День виборів

День виборівДень виборів… здається такий важливий в житті держави і суспільства. Але ідучи по вулиці бачиш лише пасивні обличчя дорослих і зацікавлені очиці дітей.

Ще у 2004 , коли мені було всього 10, міцно тримаючи маму за руку ішла на вибори. Це було так хвилююче, так інтригуюче і водночас чомусь страшно! По дорозі до виборчої дільниці ми зустріли чимало людей, які так тоді прагнули перемоги помаранчевих, що аж дух захоплювало від їхнього патріотизму і рішучості. Мені дозволили зайти з мамою у кабінку, я бачила як трепетно вона ставила галочку напроти ім*я Ющенка і казала : “Надіюсь мій голос не пропаде…” Це був перший етап тодішніх виборів. А за ним і другий, на якому люди вже не просто патріотично а фанатично стали домагатись справедливості у цій країні. Тоді вони чогось домоглись, хоч чогось, продемонстрували світові , що ще здатні боротись за свої права.

Сьогодні знову вибори і от мені вже 18 і я вперше можу проголосувати. З тих пір багато чого змінилось, мама 2 роки тому “помандрувала” в Італію, бо вивчити 2 дітей в Україні не так вже і просто (при чому ми з сестрою вчимось на бюджеті), а про місце роботи і говорити не треба. А батько – інвалід ІІ групи – отримує мізерну пенсію, якої навіть на половину з виписаного лікарем рецепту не вистачає.

Зараз я лежу в обласній лікарні, а голосувати маю по районному окрузі. Мені не дозволили голосувати у лікарні, кажуть : “Їдь до дому голосуй”. Та я би з радістю, тільки от на двір мені заборонено виходити…

Бабуся телефонує щодня і розповідає як якісь жінки ходять по вулиці і агітують голосувати за “правлячу партію”, а інші просто пропонують гроші, навіть без натяків – 500 грн і твій голос куплено. А люди, що живуть за 800 грн в місяць продаються, і вони навіть не замислюються яку суму з них здере “правляча партія”, знову прийшовши до влади…

Сумно на це дивитись, але гріє душу залишок того патріотизму, який залишився у людей, і я розраховую на них, на їхню совість і силу.

Я прошу Вас, українці, НЕ ДАЙТЕ ЗНИКНУТИ СВОЄМУ ГОЛОСУ!!!!