Чому я нещасливий?…

Що означає бути нещасливим?..
Це те саме, що бути спраглим, впиваючись водою.
Те саме що падати з багатоповерхівки і не відчувати шаленого вітру.
Це означає бігти що є сил і рухатись назад.
Це ніби біфштекс на вегетаріанському столі.
Це коли ти йдеш без світла попереду.
Відчувати гіркий смак, відкушуючи соковите яблуко.
Незрячим зайти в картинну галерею.
Кричати в центрі мегаполісу і чекати що хтось зверне увагу.
Це коли смерть здається не найгіршим, що може статись.
Коли найдоступнішим із задоволень є телевізор.
Коли сигарети і кава означають не депресію, а початок ранку.
І якщо ти думаєш що гірше вже не буде, але все одно сподіваєшся змінити щось своєю бездіяльністю.
… це – якщо ти, читаючи це, відзначаєш для себе позитивні відповіді. Але розуміння проблеми не завжди призводить до її вирішення. І скільки б ми не переконували себе, що шукаємо щастя, вперто нічого не хочемо для цього робити, наївно віримо що це «само зникне». Час іде, і проблеми накопичуються. Настає момент, коли їх вже неможливо уникати, а ми, натомість, починаємо шукати спосіб їх усунення в людях, а не в собі. Все, що нас не задовольняє, ми переносимо на оточуючих, посилаючись на їхні недоліки. Але чому, чому всі підряд, не хочуть почати з себе? Це не простий афоризм якогось-там розумного дяді, а реальність. І правда не тільки в тому, що ми «більше за інших» чогось прагнемо. Знаєте, в чому секрет всіх успішних і щасливих людей? Вони не бачать «щастя по-своєму». Вони бачать його всюди. Щоб не сталось, ці люди йдуть назустріч майбутньому, і кожну невдачу перетворюють на «ага, ось в чому моя помилка. добре, що я знайшов її вже зараз. Подивимось, що можна зробити». А що ж зазвичай думаємо ми? «ну ось, знову. Я точно роблю все неправильно. Ну чому, я ж так стараюсь?…» і т.д. В основному після цього наступає критичний момент, коли вже нічого не хочеться і водночас жаль за витрачену працю. Невже так важко зрозуміти, що чим складніше спочатку, тим легше вкінці? І всі ті дрібні негаразди, які здавались нам непереборними, крізь призму часу розсіюються на спектр чудових хвилин, тижнів чи років, і на їх тлі ці невдачі стають майже непомітними. Усвідомлюємо, що якби не вони, ми б ніколи не мали того, чим володіємо тепер, можливо, не товаришували б з тими, хто колись допоміг нам в скрутній ситуації…
Простенька порада : якщо хочеш бути щасливим – повернись у дитинство. Тут нема лицемірства чи зради, завжди можна попросити ще одну порцію морозива. І від звичайних мильних бульбашок радості більше, ніж від тютюну чи алкоголю. Можна спілкуватись буз упереджень і не боятися, що хтось неправильно зрозуміє. Бо в цьому світі немає правильності, немає відчуття непорозуміння, і взагалі ніяких нудних і затертих принципів, які всі чомусь вважають за потрібне дотримуватись. Вчіться всього від світу. Він існує тисячоліттями, тож має досвід явно більший. Шукайте натхнення, і головне – не зважайте на тих, хто вам у цьому перешкоджає,адже «Що не вб’є мене, те зробить сильнішим».

  • Tod

    Якби все було так просто ми б жили у світі щасливих людей :)
    Починати з себе і взагалі робити хоч щось – дуже важливо.
    Сприймати світ з оптимізмом не завжди вдається але треба намагатися бо метод таки працює.
    З одного боку уміння йти далі, аналізувати і проходити негаразди приходить с віком і досвідом, с іншого дуже непросто жити в сучасному світі (особливо нашій країні) і бути по дитячому добрим, наївним, точніше
    людина стає більш жорсткою.
    Звичайно це не про всіх але думаю більшість страждають чимось подібним.

    • Andriy Bender

      Тоd, люди, які посилаються на «такі часи»
      чи «таку країну» просто хочуть виправдати свої певні слабкості. Я не маю на увазі
      «природні добір» Дарвіна, і дуже хочу, аби всі мали можливість жити, як не
      класно, то хоча б нормально. Але скажи, скільки разів ти міг переступити через
      встановлені норми, щоб досягнути своєї мети? Найчастіше люди посилаються на
      важкі обставини чи умови, але саме вони зробили з нас тих, ким ми є. Бо той
      досвід, що ми здобули, не з’явився
      б сам по собі:незважаючи на лінь і небажання –  хто стукає, тому відчинять. І не треба
      стверджувати, що світ і люди в ньому такі жорстокі, тобі ж ніхто не заважає
      робити добрі вчинки. Так, я погоджуюсь, що відвертим і довірливим на 100% бути
      майже неможливо, плюс інші, зазвичай, тим користаються. Але перевага завжди на
      стороні тих, хто дбає не лише про себе, а й про оточуючих(і це таки додає більше
      радості,ніж, скажімо, непотрібна покупка, про яку скоро забувають). Жорстоких
      людей майже не пам’ятають, а
      чесних і безкорисливих ще довго згадуватимуть. Тому варто бути добрим і любити,
      бо любов – це ознака мудрих і їх зброя проти всіх опонентів. :)

      • Tod

        Про обставини згідний – люди любить виправдовуватися чим прийдеться) бог не дав, начальник козел, гороскоп поганий і т.п. Однак про “такі сучасні часи” я скоріше мав на увазі, що світ створює певні рамки і все частіше наштовхує на думку “якщо не ти, то тебе”, тобто урбанізация вся, складнощі вони виховують людину більш жорсткою, не жорстокою а жорсткою. Особливо в нашій країні де люди не захищені, не заможні і зневірені часто у своєму майбутньому. Зрозуміло, що для досягнення якихось цілей трева щось робити, думати і т.п. а не жалітися, однак для цього не завжди виходить бути “добрим”.
        Але все це в принпиці теорія що добро там переможе, повернеться тобі і т.п. Речі достатньо відносні як кажуть, щось на зразок коли хочеш істи то до мистецтва не має діла. Тут або творити добро всім або строрювати якісь “умови”, робити досягнення для себе і свого оточення. Не кажу, що потрібно бути злим егоїстом але мені сподобався принцип що перш за все треба бути добрим, дбаючим і т.п. зі своїм отченням.. іти на барикади, вболівати за правду матку то дуже умовний шлях, в цьому мало сенсу, мало хто оцінить, хоча при цьому залишатись байдужим не треба. А якщо всі будуть добрими в своєму оточенні хоча б, то можливо і вцілому світ зміниться на краще.