- Назаре, коли ти вперше взяв у руки скрипку?
Все почалося у п’ять років. Бабця відвела мене у музичну школу в Стрию. Спочатку, щоправда, мені не дуже подобалось, мабуть, як і усім дітям вчитися у такому віці. Вже свідомо захотілось грати в 10-11 років і згодом я поступив у Львівську музичну школу-інтернат імені Соломії Крушельницької. Саме там продовжував вдосконалювати музичну майстерність.

- Де тобі важче виступати: на сцені рідної філармонії чи на відомому міжнародному конкурсі?
Важко відповісти. І вдома теж велика відповідальність, бо дуже багато знайомих серед глядачів. Але водночас і приємно, коли бачиш друзів і рідних, які прийшли до тебе на концерт. А на конкурсах навіть легше, бо ти не знаєш тих людей і можеш повністю не перейматися тим, що вони подумають і граєш із задоволенням.

- На сцені ти виконував музику Моцарта. З чим в тебе вона асоціюється?
Моцарт… Оскільки він писав ці твори, коли був молодшим за мене, йому було близько шістнадцяти, тому така музика більш наївна, дитяча в хорошому значенні цих слів, але і вишукана водночас, пронизана сумом.

- Ти багато подорожуєш. Які міста тебе вразили найбільше?
Останнім часом я був у Ризі, мені там сподобалося, дуже красиве місто. А найбільше мене вразив Відень. Це наша колишня столиця, Австрійської імперії. Відень, мабуть, саме такий, яким би мав бути далі Львів.

- Як ти ставишся до різноманітних талант-шоу та участі в них?
Інколи на талант-шоу потрібне більше шоу, ніж талант. Тому, я вважаю, що у класичній музиці потрібно дотримуватися тих правил, які століттями вже витримані та не робити «цирків» на сцені.

- Як ти борешся з втомою? Що допомагає вийти на сцену у важкі хвилини?
Стараюся виховати внутрішній стержень , бо дійсно потрібно вийти на сцену. А на сцені вже це забувається і втома відходить на другий план, тоді живу тільки музикою.

- Чим ще цікавишся?
Крім класичної музики ще інша музика звісно (посміхається). Слухаю рок-гурти «Muse», «Nickelback», львівський «Океан Ельзи» та багато інших. Залежно від настрою, тоді немає значення, хто виконавець. Головне, щоб це була якісна музика, добре зроблена та справді вражала. Різні типи, наприклад, рок. Люблю спорт, особливо футбол, теніс. Також мене цікавить живопис, різна література.

- Які твої улюблені книги?
Зараз мій улюблений автор – Бернар Вербер, це французький письменник, який зараз вважається найпопулярнішим у Франції і загалом у Європі. Останнім часом дуже «підсів» на його книжки, в мене є майже повна колекція його творів. Мені дуже подобаються його домисли, чимось схожі на Ніцше, який теж мій улюблений автор. Він досить цікавий, справжній. Останньою книгою, яку я прочитав був «Рай на замовлення», автор також Вербер. Останні кілька місяців тільки його і читаю.

- Чого прагнеш ще досягти?
Найбільший для скрипалів конкурс – це конкурс імені королеви Єлизавети в Бельгії. Отримати премію на ньому – найвища ступінь майстерності. Він є найбільш вагомим, найвизначнішим для музикантів. Після перемоги на ньому життя стає яскравішим і всі дороги перед тобою відкриті. Звичайно, я мрію виступити на цьому конкурсі. Коли приїжджаєш в Брюссель, кожна людина живе ним, це як чемпіонат світу з футболу. Він якраз скоро буде відбуватися. Як у нас Євро 2012 проводитиметься місяць, так і в них він триватиме весь травень. Як жартував колись відомий музикант Ієгуді Менухін, коли він зайшов у таксі і таксист почав допитуватись у члена журі, чому він зробив такий вибір, бо йому подобався інший учасник. Менухін був вражений, наскільки популярним є цей конкурс.

- Як можна популяризувати класичну музику, зокрема серед молоді?
Потрібно просто ходити на якісні концерти, а якщо виступатиме хороший виконавець, то навіть класична музика, незважаючи на те, що вона не настільки популярна, захоплює. Якщо запрошувати справді хороших виконавців, то люди приходитимуть і отримуватимуть насолоду від музики.

Вас також може зацікавити:

1. Жертвувати безцінним можуть тільки герої
2. GOUACHE – Тільки любов зупинить час
3. Інтерв’ю з гуртом “Крихітка”

Учасники:
Ігнатов Дмитро (вокал, тексти)
Міщенко Максим (гітара)
Мурашов Олександр (бас, музика)
Петков Петро (ударні)

Як відомо у вас змінився барабанщик, що сталося зі старим?

Олександр: Наш попередній барабанщик Олександр Андрієнко, вирішив, як він сказав, пожити звичайним міським життям, купив спінінг і поламав палки об коліно =).  Ми довгий час вибирали нового ударника і Петруха Петков підійшов нам найкраще.

Розкажіть Петро про свою музичну діяльність до Роллікса?

Петро: Раніше я грав в маловідомих миколаївських гуртах, в основному джазових, також був учасником танковского триб’юту «Деформація».

Чи тяжко вам було адаптовуватись до нового колективу?

Петро: Так, спочатку звісно було дуже важко, оскільки група нова, музика зовсім інша і цілком відрізняється від того, що я грав раніше. Адаптація в принципі ще й досі триває і у Львові відбудеться тільки другий мій виступ у складі Роллікс.

Розкажіть про ваш другий альбом, скільки сил і часу на нього пішло, як зустріли його слухачі?

Олександр: На відміну від першого альбому, на який заздалегідь був готовий майже весь матеріал, і відповідно він тільки піддався оранжеровці, то «Перетворися на зброю»  був створений зовсім по іншому. В нас було підготовлено багато пісень, і ми просто відібрали найкращі треки, хоча на жаль велика частина матеріалу залишилась поза альбомом. Всі пісні із цієї платівки формулюють наші  думки, нашу філософію; кожен наш текст взятий із різноманітних випадків нашого життя, які з приходом музи влилися в ноти та текст.

Який концерт з вашого туру, найбільше вам сподобався чи запам’ятався?

Максим: Це дуже складно, вибрати якийсь один, оскільки в кожному місті своя окрема публіка, своя обстановка і виділити найкращий фактично не можливо. Кожен виступ є для нас унікальним і кожен залишає щось у нашій пам’яті після себе.

Нещодавно, ви давали концерт в Одесі разом з Noize MC, розкажіть як пройшов ваш виступ?

Олександр:  В Одесі нам було трохи не звично грати, оскільки на концерті була трішки не та вікова категорія, яку ми привикли бачити на наших концертах, ну і відповідно реп-тусовка кардинально відрізняється саме від рок-тусовки, але загалом все було супер,  як самий виступ так і публіка.

Крім ваших запланованих концертів, чи плануєте ви виступити на якихось масштабних фестивалях?

Дмитро: Поки що ми точно будемо виступати на фестивалі «Захід», а крім цього в нас є багато запрошень на фести по всій Україні, але вони ще поки не підтверджені, тому слідкуйте за нашими новинами, у соцмережах або офіційному сайті.

Скажіть чи планується найближчим часом зйомка нового відео кліпу?

Олександр: Не скажу, щоб ми коли-небудь звертались до професіоналів з просьбою зняти кліп. В нас буває, що підходять люди, які займаються відео роботами і самі пропонують нам відзняти ролик. Ось недавно ми відзняли одну таку роботу, і зараз очікуємо на результат, найближчим часом вже все має бути готовим.

Недавно вийшов ваш спільний трек з білоруською групою SCIANA. Розкажіть про ваші стосунки і про саму пісню?

Максим: Більше року назад, наш друг організував нам міні тур з групою SCIANA і саме під час цього туру ми з ними зблизились, знайшли спільну мову і почали тісну співпрацю. До речі, саме зараз у нас планується спільний тур по 4 містах Білорусії – Мінськ-Городно-Вітебськ-Брест.

А трек записали досить швидко, як музику так і текст. Змішали наші стилі в такий собі музичний коктейль під назвою «Беларусь-Україна».

Сьогодні в Україні більшість людей радше скачує музику з інтернету, а ніж купляють диски. Чи сильно це позначається на групі?

Олександр:  Ми не ведемо якусь там сильну політику, що до збереження авторських прав, безглуздо думати, що випустивши диск ти на ньому заробиш, тим більше що зараз більшість людей, як і в Україні так і по всьому світу надають перевагу інтернет прослуховуванню музики.
От, наприклад, у Києві, після нашого концерту, вже через годину наш альбом був на торренті, де на повну йшло скачування. Мені, якщо чесно, насправді було дуже приємно, що нашу музику народ бажає скачувати і слухати. Для нас головне, щоб люди відвідували наші виступи, приходили підтримувати нас на різних фестивалях, а диск це швидше як сувенір на згадку. =)

Сьогодні багато гуртів у процесі своєї діяльності постійно змінюють свій стиль, важчають, або ж навпаки пом’якшують свою музику. Чи чекає подібна зміна Роллікса?

Олександр:  Наш гурт постійно в пошуку, ми стараємось не зупинятись на досягнутому а йти далі, пливти за своєю  течією. Навіть порівнюючи наш перший альбом «МікрOFFONна переВІРКА» з альбомом  «Перетворися на зброю», то змінилося звучання, змінився настрій і енергетика. Це пов’язано з тим, що ми виросли, нам хочеться чогось нового іхочеться щоб це відчули наші слухачі.

А як ви оцінюєте теперішній стан української музики?

Дмитро:  На сьогодні стан плачевний… Немає жодної підтримки у музичній сфер, також розпадаються дуже багато хороших, якісних гуртів. Наприклад, недавно припинила існування «Димна суміш», що дуже сумно позначилось на українській музиці.

Петро: Але поки є групи, які продовжують грати не зважаючи ні на що, доти музика буде існувати.

Чи часто ви влаштовуєте творчі перерви, між концертами та репетиціями?

Олександр:  Ми якось намагалися зробити таку перерву на кілька місяців, але все одно, ми тягнулися до музики, готували свої ідеї, це було швидше виділення часу для особистих життєвих справ, а ніж відпочинку. Ми намагаємось не робити великих перерв, бо на мою думку це шкодить групі і я являюсь противником такого. Ми постійно в дії, постійно щось придумуємо і дотримуємось суворого графіку. Навіть те, що Петруха проживає в Миколаєві, не мішає нашій творчості, і ми часто проводимо репетиції по скайпу.

Тому Роллікс не буде зупинятись, а постійно радуватиме людей чимось новим, свіжим та цікавим.

Богдан (Tom) Сопотух

Вас також може зацікавити:

1. Гурт «Панке Шава» виступав у Львові і говорив про освіту
2. Інтерв’ю з гуртом “Крихітка”
3. Підводна фотографія Олександра Семенова

- Леоно, як давно пишеш? З чого все починалось?

- Як не дивно, з початку. Це були суворі дев’яності (усміхається). Шкільні олімпіади, різноманітні творчі конкурси, писались сценарії до святкових урочистостей тощо. До речі, це питання ностальгічне для мене. Бо починала я таки з прози. Обожнювала писати оповідання. В свій час навіть сама до них ілюстрації малювала. Власноруч шила з альбомних листків основу для книги – там і створила свій маленький уявний світ. Ще був зошит на 90 аркушів в клітинку, списаний вщент. Історія про археологів, магію Єгипту та руду дівчинку на ім’я Єва. Згодом, відбувся переломний момент. Здається, у всіх так. Вступ до вузу, нові знайомства, все по-іншому. Декілька років тиші. У мене наче хтось разом з корінням вирвав бажання писати. Я довго не розуміла чим саме викликана абсолютна апатія до слова. В один момент почала ненавидіти себе за такі віроломство та лінь. Але мене вилікував час та людина, через яку вперше за останні кілька років нестерпно закортіло виписати душу. Це як сповідь, тільки на папері. Затяте бажання висловитись, але не так як раніше. Я свідомо хотіла, щоб було важче. Повір, коли у тебе є думка і її потрібно заримувати так, щоб вона не втратила свого першоджерельного сенсу та наповнення – це справді досить важко. Проте, пологи пройшли успішно. Так народилась перша, потім друга, двадцята і сота поезії.

- У Тебе дуже чуттєві вірші. Не віриться, що просто вкладаєш душу. Які ще інгредієнти присутні у Твоїй поезії?

- Спасибі. Тепер є привід замислитись, бо таким епітетом їх досить часто характеризують. Маю сміливість ще називати власні вірші – «поезіми зі спеціями». Однієї душі в наш час мало. Читач став більш вибагливим, іноді йому потрібно дочитатись до самого м’яса. Саме спеції додають до відчуттів смаку. Коли готуєш вірші, як і будь яку страву, щоб вона вийшла смачною – роби це тільки з любов’ю. Рецепт простий.

- Можуть бути в поезії якісь межі? Якщо так, то які? Чи є у Тебе список заборонених тем?

- Раніше, якщо зробити екскурс в історію римованого слова, заборон та обмежень було безліч. Всі писали тільки про те, який хороший Сталін і як треба «родіну любіть». Зараз побутують просто кілотонни вільнодумства, велике розмаїття поглядів, принципів і в тому ж дусі речей, які ми називаємо пафосно та гучно «нестандартними». Пишу те, про що пишеться. Під настрій. Про «любофь-маркофь», про відчай, про сум, про невимовне щастя, торкаюсь також соціальних тем. Іноді, зізнаюсь, кортить написати щось далеко за рамками цензури, але, зрештою, розумію, що це всього лиш емоції. Наскільки швидко в мені щось спалахує, так само швидко згасає і я починаю тліти, як вогнище. Поряд зі мною потім можна ще довго грітись.

- Слова – сила. З того, що Тобі казали, що було найприємнішим вуху? А серцю?

- Звісно ж, найприємніше, коли тебе хвалять, роблять безліч компліментів, захоплюються тобою. Але найбільше визнання – це критика, розумна критика. Вона тебе шліфує, робить сильнішою в усьому.

- Що надихає Леону Вишневську?

- Не повіриш – люди. Спостерігаю за ними всюди, нишком. У Франківську, наприклад, кожен другий – окремий персонаж. Є невігласи, є просто дурні, егоїсти, «чванливі хіпстери», аристократи, «васапацанчікі», шльондри, цнотливі художниці, «аренбі принцеси», бездарі, а є такі, що хоч до рани прикладай – милі, справжні, сяють добротою зсередини, одягаються на секонд-хендах і читають Бредбері, Уайльда та слухають «Massive Attack». Звичайно, я могла б тут порозпинатись про те, що мене надихають літри кави, музика дощу та інше «ванільне» причандалля, але, на щастя, це не моє.

- Як часто відчуваєш потребу «виписатись»? Чи довго виношуєш слова?

- Я трохи емоційно неврівноважена особистість, характер у мене іноді паскудний. Тому практично завжди є бажання «виписатись», воно рівносильне відчуттю, коли ти стоїш голяка в центрі міста, горлаючи щосили, а на тебе всерівно ніхто не звертає уваги, ніхто не чує та не помічає…

- У кого навчаєшся? Чиї тексти приносять задоволення?

- Одна єдина любов усього мого життя - Костенко Ліна Василівна.

- Усе в житті взаємопов’язано. Від чого залежить Твій настрій? Як борешся з його відсутністю?

- Настрій залежить від того, коли і як я прокинуся. Дедалі частіше роблю як справжній мужик – стара добра піжама, тупі американські комедії, пиво та піцца (усміхається).

- Якби створила власний світ, яким би він був?

- Ніколи не заздрила Господу. Стільки праці і майже вся нанівець… Я б двічі подумала, перш ніж створювати у ньому людей. Мій особистий Wonderland вже 20 років процвітає…

- Леоно, які риси Ти цінуєш в людях?

- Обожнюю людей з хорошим почуттям гумору, відчуттям смаку (в одязі, музиці, їжі), чуйних, з тонкою душевною організацією, з відкритими світлими посмішками. Люблю, коли в людей цікава міміка та голос. Коли вони вміють вислухати, дати слушну пораду. Ціную відданість, вірність, надійність, поважаю тих, хто завжди дотримується свого слова.

- Що Ти знаєш про щастя?

- Знаю те, що воно існує. Знаю, що воно досить крихке та тендітне, що непунктуальне, бо не завжди приходить вчасно і що у нього зелені очі.

- Чого побажаєш читачам «Молодих»?

-Бережіть себе і своїх рідних. Частіше посміхайтесь та говоріть їм приємні речі, закохуйтесь, вірте у світле прийдешнє, використовуйте кожну можливість, не зраджуйте власним мріям, ніколи не поспішайте, більше читайти якісну літературу та щоб не трапилось – завжди тримайте хвоста пістолетом!

-Дякую і вічного тобі натхнення.

База даних: коротко про головне

Аби ще трохи скуштувати поетичного варива, пропонуємо Леоні Вишневській продовжити наступні речення:

Я люблю, коли…

… багато спокою, майже тонна. Тоді особливо смачно пишеться. Немає нічого зайвого, коли є змога запросити власні думки до уявної кав’ярні на каву/чай.

Мене найбільше дратує…

…людське лицемірство і масова духовна деградація. Іноді, коли хтось надто голосно сьорбає та плямкає.

Успіх вимірюється…

… внутрішнім відчуттям самодостатності та переповненими щастям очима рідних, близьких, знайомих, які просто і по-справжньому висловлюють тобі вдячність. Навіть не за вірші, а за те, що ти просто у них є.

Кохання дарує…

… як і «red bull» – крииииила!Я ось уже два роки переповнена вщент цим глибоким почуттям і не уявляю себе іншою. Кохання зцілює. З ним ти в безпеці.

Очі ховають тоді, коли…

… соромно. Коли обманюють, коли намагаються зізнатись у чомусь, що гнітить. Коли щось приховують. Для мене це тонкощі психології.

Мрії здійснюються, якщо…

… у них по-дитячому щиро та наполегливо вірити.

Головне в житті…

… навчитись довіряти та слухати. Як сказав хтось розумний, сенс життя в його пошуках.

Коли мені сумно, я…

… люблю, коли мені сумно. Саме тоді відбувається переоцінка цінностей. Приходить усвідомлення того, наскільки сильно любиш усіх тих людей, які завжди поряд, з якими ти посміхаєшся, а іноді й плачеш. Від щастя.

Найбільше прагну…

… звісно ж, самореалізувати себе не тільки як творчу одиницю, але й як (на щастя чи на жаль) кваліфікованого юриста.

Моя свобода – це…

… вечірні вокзали. Коли можна придбати квиток в один кінець і не думати про «завтра». Зазвичай, цей квиток до Львова…

Розмовляла Юлька Гриценко

З творчістю Леони можна ознайомитись тут:

http://vkontakte.ru/leona_vushnevska

http://maysterni.com/user.php?id=5372

Вас також може зацікавити:

1. Комочок щастя
2. Sound of the rain: “Руйнуємо стереотипи”
3. Маленький стаж + Великі досягнення = DJ Jenya Shock

На фестивалі “Захід” ви презентували нову пісню: “Хлопчик для Серцебиття”. Розкажіть про історію появи пісні?

Можна вважати, що презентована пісня буде першим синглом з нового альбому?
Я наразі не мислю альбомами. Просто ще одна пісня.

До речі, робота над альбом уже розпочалась? Коли плануєте завершити та видати другу платівку гурту?
Нічого не плануємо. Гурт – це ефемерні зв’язкі між людьми, він може розпастить  або переформовуватись у будь який момент.

Дебютний альбом “Рецепт” доступний, як на фізичних носіях, так і у вільному завантаженні. Разом з тим, кожен бажаючий може подякувати за альбом довільною сумою. Існує якась статистика кількості тих, хто подякував та суми зібраних коштів?
До 3000 грн.

Альбом уже себе окупив?
І так і ні. Він дав поштовх для концертної діяльності, яка приносить прибуток, але продаж носіїв – це не рентабельна історія.

Ви погоджуєтесь з твердженням, що українська музика не потрібна Українцям?
Не вся українська музика, не всім українцям. Є люди, яким потрібен ТІК та естрада і не потрібні Джамала, Крихітка, Hardkiss, а є навпаки. Національна більшість бідна, вона взагалі не бере участі у споживанні музики за гроші, а дивиться її в телеефірах, слухає по радіо і на площах безкоштовно. Фактично мільйони українців не беруть участі у музичній економіці і їм і подають корпоративних та медіаперсонажів в якості “зірок”. Хоча вони б на них ніколи б квиток не придбали.

У своєму твіттер аккаунті ви писали, що задумуєтесь над написанням пісень російською мовою для виходу на музичний ринок Росії. Наскільки можливо, що це станеться в майбутньому?
Ніхто не знає. Думка посіяна, а чи проросте у вчинок – невідомо. Ясно одне – лишатись україномовним мейнстрімовим поп-рок гуртом в Україні – економічне самогубство. Цього року я часто озвучую цифри, бо мене постійно питають – о, ви мабуть заробляєте купу грошей, раз співаєте? Українці ніяк не можуть зняти рожеві окуляри і зрозуміти, що картинка в телевізорі і реальна музична економіка в цій країні – різні речі. Щоб артист заробив 1000$ на місяць, він має пострибати у банкіра на колінах один концерт або реальна публіка має купити квитки на цю суму. Якщо артист скаче з колін на коліна, молодець, хтось має це робити. А якщо ви спеціалізуєтесь не на обслуговуванні вечірок і подій, а просто займаєтесь музикою, це інша ситуація.  Увімкніть калькулятор: припустимо, у колективі 5 людей, щоб кожен заробив 1000$ на місяць, мусить бути 800 проданих квитків по 50 грн. Це повний БК. Як часто можна зібрати повний БК? А тепер подумайте про оренду залу, звукової апаратури, світла, роботи звукорежисерів, світлоінженерів, рекламну кампанію, поселення і харчування команди тощо і подвойте суму. Бажано, щоб щомісяця 1600 українців ходили на ваш концерт. З цих коштів треба відкласти частину на запис нових пісень, оренду репетиційної бази, зарплатню менеджера, зйомки відео, фотосесії і одяг, транспорт, оренду залу для наступного виступу. Все просто. Всі роблять вигляд, що музичний  гурт – це така собі машинка для друку грошей. Ма-я-чня, це витратна справа.

Невже справа в мові? Співаючи російською, ви не боїтесь загубитись серед великої кількості гуртів східного сусіда?
Я не боюсь загубитись, бо я знайшла себе, як автор. Це дає велику перевагу перед виконавцями, які ще невпевнені у тому що роблять.
Знайомі англійці-музиканти були на концерті, кажуть з англомовним репертуаром як співачка можу працювати там, якщо залучу хорошу продюсерську команду. Щодо російського ринку – українські групи часто цікавіше музично, а я що, це я, ні на кого не схожа і ніхто на мене.  Ніхто з авторів не переживає однаково одні ті самі речі.

Чи планує “Крихітка” переорієнтуватись на Західного споживача? Не плануєте випускати англомовні пісні?
Ми нічого ніколи не плануємо далеко.

Гурту складно потрапити в ротацію на радіо та телебачення?
Знов побуду Капітаном Очевидністю. Ротація коштує від нуля (особисті симпатії станції) до Х000$ на місяць. У нас як у некомерційного проекту немає бюджетів на її штучне стимулювання. Інколи пісні просто беруть. Інколи так само просто не беруть. Все залежить від персональних смаків керівників станцій, а не від нашої концертної затребуваності і не від реальної картини концертного ринку, на жаль. Інакше звичайно все б було на своїх місцях. На платних концертах ми збираємо 1/9 аудиторії ОЕ, 1/4 Бумбоксу. А в ефірі займаємо 1/50 частину того, що мають колеги.  Пов’язую це з національними комплексами і відсутністю у гурту “Крихітка” професійного, доброзичливого і питущого менеджера, який всім би регулярно з усіма бухав і нагадував що ми класна група. Для деяких закомплексованих ЗМІ сама по собі музика часто не аргумент, якою б класною вона не була. Вони часто симпатизують не продукту, а його медійному статусу і його ставлять в ефір.

Багато моїх друзів та знайомих відверто незадоволені жорсткою попсою на вітчизняних радіостанціях та телеканалах. Але ті ж компанії отримують свої прибутки та процвітають.
Чому, на вашу думку, в Україні слабо підтримують альтернативну музику? Чи вважаєте ви, що вона є неформатом на радіо і ТБ?
“Крихітка” – не буду собі брехати, типова для Європи поп-рок-музика. Журнал “Rolling Stone” наприклад написав, що ми схожі на Republica, а вони просто собі “techno-pop punk rock”. І ми, наприклад, від Brainstorm або Kate Nash з стильової точки зору не сильно відрізняємось. Українська альтернатива – це гурт “Щастя” або “Зелені Сестри”, “Тиша Kids”, KNOB. Ми виглядаємо альтернативними тільки на тлі корпоративної музики.  Це примітивний погляд на ситуацію “вони – погані попсюки”, а ми – “хороші митці”. Просто є незріла  і закомплексована інфраструктура, це факт. І так, нішевих станцій мало, це правда. Але це не означає, що існує  якійсь хадж проти культури і жанру. Це як кажуть не “зі зла, а по дурості”. Ситуація як у всіх молодих країнах така, що досвіду у радіоменеджерів мало, вони надто обережні і поп-культурою поки вважають лише 2-3 жанри +  “ненапряжних світових хітів”. В Норвегії по радіо звучить блек-метал в кав’ярнях і ніхто не звертає уваги, така собі фонова музика, тому що там це  же давно частина поп-культури. За 30 років ситуація тут поміняється. Я не розумію чому Дахи Брахи немає на радіо, чому Перкалаби, Люк, Стрикало чи Карпи немає в радіоефірі. В Британії, Франції, Латвії такі гурти грають на радіо, в Польщі також. Це наш варіант поп-формату, просто ще не всі розуміють що це і є україномовна поп-культура вже зараз.

Хто або що може змінити стан альтернативної музики в Україні? Яка в цьому роль держави?
Час. Просто має пройти час. Зараз ярлик “альтернативний” навішують на будь яку маловідому поп-рок групу не з телевізору. Треба дочекатись, коли 10 відсотків населення пройде через талант шоу, щоб медійники зрозумли – не всі люди з екрану можуть називатись українськими артистами.

Ваші шанувальники кажуть, що ви мало гастролюєте. В чому проблема – нестачі слухачів чи нормальних концертних майданчиків?
Ми мало? Знаєте, є українські “зірки”, що товкуться по шоу, а гастролюють раз на 3 роки і у ЗМІ все ще язик повертається називати їх “зірками”. В країні 2 десятки майданчиків місткістю 300 людей, з власним звуком, що відповідає потребах живого гурту і сценою. У DJ ситуація краще, їм багато не треба.  Зазіхати без спонсорів на більші або менші зали немає економічного сенсу. Власне, ми розробили прекрасну систему, коли публіка сама запрошує нас в своє місто і вже дали за нею 5 концертів цього року. Охочі піти на наш концерт реєструються на сайті, коли у місті збирається понад 150 людей, ми приїжджаємо.

Вас також може зацікавити:

1. «Мабуть слід сказати, що «Є! Радіо» — некомерційне радіо»
2. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”
3. ФлайzZzа: “Поки що ми тримаємо свою лінію”

Зовсім недавно, в Іспанії відбулася прем’єра фільму Фернандо Гонзалеса Моліни «3 метри вище неба». Актор Маріо Касас Сьєрра, який зіграв головну роль імпульсивного, бунтівного, волелюбного хлопця на ім’я Аче, вже наступного дня став кумиром підлітків та молоді. Доросліше покоління авторитетно передрікає йому в недалекому майбутньому славу Антоніо Бандераса. За перший уїк-енд після прем’єри картина
«3 метри над рівнем неба» стрічка зібрала 2 050 000 євро, за місяць прокату – 10 000 000, і стала найкасовішою в Іспанії за останній рік.

«3 метри вище неба» звичайна, на перший погляд, історія про двох молодих людей, які належать до різних соціальних кіл. Чиста, безневинна, слухняна школярка Бабі Алькізарпо всіма законами суспільства не повинна була зустрітися з байкером Уго Олівера на прізвисько Аче, який щодня ризикує життям у нескінченних бійках і нелегальних перегонах на мотоциклах, а ночі проводить в клубах з підозрілою репутацією, розважаючись з випадковими подружками. Однак життя тим і прекрасне, що спростовує всі правила, які придумують люди. Шляхи Бабі і Аче перетинаються, і між ними виникає почуття, які дано випробувати далеко не всім. Воно наздоганяє обраних не на твердому грунті, яку ми щодня відчуваємо під ногами, а в 3 метрах вище неба… І називається просто і зворушливо – Любов…

Головні герої фільму - Бабі і Аче

В український прокат ця картина виходить під назвою «3 метри вище неба» 3 листопада 2011 року. Неважливо, скільки вам років – якщо ви зберегли здатність плакати і сміятися через звичайні життєві історії, варто сходити на цей фільм. Хоча б для того, щоб згадати, що поруч з вами не тільки олігархи, бізнесмени, політики, бандити, наркомани і повії, які прописалися сьогодні в кіно, але також поруч живуть звичайні молоді люди. Такі, як Бабі та Аче, яким, однак, вдалося піднятися на 3 метри вище неба…

Маріо, ви дебютували у кіно в 2006 році у фільмі «Шлях Англійців» (більше відоме в світовому прокаті назва картини «Літній дощ» – Авт.) головного мачо Іспанії Антоніо Бандераса. Як почувалися на знімальному майданчику, знаючи, що за пультом сидить не просто режисер, а актор, популярний в усьому світі?

Прекрасно! Для мене це був перший професійний досвід. І дуже приголомшливий! Мені виповнилося всього 18 років, і раптом я опинився вдома у свого кумира. Навіть не міг повірити, що все це відбувається зі мною. По суті, я ще був дитиною – сьогодні б насолоджувався спілкуванням з Бандерасом зовсім по-іншому… До речі, ми до цих пір підтримуємо з ним теплі стосунки.

У вашому послужному списку 9 повнометражних фільмів і кілька популярних телесеріалів. Але справжня популярність прийшла все-таки після прем’єри фільму Фернандо Гонзалеса Моліни «3 метри вище неба». Ви відчули цю грань - між «одним з…» і «першим» у своєму кінематографічному цеху?

Крім «3 метрів вище неба» в 2010 році на телеекрани вийшов ще й фантастичний серіал «Корабель», в якому мені довірили роль Улісес. Звичайно, це велика удача для мене як артиста, що я брав у них участь. На мій погляд, «3 метра…»вдався через всю ту любов і ніжність, яку всі ми, знімальна група, вклали в цю картину. У пресі спочатку писали, що спочатку фільм («3 метри вище неба» – рімейк італійської стрічки 2004 року по роману Федеріко Моччіа) знімався тільки для того, щоб заробити на ньому гроші. Але це зовсім не так! Ні для мене, ні для режисера фінансовий успіх не був головним. Про це говорить хоча б той факт, що в кінці нинішнього року ми плануємо почати зйомки другої частини картини.

Фрагмент з фільму "3 метри вище неба"

Ви зараз берете участь ще в якихось проектах?

Я продовжую зніматися в телесеріалі «Корабель». Ми закінчуємо перший сезон і повинні почати роботу над другим. Я відкритий до нових пропозицій. Якщо керівництво телеканалу «Antena 3», де транслюється “Корабель», і виробник серіалу «Glodomedia» дозволять мені поєднувати зйомки на телебаченні з новими проектами в кіно, звичайно ж, буду їх розглядати.

У липні вам виповнилося 25 років. Ви ще зовсім молодий чоловік. Не виникло запаморочення від тієї слави, що обрушилася на вас після прем’єри фільму «3 метри вище неба»?

Я був досить популярним в своїй країні і до цієї картини. Але після «3 метрів…» тисячі підлітків ніби зійшли з розуму. Вони буквально не дають мені проходу на вулиці. Кажуть, що це найкращий фільм, який вони бачили в житті! (Сміється) Але, сподіваюся, я не захворію на зіркову хворобу, оскільки популярність і слава не ті цінності, які я вважаю головними в житті.

І що ж, якщо не секрет, переважує на шальках терезів?

Справжнє життя для мене – це моя сім’я. Батьки, брати (до речі, вони теж актори) Оскар і Крістіан, сестра Шейла… Зараз ми всі живемо в Мадриді, але продовжуємо розмовляти вдома галісійською (я родом з Ла Коруньї), часто готуємо національні страви, які нагадують нам про батьківщину… А вже потім усе інше – робота, друзі і так далі…

Отже, на останок ще декілька цікавих фактів про Маріо Касаса Сьєрра.

- Молодого актора часто запрошують виступати в якості моделі: його фотографії можна побачити у відомих іспанських та американських глянцевих журналах: «VanityFair», «Mustang», «Ragazza» і «Vanidid».

- Маріо Касас – активний учасник фонду відомого іспанського оперного співака Хосе Каррераса, що збирає пожертви для фінансування досліджень в області лікування лейкемії у дітей.

- Про особисте життя Касаса відомо мало. Після зйомок у фільмі «3 метри вище неба », звичайно ж, говорили про його стосунки з Марією Вальверде, яка зіграла роль баби. Однак жодних підтверджень тому не було. А недавно допитливі папараці все-таки підстерегли Маріо і Марію на вокзалі в Севільї, де недавно почалися зйомки фільму про протистояння поліцейських і наркодилерів «Група 7», в якому акторові запропонували зіграти одну з ролей. Парочка базікала, очікуючи потяг, щоб поїхати на пляж. Схоже, що одна з найкрасивіших молодих акторок Іспанії, все-таки розбила серце сучасного Ромео.

- Найбільш відомі картини, в яких знімався Маріо Касас: «Літній дощ» (Режисер Антоніо Бандерас, 2006) «Витік мізків» (режисер Фернандо Гонзалес Моліна, 2009), «Секс, вечірки і брехня» (режисер Альфонсо Албасете, 2009).

- Нещодавно Маріо Касас став лауреатом престижної кінематографічної нагороди «PremiosACE» в номінації «Кращий молодий актор» і номінантом «FotogramasdePlata» в номінації «Кращий кіноактор».

Вас також може зацікавити:

1. “Три метри вище неба” – вишукане іспанське кіно
2. Катя Бужинська: “Коли ми співали в категорії “рок”, я йому випадково розбила рота мікрофоном»

Ера радіо розпочалась з 1893 року. З тих далеких часів технології змінились кардинально. З появою та розвитком інтернету, онлайн-радіо може створити будь-хто. Проте, створити та розвивати успішну радіостанцію не кожному під силу. Мені пощастило поспілкуватись з тими двома скромними хлопцями, котрі творять інтернет-радіостанцію справжньої української музики, що називається «Є! Радіо». Отже, зустрічайте – Віталій Чижов та Ігор Левурда! Слухати радіо ви можете вже зараз, на сайті MOLODI. У меню праворуч, натисніть на кнопку «Слухати «Є! Радіо» в браузері».

Як до вас прийшла ідея створення інтернет-радіостанції?

Віталій Чижов: Ідея створення інтернет-радіостанції прийшла не до мене (жартує), її створили набагато раніше ніж я запустив «Є! Радіо». Що стосується даної станції, то формат лише української музики виявився дуже цікавим і вирішили спробувати. Як бачите експеримент виявився вдалим.

Ігор Левурда: Я приєднався до «Є! Радіо» лише минулого року (сама станція існує з 2008-го), тому можна сказати, що до ідеї взагалі ніякого відношення не маю :). А взагалі — таке радіо мало з’явитися. Цікаво лише чому так пізно…

Розкажіть коротко про себе. Що робите, чим живете?

Віталій Чижов: Якщо коротко, то я все свідоме життя займаюсь музичним радіомовленням і телебаченням. Окрім медіа сфери є багато цікавих молодіжних проектів.

Ігор Левурда: Займався в житті різними справами, але останні кілька років «працюю в Інтернеті». Цікавлюся новими веб-технологіями, музикою, іграми. Живу родиною та близькими людьми :)

Були якісь грошові витрати на створення радіостанції? Багато? На що саме витратили?

Ігор Левурда: Взагалі інтернет-радіо не вимагає (особливо на початку мовлення) великих затрат. Але якщо ви хочете створити дійсно «конкурентоспроможний продукт» доведеться трохи вкластися в розробку інтерактивного сайту, рекламу і т.д.

Є спонсори? Хто вас підтримує?

Ігор Левурда: Тут мабуть слід сказати, що «Є! Радіо» — некомерційне радіо. Головний наший спонсор — компанія ColoCall, в дата-центрі котрої розміщений сервер мовлення «Є! Радіо». Завдяки цим людям у нас відпали всі проблеми з потужностями, безпекою мовлення та трафіком. Також ми недавно зробили на сайті сторінку де можна знайти інформацію для тих, хто хоче пожертвувати якісь кошти на розвиток проекту.

У вас є програми власного виробництва? Може з’являться в майбутньому?

Віталій Чижов: У нас є дві програми власного виробництва – це хіт-парад «Є! ТОП 20», та «Природний відбір». В останньому слухачам дається можливість голосувати за нові треки, інколи нікому невідомих виконавців, переможці потрапляють в ротацію. Хочу підкреслити що цього тижня ця програма святкує першу річницю і за цей рік слухачі обрали близько 150 треків, які зазвучали на радіо.

Які плани на цей радіосезон?

Віталій Чижов: В цьому радіосезоні ми запустили гарячу двадцятку «Є! ТОП 20», зробили сайт більш інтерактивним. Окрім того було запущено другу станцію «Є! Рок Радіо». В планах є запуск ще декількох станцій.

Поділіться статистикою “Є Радіо”. Скільки слухачів, прихильників, може фанаток?

Віталій Чижов: кількість слухачів вимірюється тисячами, а от технічні засоби ще не навчились вимірювати кількість фанатів, проте постійних слухачів вистачає. Вони активно підтримують голосування на сайті, пишуть повідомлення.

На вашій станції існує поняття жанрового формату/неформату?

Віталій Чижов: «Є! Радіо» веде мовлення в форматі український ТОП 40, тобто лише ті треки, які актуальні сьогодні.

Де знаходиться штаб-квартира “Є Радіо”?

Віталій Чижов: В Буркіно Фасо (жартує), а на справді в київському бункері, справжньому бункері під землею.

Ігор Левурда: Це сервер у нас там стоїть. А якщо ви маєте на увазі якусь студію, або офіс — то такого немає. Ми з Віталієм взагалі живемо в різних містах, а інколи — в різних країнах :). І навіть ніколи не зустрічалися в реальному житті…

Інтернет-радіо в Україні має потенціал?

Віталій Чижов: Ще який. В Україні Інтернет тільки розвивається, тому і вага інтернет-радіо з кожним днем збільшується.

Ігор Левурда: Думаю, що в майбутньому інтернет-радіо замінить традиційні (ефірні) станції. Такі станції інтерактивніші і вимагають менших затрат на обслуговування. Крім того формат інтернет-радіо дозволяє краще орієнтуватися на особисті уподобання кожного конкретного слухача. Хоча нам до цього ще далеко :).

Є бажання створити радіо в офлайні?

Віталій Чижов: Якщо ви маєте на увазі ефірну станцію, то так. «Є! Радіо» відкусило би значну частину слухачів у існуючих станцій.

Що вас мотивує займатись цим проектом?

Віталій Чижов: Мені цікаво розвивати українську культуру в музичному сегменті. Є багато українських виконавців, у яких перший в житті ефір на радіо відбувся саме на нашій станції. Це як фабрика зірок, тільки в трохи менших масштабах.

Ігор Левурда: Я давно слідкую за розвитком «нової української музики», тому коли випала можливість взяти участь в роботі та розвитку українського інтернет-радіо, відразу цим зацікавився. Хочеться, щоб якомога більше людей зрозуміли, що українська музика не лише існує, але й розвивається, живе повним життям… Особливо стимулюють відгуки від слухачів, які після прослуховування Є! Радіо бувають по справжньому вражені великою кількістю та якістю сучасної української музики.

Вас також може зацікавити:

1. ФлайzZzа: “Поки що ми тримаємо свою лінію”
2. Підводна фотографія Олександра Семенова
3. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”

Як виник гурт та хто був основоположником?

Валентин: Виникненню гурту сприяла ВОГО «Ми плюс». Наша зустріч відбулася саме у цій молодіжній організації. П’ятеро молодих хлопців, серед яких лише однин має музичну освіту, в один момент, зовсім несподівано, заграли разом. І вже у лютому цього року ми відсвяткували один рік існування «S.O.T.R.»

Хто пише тексти пісень і музику?

Толя: Слова нашої першої пісні «Там, де ти є» були подаровані нам солісткою гурту «7 kRock» Юлією Деркач. Музику до неї ми створили самі, і на першій же репетиції записали демо-версію цієї пісні та завантажили її в одну із соціальних мереж для оцінки глядачів. Всі наступні пісні написані Вовою Цибульським та Валентином Мушинським.

Ваші пісні не є оспівуванням затертих попсових тем. Ви співаєте про життєві цінності людей. Як саме «народжуються» такі композиції? Що виникає першим: слова чи музика?

Валентин: Наші пісні – це відображення наших почуттів. Ми не ставимо собі за мету навмисно створити пісню. Це виникає саме по собі. Ми можемо спочатку придумати музику, а потім слова, а можемо і навпаки. Творчість не є якимось запланованим процесом.

Що найбільше впливає на вашу творчість?

Валентин: Ми всі – християни і віримо в Ісуса Христа. Саме віра спонукає нас на написання таких текстів і на створення чогось іншого, аніж створюють попсові гурти, не у плані стилю музики, а у плані стилю слів.

Толя: У наш час музична індустрія переповнена банальними піснями про кохання. На нашу думку, такі пісні  не можуть змінити людину. Оскільки зараз у світі багато проблем, депресії, ситуацій, з яких люди просто не мають виходу, то наші пісні направлені саме на допомогу людям у вирішенні їхніх проблем.

Рома: Бог та Ісус Христос надихає нас на створення пісень на соціально важливу тематику.

Чому ви оспівуєте саме релігійну тематику?

Рома: Як і більшість людей, ми з дитинства вірили у Бога, але не надавали йому, важливого значення, аж доки не побачили, що Він вносить у наше життя реальні зміни. Особисто мене, мій внутрішній стан змінила віра у Бога.

Що ви хочете донести до людей своєю творчістю?

Рома: Показати людям, що їхнє життя не порожнє, а наповнене сенсом.

Валентин: У світі є не тільки цигарки, алкоголь та наркотики, а й багато інших надзвичайно цікавих речей, про які, зокрема, можна дізнатися повіривши у Господа.

Толя: Зруйнувати стереотипи про те, що, якщо ти модно одягнений, на автомобілі, з товстим гаманцем, то це робить тебе крутим. Це зовсім не так. Сенс життя не у гарному одязі та розпусному способі життя. Ми хочемо навчити людей тому, що говорить Біблія.

На яку вікову категорію розраховані ваші пісні?

Валентин: Ми орієнтуємося на молодь віком 13-18 років. Саме у цьому віці всі бажають спробувати вперше нікотин, алкоголь. Ми ж прагнемо застерегти їх від цього.

Рома: Якщо наша творчість позитивно вплине на старших людей, то це, звичайно, також буде дуже добре.

Де можна найчастіше побачити «Sound of the rain»?

Валентин: В основному ми виступаємо у Луцьку, але отримуємо запрошення й з інших міст України та її сусідів. За плечима уже фестиваль «Наводнение», який проходив у місті Генічеськ.

Толя: Зараз ми розвиваємося, набираємо обертів і бачимо перед собою багато перспектив, тому все попереду.

Чи траплялися з вами цікаві випадки на концертах?

Валентин: Одного разу після концерту ми роздавали усім присутнім Біблії. І коли один з представників молодіжної субкультури, зовсім не знайома нам людина, приєднався до цього, то ми були приємно здивовані, що він залишився небайдужим.

Які творчі плани на майбутнє?

Валентин: Наразі ми шукаємо спонсора для запису дебютного альбому, адже без якісних записів для нас зачинено багато дверей. Є можливість поїхати на музичний конкурс до Швеції, тому робимо все можливе для цього.

Чого найбільше сьогодні потребуєте?

Валентин: Сцени. Дайте нам сцену і там ми будемо відчувати себе комфортно і задоволено.

І насамкінець, ваші побажання читачам журналу?

Валентин: Шукайте альтернативу в житті.

Толя: Читайте Біблію, в ній є відповіді на усі запитання.

«Sound of the rain» – це:
Валентин Мушинський – вокал
Вова Цибульський – гітара
Рома Степанюк – бас-гітара
Толя Рабочаускас – клавіші
Наразі хлопці шукають барабанщика

Знайти «Sound of the rain» можна тут:
Група вконтакте
Сторінка на facebook

Вас також може зацікавити:

1. Kashtan of Death: “Якби не Цой, ми не грали б”
2. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”

Чи розглядаєте ви можливість еміграції з країни у випадку тотального “закручування гайок” в нашій країні і чому?

Чомусь усі останні часом питають про можливість еміграції. Ні, не збираюсь – у випадку тотального “закручування гайок” я піду в підпілля й буду переховуватися на станціях Харківського метрополітену.

Наскільки нам відомо, ви виступаєте за чітке оформлення студентського руху в організовану структуру.

Ні, у вас неправильні відомості, не пам’ятаю, щоби я за таке виступав. Скоріше, за активізацію студентського руху як такого.

Яким чином, по-вашому, це може втілитись у життя? І взагалі, чи це дійсно потрібно – все одно у нас це, скоріше за все, закінчиться бюрократизацією і провалом.

Згоден із вами – це не потрібно. Революції відбуваються стихійно, оформлювати потрібно заповіти та довіреності.

Чому ви не присутні в соціальних мережах – адже так простіше привернути увагу великої кількості людей до важливих для вас питань?

Лише до певної міри. Так чи інакше, соціальні мережі – це, за великим рахунком, гетто.

Можливо, ви десь присутні у мережі на постійній основі, але під псевдонімом?

Ні, ніде не присутній. Є моя сторінка на фейсбук, але я не знаю, хто її робить.

Чи припускаєте ви можливість участі у рекламній кампанії якогось продукту чи в соціальній рекламі?

Скоріше в соціальній рекламі. Але не знаю, наскільки така реклама буде ефективною.

Що б ви, в принципі, погодились рекламувати чи пропагувати?

Ну, щось, що потребує пропагування. Скажімо, допомогу дітям, літнім людям, безробітним, хворим, ув’язненим.

В контексті акції: де для вас проходить хронологічна межа поняття “сучасне мистецтво”? Це щось, створене протягом останніх 10 – 20 – 50 – 100 років, чи це просто творчість сучасників?

Я це розумію саме як творчість сучасників, але підозрюю, що, говорячи про “сучасне мистецтво”, часто мають на увазі саме щось, створене протягом останніх 100 років.

Чи згодні ви з висловом “хороший митець – мертвий митець” (в комерційному сенсі)?

Ні, не згоден. RHCP або Radiohead – живі митці, і при цьому дуже хороші. В комерційному сенсі зокрема.

Вистава “Червоний Елвіс” мала успіх.

Так.

Чи плануєте продовжувати роботу у сфері театру, чи є нові п’єси?

Загалом планую, але нових п’єс поки що немає. Може пізніше щось з’явиться.

Як ви ставитесь до творів сучасного мистецства, які можна побачити у ПінчукАртЦентрі та подібних закладах?

До творів ставлюсь із інтересом, а до буржуїв, котрі їх утримують – з інтересом значно меншим. Хоче, добре, що утримують, могли б ці гроші на вертолітні майданчики пустити.

По-вашому, як впливає в сучасній Україні релігія на суспільну мораль та сучасне мистецтво, якщо впливає взагалі?

- Впливає, скоріше церква – в нашій країні вона справді перетворюється на тоталітарний інструмент впливу та політики. Відповідно, все це так чи інакше позначається й на тому, що можна умовно назвати “суспільною мораллю.

Чи не плануєте ви заснувати власне видавництво / радіостанцію / щось інше подібного роду?

Ні, поки що ні. Можливо в майбутньому. Ідея з радіостанцією виглядає цікавішою, видавнича діяльність мене не цікавить зовсім. Хоча в нашій країні не варто ні від чого зарікатись.

Помічали ви у себе таланти фотографа чи художника, чи очікувати від вас чогось образотворчого?

- Ні-ні – не помічав, і очікувати не варто. Все, що я фотографую, я переглядаю вдома і виключно на самоті. Не отримуючи, слід сказати, особливого естетичного задоволення.

Що з почутого – побаченого – прочитаного останнім часом вас вразило чи просто запам’яталось?

Мабуть, концерт пам’яті Кузьмінського – і з почутого, і з побаченого.

Про що шкодуєте (якщо є таке) і на що сподіваєтесь (в широкому сенсі слова)?

Шкодую про виліт “Металіста” на ранній стадії минулорічного Кубка Європи. Сподіваюсь, у наступному році клуб дійде значно далі.

Редакція MOLODI.IN.UA надзвичайно вдячна Олександрі Яцині за підготовку інтерв ‘ю!

Вас також може зацікавити:

1. Субкультури – можливість самореалізуватися чи втекти від світу?
2. Маленький стаж + Великі досягнення = DJ Jenya Shock
3. Катя Бужинська: “Коли ми співали в категорії “рок”, я йому випадково розбила рота мікрофоном»

Як почалась твоя ді-джейська кар’єра?

Спочатку був величезний потяг до музики та клубної культури. Пізніше мені набридло бути звичайним відвідувачем клубів, захотілось щось цікавіше,а саме спробувати себе в якості ді=джея. Так як в інших клубних роботах я себе не уявляю, наприклад піджеем – ні, а ось DJ чи арт-директором – так , дуже подобається організовувати вечірки.

Яка в тебе освіта?

Вища діджейська , скоро поступаю в магістратуру))!!! Насправді в мене освіта середня спеціальна по спеціальності «менеджмент».

А чому саме DJ Jenya Shock?

Це моє найулюбленіше запитання. По собі пам’ятаю, вибрати нік для діджея, дуже складно.. Цей процесс в мене тривав пару тижнів, навіть вже були перші виступи, а ніку так і не було. Пізніше якось так придумалось – класно звучить, не схоже на інші, не складне в вимові, легко запам’ятовується – це все JENYA SHOCK!

Яким ти себе бачиш через тридцять років?

З моїм стилем життя важко передбачити, яким я буду через тридцять років… Ой! Це ж мені буде…багато років! В мене все дуже швидко змінюється. Наприклад, два роки тому я навіть не думав, що буду діджеєм. А тридцять років – це надто довгий період, щоб я щось сказав. Впевнений що все буде добре, якщо не віриш – тоді запрошую тебе на інтерв’ю через 30 років))!

Як оцінюєш свої шанси потрапити у ТоП-100 кращих діджеїв України?

Ще навіть не намагався. Поки що рано, хоча шанси є як в мене так і в будь –кого просто треба щось для цього робити:) В Луцьку, а також по області відбуваються конкурси і голосування, наприклад минулого літа в «битві» на звання кращого діджея Луцька за версією клуба «Золото» відвівідувачі закладу голосуванням обрали мене,як переможця, а у цьому році – «Відкриття року» за WNA»

Де тобі комфортніше грати – у клубі чи на сцені?

Нема різниці залежить від вечірки чи заходу на якому я граю. Головне – щоб атмосфера була классною!!

Яка реакція людей на танцполі являється для тебе найкращою?

Безумовно для мене найкраще коли бачу і чую емоції, відвертість, посмішки, крик, свист і задоволенні обличчя)!!

Яку музику ти граєш в клубах?

Я граю ту музику, під яку я б сам танцював. Ну і звичайно звертаю увагу на людей, які в клубі, а також на світові тенденції в плані музики. Я не тримаюсь одного стилю, кожен раз стараюсь імпровізувати, в моїх сетах можна почути, як правило, різну музику!

Основні плюси і мінуси в роботі ді-джея?

Я не рахую це роботою, для мене це одне задоволення. І думаю кожен ді-джей зі мною погодиться. «Ді-джей –це не робота, а стиль життя!» Тут можна перераховувати плюси до втрати пульса. Я скажу один і мабуть найголовніший – це зайняття улюбленою справою яка тебе ще і кормить. Єдиний мінус – не можна спуститись на танцпол і відриватись з усіма, хоча я це можу робити і за пультом. А взагалі ді-джеїнг – це один великий жирний плюс.

Що дає тобі сили не зупинятись на досягнутому і рухатись в перед?

Досягнення моїх цілей ще попереду, я поки знаходжусь на початку великого шляху до здійснення всіх мрій!

В якому музичному напрямку бачиш майбутнє?

Я думаю буде багато цікавої музикі,звуків і т.д., будуть змішуватись різні стилі від чого вона стане ще цікавішою!!

Погоджуєшся з твердженням: «Ми стаємо тим, ким кажемо, що ніколи не будемо ?

Я більш схиляюсь до думки, що ми стаємо тим, ким хочемо бути. З власного досвіду знаю, що бажання і ціль приведуть до 100% успіху рано чи пізно. Просто треба розставити життєві пріоритети: визначитись ким ти хочеш бути, як досягнути і що для цього треба зробити.

Що розумієш під словом «благодійність»?

Благодійність – це діяти благо, робити щось добре людям, допомагати, робити благодійні вчинки.

Займаєшся спортом?

Раніше, багато років займався боротьбою. У дитинстві відвідував багато різних спортивних секцій. Зараз іноді відвідую спортзал, для підтримки форми.

Екстрим має місце у твоєму житті?

В деякій мірі так. Раніше я танцював break-dance. А зараз – бувають екстремальні виступи в екстремальних місцях, з екстремальною публікою)))!!

Маєш життєве кредо?

Ніколи над цим не замислювався. Нехай буде таке: «Життя прекрасне»!

А є такі речі, які ти б ніколи не зробив?

Не знаю… При різних обставинах люди роблять такі речі, які від себе навіть не очікують,а взагалі не зробив би те, що не відповідає моєму поняттю моралі і що викликає у мене лише відразу.

Яку музику особисто слухаєш?

Різну. Це залежить від місця, обставин та настрою. Один стиль не можу виділити, бо слухаю багато)!

Поділись своїми планами на майбутнє.

Маю безліч творчих ідей. Я веду записник, в якому всі плани занотовую та по мірі надходження їх реалізовую. Основна мета – це вийти на якісно новий рівень у професійному плані. А ще грати і радіти життю, чого і всім бажаю!)

Дякую за бесіду!

Мені місцями навіть здається нереальним те, чого досягнув DJ Jenya Shock за всього-на-всього два роки наполегливої праці. Сам він говорить, що швидко став діджеєм, бо дуже цього хотів. Він дякує людям, які його підтримали та допомогли. Каже, що як такого авторитету серед ді-джеїв немає, бо хоче виділятись власною оригінальністю та креативом.

Отож, залишається лише побажати всім такої впевненості у своїх силах, цілеспрямованості та головне бажання, як у Жені! :)

DJ Jenya Shock в інтернеті:
Публічна сторінка вконтакте
Сторінка на порталі topdj

Використано фотографії з сайту www.oxygen.net.ua

Вас також може зацікавити:

1. ФлайzZzа: “Поки що ми тримаємо свою лінію”
2. Катя Бужинська: “Коли ми співали в категорії “рок”, я йому випадково розбила рота мікрофоном»

Що спонукало до заснування гурту?

Iron: Бажання! Бажання грати та створювати свою музику.

Розкажіть історію виникнення назви команди.

Iron: Наш гітарист дивився телевізор, там показували Київ та каштани, сказав: «Kashtan of Death». Назва абсолютно не несе ніякого підтексту. Просто цікавий абсурд як і весь гурт.

Хто є автором музики та текстів?

Iron: В нас немає такого, щоб хтось один.
Малой: Кожен приносить свою ідею і ми разом її обробляємо.

Що надихає та заряджає гурт перед виступом?

Малой: Пісні гурту “Кіно”! Якби не Цой, ми не грали б взагалі. Ви знаєте, що Цой помер? Бо ми лише вчора дізнались.
Iron: Нас надихають репетиції та дружня атмосфера перш за все.

Яке місто хотіли б відвідати з концертом?

Iron: Токіо! Ми любимо японську музику, японських композиторів.

Ліля, чи Вам важко працювати у чоловічому колективі?

Ліля: Зовсім ні) Навпаки цікаво) Усі учасники гурту досить неординарні особистості з неймовірною фантазією, великим багажем креативних ідей та пропозицій) Це люди, які вміють підняти настій, коли сумно, а бо й посумувати за компанію) Веселі, невгамовні, іноді *crazy* – рада, що приєдналась до “каштанів”)

Яких музичних вершин хотіли б досягнути з гуртом?

Ліля: Чесно кажучи, не люблю дивитись далеко в майбутнє і робити грандіозні плани… Головне – це створювати музику, яка не лише подобалася б іншим, а заводила їх, наштовхувала на якісь кроки, іноді веселила, іноді розслабляла… Звісно, для цього треба досвід і багато роботи над вдосконаленням власної техніки. Ідей багато, єдине, що залишається, розвивати їх, творити! Думаю, що літо дасть можливість втілити в реальність всі ідеї та плани)

Дізнавайтесь про гурт та беріть участь у розширені армії прихильників у групі вконтакте

Вас також може зацікавити:

1. ФлайzZzа: “Поки що ми тримаємо свою лінію”
2. Фіолет: “Ми робимо чесну музику”