Бог у душі людини, а не у церкві

Бог у душі людини, а не у церквіПравослав’я? Католицизм? А можливо іудаїзм чи мусульманство? Нині так багато напрямків релігії, що важко зробити свій вибір. Хоча, зазвичай, ми не в змозі обрати свою віру, адже наслідуємо батьків. Нас змалечку виховують у звичаях релігії, до якої належіть наші тато-мама. Тому, якщо навіть подорослішавши, ми вирішимо змінити віру( що відбувається вкрай рідко), це зробити буде майже нереально, адже таким чином ми ламаємо свою соціальну свідомість.

Мабуть кожен з нас бачив в новинах сутички між різними церквами, здавалося б, ну що там ділити, Бог то один. Але все ж кожна віра, як і людина, індивідуальна. В неї свої звичаї і традиції, своя свята книга. Наприклад, в іудаїзмі, коли людина прокидається вона має прочитати молитву: „Я вдячний Богові за те, що ти вернув мені душу. Я прокинувся й бачу те щастя життя, яке навколо мене, і розумію, що Всевишній дав мені це все. А я маю лише вірити в нього і підтримувати все те добро, яке він дав мені і дав мені наснагу, щоб я цінував все і в природі, і у своїх сусідах, які іншої віри, але я з повагою відношусь і до них” Це дуже важливо, адже таким чином виховується рівність між людьми. Але багато разів, ми спостерігали відчуження від людини, що відрізняться від нас своїми поглядами у релігії. І навіть, якщо це наш ліпший друг, ми починаємо з острахом спілкуватися з ним і при кожній зустрічі в наш мозок приходить мила думка: „ А раптом він, того, сектант. Ще затягне мене туди і змусить приносити себе в жертву”. Цю думку нав’язують нам всі: батьки, друзі, телебачення. Вже не залишилось жодного детективного серіалу, де б добрі і героїчні дяді-міліціонери не рятували друга від секти. Не заперечую, вони існують, але треба ж відрізняти секти від церкв протестантизму. Можливо деякі прихильники протестантських вір і здаються дивними, але не всі. Інколи, ми навіть не підозрюємо, що наш знайомий баптист чи свідок Ієгови.

Деякі максималісти стають атеїстами, виражаючи таким чином протест. Але ж якщо задуматися, у кожного є частинка святого – душа. Нею наділив нас Бог, щоб при нагоді ми могли порадитись чи звернутися за допомогою. Душа надихає на волевиявлення, бажання змінити щось у собі Бог-душа змушує мучатись, коли ми зробили той чи інший гріх. Напевне, він і є та кішка, що шкребе на душі, але шкребе справедливо, за діло. Віра є умовою вічного оновлення душі, її омолодження.. Стомлена життєвими невдачами людина, яка зазнала дошкульного краху своїх надій, планів, може перетворитися на душевного старця, що свідомо самообмежив себе розсудливістю, гірким досвідом, лякається нового, планів, фантазій.

Кожен вірить у Бога по-своєму. Комусь достатньо один раз на день подумати про нього, а хтось не уявляє своє життя без щоденного відвідання церкви. Це не привід засудження, це індивідуальний вибір кожного. Віра не повинна ставати на заваді дружбі, коханню, кар’єрі, адже Бог живе у душі людини, а не церкві.

  • Не прорахуйте за грубість, та авторка статті відноситься до котрогось з відгалужень протестантів? “Будуй дім Божий у своєму серці” — здається характерний саме для цієї течії християнства. Якщо я помилився, то публікація від цього тільки виграє.

    Послання  у заголовку — влучне. Інколи важко розтлумачити друзям суть віри. Для них це священники на мерсах та обмеження знань Біблією. І їх нікому вчити релігійній толерантності, на жаль.
     
    Хотів би почути точку зору, так би мовити інсайт, про молодіжну діяльність спільноти(якщо можливо). В мене є знайомі як католики, так і баптисти. Вони допомагають у недільних школах, ходять у походи, кудись постійно їздять — дуже цікаво. Якби не особисте знайомство, ніколи не подумав, що існує така альтернатива “гулькам і випивону” для сучасної молоді.

  • Оля Смайлик

    Тема віросповідування взагалі дуже серйозна. Звичайно, кожен сам вправі обирати до якої церкви ходити та якому богові поклонятится, але оскільки українці (більшість) – християни, то розгляну це питання з християнського боку. На мою думку, доцільно було б розглянути й те протистояння, яке зараз відбувається між православними церквами (стосовно патріархату). Як на мене, то це взагалі брєд, бо Бог не ділив нас на патріархати! Але тут не про це. Й справді, часто чую, що люди, які сповідують один з напрямків християнства, засуджують, нарікають на віруючих іншого напрямку. Це не правильно, адже Бог один і ми всі віримо в одного Бога, а хто як вірить – це вже особисте кожного. В Біблії бо сказано “Кожному буде по вірі його”. А щодо атеїстів, то у мене щодо цього взагалі негативна думка, хоча й тут теж кожен має право вибору… Але з власного досвіду скажу одне: Бог й справді допомагає, якщо вірити у нього й славити його. “Просіть і буде вам”!

    • Цікаві думки. Справді, що кожен вірить у своє. В ті протистояння, то краще не лізти, бо більше людей вмерли через релігії, ніж війну. Десь таке чув

  • На мою думку важливим є те, як ти живеш і що робиш у цьому житті, а не до якої церкви ходиш чи не ходиш

  • Lera

    Ні. Не належу я до течії протестантизму. Так християнка, але правоссла

  • Lera

    Ні. Не належу я до течії протестантизму. Так, християнка, але православна. Як на мене, до Бог дійсно має жити в серці й душі, аж ніяк не у церкві

  • ТусяКульчицька

    Вислів, який використали як назву, дуже влучний, особливо в контексті розуміння, що чим далі, тим більше церква перетворюється на  орган управління, влади чи комерційний орган..Церква, де справді відчувається духовність, зараз викликає якщо не здивування, то приємну ностальгію (добре, що такі ще є). Нещодавно дізналася, що в Почаївській Лаврі (і в Київській, здається, теж) перш ніж прийняти замовлення на службу  -уточнюють до якого (не дай, Боже, Київського) патріархату людина належить. А в самому приміщенні висить перелік смертних гріхів, серед яких заклик: не вбий, не вкради, не ходи до української церкви(!!!!!). 
    Сумно….