Сайт складається із восьми основних рубрик: «Дизайн», «Ідеї. Креатив», «Стиль життя», «Мода. Стиль», «Подорожі», «Арт. Культура», «Інновації», а також «Музика. Відео». Дуже креативний вигляд має шапка сайту, що складається з великих захоплюючих фотографій, кожна з яких веде на найбільш цікаві публікації. Взагалі весь дизайн сайту сподобався, виглядає стильно, лаконічно, нічого зайвого.

Щодня в кожній рубриці публікуються різноманітні цікаві пости. Проглянувши категію «Подорожі», можна побачити місце, яке неодмінно забажаєте відвідати. Рубрика «Іновації» здивує багатьма надзвичайними речами, які створюють найвідоміші дизайнери або звичайні люди. Останні модні новинки та погляди митців на сучасний стиль можна знайти у рубриці «Мода. Стиль». Не менш неймовірні ідеї можна знайти у матеріалах рубрики «Дизайн». Різноманітні надзвичайні, інколи дивні речі можна побачити у рубриці «Креатив. Ідеї».

Мабуть кожну творчу людину зможуть вразити матеріали, розміщені у рубриці «Арт. Культура». Дуже оригінальні та цікаві фоторепортажі знайдете у рубриці «Стиль життя». Інтерактивність та надзвичайність людських ідей просто вражає. Майже все цікаве, що може відбуватися у світі стильних, дизайнерських і сучасних речей, тепер можна знайти саме у цьому блозі.

Прихильники таких популярних соціальних мереж, як Facebook, Twitter, Вконтакте мають можливість підписатися на B4U та проглядати свіжу та цікаву інформацію на сторінках своєї улюбленої соціальної мережі.

Авторами матеріалів, розміщених на сторінках «B4U magazine», є молоді та креативні люди з нестандартним та творчим поглядом на світ та його оточення. Усіх їх об’єднує одна єдина ціль – дізнатися щось цікаве та поділитися своїми знаннями з оточуючими. Якщо ж ви шукаєте натхнення для реалізації своїх неймовірних ідей, то ви зможете знайти його на сторінках «B4U magazine».

За своє головне завдання проект B4U ставить донесення до читачів усього того прекрасного, неймовірного та надзвичайного, що може створити людська фантазія. І треба зауважити вони з цим досить добре справляються.

Вас також може зацікавити:

1. Новий дизайн MOLODI
2. Роботи відомого карикатуриста
3. Життя йде шкереберть – рухайся далі!

- Леоно, як давно пишеш? З чого все починалось?

- Як не дивно, з початку. Це були суворі дев’яності (усміхається). Шкільні олімпіади, різноманітні творчі конкурси, писались сценарії до святкових урочистостей тощо. До речі, це питання ностальгічне для мене. Бо починала я таки з прози. Обожнювала писати оповідання. В свій час навіть сама до них ілюстрації малювала. Власноруч шила з альбомних листків основу для книги – там і створила свій маленький уявний світ. Ще був зошит на 90 аркушів в клітинку, списаний вщент. Історія про археологів, магію Єгипту та руду дівчинку на ім’я Єва. Згодом, відбувся переломний момент. Здається, у всіх так. Вступ до вузу, нові знайомства, все по-іншому. Декілька років тиші. У мене наче хтось разом з корінням вирвав бажання писати. Я довго не розуміла чим саме викликана абсолютна апатія до слова. В один момент почала ненавидіти себе за такі віроломство та лінь. Але мене вилікував час та людина, через яку вперше за останні кілька років нестерпно закортіло виписати душу. Це як сповідь, тільки на папері. Затяте бажання висловитись, але не так як раніше. Я свідомо хотіла, щоб було важче. Повір, коли у тебе є думка і її потрібно заримувати так, щоб вона не втратила свого першоджерельного сенсу та наповнення – це справді досить важко. Проте, пологи пройшли успішно. Так народилась перша, потім друга, двадцята і сота поезії.

- У Тебе дуже чуттєві вірші. Не віриться, що просто вкладаєш душу. Які ще інгредієнти присутні у Твоїй поезії?

- Спасибі. Тепер є привід замислитись, бо таким епітетом їх досить часто характеризують. Маю сміливість ще називати власні вірші – «поезіми зі спеціями». Однієї душі в наш час мало. Читач став більш вибагливим, іноді йому потрібно дочитатись до самого м’яса. Саме спеції додають до відчуттів смаку. Коли готуєш вірші, як і будь яку страву, щоб вона вийшла смачною – роби це тільки з любов’ю. Рецепт простий.

- Можуть бути в поезії якісь межі? Якщо так, то які? Чи є у Тебе список заборонених тем?

- Раніше, якщо зробити екскурс в історію римованого слова, заборон та обмежень було безліч. Всі писали тільки про те, який хороший Сталін і як треба «родіну любіть». Зараз побутують просто кілотонни вільнодумства, велике розмаїття поглядів, принципів і в тому ж дусі речей, які ми називаємо пафосно та гучно «нестандартними». Пишу те, про що пишеться. Під настрій. Про «любофь-маркофь», про відчай, про сум, про невимовне щастя, торкаюсь також соціальних тем. Іноді, зізнаюсь, кортить написати щось далеко за рамками цензури, але, зрештою, розумію, що це всього лиш емоції. Наскільки швидко в мені щось спалахує, так само швидко згасає і я починаю тліти, як вогнище. Поряд зі мною потім можна ще довго грітись.

- Слова – сила. З того, що Тобі казали, що було найприємнішим вуху? А серцю?

- Звісно ж, найприємніше, коли тебе хвалять, роблять безліч компліментів, захоплюються тобою. Але найбільше визнання – це критика, розумна критика. Вона тебе шліфує, робить сильнішою в усьому.

- Що надихає Леону Вишневську?

- Не повіриш – люди. Спостерігаю за ними всюди, нишком. У Франківську, наприклад, кожен другий – окремий персонаж. Є невігласи, є просто дурні, егоїсти, «чванливі хіпстери», аристократи, «васапацанчікі», шльондри, цнотливі художниці, «аренбі принцеси», бездарі, а є такі, що хоч до рани прикладай – милі, справжні, сяють добротою зсередини, одягаються на секонд-хендах і читають Бредбері, Уайльда та слухають «Massive Attack». Звичайно, я могла б тут порозпинатись про те, що мене надихають літри кави, музика дощу та інше «ванільне» причандалля, але, на щастя, це не моє.

- Як часто відчуваєш потребу «виписатись»? Чи довго виношуєш слова?

- Я трохи емоційно неврівноважена особистість, характер у мене іноді паскудний. Тому практично завжди є бажання «виписатись», воно рівносильне відчуттю, коли ти стоїш голяка в центрі міста, горлаючи щосили, а на тебе всерівно ніхто не звертає уваги, ніхто не чує та не помічає…

- У кого навчаєшся? Чиї тексти приносять задоволення?

- Одна єдина любов усього мого життя - Костенко Ліна Василівна.

- Усе в житті взаємопов’язано. Від чого залежить Твій настрій? Як борешся з його відсутністю?

- Настрій залежить від того, коли і як я прокинуся. Дедалі частіше роблю як справжній мужик – стара добра піжама, тупі американські комедії, пиво та піцца (усміхається).

- Якби створила власний світ, яким би він був?

- Ніколи не заздрила Господу. Стільки праці і майже вся нанівець… Я б двічі подумала, перш ніж створювати у ньому людей. Мій особистий Wonderland вже 20 років процвітає…

- Леоно, які риси Ти цінуєш в людях?

- Обожнюю людей з хорошим почуттям гумору, відчуттям смаку (в одязі, музиці, їжі), чуйних, з тонкою душевною організацією, з відкритими світлими посмішками. Люблю, коли в людей цікава міміка та голос. Коли вони вміють вислухати, дати слушну пораду. Ціную відданість, вірність, надійність, поважаю тих, хто завжди дотримується свого слова.

- Що Ти знаєш про щастя?

- Знаю те, що воно існує. Знаю, що воно досить крихке та тендітне, що непунктуальне, бо не завжди приходить вчасно і що у нього зелені очі.

- Чого побажаєш читачам «Молодих»?

-Бережіть себе і своїх рідних. Частіше посміхайтесь та говоріть їм приємні речі, закохуйтесь, вірте у світле прийдешнє, використовуйте кожну можливість, не зраджуйте власним мріям, ніколи не поспішайте, більше читайти якісну літературу та щоб не трапилось – завжди тримайте хвоста пістолетом!

-Дякую і вічного тобі натхнення.

База даних: коротко про головне

Аби ще трохи скуштувати поетичного варива, пропонуємо Леоні Вишневській продовжити наступні речення:

Я люблю, коли…

… багато спокою, майже тонна. Тоді особливо смачно пишеться. Немає нічого зайвого, коли є змога запросити власні думки до уявної кав’ярні на каву/чай.

Мене найбільше дратує…

…людське лицемірство і масова духовна деградація. Іноді, коли хтось надто голосно сьорбає та плямкає.

Успіх вимірюється…

… внутрішнім відчуттям самодостатності та переповненими щастям очима рідних, близьких, знайомих, які просто і по-справжньому висловлюють тобі вдячність. Навіть не за вірші, а за те, що ти просто у них є.

Кохання дарує…

… як і «red bull» – крииииила!Я ось уже два роки переповнена вщент цим глибоким почуттям і не уявляю себе іншою. Кохання зцілює. З ним ти в безпеці.

Очі ховають тоді, коли…

… соромно. Коли обманюють, коли намагаються зізнатись у чомусь, що гнітить. Коли щось приховують. Для мене це тонкощі психології.

Мрії здійснюються, якщо…

… у них по-дитячому щиро та наполегливо вірити.

Головне в житті…

… навчитись довіряти та слухати. Як сказав хтось розумний, сенс життя в його пошуках.

Коли мені сумно, я…

… люблю, коли мені сумно. Саме тоді відбувається переоцінка цінностей. Приходить усвідомлення того, наскільки сильно любиш усіх тих людей, які завжди поряд, з якими ти посміхаєшся, а іноді й плачеш. Від щастя.

Найбільше прагну…

… звісно ж, самореалізувати себе не тільки як творчу одиницю, але й як (на щастя чи на жаль) кваліфікованого юриста.

Моя свобода – це…

… вечірні вокзали. Коли можна придбати квиток в один кінець і не думати про «завтра». Зазвичай, цей квиток до Львова…

Розмовляла Юлька Гриценко

З творчістю Леони можна ознайомитись тут:

http://vkontakte.ru/leona_vushnevska

http://maysterni.com/user.php?id=5372

Вас також може зацікавити:

1. Комочок щастя
2. Sound of the rain: “Руйнуємо стереотипи”

Саме ця пора року дарує зустріч Данте і Беатріче. Чим не привід розгорнути свою “Комедію” навесні? Сила кохання — найвпливовіша, адже змушує робити певні речі без прикладання сил інших. У Данте це ще й шлях до пізнання Бога, що куди важливіше. Парадокс полягає лише в одному: “божественна” не тому, що Богові, для Бога, чи про Бога, а тому, що цінна, чого не ставимо під сумнів. Ще раз про любов. Чомусь, Данте не виокремлює почуття як почуття. Кохання — шлях до Бога у його випадку. Тобто, виходить, що любов (як і щастя) — не пункт призначення. А як щодо того, що Бог – це любов, любов — Бог? Значить Бог теж не існує як щось конкретне, як щось, що має живе втілення. Бог — це шлях, а отже, Бог — життя, яке веде до Бога. Тобто, бачиться, що Данте визначав Бога, як дві різні площини, які в кінцевому результаті перероджуються одна в одну. Звідси висновок: яким би ти шляхом не пішов (з Богом чи з Бісом), доходиш все одно до Бога, який тебе або карає або милує. Звідси, Данте ставить читача перед вибором, підсвідомо закладаючи в нього те, що вибір вже зроблено.

Поміж сильними почуттями автора “комедії” можемо виокремити  і його людські риси, погляди, переживання, які, так чи інакше, випливають із написаного.

Найперше і найважливіше — Данте вірить у людину, як у живу істоту, і вірить у людину, як у душу. Більше того, він вірить у силу віри. Звідси випливає, що мало — просто вірити, потрібно вірити у свою віру і лише тоді духовні прагнення та поривання можуть мати позитивний результат.

Данте визнає, що заблукав. Як справжній будитель людства, береться за визначення долі інших — вони заблукали також. Однак завжди є вихід і Данте демонструє його на прикладі самого ж себе, сподіваючись (насправді прекрасно розуміючи), що людство (не буквально) проживе “комедію” разом з автором і таки віднайде шлях до просвічення.. На перший погляд, вчинок гідний справжнього лідера. З іншого боку, звичайний вияв егоїзму, егоцентризму, вивищення власної персони, акцентування на власній мученицькій долі, що заперечує той факт, що милосердця повинно бути непомітним. Данте ставить під сумнів і те, що належить епосі Середньовіччя, адже головна ознака героїв середньовічних поем — пасивність, підкорення іншим силам, ковтання готового продукту без особливого перетравлювання. Наш герой демонструє дещо інший підхід, адже бере на себе усю відповідальність за долі зображені у поемі; сам створює — сам аналізує — сам підбиває підсумки.

Зображення долі людини після смерті — сміливий вибір, адже ніхто не знає, як воно — після смерті. Автор ставить перед собою більш ніж високу мету — довести людям, що закон відплати таки діє, сподіваючись таким чином на відповідь, яка полягає в тому, що людина таки утримується від злих вчинків. Якщо ж дивитись в іншому вимірі, то бачимо, що Данте (знову ж таки своїм прикладом) закликає до творення гармонії, в якій людина вільно співіснує з Богом.

Окрему увагу варто приділити й символіці чисел. За основу композиції поеми Данте обирає цифру «3» та похідні від неї.  «Боже­ственна комедія» поділена на три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай». Кожна частина має 33 пісні, написані тер­цинами. 3 трьох рядків складається кожна стро­фа. Постійне використання цифри «3» символізує Трійцю. Загальна кількість пісень в поемі  – 100. Квадрат десяти символізує абсолютну довершеність.

Попри суперечки з самим собою, попри численні нерозуміння, розставлення акцентів у боротьбі між добром і злом, Данте незмінно залишається вірним двом джерелам любові – Беатріче та Італії. Щодо останньої, то про її існування як єдиної і об’єднаної Поет мріяв до останніх днів.

Світ твориться з частинок, які взаємопов’язані. Розглядаємо частинки не як фізичні тіла, явища, процеси, а як головні складові людського буття. Кожен наш рух, дія, вчинок переростає у спосіб життя (майже завжди) і за кожну дію, вчинок, рух на наступному етапі Бог ставиться бал. Усе просто, як у студентські роки: прохідний бал є — тебе чекає наступний етап, немає — перший етап стає твоїм єдиним етапом. В цьому й полягає головна ідея “комедії” – усе залежить від початку. Тому-то й треба спокійніше реагувати на березневі приморозки, адже навесні усе тільки починається…

… триває десять днів…

У Бокаччо «10» – вияв досконалості, як і в «Божественній комедії» Данте. Це ж стосується трійок та сімок, адже це ті цифри, у яких вбачають особливу таємну силу. Цікаво, що Бокаччо починає роботу над своїм геніальним творінням 1350 року. Якщо додати цифри, то отримуємо «9» (1+3+5+0=9), а це тричі по три. Окрім того, “Декамерон” Джованні Боккаччо був опублікований у 1353 році. Сума цифр у результаті дає нам трійку (1+3+5+3=12; 1+2=3). Цікаво й інше, поштовхом Боккаччо для написання «Декамерона», стала жахлива епідемія чуми 1348 року. Додавши ці цифри, знову отримуємо магічне число, цього разу «7» (1+3+4+8=16; 1+6=7). Щодо  «Божественної комедії», то її було написано у 1307—1321 роках, і результат підрахунків схожий, адже тут отримуємо цифру «9» (1+3+0+7+1+3+2+1=18; 1+8=9), а вона складається з трьох трійок. Магія завжди магія. Магія – магія всюди.

Відчувається в «Декамероні» сильний повчальний момент. Якщо Данте виступав пророком та філософом, то Бокаччо виступає вчителем. Як сам автор, так і його герої задають тему, моралізують на задану тему, пропускають її крізь себе і роблять висновки. Бокаччо не може вирішити усіх проблем, але Бокаччо завжди вказує на те, що проблема є. Для прикладу, міркування Гізмонди з першої оповідки четвертого дня: право на благородство дають особисті якості людини, а не багатство чи інші матеріальні чинники.

Тема кохання нікуди не зникає і, мабуть, якщо у якомусь геніальному творінні ми не бачимо любові, то це не означає, що її там нема – вона старанно прихована. Цього не скажемо про Бокаччо. Якщо у Данте було юнацьке кохання піднесене до значення світового факту, то у Бокаччо бачимо любов зі справжніми рисами буденності, з її реальними плюсами та мінусами, а заразом і таке знайоме прагнення звичайного людського щастя. Любов у Бокаччо – не гріх, і навіть не фізична необхідність, яка повинна служити для продовження роду, а велике диво. У розповідях вона виступає під абсолютно відмінними обличчями – насолодою плоті та глибокою відданістю.

Бокаччо не боїться осуду. Якщо поети Середньовіччя були пасивними, бо представник Відродження не боїться висловити власну позицію, викрити чийсь темний бік.  Для прикладу, викриття прихованих вад служителів церкви (скупість і розпуста ченців). Як результат, церква засуджує “Декамерон”, а згодом і сам автор відрікаєтьсяся від твору, як від помилки молодості. Нічого дивного, адже те, чого більшість не розуміє, та ж більшість називає аморальним. Однак, попри усі закиди церкви, психологічний роман (роман не лише як жанр; роман як роман (у сенсі стосунків) з чужими думками) Бокаччо, який тривав 10 днів, триває досі…

…і перероджується у сьогодення

Усе вже написано, чи не так? Якщо так, то у поетів сьогоднішніх немає майбутнього. Майбутнього немає у їхніх творінь. Абсурд. Але як знати, писав це автор з себе, побачив на вулиці чи просто переробив написане до нього? Адже якщо дуже захотіти, то можна довести те, що кожен твір є писаним з чогось, що вже було кимось написане. Можна навіть передбачити те, як опише ті ж історії представник наступної епохи.

Цікаво, наприклад, те, що до “Декамерону” були включені художньо перероблені приклади, якими були насичені проповіді священиків, що звертались до народу. Після обробки цих проповідей Боккаччо, повчальні історії перевтілювались у яскраві твори. Змінювалось тільки одне – акцент зміщувався з Бога на Людину. Звідси, прославляли вже не Бога, а Людину.  Історії носили типово моралізаторський характер, отже людина вбачала себе у кожній з них. Більше того, підставляючи себе у твір, беручи на себе головну роль, намагалась віднайти у написаному сюжеті відповіді на запитання, що ставило її власне життя. Якщо дозволите провести таку паралель, то чим Бокаччо не Пауло Коельо? Адже останній також вдало переписує біблійні сюжети. Відмінним, мабуть, є лише той факт, що у Коельо є лише повчальні моралізаторські історії, коли у Бокаччо є набагато більше.

Так, відмінності існують. Однак незмінними залишаються сила любові, віра у Бога, боротьба між добром і злом, і, головне, особистий вибір представників кожної епохи на користь добра – якщо не тому, що так відчувають, то тому, що так їх вчили попередники. І добре, що вчили саме так.

Юлька Гриценко

Вас також може зацікавити:

1. Віктор Гюго “Знедолені”
2. Лабіринти роману (рецензія на книгу Мілана Кундери)
3. Джон Кехо – “Підсвідомість може все”

Лунала коляда, звучали вінчування… Також пані Ярина навчала молодь українських традицій, ділилася цінними думками: «Те поняття Різдва, яке нам подають ЗМІ є, як на мене, похабним (Діди Морози, червоні шапки…). На сьогодні засилля рекламою шалене. Проте це не збагачує наc духовно». Розповіла солістка й про події, які творять нашу історію та нас. «У 1987 році ми заснували Товариство Лева. Треба було колядувати, та не було збірників. Я передрукувала колядки у виконанні оо. Васильян. Вирішила йти шляхами Тараса Шевченка. Він мав захалявні книжечки, а я хотіла, щоб ми носили кишенькові. Добилася – видали «Колядки» тиражем 70 тис. Тож перший Вертеп ми поставили у Палаці Україна в Києві. Ми заговорили про Голодомор. Оце Вертеп! А зараз й у ньому – політика. На жаль, немає критики, бо якщо була б, то нецензурний репертуар зник би». Ярина Коваль наголосила й на тому, що мусимо мати історичну пам’ять. «Я не хочу занедбувати того укладу, яким жили мої предки. Нехай він буде простим і вічним. У нас вже й так багато вкрали. Деколи чую: «Не піду до церкви, послухаю Літургію по радіо». Гаразд, тоді увімкніть програму «Смак» і не сідайте до Святої вечері. Щодо Нового года – це не моє, це календарна сторінка, яка перегортається. А вишиванка… Хіба ж потрібно ходити до Академії мистецтв, щоб навчитися сорочку вишивати. Моя бабуся мені передала секрети цього мистецтва… Безліч усього в нас відібрали, та все ж – те добре, що надається нам у спадок, не знищать ніколи. Навіть якщо би спалили бібліотеки. Маємо такий комунікативний засіб як усна народна творчість. Як воно інтимно звучить – «з уст в уста», – висловила свої думки солістка капели «Трембіта».

Однак, для того, щоб пам’ятати, потрібно чи то колядки, чи пісні переспівувати від початку до кінця. Саме тому Ярина Коваль закликає студентів вносити нове життя у львівські кав’ярні: «Хрумнули щось та й колядуйте». Більше того, заохочує сповіщати радість Різдва Христового серед ближніх, друзів, просто по домівках. Дає настанови: «Колядники повинні бути святочними. Адже це люди, послані Богом до хати. Від них почасти залежить не лише наступний рік, а й, подекуди, ціле життя! Коляда – це не заробіток. Коли приходять із колядою, то не потрібно давати бозна-які гроші. Слід прийняти їх, як дітей Господніх».

Про те, як сповіщати людей про прихід Спасителя, студенти зрозуміли, прослухавши аудіозапис із щедрівками у виконанні срібного тенора світу Івана Козловського.

За гарним прикладом спудеї й самі взялись колядувати, вкотре довівши, що наука наукою, а душа повинна бути в кожного. Однак, куди важливіше, аби та душа була чистою, відкритою і сповненою життєдайного світла. Так, того, яке може змінити світ на краще…

Оксана Загакайло.

Фото  Софії Кочмар.

No related posts found

На фестивалі “Захід” ви презентували нову пісню: “Хлопчик для Серцебиття”. Розкажіть про історію появи пісні?

Можна вважати, що презентована пісня буде першим синглом з нового альбому?
Я наразі не мислю альбомами. Просто ще одна пісня.

До речі, робота над альбом уже розпочалась? Коли плануєте завершити та видати другу платівку гурту?
Нічого не плануємо. Гурт – це ефемерні зв’язкі між людьми, він може розпастить  або переформовуватись у будь який момент.

Дебютний альбом “Рецепт” доступний, як на фізичних носіях, так і у вільному завантаженні. Разом з тим, кожен бажаючий може подякувати за альбом довільною сумою. Існує якась статистика кількості тих, хто подякував та суми зібраних коштів?
До 3000 грн.

Альбом уже себе окупив?
І так і ні. Він дав поштовх для концертної діяльності, яка приносить прибуток, але продаж носіїв – це не рентабельна історія.

Ви погоджуєтесь з твердженням, що українська музика не потрібна Українцям?
Не вся українська музика, не всім українцям. Є люди, яким потрібен ТІК та естрада і не потрібні Джамала, Крихітка, Hardkiss, а є навпаки. Національна більшість бідна, вона взагалі не бере участі у споживанні музики за гроші, а дивиться її в телеефірах, слухає по радіо і на площах безкоштовно. Фактично мільйони українців не беруть участі у музичній економіці і їм і подають корпоративних та медіаперсонажів в якості “зірок”. Хоча вони б на них ніколи б квиток не придбали.

У своєму твіттер аккаунті ви писали, що задумуєтесь над написанням пісень російською мовою для виходу на музичний ринок Росії. Наскільки можливо, що це станеться в майбутньому?
Ніхто не знає. Думка посіяна, а чи проросте у вчинок – невідомо. Ясно одне – лишатись україномовним мейнстрімовим поп-рок гуртом в Україні – економічне самогубство. Цього року я часто озвучую цифри, бо мене постійно питають – о, ви мабуть заробляєте купу грошей, раз співаєте? Українці ніяк не можуть зняти рожеві окуляри і зрозуміти, що картинка в телевізорі і реальна музична економіка в цій країні – різні речі. Щоб артист заробив 1000$ на місяць, він має пострибати у банкіра на колінах один концерт або реальна публіка має купити квитки на цю суму. Якщо артист скаче з колін на коліна, молодець, хтось має це робити. А якщо ви спеціалізуєтесь не на обслуговуванні вечірок і подій, а просто займаєтесь музикою, це інша ситуація.  Увімкніть калькулятор: припустимо, у колективі 5 людей, щоб кожен заробив 1000$ на місяць, мусить бути 800 проданих квитків по 50 грн. Це повний БК. Як часто можна зібрати повний БК? А тепер подумайте про оренду залу, звукової апаратури, світла, роботи звукорежисерів, світлоінженерів, рекламну кампанію, поселення і харчування команди тощо і подвойте суму. Бажано, щоб щомісяця 1600 українців ходили на ваш концерт. З цих коштів треба відкласти частину на запис нових пісень, оренду репетиційної бази, зарплатню менеджера, зйомки відео, фотосесії і одяг, транспорт, оренду залу для наступного виступу. Все просто. Всі роблять вигляд, що музичний  гурт – це така собі машинка для друку грошей. Ма-я-чня, це витратна справа.

Невже справа в мові? Співаючи російською, ви не боїтесь загубитись серед великої кількості гуртів східного сусіда?
Я не боюсь загубитись, бо я знайшла себе, як автор. Це дає велику перевагу перед виконавцями, які ще невпевнені у тому що роблять.
Знайомі англійці-музиканти були на концерті, кажуть з англомовним репертуаром як співачка можу працювати там, якщо залучу хорошу продюсерську команду. Щодо російського ринку – українські групи часто цікавіше музично, а я що, це я, ні на кого не схожа і ніхто на мене.  Ніхто з авторів не переживає однаково одні ті самі речі.

Чи планує “Крихітка” переорієнтуватись на Західного споживача? Не плануєте випускати англомовні пісні?
Ми нічого ніколи не плануємо далеко.

Гурту складно потрапити в ротацію на радіо та телебачення?
Знов побуду Капітаном Очевидністю. Ротація коштує від нуля (особисті симпатії станції) до Х000$ на місяць. У нас як у некомерційного проекту немає бюджетів на її штучне стимулювання. Інколи пісні просто беруть. Інколи так само просто не беруть. Все залежить від персональних смаків керівників станцій, а не від нашої концертної затребуваності і не від реальної картини концертного ринку, на жаль. Інакше звичайно все б було на своїх місцях. На платних концертах ми збираємо 1/9 аудиторії ОЕ, 1/4 Бумбоксу. А в ефірі займаємо 1/50 частину того, що мають колеги.  Пов’язую це з національними комплексами і відсутністю у гурту “Крихітка” професійного, доброзичливого і питущого менеджера, який всім би регулярно з усіма бухав і нагадував що ми класна група. Для деяких закомплексованих ЗМІ сама по собі музика часто не аргумент, якою б класною вона не була. Вони часто симпатизують не продукту, а його медійному статусу і його ставлять в ефір.

Багато моїх друзів та знайомих відверто незадоволені жорсткою попсою на вітчизняних радіостанціях та телеканалах. Але ті ж компанії отримують свої прибутки та процвітають.
Чому, на вашу думку, в Україні слабо підтримують альтернативну музику? Чи вважаєте ви, що вона є неформатом на радіо і ТБ?
“Крихітка” – не буду собі брехати, типова для Європи поп-рок-музика. Журнал “Rolling Stone” наприклад написав, що ми схожі на Republica, а вони просто собі “techno-pop punk rock”. І ми, наприклад, від Brainstorm або Kate Nash з стильової точки зору не сильно відрізняємось. Українська альтернатива – це гурт “Щастя” або “Зелені Сестри”, “Тиша Kids”, KNOB. Ми виглядаємо альтернативними тільки на тлі корпоративної музики.  Це примітивний погляд на ситуацію “вони – погані попсюки”, а ми – “хороші митці”. Просто є незріла  і закомплексована інфраструктура, це факт. І так, нішевих станцій мало, це правда. Але це не означає, що існує  якійсь хадж проти культури і жанру. Це як кажуть не “зі зла, а по дурості”. Ситуація як у всіх молодих країнах така, що досвіду у радіоменеджерів мало, вони надто обережні і поп-культурою поки вважають лише 2-3 жанри +  “ненапряжних світових хітів”. В Норвегії по радіо звучить блек-метал в кав’ярнях і ніхто не звертає уваги, така собі фонова музика, тому що там це  же давно частина поп-культури. За 30 років ситуація тут поміняється. Я не розумію чому Дахи Брахи немає на радіо, чому Перкалаби, Люк, Стрикало чи Карпи немає в радіоефірі. В Британії, Франції, Латвії такі гурти грають на радіо, в Польщі також. Це наш варіант поп-формату, просто ще не всі розуміють що це і є україномовна поп-культура вже зараз.

Хто або що може змінити стан альтернативної музики в Україні? Яка в цьому роль держави?
Час. Просто має пройти час. Зараз ярлик “альтернативний” навішують на будь яку маловідому поп-рок групу не з телевізору. Треба дочекатись, коли 10 відсотків населення пройде через талант шоу, щоб медійники зрозумли – не всі люди з екрану можуть називатись українськими артистами.

Ваші шанувальники кажуть, що ви мало гастролюєте. В чому проблема – нестачі слухачів чи нормальних концертних майданчиків?
Ми мало? Знаєте, є українські “зірки”, що товкуться по шоу, а гастролюють раз на 3 роки і у ЗМІ все ще язик повертається називати їх “зірками”. В країні 2 десятки майданчиків місткістю 300 людей, з власним звуком, що відповідає потребах живого гурту і сценою. У DJ ситуація краще, їм багато не треба.  Зазіхати без спонсорів на більші або менші зали немає економічного сенсу. Власне, ми розробили прекрасну систему, коли публіка сама запрошує нас в своє місто і вже дали за нею 5 концертів цього року. Охочі піти на наш концерт реєструються на сайті, коли у місті збирається понад 150 людей, ми приїжджаємо.

Вас також може зацікавити:

1. «Мабуть слід сказати, що «Є! Радіо» — некомерційне радіо»
2. Моя “аtma” у їхній “sfera”
3. Сашко Положинський: “Ми просто робили те, що нам подобається”

Зовсім недавно, в Іспанії відбулася прем’єра фільму Фернандо Гонзалеса Моліни «3 метри вище неба». Актор Маріо Касас Сьєрра, який зіграв головну роль імпульсивного, бунтівного, волелюбного хлопця на ім’я Аче, вже наступного дня став кумиром підлітків та молоді. Доросліше покоління авторитетно передрікає йому в недалекому майбутньому славу Антоніо Бандераса. За перший уїк-енд після прем’єри картина
«3 метри над рівнем неба» стрічка зібрала 2 050 000 євро, за місяць прокату – 10 000 000, і стала найкасовішою в Іспанії за останній рік.

«3 метри вище неба» звичайна, на перший погляд, історія про двох молодих людей, які належать до різних соціальних кіл. Чиста, безневинна, слухняна школярка Бабі Алькізарпо всіма законами суспільства не повинна була зустрітися з байкером Уго Олівера на прізвисько Аче, який щодня ризикує життям у нескінченних бійках і нелегальних перегонах на мотоциклах, а ночі проводить в клубах з підозрілою репутацією, розважаючись з випадковими подружками. Однак життя тим і прекрасне, що спростовує всі правила, які придумують люди. Шляхи Бабі і Аче перетинаються, і між ними виникає почуття, які дано випробувати далеко не всім. Воно наздоганяє обраних не на твердому грунті, яку ми щодня відчуваємо під ногами, а в 3 метрах вище неба… І називається просто і зворушливо – Любов…

Головні герої фільму - Бабі і Аче

В український прокат ця картина виходить під назвою «3 метри вище неба» 3 листопада 2011 року. Неважливо, скільки вам років – якщо ви зберегли здатність плакати і сміятися через звичайні життєві історії, варто сходити на цей фільм. Хоча б для того, щоб згадати, що поруч з вами не тільки олігархи, бізнесмени, політики, бандити, наркомани і повії, які прописалися сьогодні в кіно, але також поруч живуть звичайні молоді люди. Такі, як Бабі та Аче, яким, однак, вдалося піднятися на 3 метри вище неба…

Маріо, ви дебютували у кіно в 2006 році у фільмі «Шлях Англійців» (більше відоме в світовому прокаті назва картини «Літній дощ» – Авт.) головного мачо Іспанії Антоніо Бандераса. Як почувалися на знімальному майданчику, знаючи, що за пультом сидить не просто режисер, а актор, популярний в усьому світі?

Прекрасно! Для мене це був перший професійний досвід. І дуже приголомшливий! Мені виповнилося всього 18 років, і раптом я опинився вдома у свого кумира. Навіть не міг повірити, що все це відбувається зі мною. По суті, я ще був дитиною – сьогодні б насолоджувався спілкуванням з Бандерасом зовсім по-іншому… До речі, ми до цих пір підтримуємо з ним теплі стосунки.

У вашому послужному списку 9 повнометражних фільмів і кілька популярних телесеріалів. Але справжня популярність прийшла все-таки після прем’єри фільму Фернандо Гонзалеса Моліни «3 метри вище неба». Ви відчули цю грань - між «одним з…» і «першим» у своєму кінематографічному цеху?

Крім «3 метрів вище неба» в 2010 році на телеекрани вийшов ще й фантастичний серіал «Корабель», в якому мені довірили роль Улісес. Звичайно, це велика удача для мене як артиста, що я брав у них участь. На мій погляд, «3 метра…»вдався через всю ту любов і ніжність, яку всі ми, знімальна група, вклали в цю картину. У пресі спочатку писали, що спочатку фільм («3 метри вище неба» – рімейк італійської стрічки 2004 року по роману Федеріко Моччіа) знімався тільки для того, щоб заробити на ньому гроші. Але це зовсім не так! Ні для мене, ні для режисера фінансовий успіх не був головним. Про це говорить хоча б той факт, що в кінці нинішнього року ми плануємо почати зйомки другої частини картини.

Фрагмент з фільму "3 метри вище неба"

Ви зараз берете участь ще в якихось проектах?

Я продовжую зніматися в телесеріалі «Корабель». Ми закінчуємо перший сезон і повинні почати роботу над другим. Я відкритий до нових пропозицій. Якщо керівництво телеканалу «Antena 3», де транслюється “Корабель», і виробник серіалу «Glodomedia» дозволять мені поєднувати зйомки на телебаченні з новими проектами в кіно, звичайно ж, буду їх розглядати.

У липні вам виповнилося 25 років. Ви ще зовсім молодий чоловік. Не виникло запаморочення від тієї слави, що обрушилася на вас після прем’єри фільму «3 метри вище неба»?

Я був досить популярним в своїй країні і до цієї картини. Але після «3 метрів…» тисячі підлітків ніби зійшли з розуму. Вони буквально не дають мені проходу на вулиці. Кажуть, що це найкращий фільм, який вони бачили в житті! (Сміється) Але, сподіваюся, я не захворію на зіркову хворобу, оскільки популярність і слава не ті цінності, які я вважаю головними в житті.

І що ж, якщо не секрет, переважує на шальках терезів?

Справжнє життя для мене – це моя сім’я. Батьки, брати (до речі, вони теж актори) Оскар і Крістіан, сестра Шейла… Зараз ми всі живемо в Мадриді, але продовжуємо розмовляти вдома галісійською (я родом з Ла Коруньї), часто готуємо національні страви, які нагадують нам про батьківщину… А вже потім усе інше – робота, друзі і так далі…

Отже, на останок ще декілька цікавих фактів про Маріо Касаса Сьєрра.

- Молодого актора часто запрошують виступати в якості моделі: його фотографії можна побачити у відомих іспанських та американських глянцевих журналах: «VanityFair», «Mustang», «Ragazza» і «Vanidid».

- Маріо Касас – активний учасник фонду відомого іспанського оперного співака Хосе Каррераса, що збирає пожертви для фінансування досліджень в області лікування лейкемії у дітей.

- Про особисте життя Касаса відомо мало. Після зйомок у фільмі «3 метри вище неба », звичайно ж, говорили про його стосунки з Марією Вальверде, яка зіграла роль баби. Однак жодних підтверджень тому не було. А недавно допитливі папараці все-таки підстерегли Маріо і Марію на вокзалі в Севільї, де недавно почалися зйомки фільму про протистояння поліцейських і наркодилерів «Група 7», в якому акторові запропонували зіграти одну з ролей. Парочка базікала, очікуючи потяг, щоб поїхати на пляж. Схоже, що одна з найкрасивіших молодих акторок Іспанії, все-таки розбила серце сучасного Ромео.

- Найбільш відомі картини, в яких знімався Маріо Касас: «Літній дощ» (Режисер Антоніо Бандерас, 2006) «Витік мізків» (режисер Фернандо Гонзалес Моліна, 2009), «Секс, вечірки і брехня» (режисер Альфонсо Албасете, 2009).

- Нещодавно Маріо Касас став лауреатом престижної кінематографічної нагороди «PremiosACE» в номінації «Кращий молодий актор» і номінантом «FotogramasdePlata» в номінації «Кращий кіноактор».

Вас також може зацікавити:

1. “Три метри вище неба” – вишукане іспанське кіно
2. Катя Бужинська: “Коли ми співали в категорії “рок”, я йому випадково розбила рота мікрофоном»

На перший погляд, історія досить проста. Зразкова школярка з багатої родини закохується у харизматичного розбишаку з мотоциклом, сумними очима і тарганами в голові. Аче (Маріо Касас) не визнає законів суспільства і не бажає жити за родинними правилами, і поряд з ним спокійна красуня Бабі (Марія Вальверде) стає справжнім жахіттям для своїх батьків та вчителів. Аче випускає пар у бійках та на нелегальних перегонах, а Бабі на знак протесту ігнорує школу та всі повчання матері і тікає з коханим.

Герої фільму Аче (Маріо Касас) та Бабі (Марія Вальверде)

Про таке кохання мріють всі дівчата, хоча у старших глядачів деякі сцени викликали посмішку, мовляв, так в житті не буває. Гарна операторська та режисерська робота та вродливі актори також доповнили цю ідеальну картину. Однак, як відомо, не може щастити завжди. Романтична історія кохання підлітків наповнюється дорослими проблемами. Раптом щось перемикає, і, хоча закохані аж ніяк не заслужили такої долі, в їх життя втручаються нещасні випадки, які навіть у присутніх на показі скептиків викликали сльози. І, хоча спочатку фільм і здавався солодкою історією кохання, яка обов’язково закінчиться добре, згодом стає зрозуміло, що це не той випадок.

Сказати, що акторський дует спекотного красеня Маріо Касаса і чарівної Марії Вальверде неперевершений – це пнесказати нічого. Поєднання гарної зовнішності з відмінною акторською роботою – рідкісне явище в сучасному європейському кіно і коли з ним стикаєшся, то це приносить безперечне задоволення.

Загалом, фільм дуже яскравий і, безсумнівно, він запам’ятовується. Фільм не відпустить свого глядача навіть після фінальних титрів. Не дивно, якщо виникне бажання подивитися його ще раз уже вдома, поруч з коханою людиною.

Через тиждень на сайті буде опубліковано ексклюзивне інтерв’ю з Маріо Касасом, котрий зіграв у фільмі одну з головних ролей. А зараз, перегляньте трейлер фільму.

Інтернет-журнал MOLODI інформаційний партнер фільму в Україні.

Вас також може зацікавити:

1. Future Shorts. Коротке кіно і хороше враження.

Ера радіо розпочалась з 1893 року. З тих далеких часів технології змінились кардинально. З появою та розвитком інтернету, онлайн-радіо може створити будь-хто. Проте, створити та розвивати успішну радіостанцію не кожному під силу. Мені пощастило поспілкуватись з тими двома скромними хлопцями, котрі творять інтернет-радіостанцію справжньої української музики, що називається «Є! Радіо». Отже, зустрічайте – Віталій Чижов та Ігор Левурда! Слухати радіо ви можете вже зараз, на сайті MOLODI. У меню праворуч, натисніть на кнопку «Слухати «Є! Радіо» в браузері».

Як до вас прийшла ідея створення інтернет-радіостанції?

Віталій Чижов: Ідея створення інтернет-радіостанції прийшла не до мене (жартує), її створили набагато раніше ніж я запустив «Є! Радіо». Що стосується даної станції, то формат лише української музики виявився дуже цікавим і вирішили спробувати. Як бачите експеримент виявився вдалим.

Ігор Левурда: Я приєднався до «Є! Радіо» лише минулого року (сама станція існує з 2008-го), тому можна сказати, що до ідеї взагалі ніякого відношення не маю :). А взагалі — таке радіо мало з’явитися. Цікаво лише чому так пізно…

Розкажіть коротко про себе. Що робите, чим живете?

Віталій Чижов: Якщо коротко, то я все свідоме життя займаюсь музичним радіомовленням і телебаченням. Окрім медіа сфери є багато цікавих молодіжних проектів.

Ігор Левурда: Займався в житті різними справами, але останні кілька років «працюю в Інтернеті». Цікавлюся новими веб-технологіями, музикою, іграми. Живу родиною та близькими людьми :)

Були якісь грошові витрати на створення радіостанції? Багато? На що саме витратили?

Ігор Левурда: Взагалі інтернет-радіо не вимагає (особливо на початку мовлення) великих затрат. Але якщо ви хочете створити дійсно «конкурентоспроможний продукт» доведеться трохи вкластися в розробку інтерактивного сайту, рекламу і т.д.

Є спонсори? Хто вас підтримує?

Ігор Левурда: Тут мабуть слід сказати, що «Є! Радіо» — некомерційне радіо. Головний наший спонсор — компанія ColoCall, в дата-центрі котрої розміщений сервер мовлення «Є! Радіо». Завдяки цим людям у нас відпали всі проблеми з потужностями, безпекою мовлення та трафіком. Також ми недавно зробили на сайті сторінку де можна знайти інформацію для тих, хто хоче пожертвувати якісь кошти на розвиток проекту.

У вас є програми власного виробництва? Може з’являться в майбутньому?

Віталій Чижов: У нас є дві програми власного виробництва – це хіт-парад «Є! ТОП 20», та «Природний відбір». В останньому слухачам дається можливість голосувати за нові треки, інколи нікому невідомих виконавців, переможці потрапляють в ротацію. Хочу підкреслити що цього тижня ця програма святкує першу річницю і за цей рік слухачі обрали близько 150 треків, які зазвучали на радіо.

Які плани на цей радіосезон?

Віталій Чижов: В цьому радіосезоні ми запустили гарячу двадцятку «Є! ТОП 20», зробили сайт більш інтерактивним. Окрім того було запущено другу станцію «Є! Рок Радіо». В планах є запуск ще декількох станцій.

Поділіться статистикою “Є Радіо”. Скільки слухачів, прихильників, може фанаток?

Віталій Чижов: кількість слухачів вимірюється тисячами, а от технічні засоби ще не навчились вимірювати кількість фанатів, проте постійних слухачів вистачає. Вони активно підтримують голосування на сайті, пишуть повідомлення.

На вашій станції існує поняття жанрового формату/неформату?

Віталій Чижов: «Є! Радіо» веде мовлення в форматі український ТОП 40, тобто лише ті треки, які актуальні сьогодні.

Де знаходиться штаб-квартира “Є Радіо”?

Віталій Чижов: В Буркіно Фасо (жартує), а на справді в київському бункері, справжньому бункері під землею.

Ігор Левурда: Це сервер у нас там стоїть. А якщо ви маєте на увазі якусь студію, або офіс — то такого немає. Ми з Віталієм взагалі живемо в різних містах, а інколи — в різних країнах :). І навіть ніколи не зустрічалися в реальному житті…

Інтернет-радіо в Україні має потенціал?

Віталій Чижов: Ще який. В Україні Інтернет тільки розвивається, тому і вага інтернет-радіо з кожним днем збільшується.

Ігор Левурда: Думаю, що в майбутньому інтернет-радіо замінить традиційні (ефірні) станції. Такі станції інтерактивніші і вимагають менших затрат на обслуговування. Крім того формат інтернет-радіо дозволяє краще орієнтуватися на особисті уподобання кожного конкретного слухача. Хоча нам до цього ще далеко :).

Є бажання створити радіо в офлайні?

Віталій Чижов: Якщо ви маєте на увазі ефірну станцію, то так. «Є! Радіо» відкусило би значну частину слухачів у існуючих станцій.

Що вас мотивує займатись цим проектом?

Віталій Чижов: Мені цікаво розвивати українську культуру в музичному сегменті. Є багато українських виконавців, у яких перший в житті ефір на радіо відбувся саме на нашій станції. Це як фабрика зірок, тільки в трохи менших масштабах.

Ігор Левурда: Я давно слідкую за розвитком «нової української музики», тому коли випала можливість взяти участь в роботі та розвитку українського інтернет-радіо, відразу цим зацікавився. Хочеться, щоб якомога більше людей зрозуміли, що українська музика не лише існує, але й розвивається, живе повним життям… Особливо стимулюють відгуки від слухачів, які після прослуховування Є! Радіо бувають по справжньому вражені великою кількістю та якістю сучасної української музики.

Вас також може зацікавити:

1. ФлайzZzа: “Поки що ми тримаємо свою лінію”
2. Підводна фотографія Олександра Семенова
3. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”

Сонячна Галявина в селі Родатичі

НЕОРГАНІЗОВАНІСТЬ

Організація фестивалю кульгала ще задовго до його початку. Офіційний сайт Заход не працював або висів з пустими сторінками. На диво, єдиним джерелом інформації виявилась група Вконтакте, де крім попередньо заявлених  учасників фестивалю не розміщувалось жодної інформації. Організатори позиціонували фестиваль, як наймасштабніший та най, най. Не було проблеми з квитками та було відчуття невизначеності.

Головний батько всія Заходу Яків Матвійчук обіцяв їдальню, душові кабінки, безпроблемний вхід на фест та багато інших базових умов для відпочинку. Остаточно я зрозумів, що все не просто так, коли за два дні до фесту повідомили, що безкоштовних автобусів до місця проведення не буде. А кому зараз легко? Так, підвів перевізник та Яків пообіцяв платні автобуси від вокзалу до бази. Я та мої друзі не бачили додаткового транспорту. Звичайні рейсові маршрути не справлялись з незвичним напливом бажаючих пофестивалити. Я зміг влізти лише в третій автобус, вислуховуючи невдоволення місцевих жителів, будучи десь у позі барана, у кінці набитого Богданчика. Наша ненависть до оргів була спільною.

На вході теж виникли проблеми. Охорона не знала, що робити з електронними квитками, придбаними в інтернеті та роздрукованими на звичайному аркуші А4. Як було пояснено заздалегідь, на вході скануватиметься кожен квиток. Таким чином, підробка квитка зводилась до мінімуму. На практиці, довелось чекати пана Якова, доки він власноруч перегляне електронні квитки та пояснить працівникам, що з ними робити. Бог з ним,  ще один промах, ще один фейл.

На вході кожен мав час, щоб передумати.

Може тут могли б бути обіцяні їдальні для людей

Мою заявку на акредитацію проігнорували. Навіть не отримав відповідь з відмовою.

ВІДРИВ!

1-ий день
Нарешті, відійду від усього негативного, що заважало нашому відпочинку. Як на мене, то сцена та звук були на вищому рівні. Огорожа стояла за декілька метрів від сцени (досить таки розповсюджена проблема на фестах), люди підходили якнайближче, аби насолодитись виступами улюблених гуртів. Музичний склад фесту задовільнив будь-якого прихильника українського продукту. Вистояти по 12 виступів за вечір фізично неможливо. Доводилось обирати кращих з-поміж кращих.

Вперше я почув “Фіолет” наживо і мушу погодитись, що гурт кайфовий! Гурт Мерва був на рівні. Їх “стіна смерті” запам’яталась усім. З нетерпіння я чекав виступу Димної Суміші і вони виправдали  мої сподівання. Юркеш – драйвові та запальні, їх музика примушує відриватись навіть тих, хто чув їх пісні вперше. Для себе відкрив гурт Квадраджесіма. Відтепер, я їх палкий прихильник!

Мерва

Саша Чемеров з Димної Суміші

Не розчарували На Відміну Від. Виступ дуже якісний! Уявляю, наскільки їм складно наживо відтворювати свої божевільно-речетативні пісні. Не побоюсь сказати, що зараз це найкрпащий хіп-хоп гурт України. Знову ж таки – це моя суб’єктивна думка. Єдиний мінус, що На Відміну виконали лиш декілька пісень, віддавши сцену Ділі.

На Відміну Від

2-ий день
Драйвові хлопці з гурту Оратанія тримали публіку до кінця виступу. Пісня Купальники розірвала всіх остаточно. O.Torvald не потребує пояснень. Це було якісно! Доволі таки оригінальне поєднання трембіти з класичними роковими інструментами додає Кораллі унікальності. Навіть між піснями, хлопці говорять з гуцульським діалектом.

Кораллі

Нарешті, мені вдалось побувати на концерті Крихітки! Це щось неймовірне! З перших пісень я не міг повірити, що все відбувається насправді. Голос Каші Сальцової зачаровує до останньої виконаної пісні. Гурт виклався на всі 100%!

Крихітка - це щось неймовірне!

Ot Vіnta дали такого жару, що ніхто не хотів їх відпускати зі сцени! Під час виступу рівненського гурту відчуваєш неабиякий заряд позитивної енергії.

Юрій Журавель з Ot Vіnta дає жару!

Засновники українскього реггі – The Вйо були на висоті! Добре, що вони таки об’єднались та дають коцерти. Безсумнівно, що вони увійдуть в історію нашої музики. Легенди!

Джа не потребує пояснень!

3-ий день
Дуже тепло публіка приймала білоруські гурти. Першими гостями стали TerraKod. Вони взяли слухачів жіночим та чоловічим вокалом. Білоруси Sciana розірвали всіх альтернативним роком у поєднанні з саксофоном.

Білоруський гурт Sciana

Завдяки каверу на Катерину Перову, Los Colorados відомі не тілька в межах України. Вони грали майже без перерв між піснями!

Саме на Заході я вперше побував на концерті оновленого Фліта. Новий барабанщик та вокаліст мають не менше драйву, ніж попередні. Популярність Флітів не згасла і це факт, натовп божеволів  одинаково під старі та нові треки гурту. Важко описати, що творилось під Їжачка!

Оновлений Фліт

Ще з 2003 року, коли Роллікс показали себе на альтернативній українській сцені, порівняння з Тартаком було неминучим. Уже зазраз вони на рівень вище, ніж група Сашка Положинського. Хлопці обіцяють, що восени цього року вийде другий альбом. На фестивалі, крім достатньо відомих пісень, вони потішили прихильників треками з обіцяного та вже такого очікуваного альбому.

Роллікс довели, що крутіших за них немає!

Легендарний Мертвий Півень виступав уже після 3 ночі, незважаючи на двогодинну затримку в програмі. Фестивальщикам ще вистачало сил підспівувати та підтанцьовувати! Хоча, за думками знайомих, оновлені Півні вже не ті.

Мертвий Півень ще живий

Загалом, на Заході виступили 37 гуртів! Організатори наступили на безліч граблів та, все ж таки, подякуємо їм за третю спробу організувати наймасштабніший фестиваль України! Шановні організатори, наступного разу виконуйте обіцяне, або взагалі не треба обіцяти, поки остаточно не будете впевнені. В Україні проводиться мало фестивалів, тому нам доводиться приймати те, що є. Будемо трохи вибаглівишими, тільки так отримаємо якісний продукт!

Дякую @getintothejam за фотографії!

Вас також може зацікавити:

1. Грузинська магія в Донецьку – Ніно Катамадзе
2. В луцьку відбувся Rock ‘n’ roll на снігу
3. Гайда на “ЗАХІД-2011″

Як виник гурт та хто був основоположником?

Валентин: Виникненню гурту сприяла ВОГО «Ми плюс». Наша зустріч відбулася саме у цій молодіжній організації. П’ятеро молодих хлопців, серед яких лише однин має музичну освіту, в один момент, зовсім несподівано, заграли разом. І вже у лютому цього року ми відсвяткували один рік існування «S.O.T.R.»

Хто пише тексти пісень і музику?

Толя: Слова нашої першої пісні «Там, де ти є» були подаровані нам солісткою гурту «7 kRock» Юлією Деркач. Музику до неї ми створили самі, і на першій же репетиції записали демо-версію цієї пісні та завантажили її в одну із соціальних мереж для оцінки глядачів. Всі наступні пісні написані Вовою Цибульським та Валентином Мушинським.

Ваші пісні не є оспівуванням затертих попсових тем. Ви співаєте про життєві цінності людей. Як саме «народжуються» такі композиції? Що виникає першим: слова чи музика?

Валентин: Наші пісні – це відображення наших почуттів. Ми не ставимо собі за мету навмисно створити пісню. Це виникає саме по собі. Ми можемо спочатку придумати музику, а потім слова, а можемо і навпаки. Творчість не є якимось запланованим процесом.

Що найбільше впливає на вашу творчість?

Валентин: Ми всі – християни і віримо в Ісуса Христа. Саме віра спонукає нас на написання таких текстів і на створення чогось іншого, аніж створюють попсові гурти, не у плані стилю музики, а у плані стилю слів.

Толя: У наш час музична індустрія переповнена банальними піснями про кохання. На нашу думку, такі пісні  не можуть змінити людину. Оскільки зараз у світі багато проблем, депресії, ситуацій, з яких люди просто не мають виходу, то наші пісні направлені саме на допомогу людям у вирішенні їхніх проблем.

Рома: Бог та Ісус Христос надихає нас на створення пісень на соціально важливу тематику.

Чому ви оспівуєте саме релігійну тематику?

Рома: Як і більшість людей, ми з дитинства вірили у Бога, але не надавали йому, важливого значення, аж доки не побачили, що Він вносить у наше життя реальні зміни. Особисто мене, мій внутрішній стан змінила віра у Бога.

Що ви хочете донести до людей своєю творчістю?

Рома: Показати людям, що їхнє життя не порожнє, а наповнене сенсом.

Валентин: У світі є не тільки цигарки, алкоголь та наркотики, а й багато інших надзвичайно цікавих речей, про які, зокрема, можна дізнатися повіривши у Господа.

Толя: Зруйнувати стереотипи про те, що, якщо ти модно одягнений, на автомобілі, з товстим гаманцем, то це робить тебе крутим. Це зовсім не так. Сенс життя не у гарному одязі та розпусному способі життя. Ми хочемо навчити людей тому, що говорить Біблія.

На яку вікову категорію розраховані ваші пісні?

Валентин: Ми орієнтуємося на молодь віком 13-18 років. Саме у цьому віці всі бажають спробувати вперше нікотин, алкоголь. Ми ж прагнемо застерегти їх від цього.

Рома: Якщо наша творчість позитивно вплине на старших людей, то це, звичайно, також буде дуже добре.

Де можна найчастіше побачити «Sound of the rain»?

Валентин: В основному ми виступаємо у Луцьку, але отримуємо запрошення й з інших міст України та її сусідів. За плечима уже фестиваль «Наводнение», який проходив у місті Генічеськ.

Толя: Зараз ми розвиваємося, набираємо обертів і бачимо перед собою багато перспектив, тому все попереду.

Чи траплялися з вами цікаві випадки на концертах?

Валентин: Одного разу після концерту ми роздавали усім присутнім Біблії. І коли один з представників молодіжної субкультури, зовсім не знайома нам людина, приєднався до цього, то ми були приємно здивовані, що він залишився небайдужим.

Які творчі плани на майбутнє?

Валентин: Наразі ми шукаємо спонсора для запису дебютного альбому, адже без якісних записів для нас зачинено багато дверей. Є можливість поїхати на музичний конкурс до Швеції, тому робимо все можливе для цього.

Чого найбільше сьогодні потребуєте?

Валентин: Сцени. Дайте нам сцену і там ми будемо відчувати себе комфортно і задоволено.

І насамкінець, ваші побажання читачам журналу?

Валентин: Шукайте альтернативу в житті.

Толя: Читайте Біблію, в ній є відповіді на усі запитання.

«Sound of the rain» – це:
Валентин Мушинський – вокал
Вова Цибульський – гітара
Рома Степанюк – бас-гітара
Толя Рабочаускас – клавіші
Наразі хлопці шукають барабанщика

Знайти «Sound of the rain» можна тут:
Група вконтакте
Сторінка на facebook

Вас також може зацікавити:

1. Kashtan of Death: “Якби не Цой, ми не грали б”
2. Сашко Положинський: “Ми просто робили те, що нам подобається”
3. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”