Для чого навчатися в університеті?

Зараз у більшості вищих навчальних закладах закінчилась екзаменаційна сесія. З 1 липня в Україні розпочався щорічний ажіотаж вступної кампанії. Попри обіцянки міністерства, абітурієнти стоять у довжелезних чергах під стінами тих вузів, у яких прагнуть навчатися, а приймальні комісії спочатку із ентузіазмом, а згодом із втомою приймають документи. Це складний процес, який важко описати. Хто поступить на бажані факультети – все літо відпочиватиме по повній програмі, а хто ні – на превеликий жаль шукатиме себе у чомусь іншому. Та запитуючи студентів, які навчаються вже на курсі другому чи третьому, для чого ти навчаєшся в університеті, можна почути зовсім не те, що хотілося б.

Здавалося б, що доволі некоректне питання, адже ми всі добре знаємо, що навчання в університеті передбачає як наслідок самореалізацію у певній професії. Та коли відразу запитуєш пересічного студента про це, то виникає хвилина мовчання або ж питання на запитання: як чому? Це і так всім зрозуміло, що без вищої освіти зараз нікуди.Звичайно, чимала частинка правди в цьому є. Але ж тоді виникає абсурдна ситуація- ти навчаєшся у вищому навчальному закладі лише заради диплому! А навіщо? І спеціаліст із тебе у даній професії ніякий, і бажання навчатися, і згодом працювати, теж у тебе немає.

Чому ж на даний момент більшість студентів обирають не ту професію, яка їм подобається та мають здібності у даному напрямку, а навчаються на тому факультеті, де престижно і вигідно. На запитання: «Що вплинуло на обрання даної професії?» Жартома чую відповідь: «Куди батьки вирішили!» Безумовно, це добре, що студент так ревно слухає своїх батьків, але ж це просто виникає тому, що молода людина абсолютно не знає у чому себе проявити і де себе віднайти у цьому світі. Чия це провина: держави, батьків чи молоді, яка на даний момент деградує? Це зовсім неясно. Мало хто думає про те, що буде завтра, через тиждень, рік, два. Усе набагато простіше- замість роздумів про майбутнє ми маємо як наслідок гедоністичний спосіб життя, а потім- несамостійність і абсолютну неготовність до дорослого життя.

Як кажуть- молоді роки для того, щоб жити лише для себе! Але хіба ж можна жити для себе, будучи залежними матеріально від батьків? На мою думку, ні. Хіба ж ми можемо гордо заявляти на весь світ, що я незалежний і самостійний, будучи далеко від дому і здебільшого згадувати про рідних лише у тому випадку, коли знову закінчуються гроші. Та це ж не воля і незалежність зовсім, а типова ситуація, що виникає у багатьох сім’ях. Звичайно, не всі студенти навчаються в університеті, аби навчатись і не всі шантажують батьків ще однією сесією, за яку потрібно заплатити чимало. Але їх не меншає. Парадокс у тому, що більшість молодих людей нічим не цікавиться: ні життям у державі, ні своїм майбутнім. Тому яка мета навчання у вищому навчальному закладі у наших українських студентів? Мені цікаво, а що думаєте ви із цього приводу?