Між карпатських гір поблизу села Микуличин з 10 по 15 серпня відбулась «Перша літня літературна школа» від літклубу «Маруся». Організатори вирішили не мордувати учасників  проекту спекою міських вулиць та вузькими аудиторіями, а запросити молодих літераторів провести тиждень на природі в наметовому містечку, поєднавши чисте повітря, навчання та спілкування.

Тренерами школи стали письменники Тарас Прохасько, Степан Процюк, Максим Кідрук, поет і перекладач Ілля Стронґовський, а також координатори літклубу «Маруся» Дмитро Стретович, Марія Придьма та Анастасія Печериця. Молодих літераторів навчали  літературному менеджменту, перекладацькому ремеслу, піару, співпраці з видавництвами, плануванню кар’єри тощо. Частина тренінгів була  пов’язана з особистим розвитком людини, без якого хорошим письменником стати не можливо. Крім того учасникам радили, як уникнути графоманства, про що писати, і що робити для перемоги на літературних конкурсах. Загалом навчальна програма, хоч і стисло, але охопила практично всі аспекти літературного процесу в Україні.

Кожного вечора «літшкольники» збирались біля ватри, спілкувались, ділились враженнями, співали українські пісні, влаштовували поетичні читання, і швидко стали справжніми друзями. А останній день школи завершився нагородженням присутніх сертифікатами, побажаннями та гуляннями біля вогню.

Анастасія Печериця, керівник навчальної програми проекту: «Ми отримали 123 заявки на участь у школі, але з них відібрали тільки 25 найвмотивованіших та найталановитіших людей з різних регіонів України. Цікаво те, що 90% отриманих нами анкет були від дівчат. В результаті, ми зібрали абсолютно різних та неординарних особистостей, яких об’єднували інтереси та любов до літератури».

Дмитро Стретович, Голова Оргкомітету: «Нині в Україні немає жодного проекту, який давав би можливість молодим літераторам навчатись та розвиватись. Щоб змінити подібний стан речей, ми і проводимо цю школу. Молодим учасникам літпроцесу варто орієнтуватись в реаліях української літературної галузі, в культурному менеджменті тощо. Наша організація поки не має фінансування, тому літературна школа тривала лише 6 днів, але в наступному році ми плануємо зробити її тривалішою».

Ілля Стронґовський, поет, перекладач, тренер літшколи: «Після такої акції змінюється оптика. До всього хочеться додати висхідний степінь. Зовсім іншими очима дивишся на молодняк і на перспективи. Знайти цікавих і небайдужих слухачів, в принципі, не проблема, але знайти діяльних слухачів, котрі використовуватимуть набуті знання – ось справжня радість для лектора. Дуже правильно обране місце – абстрагуватися від міста і виснажливої погоди, щоб зосередитися на спілкуванні в умовах постійного естетичного кайфу від природи. Дуже якісно все було зорґанізовано. Непристойно високий рівень для дебюту, можна сказати. Навіть намагаючись відшукати недоліки, знаходиш тільки шляхи розвитку. І зрозуміло, що дуже сподобалося бути частиною чогось нового, переконливого і важливого.»

Світлана Корчагіна, учасниця літшколи, м. Львів: «Радує те, що нарешті все більше переймаємо корисний європейський досвід. Тренери не боялися розповідати молодим про сучасний літпроцес без рожевих окулярів, водночас, пропонуючи методи, конкретні поради, як молоді таки зайняти власну нішу у химерному світі сучасної української літератури. Мабуть, лише Тарас Прохасько у своїй лекції зосередився саме на процесі написання літературних творів. Власне, більшої уваги до самих текстів мені і бракувало. А також говорилося майже виключно про поетичні твори (навіть на традиційних посиденьках біля вогнища читали лише вірші), тож висловлюю побажання на майбутнє не обминати увагою прозові твори.»

«Кожен із нас шукає місце під сонцем. Шукай, але не займай місця чужого»

Авторське

«СИСТЕМА РУЙНУЄТЬСЯ ТОДІ, КОЛИ ЦЬОГО ХОЧЕМО МИ», – сказав хтось із відомих. І справді, лише ми вирішуємо наскільки довго варто висіти на гачку у тих чи інших людей та партій. Якщо немає бажання боротись, то немає сенсу жити. Людині на те і дав Бог розум, щоб вона правила світом. Проте, часом людина вважає себе правителем Всесвіту: жодних рамок, жодних законів, жодних обмежень.

Журналістів навчають п”ять років того, що вони і без того знають. Навчальний процес розтягують на великі терміни, хоча це не суттєво. Журналістів навчають по спеціальності, а вже за мить забороняють публікувати власну думку чи виносити її на розгляд публіки. Журналістів “створюють” виключно з комерційної мети. І коли одному з нас пропонують написати гарний матеріал, де буде і власна думка, і аналіз, і критика, і похвала, то, що ми кажемо? Ми питаємо, скільки нам за це заплатять! Ми звикли до шаблону і чекаємо за все оплати! Проте ми помиляємось, бо не на таких засадах побудована журналістика. Журналістика — це, перш за все, спільна ідея.

Юристів “вивчають” не на законах, а на вмінні гарно віддячити за успішно-отриману трійку. Так, все правильно — вони ж повинні загартовувати своє бажання насититись за чужий рахунок. Колись вони згадають, як пройшли їхні студентські роки і одні зрозуміють, що треба кардинально змінювати цю застарілу систему, а інші намагатимуться якось “вибити” з людей те, що вклали у своє навчання багато років тому. Інколи падаєш від здивування, коли людина береться БЕЗКОШТОВНО захищати тебе в суді чи якось відстоювати твої права. Саме тоді розумієш, що система валиться.

Істориків, напевно, найбільше. Коли нема місць на тому факультеті, куди запланував вступати, то куди підеш? На історичний, звісно. П”ять років гнутимеш спину під силою-силенною книжок, газет, альманахів, а коли закінчиш запитаєш себе :”І що далі?”. Звісно, істориком ти не працюватимеш. Ти підеш на роботу до маминого банку, чи до батькового взуттєвого магазину. А може втечеш з рідного міста, шукаючи кращу долю. Переможеш у талант-шоу, підпишеш десятки контрактів і забудеш, де і коли навчався. А головне те, яке твоє призначення у цьому житті.

До чого я все це веду? Не розумієш, бо зараз літо і не час говорити про навчання. Помиляєшся, зараз саме той час, коли варто ознайомитись з навчальним процесом. Мільйони дітей складають вступні іспити, зовнішнє незалежне оцінювання. Тисячі з них сидять над книжками вже навіть і після складання іспитів, бо знають, що штурмувати їх будуть ще дуже довго — у нас нічого не буває просто так, за звичайне людське “спасибі”. І проблема не в системі, а в нас самих — тих, хто боїться піти ПРОТИ. Перш ніж вступати до якогось ВУЗу, добре обдумай, чи твоє це діло і чи та це професія, яка зробить тебе людиною з великої букви. Не плати за вступ! Не принижуй себе та своїх батьків! Не хапайся за останній шанс, бо він не останній! Не вступай на економічний факультет лише з тих причин, що не знаєш куди вступати. Хтось інший знає. І подав документи. А ти вступив і зайняв його місце. . .

Ваша Ю.

Люблю дивитись на те, як новий викладач заходить в аудиторію. Часом то переляканий 25-річний хлопчина, а інколи дорослий досвідчений чоловік, якому байдуже скільки грошей у тебе в кишені. Цікаво, з якої причини більшість із них йде викладати? Одні вважають викладацьку діяльність покликом душі, інші хочуть помститись бідним студентам за своє не надто приємне студентське життя, а треті просто не мають куди подітись. Все таки пенсія викладача служить спокусою, бо складає 90% від зарплати, тоді, як пенсія звичайного громадянина — 60%.

Викладачів не варто боятись — вони також люди. Декотрі з них, як виявилось, навіть нормальні. А трапляється різне…

Викладач може стати для тебе прикладом для наслідування. Ти купиш такий же костюм, як у нього, такі ж мешти, такі ж окуляри. Жартую. Більшість викладачів вищих навчальних закладів таки розумні і у них є чому повчитись. Вчитись можна як і розв”язуванню задач з тригонометрії, так і складанню протоколів. Буває, що вчать вони ще й тому, як не згубитись у житті.

Викладач може стати хорошим другом. Тут не важливо, яка вікова прірва між вами — головне, щоб розуміння було. Часом ввн допомагатиме тобі “замазати” сесію, а часом навіть вислухає твої сповіді про чергове нерозділене кохання, зраду друзів, проблеми з батьками та стосунки з іншими викладачами. Поруч з такою розумною людиною ніколи не почуватимешся зайвим і самотнім.

Викладач може стати кимось більшим: коханням усього твого життя або тимчасом гостем у твоєму серці. Ти гордо крокуватимеш коридором свого ВУЗу, а за твоєю спиною народжуватимуться все нові й нові плітки. Запам”ятай навіки, що з таким статусом друзів у тебе поменшає : заздрість вбиває усі людські якості. Такий чоловік задовольнятиме усі твої потреби доти, доки не зустріне кращу за тебе. Або ж навпаки — він уже не викликатиме у тебе такого інтересу. Цікавість, як то кажуть, з часом зникає.

Моя вам порада: під час лекції дивіться в зошит. І не далі! Не варто піднімати голову і стріляти поглядом у того, хто розпинається біля кафедри : наслідки можуть бути різними. Не ідеалізувати викладачів є чи не єдине правило для студентів. Бо ж навчання — явище тимчасове і швидкоплинне. Потім усі розбігаються, кому куди треба…

Колись, коли закінчиш рідний факультет, вірю, що захочеться прийти і провідати старих знайомих. Одні постаріють до неспізнання, другі — одружаться, треті — розлучаться, а декотрі такими ж і залишаться — у пошуках свого щастя. На твоєму місці будуть інші, а за твоєю партою сидітиме симпатична білявка із довгими ніжками та в короткому міні. Ти не зможеш приховати усмішки — ти вже це десь бачила…

Ваша Ю.

В нашій державі багато речей які варто змінити, правда? Освіта – одна з тих речей, які під силу змінити нам, громадянам, без допомоги влади, і навіть всупереч їй. Як? Я постараюсь коротко розповісти в цій статті. Хоча пояснити це коротко не надто легко. Отож, якщо брати вузько, то освіта 2.0 – це всього лише освіта з використанням сучасних веб 2.0 технологій: вікі, блогів, соціальних мереж. Але якщо копати глибше, то суть не в тому, що матеріали лекцій знаходяться в інтернеті. Суть у відкритості, та інтерактивності, яку цей інтернет приносить.

Основною характеристикою веб 2.0 є сильний вплив його користувачів на вміст. В довебдванульну епоху, сайти створювали веб-майстри, а відвідувачі лише читали. В наш час відвідувачі можуть ставити вмісту сайтів оцінки, ділитись ним з друзями через соціальні мережі, коментувати, і навіть змінювати повністю. Тобто автор контенту на сайті, та його читачі зрівнюються в правах. До цього, автор ніби читав лекцію. Тепер, він веде діалог.

Тобто, якщо за класичною освітою стоїть чітка ієрархія викладач – студенти, то в освіті 2.0 ієрархія перетворюється в мережу: ось список людей, від яких я вчусь, ось список людей (хоча й забули про анонімів), які вчаться в мене.

Що це дає? Це дає можливість керувати процесом тим хто в ньому найбільше зацікавлений – студентам. Відповідно рівень зацікавленості теж більший – кожен вчить те що хоче, і скільки хоче. Крім того, освіта 2.0 зазвичай дистанційна, тому відпадає необхідність гуртожитків, вихідних, карантинів, і подібних перешкод на шляху до знань.

А найголовніше, освіта 2.0 – це спосіб, нам, молодим Українцям, почати будувати таку Україну, яку хочемо бачити ми, почавши з освіти. І перешкодою в цьому не зможуть стати ні міністерство освіти, ні викладачі.

Думаю суть ясна, тепер про те, як це робиться. Ось список питань до нуднющого екзамену. Потрібно ці питання якнайшвидше вивчити, а відповідей немає. Що робити? Десяток людей домовляються, що кожен готує по дев’ять питань, клацають по червоних посиланнях (які означають що сторінки з такою назвою поки що не існує), і вводять туди свої відповіді. Потім кожен читає відповіді інших, виправляє там помилки, задає питання, коли йому щось незрозуміло. Кожен писав 9 шпаргалок, а має 90. Вигода очевидна.

Аналогічно, викладач диктує, а двадцять студентів записують (ще двадцять спить, а ще двадцять прогулює). Результат — двадцять копій однієї лекції, записаних кривим почерком, з помилками, білими плямами, і т.п. А уявіть, якщо б вони писали в одному конспекті! Тоді ймовірність того, що всі двадцять заснуть в один момент, і пропустять дану формулу стає мізерна. Ще неймовірніше, що всі вони пропустять одну помилку. А найголовніше — кожен може записати на полях запитання, відповідь на яке можливо знає один з інших дев’ятнадцятьох. Як наприклад тут.

Також важливо знати, що інформація перетворюється в знання лише коли ми з нею активно працюємо: записуємо, форматуємо, впорядковуємо, переказуємо, пояснюємо іншим, задаємо запитання, відповідаємо на запитання. Тому просто читати вікіпедію мало. Потрібно ще виділяти ключові слова жирним, намагатись пояснювати ті ж факти простіше, знаходити помилки, сперечатись з іншими авторами. Тоді ви справді добре розберетесь в темі.

Звідки варто почати знайомство з таким навчанням?

• Українська вікіпедія. Зокрема спроба зібрати статті що відповідают курсу вищої математики. Мінуси — високі вимоги до якості та авторського права. Плюси — там цілодобово сидить натовп з 10-20 людей, тому можна дуже швидко отримати допомогу.
• Український вікіпідручник. Вам сюди, якщо ви раптом захочете скласти методичку. Чи написати книжку. Чи наприклад повчити есперанто.
• КібВікі. Проект вирішено призупинити, підтягнувши спочатку кібернетичний розділ української вікіпедії. Загалом цікавий з точки зору досвіду. Та як приклад організації підготовки до екзамену з економічної теорії. Ну, і звісно можна на її платформі організовувати таку ж свою підготовку.
• Вікі Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Доволі молодий проект, і більше про нього нічого не знаю.
• Usic Wiki — вікі Національного університету Києво-Могилянська Академія.

Ну, і це поки що все. Пам’ятайте, що знання — сила, а навчання має бути веселим. Будуть питання — звертайтесь. Більшість моїх аккаунтів називається bunyk.

Тарас Буник

«Кожна людина народжується для якогось діла»
Е. Гемінґвей

Стаття «Навіщо вступати в університет?», автором якої є Володимир Тернопільський, викликала бурхливу реакцію у читачів. Проаналізувавши залишені коментарі, я зрозуміла, що багато хто й досі не може визначитись із тим, ким же стати у цьому житті і як не помилитись. Не бачу у цьому нічого поганого чи ганебного, оскільки всі ми рано чи пізно стоїмо перед вибором. Які чинники обумовлюють вибір людиною тієї або іншої професії? На практиці виявляється, що схильності і навики враховуються в останню чергу, а ось думка батьків робить величезний вплив. З цим треба щось робити. Наскільки вдало ми визначимо «свою» професію, настільки успішно будуть складатися наші взаємовідносини з нею. Це важливо тому, що твоє майбутнє напряму залежить від обраної професії.

Чомусь мимовільно пригадується старий анекдот про добре відомого нам Вовочку :

— Вовочко, а ким ти будеш коли виростеш?
— Я буду двірником.
— Чому?
— Тоді цілий день буду на вулиці гуляти.

Сміх сміхом, але інколи не до жартів буває. Щоб якось полегшити декому з вас життя вирішила допомогти таким собі міні — тестом. Тут немає відповідей — відповіді обираєш сам і пишеш у своєму блокнотику. Бажаю удачі!

1. Складіть список професій, які Вам подобаються, цікаві, які Вам підходять.
2. Складіть перелік вимог до обраної професії :

-обрана професія і майбутній рід занять;
-обрана професія і життєві цінності;
-обрана професія і життєві цілі;
-обрана професія і мої сьогоднішні гарячі проблеми;
-обрана професія і реальне працевлаштування за фахом;
-бажаний рівень професійної підготовки;
-обрана професія і мої схильності і здібності;
-бажані зміст, характер і умови роботи.

3. Визначте, наскільки всі перераховані вимоги значимі. Можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна й не враховувати.

4. Оцініть свою відповідність до вимог кожної з підходящих професій
Крім тих вимог, які є у Вас до професії, існують і вимоги самої професії.

5.Проаналізуйте, чи розвинуті у Вас професійні якості, чи відповідають ваші інтелектуальні здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професії. Підрахуйте і проаналізуйте результати. Проаналізуйте, яка професія з усього списку більше за інші підходить Вам за всіма пунктами.

6. Перевірте результати. Щоб переконатися в правильності Ваших роздумів, обговоріть своє рішення з друзями, батьками, вчителями, психологом, профконсультантом.

7. Визначте основні практичні кроки до успіху. Отже, Ви прийняли рішення, тепер важливо визначити: у якому навчальному закладі Ви зможете одержати професійну освіту, розвиватимете в собі професійно важливі якості; як можна одержати практичний досвід роботи з даної спеціальності, як підвищити свою конкурентоспроможність на ринку праці.

Звісно, такий тестик не обере професію за тебе, але сподіваюсь, він допоміг тобі намалювати приблизну картину того, ким ти хочеш стати.

При усьому величезному розмаїтті людей, усіх їх можна розділити на екстравертів і інтравертів. Так, визначивши, до якого типу належиш ти, легше усвідомити чим же тобі зайнятись. Отже :

Екстраверт:
*орієнтований на зовнішній світ, відкритий подіям;
*активний, ініціативний, схильний до ризику;
*відкрито висловлює свою думку;
*контактний, легко знайомиться і так само легко розлучається з людьми;
*співвідносить свої думки з думкою оточуючих;
*добре працює у колективі.

Якщо ти екстраверт тобі небажано вибирати професії операторського типу: льотчика, шофера, диспетчера. Ти нудьгуватимеш без спілкування з людьми, у тебе можуть часто траплятися помилки у роботі – аварії, поломки та інші. Не вибирай також професії на конвеєрному виробництві, пов’язані з монотонністю.

Інтраверт:
*орієнтований на свій внутрішній світ і свої враження від зовнішніх факторів;
*часто важко входить у нові контакти, тому має вузьке коло друзів;
*прагне тиші, намагається захиститися від надлишку нової інформації;
*зовні спокійний, виглядає замисленим, переважно мовчазний;
*зазвичай не любить несподіванок;
*добре працює наодинці.

Якщо ти інтраверт не раджу вибирати професії, пов’язані з частими та інтенсивними контактами з людьми. Це професії бізнесмена, менеджера, вчителя, продавця. Шукай свою майбутню роботу там, де можна працювати за письмовим столом, де можна зайнятися предметною працею – дослідженням, творчістю, щось майструвати, конструювати, моделювати тощо.

Вибір завжди залишатиметься за тобою. Навіть якщо ти не вступатимеш до університету, то все одно ж це вибір. Подумай добре над тим, чи варто витрачати час і гроші на навчання, якщо працювати за спеціальністю ти не плануєш. Займись тим, що тобі до душі, щоб на старості ти міг розповісти онукам про те, як правильно обрати професію…

Усі ми бачимо людей, які вчаться добре: їх поважають викладачі, а однокурсники постійно  щось питають. Невже вся справа у знаннях? Ан-ні, усе може бути інакше, треба тільки вміти  використовувати усього себе та бажання мати вільний час.

Який він, ідеальний студент?

1. Студент повинен бути креативним.

Це творчі люди, які здатні швидко проаналізувати та діяти. Орієнтація у просторі, часі та    питанні не маючи нічого крім якихось загальних знань — це великий плюс.

2. До цього ще студент повинен бути кмітливим та розумним. Навіть якщо ви добре  знаєте матеріал треба вміти його використати на практиці, окремі частини  нічого не  значать. А якщо ви володієте не повним спектром знань, тоді включайте мозок та  доповнюйте…

3. Доповнюйте та не бійтесь вести дискусії. Ідеальний студент повинен вміти відстоювати  свою точку зору. Як не крути, але це поважається, звісно, якщо ти вмієш довести свої теорії.

4. Для того, щоб хоча би щось довести потрібно бути комунікабельним. Не вміння знаходити  “спільну мові” з іншою людиною одразу вбиває більшу частину враження, особливо, коли ти на лінчуванні. А деяким викладачам взагалі досить води у відповіді.

5. Якщо ви не комунікабельний, або чогось злякались, погоджуйтесь. Але не треба бути овочем, робіть розумні очі та оперуйте такими висловами, як “Я з вами згоден”, “Так, саме це я хотів сказати”. Але не треба їх повторювати кожну хвилину. Але й самі щось кажіть та включайте кмітливість, та розум.

6. Ідеальний студент повинен бути в курсі всіх новин. Окремо це нічого не значить, але вміння  прив’язати  усе це до питання чи теми з політикою “Так воно й потрібно” – це великий шанс, щоб вас поважали.

7. Повага викладача як святий дар йде до тих, хто “сказав — зробив”.  Більшість людей, коли бачать ваше бажання вчитися йдуть на поступки. Здаючи п’ять з дев’яти робіт вчасно, ви виграєте зайвий час на інше.

8. Пам’ять. Ідеальний студент завжди пам’ятає викладача, а викладач хоч якось бачив студента.

І останнє, ідеальних не існує, а студент повинен вміти діяти навіть у вакуумі.

Запаси їжі скінчилися, гроші теж, а їсти хочеться. Якщо ви живете чи жили у гуртожитку, то таке явище часто вас переслідує на протязі усього навчання.

У таких випадках потрібно вміти «полювати» за їжею, адже стовідсотково у гуртожитку вона десь є. Місця «годівлі» бажано підготувати завчасно, щоб при випадкових пошуках не страждати від голоду.

Де можна знайти їжу?

1.Йдемо на кухню і перевіряємо чи часом хтось зі знайомих не робить їсти. Можна запропонувати свою допомогу у приготуванні, таким чином ви точно поїсте.

2.Наступні жертви – це одногрупниці, які завжди «раді» нагодувати вас із жалю або за допомогу із навчанням, якщо ви можете її надати.

3.Заходимо у будь-яку кімнату і просимо хліба, а потім прямуємо у наступну і випрошуємо щось до хлібу. Гуртожиток великий, тому й можна наїстися добряче.

4. Вивішуємо оголошення про те, що робите домашки за їжу, але це ненадійний спосіб виживання.

5.Якщо ж вам ніхто нічого не дав попоїсти, то лягаєш спати із надією на краще.

П’ятий пункт можливий, якщо ви вже усім набридли із своїми походами, тому, щоб уникнути такої участі, потрібно бути завжди ввічливим та при змозі нагодувати свого ближнього.

Хороший студент – нагодований студент!

Я думаю, що мало хто із вас може похвалитися знайомими, які не вступали в університет, але й усі із вас знають тих, які не довчилися до кінця. У чому ж проблема? Як на мене, то вона у тому, що кожен із нас має свою мету при вступі до ВУЗу, яка у результаті відіграє одну із ключових ролей на шляху до закінчення навчання.

1. Я поступаю, бо так хочуть батьки. Це найпоширеніша проблема, бо не так вже й багато студентів за своїм бажанням ідуть після школи ще й мучитися у ВУЗ, бо й самі не бачать у цьому сенсу, але хіба можуть батьки визнати, що їхнє чадо «не потягне» науку.

2. Я хочу вчитися, але не знаю де. Дійсно, відсоток людей, які мають бажання отримати знання, але ще не визначилися із своїм призванням, вагомий. І що ми маємо у результаті? Людину уже на курсі другому верне від своєї спеціальності і вона або кидає навчання, або мучить до кінця.

3.Я хочу вчитися на цій спеціальності! Ну тут все ясно, людина вже визначилася і цілеспрямовано йде уперед, хоча у результаті може й помилятися.

4. Я поступаю вчитися не в своєму місто, щоб не жити з батьками. Цей пункт може доповнювати будь-який із вище перерахованих.

Що ж ми маємо у результаті? Відсоток людей, які підпадають під 1 і 2 пункт надто великий, тому у ВУЗах студенти просто мучаться та чекають халяви, отримуючи у результаті диплом та сумнівні знання.

Хочеться звернутися до майбутніх студентів. Обирайте свою спеціальність самі, не звертайте великої уваги на поради сторонніх, а спробуйте попрацювати чи повчитися відповідно до вашого вибору.