Україна за часів руїни: історія чи дежавю?

Україна за часів руїни

Україна за часів руїниОдна з теорій стверджує, що людство, людська історія розвивається по спіралі, від нижчого до вищого, від примітивних поглядів до високих. Дивлячись на останні події, що сколихнули Україну, розумієш, що історія розвивається по колу. Десь ми все це вже чули, десь бачили, щось подібне переживали… Але коли?

Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики, починаючи з Миколи Костомарова, називають Руїною. Доба характеризувалася внутрішньою боротьбою за владу козацької старшини та іноземним вторгненням в Україну.

Доба Руїни тривала з 1657р. до 1687 р. Що таке Руїна? Головне, чим вона визначається – це розпад української держави та спустошення Правобережної України.

Серед основних причин Руїни можна виділити наступні:

  • Відсутність лідера. Помер Богдан Хмельницький – померла людина, яка могла повести народ за собою, підняти його на боротьбу. Недарма кажуть: «Від Богдана до Івана не було гетьмана».
  • Розкол між поглядами української еліти: частина орієнтувалася на Москву, інша частина хотіла бачити своїм союзником Річ Посполиту.
  • Рядове козацтво не бажало підпорядковуватись будь-якому уряду.

Все це ускладнювалося втручанням у внутрішньо українські справи та безпосередньою агресією з боку Речі Посполитої, Московської держави та Османської імперії. Зрозумівши, що Гетьманщина залишилася без сильного та авторитетного лідера іноземні країни збагнули, що «лакомий шматочок» – українські землі буде легше отримати. У той час, коли загроза зовнішнього агресора була як ніколи сильною, козацька старшина не змогла поставити державні інтереси над особистими.

Саме в цей час з’являється перший представник гетьманства часів Руїни – Іван Виговський. Став повноправним гетьманом у 1657 р. Генеральний писар, він виконував гетьманські повноваження, поки молодий Юрій Хмельницький не міг займати дану посаду. Політика Івана Виговського визначалася орієнтуванням на союз із Польшею, що підтверджується підписанням Гадяцького договору (1658 р.).  Основним положенням цього договору було повернення України під владу Речі Посполитої як рівноправного суб’єкту. Гадяцький договір фактично став відмовою від незалежності України. Підписання цього документу спричинило російсько-українську війну, в якій козацтво вийшло переможцем, але через свою непопулярність Виговський не зміг скористатися результатами перемоги і у 1659 році він зрікся гетьманської булави.

На його місце прийшов слабодухий та безвільний Юрій Хмельницький. Без чітких переконань, без таланту військового та державного діяча, він став маріонеткою у руках сильніших противників. Під тиском Москви він підписав фальсифікований варіант Березневих статей – Переяславські статті, після чого рвав на собі волосся. За статтями Гетьманщина перетворилася на автономію Московії. В результаті невмілої політики Юрія Хмельницького Гетьманщина почала розколюватися на Правобережну та Лівобережну. У 1663 році Юрій Хмельницький постригся в ченці.

Це стало початком розділу України. З того часу в на Правому березі були свої гетьмани, а на Лівому свої. Хто заправляв Правобережжям?

Павло Тетеря. Гетьман Правобережжя, обраний після  Юрія Хмельницького. Він не мав широкої підтримки українського населення. Тетеря змушений був постійно приборкувати анти гетьманські виступи полковників. Тетеря виступав за союз з Польшею, що дуже не подобалося простим козакам. У 1666 р. Тетеря призначив наказним гетьманом М. Ханенка, а сам виїхав до Польщі. Але незабаром його було вигнано з окраїни, і Тетеря оселився в Молдові.

Після Павла Тетері на Правобережжі обраний новий гетьман – Михайло Дорошенко. «Сонце Руїни», він проголосив себе Гетьманом обох берегів Дніпра.  Дорошенко вирішив прийняти Турецький протекторат. Але в 1675 році він розчарувався у союзі з Туреччиною та присягнув на вірність Московському цареві.

А що ж відбувалося на Лівобережжі? Іван Брюховецький випередив своїх конкурентів Я. Сомка та В. Золотаренка на «Чорній раді». Будучи майстром впливу на натовп, за роки перебування на Запоріжжі завоював авторитет серед козацької бідноти, протиставляючи себе старшині, яку голота не любила. Саме чорна рада розділила українську державу «на два береги». Підписані ним Московські статті суттєво обмежували політичні права України. Брюховецький, невпевнений у своєму становищі шукав підтримки у московського царя. Україна фактично була підпорядкована царським воєводам, що викликало незадоволення гетьманом навіть на Запорізькій Січі. Коли на Лівобережну Україну прийшли полки П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти І. Брюховецького і вбили його.

Козаки обрали нового гетьмана. Дем’ян Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов’язки наказного гетьмана за призначенням Петра Дорошенка. У 1669 р. обраний гетьманом на козацькій раді. Підписав із Москвою Глухівські статті (1669 р.), і Україна фактично повернулась до Березневих статей 1654 р. Повна незалежність та не дипломатичність політики гетьмана призвели до незадоволення як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана у 1672 р. заарештували і відправили на довічне заслання до Іркутської в’язниці.

Одним із донощиків на Многогрішного був Іван Самойлович. Цей чоловік був гетьманом усієї України, здійснив похід на Правобережжя проти П. Дорошенка, але був змушений відступити під тиском турецько-татарської армії. Але це не зупинило Самойловича.  Щоб остаточно підірвати авторитет Дорошенка та економіку підвладної йому території, він організував Великий згин (переселення українського народу з Правобережжя на Лівобережжя). За його правління Москва та Річ Посполита підписали Вічний Мир (1686 р.) Наслідки виявилися жахливими. Україна остаточно поділена на 2 частини. Самойлович намагався дистанціюватись від Москви. Але донощик повторив долю того, на кого він доніс. Самойлович був заарештований і відправлений до Москви.

Наслідки доби Руїни виявилися сумними для країн, в складі яких була Гетьманщина. У Речі Посполитій почалася суспільна криза, що завершилася загибеллю польської держави у XVIII ст. Туреччина зазнала поразки від Священної Ліги, що призвело до її занепаду. Росія вийшла з Руїни ослабленою, її становище потребувало змін.

Чи не здається вам, що події тих далеких часів доволі різко нагадують становище України сьогодні? Спільних рис у двох політичних ситуаціях можна знайти досить багато. По-перше, сама назва. Україна зараз лежить у руїнах. У період подій на Майдані Незалежності Київ горів. Люди вийшли на мітинг, незадоволені відмовою підписати угоду про асоціацію з ЄС. Цей мітинг перейшов у повстання проти існуючої тоді влади.

На Сході зараз відбувається справжня війна. Україна стикнулася з такою проблемою, з якою стикнулися люди другої половини XVII ст. – немає лідера. Лідера, який зміг би припинити кровопролиття. Який зміг би  правильно налаштувати людей. Основне джерело інформації про стан речей – це ЗМІ. Але ЗМІ часто подають інформацію з одного боку. Тож часто можна почути на одному каналі одне, а на іншому – зовсім інше.

Доба Руїни характеризувалася великою кількістю договорів, підписаний гетьманами. Чи не нагадує це велику кількість угод, що заключають наші чиновники?

Головна задача – об’єднання. У XVII ст. Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну. Зараз Україна єдина, але погляди жителів сходу дещо не сходяться з політичними поглядами жителів заходу. Але в одному ми солідарні. Свобода слова, просвітництво, гуманізм – ми, українці не готові все це проміняти на їжу і матеріальні цінності.

Моє покоління бажає змін на краще, і я хочу мати право вирішувати проблеми своєї країни, щоб хоч коли-небудь побачити те щасливе майбутнє, до якого ми прагнемо.