщо й була, то така, яка може виникнути хіба що між відданими братом та сестрою. Вона викладала англійську мову в університеті і була дещо старшою за мене. Нам пощастило перетнутися в цьому житті декілька разів, і хоча первісно це був великою мірою не наш вибір, ми про це аніскільки не пошкодували.

В ті роки ми жили поруч і багато часу проводили разом. Я пам’ятаю, як вона прагнула підтягнути мій рівень англійської, а я, страшенно ніяковіючи та червоніючи, намагався не осоромитися і наспіх видумував фрази, які тоді здавалися мені розумними. Я також пам’ятаю, як хотів здивувати її, приготувавши вечерю, але щось пішло не так, і яєчня вибухнула прямо в мікрохвильовій печі. Дізнавшись про це, вона лиш співчутливо посміхнулася. Я був дуже здивований – мені здавалося, що подібне могло лише засмутити її.

Дещо пізніше ми вирішили покататися в парку атракціонів. Дібравшись до чортового колеса, ми сіли в кабінку. Щоб не випасти, необхідно було опустити металевий поручень. Але я знов дав маху і, опускаючи, сам себе вдарив цим поручнем по голові. Пригадую, як боляче це було – я ледве не знепритомнів, світ раптово зблякнув й окремими деталями пішов обертом в очах… Але я не міг видати себе, не міг допустити, щоб вона все зрозуміла і побачила мою слабкість.

–          Все добре? – спитала вона стривожено. На її обличчі був такий вираз, наче це вона вдарилася, а не я.

–          Так, все добре, – здавлено й тихо промовив я.

Я все ж таки впевнив її, що ми ще можемо покататися, і поки вона вивчала з висоті околиці та співчутливо дивилася на мене, я намагався перебороти, подолати власний біль. Через декілька днів ґуля без наслідків зійшла, але я ніколи не забуду тієї миті, коли зрозумів, що справжньої Жінки має бути вартий лише справжній Чоловік, який може терпіти пекельний біль, давати руку допомоги, розуміти і прощати, якщо це необхідно.

Потім у нас було ще багато прекрасних моментів. Ми могли бачитися лише декілька разів на рік, але незмінно прекрасно проводили цей час – дивилися разом фільми, відвідували зоопарк, гуляли містом, каталися на роверах. Вона дійсно створювала враження сяючої людини, неймовірно щирої, доброї та розуміючої. Будь-які нові витівки лиши підігрівали її інтерес до життя, і своїм ентузіазмом вона воістину могла заряджати всіх довкола…

Розлучаючись в останній раз, я очікував, що наші життєві шляхи ще не раз перетнуться.

Одного разу, через півтора роки мені подзвонили й повідомили – її більше нема. Смертельна хвороба забрала її, залишивши на руках її батьків двох ще зовсім маленьких близнят. Один дзвінок змінив все рівно в одну мить. Раз – і частина мого життя залишилася навіки лише в моїй пам’яті.

Кожного разу, коли я її пригадую, я дорікаю собі за те, що не дзвонив їй; що був недостатньо уважним; що наївно вірив в майбутнє, в якому ми мали ще не раз побачитися. Зараз, ще через декілька років, мені більше не хочеться повторювати ті самі помилки і знов мучити себе цим. Лише одна мить навчила мене тому, чому деколи може навчити лише ціле життя – цінити те, що є зараз. Я не хочу більше витрачати час на те, що насправді не є важливим. Не хочу більше шкодувати про загублені можливості і не зроблені, не сказані речі. Завдяки цьому я зрозумів, як потрібно цінити свою родину, своїх друзів і все, що в мене є зараз. І лише серце стискає від того, що усвідомлення таких здавалося б очевидних речей деколи варте таких великих жертв.

P.S.: Друзі, будь ласка, якщо вам сподобалася ця моя реальна розповідь, проголосуйте за неї, залишивши коментар на Facebook-сторінці тут. Мені необхідно набрати буквально 100 голосів. Буду вам дуже вдячний!

  • “Я не хочу більше витрачати час на те, що насправді не є важливим”

    Іронія в тому, що оцінити важливість події (чи зустрічі) ми можем лише після того як ця подія (чи зустріч) відбулася. Тобто ми зарання не можемо знати що є і що має бути важливим.

    • Та можемо. 
      Що важливіше – провести неділю за комп’ютерною гроюдодатковою роботою, чи із родиною? Що важливіше – проявити свій талант в книзі, як вмієш (і залишити таким чином хоч щось після себе), чи в роботі, яка вже через 5 років буде похована в надрах мережі? Що, нарешті, важливіше – робити себе щасливим чи інших? Моє щастя в тому, як виявилось, щоб робити щасливими інших. Без цього я, виходить, існую сам для себе. Нащо?

  • Nata Kulchytska

    Дуже шкода, що давати переоцінки життю нас вчить гіркий досвід. Але ж з іншого боку – він для того й існує, щоб сказати: Гей, друже, зупинись, бо не туди хилиш.
    Вчора провели день в дитячій клініці з важкохворими дітьми, вийшовши на вулицю зрозуміли, що багато, здавалося б, важливих речей є не те що дрібницями, а сотою їх часткою.