Чи прийшов час загинути постмодерну?

Перша гостьова стаття від читача. Дякуємо, Володимире за роздум над актуальними речами сучасної комерційної культури, зокрема літератури.
Нагадаємо, що кожен може долучитись до написання статей на сайт molodi.in.ua Дізнатись детальніше.

Цікаво, коли загине постмодерн? Й чи, взагалі, це лайно колись зможе піти на дно літературної ріки? Я, навіть, зустрічав десь термін “контрапост”. В зображувальному мистецтві він означає протиставлення протилежностей та створення таким чином рівноваги. Хоч цілком можливо, що автор під цим словом мав на увазі “контрапостмодерн”. Назва підходить. Залишилось тільки натворити достатню кількість якісних літературних зразків для наслідування. Щоб побачили люди як це добре, а постмодерн — це погано. Й полишили його.

А ще цікаво, хто творитиме цей самий контрапост. Попереднє покоління, яке ще пам’ятає книжки в яких не було сексу? Чи нові сили, юні таланти, що захочуть здійснити революцію? Або не революцію, може вони просто не схочуть губитись в морі того, що існує й гордо називається сучасна література. В чому власне її сучасність? Хоча нехай — найбільш мене цікавить в чому її літературність? В здатності написати декілька тисяч символів? Тоді — так. Література потрібна щоб випускати книжки, щоб люди їх купували, і можливо навіть читали.
Можете зі мною не погодитись, але якщо це те що роблять письменники й видавництва — то це повна фігня. Головне, щоб “піпл хавав”, а він цей “піпл” навіть цю високоякісну продукцію “БЕЗ ГМО” не жує. Він беззубий, чи то безмозкий.

А тут хочуть створити щось нове й зовсім протилежне до постмодерну. Ризикована справа відучити споживача від ерокапрольодяника. Дати йому структуровану, чітку повість чи новелу й спробувати перетворити його на читача.
Якщо традиційно порівнювати літературу з продукцією життєдіяльності, то контрапост це лише трохи органічного добрива. А постмодерн — це така величезна й смердюча купа, з якої росте інша купа, а з тої купи — сухостій.

Хотів би дізнатись чи є ті сміливці, що можуть (змогли?) виступити проти цього табуна графоманів, не боячись бути розтерзаними. Й чи взагалі можливо творити щось нове, несучи гасло супротиву? Робити щось навпаки й отримати “постмодерн навиворіт”?

Проте мені здається, що контрапост це не протистояння стосовно самого літературного напряму, а швидше того що він несе чи не несе в душі людей. То що можна вибрати: нову старомодну духовність чи блискучу, сексуальну, розтиражовану аморальність? Таке питання може ставити Людина Постмодерна. Та чи здатна вона відповісти ж на нього?