Цей науковий заклад відритий не лише для студентів, але й для всіх, хто прагне скористатися смачним та правильним науковим підходом. Корпус складається з чотирьох навчально-гастрономічних аудиторій, а сама філія получила кодову назву – «Кафедра».

На парадному вході корпусу у шкільних формах вас зустрічають грайливі абітурієнтки. Інженери, технократи, раціоналізатори і винахідники одразу ж можуть зайняти за столиками місце у своєму рідному «політеху». Шпаргалки з переліком напоїв та страв миттю будуть принесені кмітливими школярками. Замовлення, яке було виведено друкованим почерком студента, декан прочитає за барною стійкою, у той час як перший буде мати змогу приміряти окуляри зварювальника, за якими можна сховати сором незадовільної відвідуваності.

Далі по коридору йде фінансовий факультет. Саме тут за кухлем свіжого пива ви можете насолоджуватись читанням написаних на стінах економічних законів та формул. Медики навчатимуться через стіну. Саме тут майбутні хірурги можуть попрактикуватися у роботі зі скальпелем на величезному асортименті піц, а для анестезіологів бар вщент набитий якісним наркозом. А ось педагогів відправили на гальорку. Все це різноманіття та багато іншого чекає вас у ненауковій ресторації «Кафедра».

P.S. Если вы приезжаете в какой-то город на несколько дней, то снять квартиру посуточно киев будь то илл тернополь можно непосредственно в интернете – это и дешевле, и выбор больше.
Выбирая имя будущему ребенку полезно почитать про значение женского имени или мужского дабы возможно это использовать в процессе принятия столь важного решения.

Вас також може зацікавити:

1. Серце назовні або Кохати відкрито
2. Європа допоможе нам вдосконалити ЗНО?
3. Заочне навчання – справа за нами

Насамперед, при створенні свого блоґу ви повинні визначитися із тематикою. Так, блоґ — це свого роду ваш персональний щоденник, але найбільше цінуються записи не про ваше особисте життя, а про знання у певній галузі. Не потрібно звертати увагу на популярність вибраної тематики, головне, щоб представлена вами інформація була цікавою та корисною для читачів.

Не менш важливим є вибір платформи для написання ваших блоґо-записів. Інтернет-щоденник може бути як на окремому хостингу, так і на спеціальних ресурсах, на зразок Живого Журналу. В першому випадку ви отримуєте повноцінний персональний сайт, з яким ладні робити що заманеться, в тому числі монетизовувати, в другому — менше можливостей, але більше соціальних зв’язків.

Для тих, хто обрав розміщення блоґу на спеціальних ресурсах, радимо добре ознайомитися із доступними налаштуваннями вашого профілю, максимально можливо видозмінити свій блоґ. Це підвищить ймовірність того, що користувачі, “проходячи мимо”, залишаться там надовго. Також корисно побродити по подібних блоґах, залишити коментарі, таким чином звернути на себе увагу.

Обравши самостійних блоґ, вам прийдеться зіштовхнутися з питаннями вибору хостингу та домену. Тут поради прості: на потрібно вестися на “халяву”, краще купити мінімальні хостинг-пакети, яких з лихвою вистачить для ведення власного блоґу. Домени краще обирати, відповідно до мови вашого щоденника. Успіху, у цій цікавій справі.

Вас також може зацікавити:

1. Історія створення жіночого бюстгальтера
2. Історія створення дзеркала
3. Відеогра Super Mario Bros святкує 25-ту річницю створення

Наші дідусі і бабусі ходили до школи і вчилися там. Але подумайте тільки, це було не одну сотню років тому, з того часу змінилося в більшості все. Подивитися тільки яким став світ. Нова техніка, нові ліки, майже з кожним днем люди досягають все більше і більше. Але шкільна система залишилася такою як була.

В більшості батьки говорять дітям ти повинен ходити до школи, і вчитися добре, щоб отримати гарну освіту, і працювати на “когось”. Але так ж не правильно, подивитись тільки на Білла Гейтса, покинувшого Гарвард, він заснував Майкрософт, і на цей час майже сама багатіша людина в Америці, а йому 51 рік.

Цим я хочу сказати що навчання в школі чи інституті майже не залежить від розміру вашого гаманця. Люди стають багатими не від навчання а від простої ідеї, яка може змінити їхнє життя. Звичайно для реалізації цієї ідеї треба буде багато працювати але головне не боятисі відійти від стандартної “правильної” системи навчання “школа – інститут”, яка в наш час зовсім нічого не гарантує майбутньому випускнику – ні високооплачуваної роботи, ні сучасних знаннь.

P.S. В наше время все чаще начали заказывать мебель у специальных компаний-производителей напрямую потому как мебель на заказ часто оказывается более высокого качества и что главное ниже в цене.

Вас також може зацікавити:

1. Для чого навчатися в університеті?
2. Нова редакція Закону про вищу освіту

Здавалося б, що доволі некоректне питання, адже ми всі добре знаємо, що навчання в університеті передбачає як наслідок самореалізацію у певній професії. Та коли відразу запитуєш пересічного студента про це, то виникає хвилина мовчання або ж питання на запитання: як чому? Це і так всім зрозуміло, що без вищої освіти зараз нікуди.Звичайно, чимала частинка правди в цьому є. Але ж тоді виникає абсурдна ситуація- ти навчаєшся у вищому навчальному закладі лише заради диплому! А навіщо? І спеціаліст із тебе у даній професії ніякий, і бажання навчатися, і згодом працювати, теж у тебе немає.

Чому ж на даний момент більшість студентів обирають не ту професію, яка їм подобається та мають здібності у даному напрямку, а навчаються на тому факультеті, де престижно і вигідно. На запитання: «Що вплинуло на обрання даної професії?» Жартома чую відповідь: «Куди батьки вирішили!» Безумовно, це добре, що студент так ревно слухає своїх батьків, але ж це просто виникає тому, що молода людина абсолютно не знає у чому себе проявити і де себе віднайти у цьому світі. Чия це провина: держави, батьків чи молоді, яка на даний момент деградує? Це зовсім неясно. Мало хто думає про те, що буде завтра, через тиждень, рік, два. Усе набагато простіше- замість роздумів про майбутнє ми маємо як наслідок гедоністичний спосіб життя, а потім- несамостійність і абсолютну неготовність до дорослого життя.

Як кажуть- молоді роки для того, щоб жити лише для себе! Але хіба ж можна жити для себе, будучи залежними матеріально від батьків? На мою думку, ні. Хіба ж ми можемо гордо заявляти на весь світ, що я незалежний і самостійний, будучи далеко від дому і здебільшого згадувати про рідних лише у тому випадку, коли знову закінчуються гроші. Та це ж не воля і незалежність зовсім, а типова ситуація, що виникає у багатьох сім’ях. Звичайно, не всі студенти навчаються в університеті, аби навчатись і не всі шантажують батьків ще однією сесією, за яку потрібно заплатити чимало. Але їх не меншає. Парадокс у тому, що більшість молодих людей нічим не цікавиться: ні життям у державі, ні своїм майбутнім. Тому яка мета навчання у вищому навчальному закладі у наших українських студентів? Мені цікаво, а що думаєте ви із цього приводу?

Вас також може зацікавити:

1. Для чого хлопцям дівчата?
2. Заочне навчання – справа за нами

Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) в Україні не критикує хіба що ледачий. З недавніх пір серед невдоволених навіть МОН. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), що регулярно моніторить це питання, восени учні, батьки та школи з уже влаштованими на той час випускниками лояльніші до ЗНО, ніж навесні. При цьому виші, зокрема, НаУКМА, досі намагається боротися з цією системою оцінки знань.

2010-го за сприяння Української студентської спілки (УСС) стартувала інформаційна кампанія «Вступ без хабара», що окрім всього передбачала проведення відкритих уроків в школах. Активісти-студенти прагнули поінформувати батьків та абітурієнтів щодо суті ЗНО, розповісти про власний досвід вступу за цими тестами до вищих навчальних закладів . Окрім Одеської, Миколаївської та Київської областей особливого розголосу ця кампанія не зазнала, і це логічно: адже слід було домовлятися з місцевими управліннями освіти і науки, адміністрацією шкіл, викладачами, і пояснювати, чому це потрібно абітурієнтам, – у школах мало хто хотів йти на поступки.

Однак УСС не зупинилась на цьому. Пройшла низка «круглих столів» за участі народних депутатів парламентських комітетів із питань освіти та науки, експертів національного та регіональних центрів оцінювання якості освіти. 14-16 квітня відбулася міжнародна зустріч на цю тему, учасниками якої стали експерти з питань освіти з Азербайджану, Литви, Німеччини, Польщі, Росії та України. У результаті цього розпочала свою діяльність міжнародна мережа експертів у сфері зовнішнього незалежного оцінювання, які будуть консультувати Україну щодо подальших реформ у галузі вищої освіти та впровадження зовнішнього незалежного оцінювання, а також допомагати популяризувати переваги ЗНО в мас-медіа та соціальних мережах, забезпечувати збереження зовнішнього незалежного оцінювання як єдиного іспиту, що дозволяє абітурієнтам вступати до вищих навчальних закладів.

Прихильник новоствореної мережі, доктор математичних наук Марк Зельман, котрий має п’ятнадцятирічний досвід у сфері розробки тестів (SAT, GRE, GMAT) у Прінстоні (США), розповів про особливості системи в різних країнах. Головна відмінність між тестами – на чому неодноразово було наголошено – полягає в різниці між політичними та соціальними умовами в країнах США та Європи. Будь-які тести слід розглядати як соціально орієнтовані, тобто їх створення та оцінка переважно залежать від конкретних соціально-політичних настроїв.

Якщо в США давно існують так звані тести на здібності (ability tests), то у нас вони тільки в стадії розробки. Такі топові університети, як Гарвард, Прінстон, Єл були першими, хто використав assessment ability – оцінювання людей за їхніми здібностями, зокрема, здібностями до навчання. В Україні ж навіть провідні університети не мають можливості впроваджувати нововведення і вимушені підкорятися чинному законодавству. Наприклад, у 2009 році під час вступу до НаУКМА на добровільній основі абітурієнтам вперше було запропоновано написати тест на здібності. Ось як розповідає про це один із учасників того тестування, нинішній студент «Могилянки» соціолог Роман Дрямов: «Порівнювати можна могилянські тести та ЗНО. Тести на здібності – абсолютно інші. Але якщо вже обирати одне з двох, то першість, безперечно, за ЗНО. Аби така методика була більш-менш адекватною, спершу потрібно багато експериментувати з групами, де ці параметри відомі. Враховувати вікові, культурні, соціальні відмінності. А тут – як нам тоді пояснювали – просто скопіювали американський метод. Вийшло, як на мене, невідповідно до українських реалій».

У Великобританії оцінка іспитів відбувається за шкалою «A-level». Однак розробники цього тестування зрозуміли, що такий тест дискримінує абітурієнтів, адже доступ до знань у всіх різний. Тому вже 3-й рік в «туманному Альбіоні» запроваджено пілотний проект, який проводить, збирає та аналізує дані подібних тестувань. Він називається pilot ability – це пробний тест на оцінку здібностей, який повинен врахувати всі соціальні прошарки в країні, і «загнати» всіх в однакові рамки. Згаданий Марк Зельман також зізнався: під час розробки аналогічних тестів в США було виявлено, що вони дискримінують афро-американців. Тести були відправлені на доробку.

В Україні ситуація нагадує Великобританію, якщо говорити про спрямованість тестів на перевірку знань, а не здібностей. Це пов’язано з тим, що українські абітурієнти одразу обирають ВНЗ та спеціальність. Американські ж студенти просто вибирають ВНЗ, де протягом наступних 3 років самостійно визначають улюблені предмети.

Іноземні фахівці наголошують і на тому, що результати тестів за кордоном оскаржують у судах. У нас результати оскаржити можна лише протягом 3 днів з моменту отримання результатів тестування. А про конкретний час та дату апеляції абітурієнт може дізнатися, лише самостійно зателефонувавши до центру оцінювання якості освіти. І якщо в Україні апеляція полягає в повторній перевірці результатів тестів із неможливістю їх подальшого оскарження, то в США навіть існує термін «похибка виміру». Вона означає можливість помилки викладачів під час оцінки здібностей абітурієнта. Якщо такий факт виявляється, абітурієнт отримує компенсацію грошима.

Але Великобританія і США досить далекі від українських реалій. Варто нагадати першозадум ЗНО – це тести замість випускних іспитів. Але у 2008 році, коли ці тести вже були обов’язковими, абітурієнти складали ЗНО в квітні. На той час вони офіційно не вивчали ще 2 місяці навчальної програми. Через рік випускники писали тести все одно в травні, і лише з минулого року після закінчення навчального року – в червні.

У Польщі та Литві ЗНО досі розцінюють як випускні тести. А в Україні результати тестування вже є одним із головних документів під час вступу до ВНЗ. Лише для творчих спеціальностей досі дозволено вступні випробування.

Окрім проблеми якості тестів є зауваження щодо процедури самого ЗНО. Наприклад, у питанні рейтинговості. Вона формує оцінкову шкалу, де після 200 наступною найвищою оцінкою може бути 198. Досі невідомо, чому, маючи навіть 3 помилки, можна отримати ідеальне 200. А різниця між отриманням в сертифікаті 167 чи 165 балів може в шкалі мати різницю в 10 помилок.

Ще одним проблемним місцем є прозорість процедури написання тестування. У нас абітурієнтів випускають до вбиральні, де вони мають реальну можливість зазирнути в усі шпаргалки. Або ж зателефонувати мамі, яка сидить біля Інтернету. Чи написати sms-ку. У тій же Грузії тестування проводять у великих університетських аудиторіях або на площах, де все фільмують камери. Там будь-які порушення будуть поміченими й абітурієнт одразу буде знятий з процедури написання тестів.

В абітурієнтів також виникають питання щодо рівня компетентності укладачів тестів і наступної оцінки результатів. Для цієї процедури варто залучити не шкільних учителів, а професорів топових вищих навчальних закладів України. Адже саме вони зацікавлені в прийомі розумних та вмотивованих абітурієнтів…

Ще однією поважною проблемою є розходження між тим, що навчають у школі, і тим, що вимагають на тестуванні. Розробники ЗНО переконують, що тести розроблені відповідно до рекомендованих міносвіти навчальних програм, і «діти просто нічого не хочуть вчити». Проблема насправді в тому, що тести дійсно мають відповідати політично-економічним умовам в країні. В Україні бракує грошей для достойної зарплатні викладачам. Останні, у свою чергу, не будуть належно навчати дітей. А ті не матимуть змоги самостійно вступити до ВНЗ.

Не передбачено коштів і для першокласних спеціалістів, які б могли займатися розробкою інструментарію для оцінки знань та здібностей вступників. Якщо в США для цього вже існує окрема наука, українські науковці незабаром лише почнуть читати дослідження з Інтернету. До розробки ж власної методології справа дійде нескоро.

Як відомо, на початку 2010-го навчального року хотіли взагалі скасувати процедуру тестування в Україні. А нині неможливо пролобіювати питання закріплення ЗНО на законодавчому рівні у владних органах – ніхто з чинної влади в цьому не зацікавлений. «Нагорі» так само не зацікавлені й в тому, щоб абітурієнти здобували вищу освіту, ставали бакалаврами та магістрами. Як інакше сприймати зменшення кількості бюджетних місць та фінансування окремим університетам, які й так не мали грошей для проведення власних досліджень, закупівлі потрібної літератури тощо.

У ході спілкування з іноземними спеціалістами у ході згаданої вище конференції стало зрозумілим одне: створити першокласну процедуру тестування та укласти якісні тести нескладно. Крім певного часу, це потребує коштів та зацікавленості чинної політичної влади.

А от цього наразі в Україні не помітно.

Вас також може зацікавити:

1. Нова редакція Закону про вищу освіту
2. Заочне навчання – справа за нами
3. Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя

Кирило – Мефодіївська фундація підтримує талановиту і професійно сфокусовану молодь, сприяє розвитку науки й освіти та національно-культурного рівня України. Один з амбітних проектів Кирило-Мефодіївської фундації є Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя, українця за походженням та покликанням, ученого-фізика світового рівня.

Іван  Пулюй був завідувачем кафедри  фізики, деканом першого електротехнічного  факультету, ректором Німецької політехніки  у Празі, ініціатором відкриття  першої в Європі електростанції, що працювала від змінного току, а також винахідником електронно-променевої трубки, під дією якої вперше – набагато раніше за Рентгена, з яким учений працював на той час в одному кабінеті, – зробив знімок кісток руки своєї маленької доньки.

Вибір імені Івана Пулюя для назви стипендійної програми – це символ змін, які дозволять обдарованій та цілеспрямованій українській молоді відчути себе потрібними в своїй країні й отримати всі можливості для особистого розвитку.

Умови конкурсу і реєстрація учасників – на сайті www.stypendiya.com.ua

Вас також може зацікавити:

1. Нова редакція Закону про вищу освіту
2. Заочне навчання – справа за нами

Викладач з предмету – середнього зросту чоловік років під 60-65 – мав оригінальну систему мотивації: додаткові бали (звісно, незначна кількість) за екзамен можна було отримати, якщо сядеш на першій парті, або здаси свій білет першим, наприклад. Тут варто зауважити, що професор, судячи з його лекцій, складав враження компетентної в своїй області людини, і, між іншим, те саме я можу сказати про всіх викладачів, з якими мав справу. І от після екзамену цей викладач запропонував бажаючим з тою самою мотивацією долучитися до написання статті в журнал. Єдиним бажаючим виявився я.

З’ясувалося, що стаття буде на тему підвищення мотивації та контролю навчання у заочників. Я вже давно заховав свої ідеалістичні погляди щодо країни в далеку шухляду,  але тут вирішив – чом би й не поділитися своїми думками. Тому на першу зустріч я приніс викладачу декілька сторінок своїх думок, основним посилом яких було наступне: боріться зі списуванням, бо поки це ключова проблема, через яку студенти не вчаться.

Один молодший за мене однокурсник «виїжджає» на кожній сесії виключно за рахунок списування. Причому він не знає що таке інтернет, він не пише чи друкує шпаргалки – він тупо сідає на останню парту, дістає підручник (навіть якщо це 800-сторінковий фоліант), і списує.

Думаю, що проблема очевидна не тільки мені, але й вам. І най би справа була в тому, що ми дуже хитрі чи спритні – ні, це більшість викладачів навмисно ігнорує той факт, що ми списуємо. Я так розумію, що ВНЗ просто зацікавлений в тому, щоб контрактні заочники продовжували вчитися і сплачувати в касу. Але ж як щодо індивідуальної чесності?

Звісно, списування стосується й рефератів. Адже існують й інші варіанти самостійних робіт – критичний огляд свіжої публікації (вважаю класним варіантом), наповнення вікіпедії по визначеній темі. (Хоча яка вікіпедія, коли в комп’ютерному класі університету досі стоять Pentium II з Win98, які вже без ScanDisk не вміють запускатися.) Насамкінець, чому б не оновити теми для рефератів, щоб їх неможливо було знайти в Інтернеті?

Усі ці думки я озвучив викладачу, і знаєте, що він мені відповів? По-перше, він сказав, що інколи певні викладачі думають: навіщо мені додаткові проблеми з тими заочниками, хай він спише, хоч щось дізнається на тому екзамені, отримає хоча б трійку й до побачення. Ну, це давно було зрозуміло. Щодо Інтернету професор прокоментував наступним чином:

- Якщо студент вміє й хоче скачати той реферат з Інтернету, то нехай він це робить, це вже щось. От якби він цього не робив – це було б зовсім погано.

Тут обійдуся без власних коментарів. Ну, нехай – врешті-решт, в нас із ним ділові стосунки, а отже, замовник завжди правий. Ми продовжуємо спілкуватися на тему, і з’ясовується, що таке саме питання піднімалось парою місяців раніше, але тоді воно не було помічене, а зараз буде нова конференція, за результатами якої можуть бути навіть внесені відповідні зміни до закону про освіту. Основною тезою попереднього виступу було додання до навчального процесу 2-3 консультацій протягом семестру, під час яких здійснювалось би спілкування з викладачем, міри по заохоченню до вивчення дисципліни й модульний контроль.

Ця ідея про 2-3 консультації впродовж семестру може на перший погляд здатися привабливою, адже навчання стане не просто друком шпаргалок в переддень екзаменів, але й певною підготовчою роботою до кожної консультації, здачами контрольних робіт, виконанням домашнього завдання. Проте інша моя однокурсниця живе в Сімферополі і кожну сесію їздить в Київ. Така поїздка, за її словами, виходить їй приблизно в 3 000 грн., і зарплатню вона за ці дні не отримує. Кожна з цих 2-3 консультацій теж обійдеться їй в 1000-1500 грн. (консультації мають проводитися по кожному предмету, тому така поїздка може тривати до тижня). Чи варті ці консультації таких грошей?

-  Так а що ж я маю додати, якщо ідея вже готова, і ви лише хочете її наново озвучити? – питаю.

-  Додайте абзац з тими думками про Інтернет, що ви попередньо давали.

Ага, ну хоч щось. Але на цей раз мені в руки попадає ця попередня стаття для виступу. Я як копірайтер одразу розумію – погано структуровано, непослідовно написано, є дещо зайве. Словом, треба переробити хоча б вступ, а далі подивимось. Отже я переробляю початок, суть котрого можна описати так:

«Не всі студенти справді навчаються, помічені непоодинокі випадки списування»

в таке (короткий зміст):

«Є суттєва частина заочників, які поступають в університети задля отримання диплому про вищу освіту і доступу до більш високооплачуваної роботи, і це цікавить їх більше, ніж ті знання, що вони можуть здобути, тому вони намагаються полегшити собі життя активно списуючи і вдаючись до різноманітних сучасних технологій (мікронаушники, блютуз, 3G-інтернет), що в них успішно й виходить».

На наступний день я приношу цей текст до викладача, він починає читати, і каже:

-        Ну, тут очевидно потрібні ще правки, я тоді сам допишу і відправлю у видавництво.

-        А є помилки? – питаю.

-        Та ні, просто не можна писати, що студенти йдуть в університет, щоб отримувати диплом і роботу, а не знання, а то ж ректор образиться – як же так, таке говорять про його університет.

Про це ми розмовляли з ним тиждень тому, але я й досі не можу прийти до тями.

Яким чином можна щось покращувати, коли ми закриваємо очі на головне, тільки щоб не образити керівництво? Ок, я черговий раз запакую свій ідеалізм в шухлядку, але звідки береться ентузіазм у таких викладачів, які видумують якісь нові складні методи та способи покращення навчання, ясно усвідомлюючи, що хоч найпростіше рішення й перед носом, говорити про нього заборонено? Нащо тоді ці зміни, статті в журнали? Нащо ці ініціативи, ці зайві рухи тілом, особливо коли тобі під 65? Невже замість вирішення проблеми найлегшим шляхом – в лоб – варто видумувати додатковий головний біль й студентам й викладачам? Пішла ж голота на вигадки!

Але я не хочу бути черговим скептиком чи песимістом, який вкотре чимось незадоволений в нашій країні, тому наостанок хочу сказати дещо позитивне. Не дивлячись на те, що

• серед моїх однокурсників є студенти, яких я ніколи не бачив, бо за закриту сесію вони платять щорічно N-ну суму грошей;
• деяким заочникам вдається списувати навіть з товстих підручників;
• існують технології заміни студента іншим (із заміною фото в заліковці), які легко можуть бути викритими, але й досі активно практикуються;
• від власної ліні роздрукувати й порізати шпаргалки студенти долучають друзів й користуються недешевими мікронаушниками;
• всі шпаргалки й реферати вже давно викладені в інтернеті попередниками

наша освіта все ж дає нам можливість здобути високоякісні знання. Адже ми самі обираємо, замовити розрахункову роботу чи самому її зробити, скачати реферат чи написати його самостійно, списати чи вивчити, врешті-решт, докласти зусиль й стати бюджетником чи розраховувати через власну обмеженість лише на контрактну форму. В нас досі існують й підтримуються класні бібліотеки, є компетентні й віддані своїй справі викладачі. Тому якщо ви хочете не змарнувати 5 років навчання – вчіться й не шукайте собі відмазок.

Вас також може зацікавити:

1. Нова редакція Закону про вищу освіту
2. Мистецтво володіти часом!
3. Свобода українського слова

 
Хочу приділити увагу лише одному пункту з нової редакції, а саме про можливість зміни плати за навчання студентам-контрактникам. Згідно цього пункту плату за навчання студентам зможуть змінювати протягом навчального року раз в рік, але на суму, яка цілковито залежатиме від ректорату.

Цікава вийде ситуація, що студентам-контрактникам загрожує підвищення цін по раніше укладеним контрактам, що суперечить Закону, який діяв на момент підписання.

В цьогорічних абітурієнтів стає все більше і більше перепонів на здобуття вищої освіти: екзамени в школі, ЗНО, вступні екзамени (ВУЗи отримують і такі привілеї), зменшення державного замовлення підготовки бакалаврів на 42%, а тепер і загроза неспроможності оплати коштів за навчання.

Ось що трактує нам Конституція:

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Спираючись на основний Закон України, можна зробити висновок, що нинішнє міністерство продовжує створювати перепону у гарантованому праві на отримання якісної освіти (будь-якої) .

Як на мене, краще за все повернутись до системи оцінки знань 2009 року, коли оцінка отримана на ЗНО зараховувалась як екзаменаційна до атестату, що зменшувало навантаження для школяра. + не було конкурсу атестатів, що зменшило корупційну діяльність у ВНЗ.

З вищесказаного можна зробити висновок, що деякі пункти нової редакції ЗУ “Про вищу освіту” можна вважати незаконноми, бо вони не відповідають Конституції України та ЗУ “Про освіту” (п.5 ст.61)

No related posts found

На планеті Земля приблизно 7 мільярдів людей. І всі ми різні: зі своїми проблемами, почуттями, станом душі , переживаннями внутрішнього світу та крикущим «я», яке дуже часто ставимо на передній план у житті. Але, незважаючи на це, кожний із нас завжди прагне досягти своєї мети, прожити життя так, вважаємо за потрібне.

Життя – непроста річ, яка завжди приносить сюрпризи, і заставляє робити вибір. Одним із таких виборів є закінчення школи, коли постає питання: « Де навчатись?» Кожного випускника дана тема переслідує і, тоді згадуються усі знайомі, впливові родичі та на сімейних нарадах батьки постійно задають запитання: « Ти вже вирішив(-ла), де будеш навчатися?» Але…знову розгублені очі випускника і намагання відійти від даної теми. Така ситуація знайома кожному студентові. Але перше запитання, яке виникає: « Чи здобувати освіту в рідній країні?»

Навчання в країнах Західної Європи відкриває безліч можливостей. Адже саме Західна Європа традиційно вважається колискою вищої освіти, що зародилася ще в античні часи. Історія найвідоміших вузів – Болоньї, Кембріджа, Оксфорда налічує кілька сотень років. Французькі, німецькі, польські, англійські, італійські та іспанські вищі навчальні заклади пропонують безпрецедентні можливості для одержання освіти і ведення наукової діяльності – незалежно від предмету дослідження.

Навчання в Європі є одним із найпрестижніших. Європейська вища освіта це, насамперед, довгостроковий внесок. Можна навіть сказати, що це – інвестиція в себе. Здобуття освіти у вузах ЄС – це можливість працевлаштування на території і не тільки. Європейські дипломи признаються без додаткового підтвердження у всіх країнах Європейського союзу, а також у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії. Вітчизняні навчальні заклади, на жаль, цим похвалитися не можуть. Випускникам вузів СНД, щоб влаштуватися на роботу закордоном, доведеться пройти тривалу процедуру визнання диплома. Випускники ж вузів Європи можуть сміливо брати будь-які вершини – їм нічого підтверджувати не доведеться. Студенти Європейських вузів в обов’язковому порядку проходять стажування під час навчання. В ході стажувань , вони отримують те, чого часто не вистачає багатьом молодим фахівцям – досвід. До того ж, в процесі стажування багатьом вдається зарекомендувати себе перед працедавцем і отримати робоче місце навіть раніше, ніж диплом. Погодьтеся, працедавець віддасть перевагу практикові, а не теоретиком. Тим більше, володіння іноземними мовами європейському студентові забезпечене. Навіть, якщо студент захоче повернутися на Батьківщину, диплом зарубіжного вузу і знання іноземної мови – хороші передумови успішної кар’єри.

Статистичні дослідження показали, найбільших успіхів у роботі досягають молоді люди у віці 25-29 років, що супроводжується стрімким кар’єрним зростанням, стартовим майданчиком для якого є вища освіта. Але, за даними досліджень ринку праці України, люди, які отримали вищу освіту закордоном, користуються високим попитом серед працедавців провідних компаній. Це дає студентам майже 100%-ві гарантії працевлаштування, чого не можна сказати про тих, хто здобув декілька вищих освіт і вузах нашої країни. Навчання, стажування та дослідницька робота закордоном збагачує індивідуальний досвід людини, надає їй можливість дізнатися більше про інші моделі створення та поширення знань, дозволяє їй розширити мережу своїх контактів та свого спілкування, і дає змогу поглибити знання іноземних мов.

Для забезпечення освітньої мобільності у ЄС було засновано низку спеціальних програм, найвідомішою з яких є програма Еразмус Мундус, яка була започаткована в 2004 році і є механізмом студентських та академічних обмінів між державами Євросоюзу та країнами за його межами. Студенти старших курсів і науковці з різних країн мають змогу отримати стипендії від ЄС для продовження навчання або проведення наукових досліджень у країнах ЄС. Ще є безліч програм, які допомагають із працевлаштуванням або ж допомагають молоді обрати напрям, у якому вона буде працювати.

На даний час існує маса фірм, які допомагають студентами отримати освіту за кордоном. Однією із них є молода компанія « Навчання в Польщі і за кордоном», заснована у 2010 році. Дана фірма дає можливість дізнатися про засади навчання у Західній Європі і реалізувати свою мрію – здобути європейську освіту. На сайті (http://osvita-pl.at.ua/) можна знайти корисну інформацію про навчання в Польщі, а також за кордоном. Статті про вищі навчальні заклади Польщі та Європи, поради абітурієнтам, цікавостки із студентського життя за кордоном. І це ще не все…Завітаючи на цей сайт, Ви дізнаєтесь все про навчання у Західній Європі не відходячи від монітора комп’ютера.

Європа – не стоїть на місці. Світ навколо нас швидко змінюється. Процеси глобалізації, інтернаціоналізації, інформатизації суспільства йдуть пришвидшеними темпами, у зв’язку з чим відкриваються нові можливості для персонального розвитку кожного з нас.

Кар’єра закордоном дає можливість залучатися до нової для себе культури, побачити світ і знайти та налагодити зв’язки, які неодмінно стануть у нагоді. Це шанс реалізувати свій потенціал, досягти кар’єрних висот, знайти упевненість в своїх силах і знаннях.

Як говорив Дженнінгс Браян: « Доля – не випадковість, а предмет вибору; її не очікують, а завойовують». Адже актуальність та реальність отримання сучасної освіти, а як наслідок – успішної кар’єри міжнародного рівня – у наших руках!

Віп телефони недорого і на різний смак , широкий вибір: GUCCI, CHANEL, LOUIS VUITTON, CHRISTIAN DIOR, dior, GOLDVISH, CARTIER, VERTU, FERRARI, LAMBORGHINI, PORSCHE, ROLEX, MOBIADO. Ексклюзивні жіночі мобільні телефони. Найкращий спеціалізований інтернет-магазин.

No related posts found

- «Може ви говорите  про міністерство торгівлі освітою?»

Стан сучасної освіти і рівень підготовки учнів шкіл і випускників вищих навчальних закладів з кожними роком падає. Але у міністерстві не особливо цим переймаються, адже освічені люди не так вже їм і потрібні. Їм більше потрібні їхні гроші, ніж знання. І у цьому батьки учнів і студентів охоче допомагають міністерству, вкладаючи «добровільно-примусово» власні активи у кишені ректорів, службовців і інших працівників освіти. А якщо не вкладають, то видають закони, які принесуть їм доходи з кишень тих же батьків. І винні ті самі батьки, які сприймають хабар, як норму і одну з ключових ланок системи сучасної освіти (але не завжди). Наші люди так навчені, і нічого з цим не вдієш.

З приходом нового міністра освіти ситуація не дуже то й змінилась, і я думаю, що ви знаєте в яку сторону. Ось деякі перли його діяльності.

Обов’язкова дошкільна освіта.

Дошкільна освіта в Україні тепер є обов’язковою, що приносить куди більші труднощі, ніж, припустимо, абітурієнту вступ у ВНЗ. Дитині потрібно в дитсадок, але де той дитсадок знайти, якщо в цих будинках тепер офіси, філії банків, податкові інспекції? Їх не хватало при добровільному відвідуванні, а що буде за теперішніх умов? До того ж, при закінчені дошкільної освіти видається документ, за яким приймають у середню школу. І тут з’являються люди які зможуть зробити відповідний документ за певний «скромний» гонорар.

Повернення до 11-річної системи освіти.

На початку 2010 року ніхто і подумати не зміг би, що повернуть 11-річку. Звісно, йшли такі розмови, але ніхто і думки не припускав, що це станеться так раптово. Після сходження на «трон» нового міністра освіти, буквально за місяці був прийнятий закон про повернення 11-річної системи освіти, якого не чекав ніхто: ні учні, ні вчителі, ні батьки. Вдумайтесь, що діти повинні вивчити матеріал, який був розрахований на три роки,  за два!  Але будь-яких підручників для цього не було, міністерство ніякими темпами не встигало їх друкувати (до навчального року лишалось менше місця). І тут міністерство пропонує варіант: качати підручники з Інтернету. І скажіть, будь-ласка, де повинен учень скачати підручник, якщо він живе у селі, в якому і приблизно немає Інтернету? А тим більше не всі мають персональні комп’ютери. Але якщо говорити словами Табачника: «Населені пункти забезпечені Інтернетом на 100%». Тут навіть і коментувати нічого.

Але що ж спонукало владу зробити такий крок? Заглянемо в 2012 рік. Якщо би залишилась 12-річна система, то цей рік залишився би без випускників. А це приблизно 400 тис. потенційних студентів. І кожного року такі абітурієнти приносять до кас ВНЗ близько 2 млрд. доларів (в тому числі з бюджету).  А за час навчання ця сума примножується. Тобто міністерство недоотримає близько 1 млрд. доларів! Навіщо їм йти на такі втрати?

ЗНО

В недалекому 2008 році був прийнятий закон, який затверджував Зовнішнє Незалежне Оцінювання обов’язковим іспитом, який здавали всі випускники шкіл, і результати якого були єдиним критерієм при вступі у ВНЗ. Це був великий експеримент української системи освіти, який виправдав себе.

Але теперішній міністр освіти вважає, що ЗНО не є достатнім критерієм при вступі до ВНЗ. Він вважає доцільним ввести так званий «бал університету», який зведе нанівець всі здобуття ЗНО. Інакше кажучи, в систему освіти повернеться та корупція, яка панувала  і до ЗНО. Станеться це чи ні, ми побачимо в найближчим часом.

Та і говорити про те, що з приходом ЗНО корупція в у вищих навчальних закладах зникла було б нерозумно. Цьогорічна вступна кампанія яскраво показала це. Зокрема історії з КНУ ім. Тараса Шевченка, де на спеціальність «міжнародні відносини» навіть діти з 200 балами з кожного предмету не проходили. А якщо глянути на списки зарахованих, то можна побачити, що в списки попали абітурієнти не з першого десятка, а з другої, а то й з третьої сотні. І це не поодинокі випадки.

Переписування підручників.

Думаю, що всім відома ця історія з підручником з історії України, де були відкинуті, зокрема, відомості про героїв Крут, зменшили обсяг інформації про Січових Стрільців, словосполучення «штучний голодомор» замінили на «голодомор»,  а також прибрали хід виборів 2004-го року. І це ще не одне виправлення, якого зазнав підручник. І більшість цих поправок стосувались російської політики в Україні, які перетворювали Росію, як колишнього неагресивного колонізатора.

Отже, якщо підсумувати вище сказане, то можна зробити висновок, що сучасна освіта в Україні повинна удосконалюватись, а не змінюватись з кожним роком. Потрібно дотримуватись певних традицій і ідеологій, які властиві для України, а не для сусідніх держав. Ширше вводити європейські стандарти. І, врешті-решт, дорожити власною історією. Адже народ, який не знає свого минулого, приречений пережити його знову.

No related posts found