Зима – це період,коли люди найбільше уваги приділяють своїм мріям та бажанням. Але чому саме зима? -скажете ви… Можливо тому,що настає  Новий рік і всі хто наполегливо працював протягом року має час зітхнути з полегшенням і подумати про всі злети і падіння,підсувати що зроблено,а що ще потрібно зробити, і взагалі проаналізувати своє життя. Або може тому,що приходить Різдво – і в родинному колі збираються всі рідні і словом «А пам*ятаєш,коли ти був малим(ою)?»,ви мимоволі починаєте згадувати,як ви в дитинстві ходили з мікрофоном і випитували в дорослих,як їх самопочуття ,але журналістом так і не стали. Мрії – це не просто візуалізація побаченого будучи ще дитиною,мрії – це дещо внутрішнє,поклик душі…В дитинстві їх багато і впродовж років вони потрохи відсіюються і залишаються тільки ті,які насправді є вашими,і хоча вони нестандартні для здійснення,але вони є,а це вже добре,бо головне знати,чого ви хочете,а шляхи знайдуться. Поступово всі забувають чого ви хотіли насправді,закінчуючи школу ви вступаєте не перспективний юридичний або економічний,і якщо вам пощастить нудно перебираєте копії законів та договорів з одної полички на іншу. Життя переходить в ритм – робота-дім- робота. А де ж мрії,де ваші бажання в які ви вірили? Скажете,що зняли рожеві окуляри з новиною що Санта Клауса не існує? Та ні,не вірю…

Можливо просто стаючи дорослими ми стаємо реалістами,розуміємо,що життя несправедливе і тут головне не те,чого ти хочеш,а втриматися на плаву і не падати духом. В тому й різниця між людьми – одні кидають весла ще на початку бурхливої річки і повертають в бік правильної течії,а інші – пливуть проти течії. І в тих,і в інших бувають і злети,і падіння,але особливість в тому,що ті,хто пливе по течії – має все стабільно,але немає життєвого драйву,проте,в других – слово «нестандарт» аж зашкалює. Мрії збуваються тільки тоді,коли ви щось робите,а не чекаєте,що звалиться з неба. Інколи і звалюється,але таких щасливчиків один з ста,а везіння,як відомо,примхлива тітка. Не намагайтеся прожити своє життя за чужим сценарієм,в кожного своя історія успіху,і в кожного різна, і від вас залежить,які ви кроки виберете,які методи і який потім буде від цього результат.

З роками ваша мрія переростає в мету,а мета має чіткі кроки,які залежать тільки від вас,саме так,від вас самих. Здавалося б,що реальності наплювати про що ми мріємо,але Víra hory přenáší (віра гори долає). Якщо ви не будете вірити,у вас з*явиться байдужість,потім апатія,а потім ви і зовсім забудете,хто ви насправді і чим хотіли займатися. Чому ж 80% ненавидять свою роботу,чому 70% не працюють на роботі по спеціальності,(хоча хотіли б ),бовони  просто  здалися і зробили вибір ближче до спокійної течії?! А буває й навпаки, ставши професіоналом в одній сфері,ви змінюєте сферу,яка аж ніяк не була вашою мрією,але стала покликанням і згодом ви просто зрозуміли,що це дійсно те,про що ви мріяли з дитинства,те,що відчували,як то кажуть «на генетичному рівні» ,але ще тоді не могли пояснити і описати,як це виглядає.

Так чи інакше,в деякій мірі ми самі творимо свою долю,обираємо чи нам лежати на дивані і казати,що все нереально здійснити,чи встати і бігти,бігти,ламаючи перешкоди,спотикаючись падати,а падаючи підніматись. Головне – вірити,вірити в краще,вірити в свої сили і навіть якщо доля підкидає вам неприємні сюрпризи з мужністю навчіться їх оминати – це всього навсього сходинки на вашому шляху.

«Ваш мозок може підняти вас з бідності до багатства,перетворити вас з одинокої людини до всезагального улюбленця,вивести з депресії,зробивши щасливим і радісним – якщо ви правильно ним скористаєтеся» – Браян Трейсі
Вірте в успіх,думайте про успіх — і все у вас вийде,адже думки матеріалізуються…
P.S І згадайте,в що ви вірили,коли були дітьми…….

Влада Доля

Вас також може зацікавити:

1. Науковці навчились передавати думки на відстані
2. Бути щасливим легко!
3. Нотатки фотографа або про те, яке у Бога почуття гумору

Ось декілька цікавих:

• Думаю, шо дружби між чоловіком і жінкою не існує. Як кажуть – це секс відкладений на потім))
• Тут залежить,що людина вкладає для себе в поняття дружби. Приємне спілкування при відсутності фізичного потягу – це ще далеко не дружба. Друг пізнається в біді… І зазвичай люди спілкуються і думають, що вони так підходять в плані друга один одному але нічим не здатні пожертвувати заради іншого, придумуючи відговорки, що є сім’я, обов’язки, кохана людина…
• Дружби не існує! А те,що існує – це прихована любов…Тому з часом ця ‘дружба’ або переросте у кохання або хтось почне розривати дистанцію дружби і вона розпадеться!..

Як бачимо, існують різні думки, що зовсім різняться між собою. Хтось вірить у неї між протилежними статтями, а хтось вважає це повним абсурдом.

А як ви вважаєте чи існує дружба між хлопцем і дівчиною?

Note: There is a poll embedded within this post, please visit the site to participate in this post's poll.

Пояснити свій голос і думку можна в коментарях нижче.

P.S. Интернет проект Make-self.net посвящен декору, подаркам, интерьеру, мебели. Как сделать вещи своими руками те или иные вещи вам помогут узнать специальные мастер-классы.

Вас також може зацікавити:

1. Він та вона: будуємо серйозні стосунки
2. Скільки цигарок коштує дружба
3. Для чого хлопцям дівчата?

Лунала коляда, звучали вінчування… Також пані Ярина навчала молодь українських традицій, ділилася цінними думками: «Те поняття Різдва, яке нам подають ЗМІ є, як на мене, похабним (Діди Морози, червоні шапки…). На сьогодні засилля рекламою шалене. Проте це не збагачує наc духовно». Розповіла солістка й про події, які творять нашу історію та нас. «У 1987 році ми заснували Товариство Лева. Треба було колядувати, та не було збірників. Я передрукувала колядки у виконанні оо. Васильян. Вирішила йти шляхами Тараса Шевченка. Він мав захалявні книжечки, а я хотіла, щоб ми носили кишенькові. Добилася – видали «Колядки» тиражем 70 тис. Тож перший Вертеп ми поставили у Палаці Україна в Києві. Ми заговорили про Голодомор. Оце Вертеп! А зараз й у ньому – політика. На жаль, немає критики, бо якщо була б, то нецензурний репертуар зник би». Ярина Коваль наголосила й на тому, що мусимо мати історичну пам’ять. «Я не хочу занедбувати того укладу, яким жили мої предки. Нехай він буде простим і вічним. У нас вже й так багато вкрали. Деколи чую: «Не піду до церкви, послухаю Літургію по радіо». Гаразд, тоді увімкніть програму «Смак» і не сідайте до Святої вечері. Щодо Нового года – це не моє, це календарна сторінка, яка перегортається. А вишиванка… Хіба ж потрібно ходити до Академії мистецтв, щоб навчитися сорочку вишивати. Моя бабуся мені передала секрети цього мистецтва… Безліч усього в нас відібрали, та все ж – те добре, що надається нам у спадок, не знищать ніколи. Навіть якщо би спалили бібліотеки. Маємо такий комунікативний засіб як усна народна творчість. Як воно інтимно звучить – «з уст в уста», – висловила свої думки солістка капели «Трембіта».

Однак, для того, щоб пам’ятати, потрібно чи то колядки, чи пісні переспівувати від початку до кінця. Саме тому Ярина Коваль закликає студентів вносити нове життя у львівські кав’ярні: «Хрумнули щось та й колядуйте». Більше того, заохочує сповіщати радість Різдва Христового серед ближніх, друзів, просто по домівках. Дає настанови: «Колядники повинні бути святочними. Адже це люди, послані Богом до хати. Від них почасти залежить не лише наступний рік, а й, подекуди, ціле життя! Коляда – це не заробіток. Коли приходять із колядою, то не потрібно давати бозна-які гроші. Слід прийняти їх, як дітей Господніх».

Про те, як сповіщати людей про прихід Спасителя, студенти зрозуміли, прослухавши аудіозапис із щедрівками у виконанні срібного тенора світу Івана Козловського.

За гарним прикладом спудеї й самі взялись колядувати, вкотре довівши, що наука наукою, а душа повинна бути в кожного. Однак, куди важливіше, аби та душа була чистою, відкритою і сповненою життєдайного світла. Так, того, яке може змінити світ на краще…

Оксана Загакайло.

Фото  Софії Кочмар.

No related posts found

Незалежно від того яким словам віддавати перевагу, лайка — це прямий шлях до спрощення та примітивізації мови і мислення. Зараз мова йде про виключно усне спілкування і не стосується письмових жанрів. Книжку з матюками можна закрити, а вуха — не завжди. Як у деяких примітивних племен обмежений набір слів, так і людина, що повсякчас використовує ненормативну лексику потихеньку звикає до неї, і оформлювати свої думки літературною мовою стає важче і важче. Проведіть невеличкий експеримент — у своїй компанії друзів домовтесь не лаятись взагалі. (Якщо Ви дотримуєтесь чистоти мови, то у цьому не має сенсу. — КО) Результати можуть дуже здивувати, і до того ж, це весело — вигадувати лексичні звороти щоб замінити «погані слова».

Деякі народи взагалі не використовують лайливих слів у повсякденному житті — це японці. У деяких, лайливі слова вже втратили негативну ознаку й доволі непогано себе почувають в мовленні поляків. Що ж у нас з нецензурними висловами і як до них ставитись? Це питання складне, достатньо знайти в будь-якому українському форумі відповідну гілку і осягнути її невичерпність. Але спробуємо прояснити хоча б для себе — варто лаятись чи ні.

Для лайки потрібно знати місце і час, і аудиторію слухачів, яких хочете здивувати власною ґречністю.  У одних випадках можна жартома сказати «Привіт придурки!» без особливих наслідків, то в деяких — наслідки можуть мати цілком фізичний характер. І давайте домовимось — в громадський місцях лайка — все таки дурний тон, і нічого окрім невихованості не показує.

Як говорилось в одній  рекламній кампанії «матюки перетворюють тебе на москаля», але мало кому відомо, що на тому фото зображена людина зовсім іншої національності. Оригінальне фото називається «Вічний оптиміст» а не «Обличчя російського мату» — негарно вийшло.

Суперечки про притаманність матів для певних народів залишимо мовознавцям. Та читаючи українських письменників початку двадцятого століття, дізнаємось що за деякі матюки били в обличчя: «Ти мою матір не чіпай!»(Улас Самчук «Волинь»). Знали ото «собака» і «чорт». Сьогодні ж лайкою нікого не здивуєш — вона у телевізорі, вона у кіно, вона скрізь. Цікаво як перекладачі викручуються, адаптуючи іноземні вислови українською. У фільмі «Прибулець Павло» це можна відчути повною мірою, де лайка межує зі стьобом.

Не закликаю користуватись, але лайливі вирази — частина мови. Українська має достатньо відповідників, щоб передати всю експресію та надмірність почуттів у відповідний момент. Їх можна вживати, але якщо це прийнятно для Вас і, що важливо, вашого оточення. Лаятися і говорити матами — це дві великі різниці, й цієї межі краще не переходити.

Вас також може зацікавити:

1. Джаз в Україні: відверто про головне
2. Українська в Дніпропетровську, або шлях джедая
3. Кейт та принц Вільям – головне одруження століття

Таємниці за кадром

Красиві історії з глянцевих сторінок і яскраві кадри з телешоу здатні створити ілюзію, що зіркове життя так близько. Варто тільки докласти трохи зусиль: приїхати на кастинг, вразити журі своїм самобутнім талантом, і ось вона – відкрита дорога до вершин. Чи не тому в нас так багато співочо-танцювално-магічних шоу? Хіба не через це глядачі ставлять ці шоу на перше місце рейтингу? Певна річ, долучитися до цієї  своєрідної “фабрики зірок” – справжнє щастя. А щоб “ощасливити” якомога більше претендентів, продюсери створили силу-силенну проектів. Вистачить на всіх – танцюристів, співаків, псевдо-екстрасенсів.

Ось тут і починають молоді й креативні оббивати пороги телевізійних офісів. Яким сильним буває їхнє розчарування, коли картинка, побачена раніше на екрані, не співпадає з пережитою дійсністю. Адже в ефір чомусь пускають ідеальні прослуховування, де нібито справедливі журі пильно вдивляються в кожного конкурсанта в пошуках “родзинки”…Трапляються, щоправда, кадри “з перчиком”, в яких претенденти шокують публіку, грубіянять шановним журі , сквернословлять і показують непристойні жести. Але все це, як показує практика – за сценарієм.

Що ж насправді відбувається на кастингах? Про це розповідають на форумі відомого каналу СТБ самі учасники одного з відомих телепроектів. Такий відгук можна з легкістю там знайти:  “Складалося враження, що людей використовують в ролі безкоштовної масовки, а коли все було відзнято, вони стали непотрібні. Організація роботи в наметах і на кастингах була обурливою. Учасникам дозволяли поспівати по 10 секунд, а якщо пощастить, то по 30. Можу точно сказати, що на кастингу в Києві голоси не шукали, шукали яскраву зовнішність, відверті сукні й високі підбори…”

Протилежну думку має інший учасник форуму: “У мене претензій до організаторві немає, вони сумлінно виконували свою роботу . Якщо вам відмовили, то на те є причина. Не подобається – йдіть на інше шоу”.

Неважко здогадатися, що ці двоє – залишилися і поза кадром, і поза проектом.   Ще один лаконічний, зате красномовний коментар на форумі: “Якщо з вами в наметах привітались, попрощались і подякували, то вам пощастило. Таких людей було одиниці”  Постає питання, що взагалі треба зробити, щоб “засвітитися” на екрані хоча б у ролі аутсайдера?..

Збулося!

Можна відкинути песимістичні настрої й припустити, що вам таки пощастило, і ви – учасник омріяного шоу.  Звісно, таке буває. У кінці проекту кожен пророкує собі світове визнання і непомірні статки. Однак, для цього в ідеалі необхідно пройти всі етапи, витримати нещадну конкуренцію й навіки закохати в себе журі, продюсера і звукооператорів. Але це якщо в ідеалі, насправді ж все ще жорсткіше. А якщо це не вдасться – тоді полажлива посмішка і фраза “Чекаємо на Вас у наступному сезоні!”. Найчастіше відкинутий учасник їде додому зі світовою скорботою в серці і незламним наміром настпного року “показати їм усім”.  У кращому випадку весь рік витрачається на тренування, в гіршому…буває по-різному. Екс-учасник одного з танцювальних шоу заявляє на камеру: “Коли я вилетів, я 3 місяці був не в собі, я просто бухав і все! Цього року я обов`язково переможу!” Не хочеться й думати, що буде з хлопчиною після чергової відмови. Ще один відчайдух із “голосистого” шоу ділиться: “Цей проект став найважливішим у моєму житті, мені довелося розійтися з дівчиною.”

Жертви жертвами, та тільки не виправдали вони себе. Ми всі так звикли до “фабричності” й “конвеєрності” знаменитостей, що часто не можемо відрізнити їх одне від одного. Українське ТБ таки навчилося продукувати “зірок”, але такі зірки навряд чи світитимуть більше, ніж один сезон…

P.S. Если вы приехали в Киев по делам или на экскурсию, тогда вместо поиска в google киев квартиры посуточно можете сразу заходить на сайт Sutki.ua, где быстро и удобно сможете подобрать апартаменты.

Вас також може зацікавити:

1. Досвід ціною в життя
2. Життя йде шкереберть – рухайся далі!
3. Не забудьте вимкнути телевізор або він вимкне вас

Вмикаєш комп’ютер. Рука рефлекторно тягнеться до браузера, а далі вільне мандрування по Facebook, Twitter, Вконтакте, Однокласники. Першим інтернет-сайтом, що пропонував можливості роботи із соціальними мережами, був classmates.com, який з’явився в 1995 році.

Починаючи з 2001 року почали з’являтись сайти, в яких використовувалась технологія під назвою коло друзів. Ця форма соціальних мереж набула широкої популярності в 2002 році та розквітнула з появою сайту Friendster. В 2004 році була створена найбільша на сьогоднішній день соціальна мережа у світі – Facebook.

Неодноразово ми чули обурення, незадоволеність тим, що більшість часу проводимо в Internet. Але ж це зручно. Знайти роботу, заплатити за квартиру, подати документи у ВНЗ, замовити продукти, навчатись самостійно. Але на жаль, останнім часом, люди забувають про ці необмежені можливості, а «зависають» в соціальних мережах.

Про +

1. Знайти давно втрачених друзів не проблема. Якщо ти хоча б знаєш ім’я та дату народження то знайти одноклассника, однокурсника, знайомого з табору – це справа 15 хвилин.

2. Концерти, прогулянки по скверам, похід з друзями до кінотеатру – звичні речі, чи не так? А як щодо людей з обмеженими можливостями? Адже їм соціальні мережі можуть замінити все це. Перегляд он-лайн відео замість кінотеатру, прослуховування музики, перекидання повідомленнями взамін на порухи вуст. Трохи страшно звучить, але це набагато краще ніж ніщо.

3. Багато з соціальних мереж не вимагають від вас документів, вас персонаж може бути віртуальним. Такі новітні медіа забезпечують невимушеність, почуття безпеки.

4. Популяризація бізнесу, публічних людей. Без сумнівів, соціальні мережі наблизили нас до людей, з якими раніше ми не могли спілкуватись.

Про -

1. Пам’ятаєте, що ми перше робили коли до приймали гостей? Витягали з полиць фотоальбоми. А тепер все це можна зробити навіть якщо ваші друзі живуть на іншому кінці світу. Пару клацань «мишкою» і готово!

2. Знайомство в транспорті, в кафе. Все це романтично, але давно забуто у вік інформаційних технологій. Кохання, дружба – все це можна отримати там, у всесвітній соціальній павутині! Головне, щоб ці стосунки не були обмежені «стінами» Internet.

3. З одного боку, соціальні мережі є безцінним винаходом. Але в кожної медалі є 2 сторони. Ставши прогресом для людства, вони стають регресом для кожної окремої особистості.

4. Закохані посилають один одному віртуальні усмішки та «лайки», вбиваючи тим самим свої почуття й забуваючи про реальність.

5. В останні роки під серйозною загрозою опинилася конфіденційність людини. Робот регулярно читає електронну пошту, щоб вирішити, яку рекламу поставити на нашу сторінку, і в якусь хвилину робот може змінитися на справжню людину, але ми про це не дізнаємося.

6. Людині все складніше зосередитись на роботі, не відволікаючись на Facebook, Twitter, ЖЖ, ВКонтакті чи Однокласники. Навіть обідає більшість інтернет-користувачів за комп’ютером під час перегляду неробочих сайтів чи он-лайн відео. Більшість стали забувати про вечері в колі друзів та веселі прогулянки.

7. Зникають паперові листи. Хоча, як це цікаво: заходити на пошту, очікувати відповідь не хвилинами, а днями. Перечитувати, затираючи папір до дірок.

8. Також значно скоротився той час, що людина витрачала на здоровий та міцний сон, зникли вміння працювати з паперовою книгою, читати серйозну літературу. Багато людей проводячи час онлайн, втрачають відчуття реальності, перестають мислити, стають млявими.

9. Проживаючи в одному місті, ми можемо місяцями не бачити близьких, спілкуючись із ними лише в мережі.

Соціальні мережі, як і кожне творіння людських рук, є недосконалими. Тому потрібно задуматись, чи не забагато ми на них витрачаємо часу, якого нам ніхто і ніколи не поверне.

B kids – развивающие игрушки от 3 месяцев – советы для мам и их детей. Вашему ребенку необходимы комфорт и безопасность.

Вас також може зацікавити:

1. Субкультури – можливість самореалізуватися чи втекти від світу?
2. Віртуалізація

Екзистенція (існування) — центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.

Сьогодні нам уже немає що вигадувати і які таємниці розкривати, адже ніщо не приховується і все є дозволеним. Від такого хворобливо-прозорого та дещо ілюзорно-ейфоричного світобачення уява й випльовує дивних істот з різними патологіями.

Головною моральною нагородою для людей є свобода. Свобода від обов’язків, правил,  будь-яких принципів та переконань, свобода від людей. Через перевантажений непотрібною інформацією простір ми втрачаємо почуття вічного, замінюючи його на щось швидкоплинне.

Так, на заміну дружбі прийшла романтика, чи то псевдоромантика. Замість дружніх почуттів ми надаємо перевагу постійній зміні партнерів. А що, так навіть краще: покористувався і викинув. Адже довіряти всього себе одній людині (яку так важко знайти!) набагато складніше, а отже, гірше, старомодніше, обмеженіше, ніж розкриватися перед десятками безіменних лиць. Так, принаймні, кожного разу можна бути іншим.

Ми не хочемо прив’язуватися до людей, але до чогось таки повинні прив’язатися, інакше полетимо в небо, мов повітряні кульки. Але, як правило, летять ті самі люди, предмети, ідеї… Ми скачемо по верхах, тому що боїмося заглянути в середину. Натішилися обгорткою і все, досить. А навіщо більше? І чи є такі, кому треба більше? Ми погрузли по самі підборіддя в цьому болоті перманентного абсурду; дехто час від часу зиркає на зорі, хоча, яка вже ціна  тим зіркам? Поезію грантів української та й світової літератури називаємо «віршиками».

Проблема знецінення мистецтва особливо гостро постала сьогодні. Будь-який прояв прекрасного полишає передові позиції і стає лише приправою до гарячого політичного життя. Сама ж людина, як особистість, як витвір мистецтва втрачає своє значення на світовій арені і стає звичайною посередністю, – однією з натовпу, – що породжує собі подібних…

Цитаты делают нашу речь более яркой и образной. Советуем вам красивые смешные цитаты о любви и жизни от великих людей.

Вас також може зацікавити:

1. Бог у душі людини, а не у церкві
2. Секс чи кохання?
3. Любов рожевого кольору

Мабуть, кожен українець, який провів незабутній час на теренах Європи, не раз згадає про чудові магістралі, коли днище його автомобіля привітає іскрами нічну, побиту, неосвічену дорогу. Не раз злетять з його вуст триповерхові словосполучення під час подорожей у рідному, неточному, переповненому громадському транспорті. Мозок цього сферичного українця безповоротно пошкоджений вірусом “Європа”. Тепер і я приєднався до групи цих людей. З усіх тих речей, які я порівнюю щодня найбільше мене дивує екологія. Саме ця поїздка зруйнувала в моїй голові безліч закладених у голову з дитинства фактів про нашу неньку Україну.

Скільки себе пам’ятаю, телебачення завжди говорило, що “Київ – найзеленіша столиця Європи”. Брешуть, як собаки. На вихідних був у Києві. Так от – брудний він і ні грама не зелений. Тепер я знаю як виглядають зелені міста. У зелених містах дахи будинків засаджують травою. Будинки в зелених містах частину енергії споживають з вітряків, розміщених поза містом. У зелених містах саджають сотні дерев, де тільки можна. Справжні міські джунглі. А зелений Київ (Львів, Луцьк, потрібне підставити) – просто пропаганда. Як дешева реклама прального порошку: намалюють гарну картинку і радійте домогосподарки незвіданій чистоті.

Люксембург

Незвично тепер якось по вулицях ходити. Відчуваю вихлопні гази. Колись по телику тільки й чув, як “у Європі громадяни занепокоєні значними об’ємами викидів вихлопних газів”. В нас все завжди ніби було “більш-менш”. Насправді, всі просто звикли і “забили болт”. У нас загазованість в місті – це норма. Ну як автобус розрахований на 5 років, то після 5-ти років його треба списати і продати бозна-куди. А в нас 20-річні вантажні мерси, з припаяними до підлоги сидіннями, щодня стабільно курсують маршрутом Львів-Луцьк. У Європі від газів я відвик. Тому тепер чхаю, коли на зупинці чекаю на свій улюблений переповнений старий Еталон.

Про вітряки вже згадував, а от про класифікацію сміття забув. В нас її нема. Бо викидати все в одне відро простіше. Яка різниця, і так зберуть, завезуть на міське сміттєзвалище. Нехай росте палац сміття! Зрештою, “це ж добре”, – говорять люди, які живуть неподалік. Вони мають де працювати – сортують сміття, здають і гроші хоч якісь отримують.

Дорогу Львів-Луцьк споглядав не раз, а від Франкфурт-Хана в Люксембург їхав вперше. Вразило те, що території, які можна якось використати не пропадають, а справді використовуються. Береги Рейну вистелені виноградниками. Виноградники всюди, з усіх сторін. Не бачив бур’янів. Хотів знайти, та не вдалось. Знайшов дещо інше – зайців. По Майнці спокійно бігають зайці, навіть біля 9-ти поверхових будинків. Ніхто їм не заважає скакати поміж кущів і гризти тринь-траву. Щось мені підказує, що на наших теренах вони б добре відпочили у п’янкому маринаді кілька днів у холодильнику.

Виноградники

Безумовно, в Європі достатньо проблем з екологією. Нехай стараються, покращують свою екологічну ситуацію, їм є куди рости. Бісить те, що в нас найближчим часом екологічних покращень не планується. Ой, здається, я помилився. Планів в нас, якраз-таки вдосталь. На жаль, не має виконання цих планів. Екологічні покращення, безумовно, десь-таки є, та їхній ефект нікчемний, бо не впливає на вирішення ключових проблем.

Будьте здорові, садіть дерева і викидайте сміття бодай у смітник, а не в рів біля дачі, і буде вам щастя!

Вас також може зацікавити:

1. Мовний бар׳єр сучасності
2. Обережно, гази!

Головним його аргументом виступала всеходяча хить, яка як не дивно присутня у всіх і кожного,хоча звісно спочатку я заперечувала своє бажання,ховаючись під маскою цнотливості, проте все ж визнала, що у деяких випадках перед чарами іншої статі важко встояти. Наступна була дещо менш провокаційна, проте тим не менш і вони мене зацікавила, а мова йшла про ‘зв’язок інкогніто’, який не закінчився б виштовхуванням твого інтимного життя у коло твоїх друзів,знайомих для постійного обговорення,що мені як дівчині було досить таки актуально, адже як говориться ‘плітки звісно то всього навсього плітки,але наслідок вони у твоєму життєвому резюме все ж таки точно залишають’. По-третє він висловив думку,яку я взагалі не думала,що чоловіки можуть визнати, а саме: “А чим ви гірші за нас? Ми чоловіки зовсім не розділяємо поняття сексу і кохання, рано чи пізно статевий акт настає, і як в першому, так і в другому аспекті моє бажання залишається тим же, от тільки в коханні, якщо це вперше інтерес гасне, а в сексі лише спалахує!”

У цей час у мене виникло подвійне бажання, і роздуми теж. А що скажете ви? Чи нормальним для вас є секс без обов’язків і чи можна його рівняти з коханням, яке романтики називають вічним?

Агенство домашнего персонала “Добрые руки” поможет вам, если нужна няня Киев – Верная и надежная помощница для вашей семьи.

Вас також може зацікавити:

1. Як забути кохання? Це можливо?
2. Чому люди займаються сексом?
3. Тартак – Моральний секс

Ти зустрічаєш людину, із якою хотіла чи хотів  би  прожити все життя, стати на весільний рушник і дати клятву вічного кохання перед ім’ям Господа, перед законом, перед людьми і в першу чергу перед самими собою. Та тайфун любові, щирості, вічних клятв швидко минає, і з цим просочується істина. Неодноразово мені доводилося бувати на весіллях у  своїх друзів, знайомих, і в більшості випадків було дійсно очевидно, що це любов. Та нещодавно моя давня подруга запросила мене на весілля до себе. Спочатку я була здивована, бо, знаючи її, я не могла подумати, що вона вийде заміж так рано- лише у 20 років. Та потім я зробила висновок для себе, що це дійсно кохання.

Бентежна підготовка до цього дійства породжувала все більше суперечок між нареченими.В деякі моменти мені здалося, що моя подруга взагалі відмовиться виходити за нього заміж. Але все найнесподіваніше очікувало гостей попереду. Коли наречені стояли на весільному рушнику, то між вічними обітницями прозвучала мимохіть фраза, яку, мабуть, почули не всі. « Після весілля можна було б і розлучитися!». Почути це було жахливо. Невже отак ця пара намагається зіпсувати собі життя? Одруження заради розваги чи просто так заради показухи? Це було незрозуміло. Лише вносили ясність стосунки між нареченими – вони були зовсім не схожими на стосунки двох закоханих. Вже з перших хвилин сильні почуття зникли, і своє місце зайняли лайливі пустотливі слова між ними, а також дратівливість і сльози. Відгуляли весілля, і повернулися до суворих буднів. Здавалося б, що однією із причин суперечок на весіллі були хвилювання, які властиві чи не кожній закоханій парі. І після цього повинні були б наступити спокійні будні. Та  все навкруги лише загострювало ситуацію. Виявилося, що за період їхнього щирого кохання, що тривало пів року, вони зовсім не знають одне одного, і взагалі не готові  жити разом. Все зникло, так і не з’явившись. Сумно було спостерігати за моєю подругою, коли вона намагалася все врятувати, чудово усвідомлюючи, що вже пізно що- небудь змінювати.

І так за зовсім малий проміжок часу – за 15 днів пара приймає рішення про розлучення.Чи це було правильно? Навіть не варто було роздумувати. Усе минуло так швидко, що моя подруга не могла в це повірити. Сильні почуття зовсім не були такими, та не слід на цьому зупинятися, адже життя триває. У двадцять років для молодої людини відкриті всі шляхи, і варто лише обрати. А от вибір залежить лише від нас!

Вас також може зацікавити:

1. Субкультури – можливість самореалізуватися чи втекти від світу?
2. Серце назовні або Кохати відкрито
3. Скільки коштує сучасне весілля?