Cantilena Ronalldi по-козацьки

Військо Запорозьке

Військо Запорозьке«Хати наші на цвинтарі, а вас прошу до куреня!»

1492 рік. Ознаменувати кінець Середньовіччя на часовому просторі і дати зелене світло Новому часу випало Відкриттю Америки, вигнанню євреїв з Іберійського півострову, завершальне протистояння Троянд. За квазіточними підрахунками астрологів й інших народних академіків – 1500 рік мав принести Апокаліпсис, а тому й релігійна істерія набирала неабияких обертів. Збіг, логічний вияв, як би не було, але цим роком датується й перша згадка про запорізьких козаків, чия діяльність хвилюватиме імперії до середини 19 ст. і буде чи не єдиним лобістом української ідентичності протягом усього Нового Часу, за винятком літератури, яка стала сконденсованим мікросвітом модернового поняття національності.

Очевидним є те, що можливість виникнення козацтва як явища була й набагато раніше, але необхідність наклала відбиток на формування озброєної опозиції наприкінці 15 ст., тоді коли суспільство було роздерете економічними протиріччями,коли нависала хмара релігійного розкольництва, коли «українське» потрапляло у групу ризику, через загрозу ринути у небуття через забуття, коли тюркський етнічний масив виступав основною зовнішньою загрозою.

Знадобилося майже століття аби подолати шлях від маргінесу, яким було козацтво у зародку, до 1572 року, коли з легкої руки Сигізмунда !! Августа був фактично легалізований козацький спосіб життя як соціальний стан. Не залежно від намірів короля, цим універсалом було задоволено не тільки інтереси польської держави. Таким чином, утворивши новий прошарок в соціальній ієрархії, було дуже важливо докласти усіх зусиль, щоби цей стан не тільки вписався в умови шляхетської демократії, але й прислужився. Прислужуючи, вчився. Дарма й польська школа не минула, адже у пізніший період у Козацькій державі керувалися зразком шляхти, прописуючи собі права й привілеї, багато схожих рис набула й Січ, зокрема виборність посади гетьмана, поділ влади.

Щоби уникнути ситуації, коли учень використає зброю учителя проти нього самого, необхідно було вжити заходів, одним із таких було «розділяй і владарюй». Так, козацтво стало неоднорідним: козацька чернь опонувала реєстровцям, існував пасивний планктон у вигляді « самовільно покозаченних» у прикордонних районах, втікачів від панщини та державної влади, розбишак.

Заселений Військом Запорозьким масив простягався на території сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Харківської областей, хоча говорити про сталість кордонів не доводилося. У решті ознак держави Війську Запорозькому не відмовиш – територія, органи влади, визнання в якості суб’єкта міжнародного права, проте функції, суто військові, не могли бути запорукою вдалого державотворення. На різних етапах свого існування ця форма державності набувала різних режимів: авторитарного, олігархічного (за мірками часу), жодна з яких не спромоглася захистити себе.
Лівонська війна, козацькі повстання останнього десятиліття 16 ст., Хотинська війна, селянсько-козацькі бунти – за цей проміжок часу витворилося козацтво як організована військова сила.

1648 рік. Роздерта релігійними протиріччями Європа навертається на мирне співіснування на ґрунті Вестафальскої згоди. Розгоряється Хмельниччина, не останньою з причин якої було прагнення усунути релігійні розбіжності шляхом вирізування уніатів, панів, єзуїтів, жидів і встановлення монополії руської віри, ненароком копіюючи європейську модель релігійно монолітного народу.

Національно-визвольна революція стала апогеєм вияву військових обдарувань та навичків козаків. Неперевершеним у брутальності своєї тактики, лою в голові було замало для доброї стратегії. Шлях поступок і компромісів, – не тільки зовнішнім чинникам, але внутрішнім протиріччям, – завдав тону Гетьманщині майже на століття вперед. Так творилася Руїна.

Козацька старшина була надто серйозною, аби бути дилетантами, але щоб стати професіоналами у галузі державного управління бракувало кваліфікації. Це й було драмою Війська Запорозького, бо там де не давали ради воно – вакуум влади заповнювали нелояльні до самої суті їхнього існування управлінці, тим самим розтліваючи козацькі лави зсередини.

З кожними новими статтями між гетьманом і царем ілюзій ставало все менше стосовно розуміння царатом терміну «протекція», і це певне пророкувало нових непокірних.

Напевне, найбільшого піднесення Гетьманщина спіткала за роки правління Мазепи, чий меркантилізм сприяв формуванню здорового господарства, торгівлі, подавав добру перспективу сталого розвитку, за умов якого можлива повноцінна держава. Північна війна поклала кінець вуальованому контролю, і прийшли часи репресій і асиміляцій. Шеремєтьєви, румянцеви, текелії мали б приборкати норовливих, а вдавалося лише спалити, зруйнувати, скасувати…

Після Батуринської трагедії, утворення ряду імперських адміністрацій, скасування гетьманства, зруйнування Січі, покріпачення, скасування полково-сотенного устрою, переселення переведення козацтва у напівлегальний стан стало простіше нищити козацтво ззовні. Щоб навернути козацтво у контрольоване русло ініціюються Чорноморське козацьке військо, Бузькі, Катеринославські козаки – дуже химерні за складом і функціями. Окрема «каста» – Задунайські козаки, хтось записався у гусари. Об’єднувало їх лише те, що усі вони були політемігрантами в більшій чи меншій мірі. Приручені й знеособлені, вони мали суто атрибутивну функцію, незважаючи на те що час від часу їх залучали до військових дій (не масово, побоюючись зради). Так до середини 19 ст. вони цілковито влилися в соціальну структуру Російської імперії, інколи конвульсуючи на особливо провокативні події або накази.

Козацькому роду нема переводу, а козаки перевелися, демонструючи рудиментальні форми існування, штибу Донських козаків. Незалежно від оцінок із різних сторін, безперечним є одне – козацтво забезпечило безперервність традиції визвольних змагань, досвід яких має стати своєрідною шпаргалкою і освіжати пам’ять творцям героїчного епосу у масштабі цілого народу.

У козака життя коротке, а слава – вічна.

Треба бачити на власні очі і чути серцем, розуміти - зайве. Піддаюся на агресивні провокації літературного черва, опівночі висповідую стривожених плинністю життя, захоплена глибоко й, певне, надовго орієнталістикою, міріадами словосплетінь, що їх генерують захмелілі створіння. "Ours is fury"